Зоря півдня - Верн Жуль
В тій цїли держав він струса все запряженого у двоколїсницю, де також мав трохи поживи. Даремно тільки росказував про ті приготованя, побуджуючи тилі жартунів до нових жартів.
— Ут'їчу тоді до Бушменів! — говорив Матвій — я провадив з ними перед роками торговлю слоневою костею і впевняю вас, що сотню разів краще є проживати серед диких людий, львів та шакалів, чим поміж ненаситними Англійцями.
Другою жертвою вигадок Неаполітанця був Китаєць Лї.
Сей також поселив ся в Вендерґарт-копальнї і розвів там пральню. Звісна річ, що сини небесного царства розуміють ся дуже добре на праню.
Червоний його куфер, який підчас спільної подорожі так зацікавив Кипріяна, містив в собі цілі гори мила, соди, фарбки, щіток, а вистарчало се для інтелігентного Китайця, щоби спробувати щастя в тім краю.
Кипріян мимоволі' усміхав ся, стрічаючи його з кошем біля, яке відносив своїм клієнтам. Так само, як давнїйше, гнівали його жарти, вистроювані Китайцеви Ганнїбалем. Раз вливав йому чорнило до балїї, то знов зачіпав шнури проти його дверий, щоби він, виходячи, перевертав ся. Иншим разом прибивав його до лавки, вбиваючи цьвяхи крізь блюзу. Де тільки стрінув його, так частував пястуками й ганьбив останніми словами.
Так бавили ся в таборі. До ріжнородности житя причиняли ся ше події, коли кого з працюючих Кафрів, підо-зрівано о крадїж діяманту. З диким вереском відводили його копачі цілою громадою до судді*, не жаліючи по дорозі' пястуків. Судді' рідко коли уневинняли кого, до сього видавали присуди скорше, чим вспів би хто з'їсти чвертку помаранчі, Обсипаної солею, улюбленю їжу в тих сторонах.
Присуди були звичайно такого змісту: 20 днїв примусової праці' і 20 ударів з "cat of mine tails" с. є котом о 9 хвостах. Є се рід тріпачки з ремінними ґудзами, якою ще в великій Британії послугують ся до битя невільників. Ще тяжче карано тих, що укривали крадену річ. Пізнав се на собі Вард, Американець, той самий, що разом з Кипрія-ном приїхав, а теперішний властитель гостинницї. Купив він одного дня від Кафра діямант, не знаючи, що закон збороняє Кафрови мати діямант та винаймати копальню.
Ледви що вістка про се розійшла ся, коли товпа кинула ся на безборонного і булаб його без сумніву повісила, колиб не відділ кінної поліції, який на його щастє саме над'їхав.
Дикі бійки були також не рідкістю в тому збіговищу, зложеному з представників всяких рас.
Мабуть пристрасти не булиб так розбурхані, якщоб кождому з них удало ся сповнити надії, з якими тут прибув.
Мімжтим на одного щасливого, який знайшов майно, числено сотки нуждарів, які тратили здоровлє й привезені з собою гроші.
Боротьба була подібною до гри в карти, тільки тут місто зеленого столика, була копальня а місто золота, кидано в гру здоровлє і важку працю.
Щасливих грачів було дуже мало в Вендергарт-копальнї і Кипріян почав бачити, що не зробить майна, якщо не зайде яка зміна в його праці*.
Одного дня стрінув інжінєр Кафрів, поспішаючих до копальні', які шукали занятя. Бідолахи отті походили з гір, властивого краю Кафрів, що граничив з краєм Бассутів.
Йшли вони довгі дні' вздовж ріки Оранж, нужденно прокормлюючись знайденими по дорозі' корінцями, ягодами і саранчею; були вони більше подібні до кістяків, чим до людий. Нїхто не нанимав їх до праці" і сидїли бідняги гуртком біля дороги, не знаючи, що з собою вчинити. Кипріяна зворушила їхня недоля. Казав їм з недалекої гостинницї принести зупи з муки кукурудзяної, трохи сушеного мяса і кілька, фляшок. рому.
З великим 'вдоволенєм глядів, як кинулись вони на їжу, а подабали вони на тих, що, заблукавшись на морі, 14 днів нічого не їли. Проковтували їжу з такою жадобою, що по хвилі' треба було їм забрати решту, бо певно сами не перестали би їсти.
Тільки один мурин, наймолодший, о інтелїгентнім вигляді', їв помірковано і тільки він, підійшовши до Кип-пріяна, узяв незручним рухом його руку і поклав її собі на кучеряву голову, на знак подяки. Инші не подумали про се.
— Як називаєш ся ? — спитав Кипріян, захоплений поступком хлопця.
Мурин, розуміючи дещо по англїйськи, відповів сейчас:
— Матакіт!
Миле та побуджуюче довірє лице хлопця навело Кипріяна на думку принята його яко робітника до своєї копальні*.
— Чи прийшов ти тут за роботою? — спитав дальше хлопця; Матакіт відповів притакуючим рухом голови.
— Хочеш в мене працювати ? дам тобі їсти, пити, знаряди до праці* і 20 шілїнгів місячно.
Була се звичайна платня і Кипріян знав добре, що більше Матакітови не мрже обіцяти під загрозою стягненя на себе гніву цілого табору. Постановив однак потайки додати до тої марної заплати одежу, так пожадану звичайно Кафрами.
Матакіт, місто відповіди, розсміяв ся весело, при чім блиснули два ряди гарних зубів і поклав собі вдруге руку Кипріяна на голову.
Умова була заключена.
Кипріян завів Матакіта до своєї хатини і, винявши з куферка пару полотняних сподень, вовняну сорочку і старий капелюх, жертвував се всьо здивованому Кафрови.
Одержати так гарну одежу сейчас по прибутю до табору, се перевисшало найсміливійші мрії Матакіта; тому й тішив ся він, сміючи ся й підскакуючи по кімнаті, як дитина новою забавкою.
— Матакіте, ти виглядаєш на доброго хлопця і бачу, що розумієш дещо по анґлїйськи, чи не вмієш говорити ? — спитав знов Кипріян.
Хлопець заперечив кивненєм голови.
— Ну, якщо хочеш, можу учити тебе по французьки, сказав Кипріян.
Не тратячи часу, забрав ся він до першої лєкції із своїм учеником, називаючи йому імена і назви предметів першої потреби і приказуючи йому їх повторювати.
Матакіт виказав незвичайний талан, легко розумів і знамениту мав память.
По двогодинній науці знав вже назви около сто предметів і доволі' добре їх вимовляв.
Молодий Кафр мусів перший тиждень посвятити на відпочинок по томлячій подорожі, щоби набрати потрібної сили до праці. Час той зістав ужитий на науку з таким вислїдом, що при кінци тижня Матакд міг вже, хоч не дуже добре, висказувати свої думки.
Кипріян намовив його розказати йому історію цілого свого життя.
Не була вона довга. Матакіт не знав назви свойого рідного краю, знав тільки, що лежить по тамтому боці гір, де сонце сходить. Росказував також, що родичі його ведуть житє дуже нужденне і з тієї причини прилучив ся до громади, яка рішила виемігрувати, щоби шукати щастя на діямантових полях.
Чого він тут надїяв ся ?
Червоного плаща і десять разів по десять срібняків І Більш нічого!
А що зробить з тими скарбами? Ну, купить сей червоний плащ, стрільбу і набої; верне до свойого "краалю", там купить собі жінку, щоби управляла для нього поле кукурудзяне, а він, такий богач, займе мабуть визначне становище поміж своїми земляками, може стане начальником навіть! Всї заздріти-муть йому збруї, плаща і великого майна, аж вдоволений славою, в пізній старости, відійде до своїх предків.
Кипріян, слухаючи оттих невеликих бажань, задумав ся глубоко над питанєм, чи полишати дикого в його щасливій несвідомости, чи, поширивши круг його думок, вказати йому висші цїли, від здобутя червоного плаща і старої стрільби.
Питанє се розвязав сам Матакіт. Бо ледви що почав сяк так говорити по француськи, показав таку цікавість і охоту до науки, що Кипріян мав богато роботи, щоби відповісти на ріжні його питаня.
Питав ся і питав ся він без упину. Кромі назви бажав пізнати походженє і цїль кождого предмету. Супроти такої охоти, інжінєр рішив ся учити його писати і читати.
Здивувана його таланом і охотою, п. Алїса радо підняла ся переказувати з ним завдані йому лєкції. Переказував він їх собі зрештою без упину, говорячи сам до себе цілими днями, так підчас роботи на дні копальні', як при витяганю відер з землею або перебираню каміня.
В наслідок його просьби приняв Кипріян ще одного Кафра, з тот самого племени, також талановитого і роботящого, іменем Бардік.
Принятє нових робітників принесло щасте інжінєрови. Одного дня найшов він діямант, ваги 7 каратів, за який купець Натан дав йому 5.000 франків.
Був се добрий інтерес і колиб Кипріян працював в звичайних условинах, почував би себе певно вдоволеним, одник не був ним.
— Якщо я що другий чи третій місяць найду камінь тої величини, чи се хоч на крок наближить мене до мета, до якої прямую? Нї! Не сім каратів менї потрібно, а 1000 їм подібних, щоби позискати руку п-ни Веткінс.
Так роздумуючи, йшов Кипріян одного вечера дорогою, що вела до його помешканя, коли нараз пристанув переляканий, побачивши висячого чоловіка на дишлю дво-колїсницї, стоячої біля стіни хатини.
Страшний се був вид! Коли перша трізога проминула, Кипріян почув живе спочутє до нещасного Лї, бо він се висїв на дишлю з обкрученою довкола джї косою.
Кипріян скоренько відрізав нещасливого й зложив його на землі'. Тут доторкнув ся його грудий, наслухуючи, чи в Китайця бєть ся серце.
Жив ще, незабаром роскрив очі і зітхнув легко. Черти лиця Китайця полишились й надальше нерухомими і дивно, не видко було на них анї болю нї трівоги; виглядав так, немовби пробудив ся по короткій дрімоті*.
Кипріян подав йому склянку води змішаної з оцтом.
— Можете вже говорити? — спитав його. Лї кивнув головою.
— Хто вас повісив?
— Я сам — байдужно відповів Китаєць.
— Як се, сам? —Отже хотїли ви поповнити самовбій-ство? І з якої се причини, нещасний?
— Для Лї було за горячо, Лї був не в гуморі — відповів Китаєць, закриваючи очі, щоби уникнути дальшого допиту.
Тоді' доперва завважав Кипріян, що говорив з Китайцем по французьки, спитав його отже, чи звісна є для його кромі французької, також англійська мова?
Китаєць притакнув.
— Ваші причини самовбійства є надто марні — сказав поважно інжінєр — хтож се вбиваєть ся з причини спеки: Я заложив би ся, що тут Панталяччі входить в гру!
— Дійсно, хотів мене позбавити коси — потвердив Китаєць — мабуть в тих днях виконав би свій намір.
Говорячи се, спостеріг свою косу в руках Килріяна і пересвідчив ся, що страшний удар, якого найбільше лякав ся, вже досягнув його.
— О, пане, і ви се мені' вчинили? — крикнув болючо.
— Мусів я, щоби вас врятувати, нещасний приятелю— відповів Кипріян — однак заспокійтесь, ми не в Китаю, а в тім краю недостача коси не позбавить вас пошани.
Китаєць був так переляканий тією ампутацією, що Кипріян лякав ся, щоби знов не заподіяв собі що лихого, отже намовив його, щоби переночував у него
Лї згодив ся.
