Серед дикунів Нової Гвінеї - Миклухо-Маклай Микола

Я не можу нікуди піти з дому на кілька днів, бо треба наглядати за хворими. Тубільці їх зовсім не слухаються, тоді як я змушую моїх сусідів поглядом спинятись і скорятися мені. Цікаво, що вони не люблять, коли я на них дивлюсь, а якщо нахмурюсь і гляну пильно, – тікають.

18 жовтня

Почали розводити город. Зробили грядки. Робота була нелегка, бо шар землі дуже тонкий і, покопавши трохи, натикаєшся на корал. До того ж коріння так поплутане, що доводиться працювати сокирою стільки ж, як і лопатою. Посіяли боби, насіння кабачків з Таїті та кукурудзу; не знаю, що ще зійде, бо насіння, здається, недобре (лежало надто довго). Був кілька годин у лісі, милуючись величезною різноманітністю рослинних форм, і на кожному кроці шкодував, що так мало знаюся на ботаніці.

20 жовтня

Сьогодні візит тринадцяти чоловік з Ямбомби (острівця поблизу Білі-Білі), які, мабуть, багато чули про мене від жителів Білі-Білі. З моїх подарунків вони найбільше оцінили цвяхи.

Я довго спостерігав, як Туїв син, хлопчик років п'ятнадцяти, стріляв з лука в рибу, але дуже невдало: не влучив жодної. Стріли зникали на секунду у воді, а потім виринали на поверхню, стоячи у воді перпендикулярно. Потім їх знову зібрав мисливець. Стріли ці відрізняються від звичайних тим, що мають замість одного вістря кілька – чотири, п'ять, іноді й більше. Вістря зроблено з твердого дерева й настромлено на довгу тонку тростину.

Я вирішив збільшити моє приміщення – замінити високий ґанок на веранду, тобто переставити трап і передню частину веранди затулити до половини стіною. Надумав – зробив. Рушив з Боєм у ліс. У кожного з нас було по сокирі. Ми нарубали всякого матеріалу на будівлю, і до обіду, тобто о четвертій годині, веранда була готова. Вона має чотири фути завширшки й сім футів завдовжки. З високого ящика, поставленого на другий, я зробив собі щось подібне до стола. Це буде моє звичайне місце, де я працюватиму вдень, бо тут світло й можна буде говорити з тубільцями, не рухаючись з місця. Крім того, звідси чарівний краєвид на море.

22 жовтня

Розповім сьогодні, як я досі жив більшість днів.

Уставав я раніше від моїх слуг, ще вдосвіта, десь близько п'ятої години; виходив подивитись навколо дому, чи не сталося чого нового за ніч, потім сходив до струмка митись, причому дуже часто забував брати з собою мило. Прийдеш ото вниз, згадаєш, що мило забув, та ліньки підійматися по нього в хатину, а до того ж я знайшов прекрасний замінник мила у вигляді дрібного піску на дні струмка. Захопивши трохи цього піску, натреш ним руки, і вони стають ледь червоні, та зате зовсім чисті, потім, міцно зажмурившись, витреш ним лице. Одне тільки незручно: багато піску лишається в бороді. Повертаюсь додому десь близько за чверть до шостої; вже світає. Бой розкладає вогонь і гріє воду на чай. Я йду на веранду й жду там чаю, який мені подають з сухарями або печеними бананами, дуже приємними на смак. Близько сьомої години записую температуру повітря, води в струмку та в морі, висоту припливу, висоту барометра, напрям та силу вітру, кількість випареної води в евапорометрі[20], виймаю із землі заритий на глибину одного метра термометр і записую, що він показує.

Кінчивши метеорологічні спостереження, йду на кораловий риф по морські тварини або в ліс по комахи. Сідаю із здобиччю за мікроскоп або кладу в спирт зібраних комах, або ж берусь за якусь іншу роботу до одинадцятої години. Об одинадцятій годині снідаю. Сніданок складається з відвареного рису з кері[21]. Після сніданку лягаю в почеплений на веранді гамак і гойдаюся в ньому до першої години, причому часто засинаю. О першій годині ті ж самі метеорологічні спостереження, як і о дев'ятій годині. Потім знову берусь за якусь роботу, приміром, упорядковую свої спостереження, записані в кишеньковій книжці, рідше сідаю читати.

Прихід папуасів часто перериває мою роботу, бо я спішу до них, не бажаючи втратити нагоди додати ще кілька слів до мого папуаського словника. Після п'ятої я вирушаю погуляти в ліс до обіду, який подає мені Бой близько шостої години і який складається з тарілки варених чілійських бобів з невеликим шматком "чаркі" ("чаркі" – чілійська назва сушеної яловичини, яку я привіз із Вальпарайсо) та одної або двох склянок чаю. Тарілка рису ранком, тарілка бобів увечері, кілька склянок чаю на день – ось моя щоденна їжа. Кілька банок м'ясних та рибних консервів, привезених з собою, я віддав своїм слугам. На самий вигляд їх мене вже нудило.

Після обіду я займаюся всякими домашніми роботами, а саме: чищу рушниці, прибираю свою хатину, а потім, змінивши свій костюм, пошитий з бавовняної матерії, на фланелевий, коли смеркається, сідаю на пень біля берега, стежу за припливом та відпливом, розглядаю далекий обрій, хмари тощо. Іноді лягаю знову в гамак і прислухаюся до пташиного крику, що лунає довкола мене, та до тріскотіння десятків різноголосих цикад. О восьмій годині йду до кімнати й, засвітивши свою невелику лампочку (більше схожу на каганець, ніж на лампу), записую денні події в щоденник. О дев'ятій годині знову метеорологічні спостереження і, нарешті – передостанній акт дня, – чищу кокосовий горіх і випиваю його прохолодну воду. Повернувшись до кімнати, оглядаю заряджені рушниці й лягаю на тверду постіль, що складається з двох кошиків, застелених ковдрою, замість матрацу та простирадел. Засинаю звичайно дуже швидко.

Візити тубільців та недуга Улсона й Боя ламають трохи розпорядок цього, на перший погляд, одноманітного, але насправді дуже цікавого для мене життя.

23 жовтня

Приходив Туй з двома іншими тубільцями. Всі були озброєні списами, луками з стрілами, й у кожного було по сокирі на плечі. Я висловив бажання, щоб гості показали мені, як користуватися луком та стрілами, і вони це зараз же виконали. Стріла пролетіла близько шістдесяти п'яти кроків, та при цьому було помітно, що найлегший вітерець дуже впливає на її літ. На такій відстані вона навряд чи могла б завдати серйозної рани; інша річ – кроків на двадцять або тридцять, і Туй, може, мав рацію, показуючи, що стріла може пробити наскрізь руку.

Потім Туй показав мені цілий маневр бою: тримаючи лук і стріли на лівому плечі, а списа в правій руці, він відбіг кроків з десять, кидаючись у різні сторони й супроводячи кожний рух коротким, різким вигуком. То він натягав тетиву лука й пускав стрілу, то наступав із списом, немовби намагаючись поранити ворога, то ховався за деревами, іноді нахилявся або швидко відстрибував набік, уникаючи уявлюваної стріли. Другий тубілець, спокусившись з його прикладу, прилучився до нього й почав удавати супротивника; цей двобій був цікавий і досить характерний.

24 жовтня

Сьогодні ранком мене вразила раптова поява грибів різної форми, яких я раніше не бачив. Вони виросли просто-таки скрізь на стовбурах дерев, на землі, на камінні й навіть на поручнях моєї веранди. Вчора ввечері їх зовсім не було. Очевидно, вони виросли за ніч. Що спричинилося до цієї появи – не знаю. Коли я міркував про це, мені спала на думку раптова поява всяких пошесних захворювань, які важко пояснити і які також, мабуть, походять від раптового розвитку мікроскопічних грибків та інших організмів. Один з найкумедніших грибів, що виріс протягом кількох годин і здивував мене своїм розміром та формою, я старанно намалював.

Сьогодні я звернув увагу ще й на те, що в цих країнах носова хусточка стає майже непотрібною річчю. Протягом місяця в мене в кишені пролежали майже невживані тільки дві хусточки. Причина цього полягає в тому, що тут немає або дуже рідко трапляється катар носової порожнини, який у північній Європі буває майже завжди.

Місячна ніч сьогодні чудова. У лісі фантастично хороше. Гойдаючись у гамаці, почепленому між деревами, я прислухаюсь до нічної музики і споглядаю різноманітність рослинних форм, залитих місячним сяйвом.

25 жовтня

Лежання в гамаці ввечері не минулося мені дарма. Вночі мене трусило, я прокинувся геть зіпрілий і якийсь кволий. Увесь ранок мене змагали такі лінощі, що я майже нічого не робив. Ліньки було навіть читати, бо тримати книгу, лежачи в гамаці, здавалося мені занадто важкою справою. По обіді малював, але незабаром смерклося, і я не встиг закінчити. Знову йде дощ; доводиться переносити речі з одного місця на друге. Бой усе ще лежить. Улсон ледве-ледве рухається.

26 жовтня

Я і Улсон працювали цілий день у лісі, а потім у хатині, намагаючись полагодити покрівлю. Бой, який усе ще мучиться від своєї пухлини, охкає або, точніше сказати, мукає, як теля. Цей концерт так надокучив мені, що вигнав мене з дому. Давши хворому невелику дозу морфію, я вийшов на майданчик. Ніч була чарівна, і стогін хворого, що долинав сюди, являв разючий дисонанс до невимовної краси природи.

27 жовтня

Бой стогнав цілу ніч, часто будив мене, й через це я прокинувся, коли вже зовсім розвиднілося. Улсон приніс мій сніданок на веранду, сказавши при цьому, що Туй уже давно сидить у кухні. Випивши чаю, я пішов у кухню (в курінь) і, справді, побачив там папуаса, але зовсім мені незнайомого. Я почав роздивлятися його, та все ж таки не міг пригадати, де й коли я його бачив. Я подумав, що незнайомець прийшов разом з Туєм, а Туй уже пішов. Але який же був великий мій подив, коли Улсон спитав мене: невже я не пізнаю Туя? Я знову глянув на тубільця, який, усміхаючись, показував на черепки скла та на свою верхню губу, і тут я помітив, що він поголив вуса й частину бороди. Це так змінило обличчя мого давнього знайомого, що я спочатку його зовсім не впізнав. Губи й підборіддя були добре поголені, він так вправно зробив цю операцію, що навіть анітрохи не подряпався. Відкриття, що склом зручно голитись (на островах Полінезії. цей спосіб дуже поширений), до якого Туй дійшов зовсім самостійно, дуже піднесло цінність розбитих пляшок, у чому я одразу ж переконався, бачачи, з яким виразом задоволення Туй прийняв подарунок від Улсона: кілька уламків скла. Подібність розбитого скла до відбитих уламків кременю або кусків розбитих черепашок, – інструменти, що їх уживають папуаси до різання, – легко пояснюють відкриття Туя і разом з тим доводять спостережливість і бажання тубільців обізнатися на досвіді з новими для них речами.

Увійшовши на веранду, я побачив неприємну річ: покрівля, над якою я працював п'ять годин, знову протікає, чого я ніяк не сподівався, накладаючи сплетене кокосове листя дуже густо.