Книга Джунглів - Кіплінг Редьярд
Мавпи притягли хлопця у старе місто і втішалися від душі. Мауглі ще ніколи не бачив індійського міста, і хоча це місто було руїною, воно здалося хлопцеві напрочуд гарним, просто дивовижним. Один із грізних володарів давнини збудував його на невисокому пагорбі. Ще й досі було видно рештки бруківки, що вела до поламаної брами, де шматки трухлявої деревини гойдалися на іржавих петлях. Дерева вросли корінням у мур і височіли над ним; зубці на стінах обвалилися і розсипалися на порох; в'юнке пагіння виповзло з віконниць і вкрило башти палацу, мов вигадлива бахрома.
Великий палац без даху височів на вершині пагорба. Мармур у його фонтанах і галереях потріскався і вкрився темними плямами моху, а плити подвір'я, де колись стояли царські слони, викривилися, і з поміж щілин росла трава та молода парость. За палацом у темряві виднілися будинки без дахів і все місто, схоже на бджолиний щільник. Кам'яний бовван, що колись був храмовим ідолом, тепер лежав на міському майдані, на перехресті чотирьох доріг; самі руїни лишилися на перетині вулиць, де колись були колодязі, а на обшарпаних банях храмів виросли дикі смокви. Мавпи називали це місто своїм і удавали, наче зневажають Народ Джунглів за те, що він живе в лісі. Але вони не відали, для чого зведені всі ці будівлі і що з ними робити. Вони мостилися колом на узвишші тронної зали, ловили одна в одної бліх і гралися в людей: забігали в будинки і вибігали звідти, складали по кутках купи різного мотлоху і забували, де що лежить; сварилися та гризлися між собою, а потім знову бавилися на терасах царського саду, трусили помаранчеві дерева і трояндові кущі лише для того, щоб подивитись, як осипаються плоди та пелюстки. Вони облазили всі галереї та коридори у палаці, усі його кімнати, але не могли запам'ятати, що вже бачили, і без упину вешталися туди й сюди, поодинці, по двоє чи гуртом, хизуючись одна перед одною, що поводяться, як люди. Вони пили з фонтанів і каламутили в них воду, потім зчиняли бійку коло води, знову збиралися докупи і гасали містом, галасуючи:
– Немає у джунглях народу мудрішого, добрішого, сильнішого та спритнішого, ніж Бандар логи!
А потім усе починалося спочатку, поки місто їм не набридало, і тоді вони поверталися на дерева, сподіваючись, що Народ Джунглів таки їх помітить.
Для Мауглі, вихованого за Законом Джунглів, таке життя було і незрозумілим, і гидким. Мавпи притягли його в Холодний Барліг надвечір, і замість того щоб лягти спати, як зробив би Мауглі після довгої подорожі, вони взялися за руки і почали танцювати та співати свої безглузді пісні. Одна з мавп виголосила промову перед своїми друзями і сказала, що відтоді, як вони захопили Мауглі в полон, у житті Бандар логів настануть великі переміни, бо Мауглі навчить їх сплітати з гілок курені для захисту від негоди.
Мауглі назбирав ліан і почав їх сплітати, а мавпи спробували робити те саме, але за кілька хвилин їм це набридло, і вони почали смикати одна одну за хвіст і, пхикаючи, скакати навприсядки.
– Я голодний, – сказав Мауглі. – Я не знаю цих місць – принесіть мені щось підкріпитися або дозвольте пополювати тут.
Двадцять чи тридцять мавп кинулися збирати горіхи та плоди для Мауглі, але дорогою побилися, а з тим, що лишилося від їхньої поживи після бійки, і вертатись було не варто. Мауглі засмутився і розсердився, до того ж він справді був дуже голодний. Він пішов блукати міськими вулицями, час від часу вигукуючи мисливський Поклик Чужинця, та відповіді не було, і тоді він зрозумів, що таки втрапив у велику халепу.
"Усе, що Балу казав про Бандар логів, правда, – думав він. – У них немає ні Закону, ні Мисливського Поклику, ні ватажків – геть нічого, самі тільки дурні слова і злодійські лапи. Отож якщо мене вб'ють чи я сам помру з голоду – так мені й треба. Та ні, треба щось придумати і повернутися до рідних джунглів! Балу, звісно, добряче мене відлупцює, та це все одно краще, ніж трусити нікчемні трояндові пелюстки з дурними Бандар логами".
Щойно він повернувся до міського муру, мавпи схопили його і потягли за собою, кажучи, що він сам не розуміє, як йому пощастило, і почали скубти його за волосся, щоб він нарешті відчув до них вдячність. Він зціпив зуби і промовчав, і йому довелося піти з галасливими мавпами на терасу, де були ставки з червоного піщаника, до половини заповнені дощовою водою. Посеред тераси стояла зруйнована альтанка з білого мармуру, збудована для дружин царя, яких уже давно не було на світі. Дах альтанки обвалився і затулив підземний хід з палацу, яким жінки проходили сюди, але різьблені мармурові стіни лишилися цілі. Різьблений візерунок, тонкий, як мереживо, був прикрашений агатами, сердоліками, яшмою і лазуритом, а коли над пагорбом засяяв місяць, його промені проникли крізь ажурні стіни альтанки, і химерні тіні вкрили землю, мов чорне плетиво. Засмучений, сонний і голодний Мауглі не міг утриматись від сміху, коли Бандар логи хором у двадцять голосів починали розповідати йому, які вони мудрі, сильні та добрі і який він буде дурний, якщо захоче з ними розлучитись.
– Ми великі! Ми вільні! Ми кращі за всіх! Кращі за будь який народ у джунглях! Ми так кажемо – отже, це правда! – кричали вони. – Ми тобі розповімо, які ми чудові, бо ти нас слухаєш і зможеш передати наші слова Народові Джунглів, аби він звернув на нас увагу.
Мауглі не став сперечатись, і сотні мавп зібралися на терасі послухати, як їхні красномовці хвалитимуть Бандар логів, і коли одні балакуни спинялися, щоб віддихатись, інші кричали:
– Це правда, ми всі так кажемо!
Мауглі кивав головою, кліпав очима, щось бурмотів, коли його питали, і в голові у нього паморочилося від галасу.
"Мабуть, їх покусав шакал Табакі, – думав він. – Вони наче показилися. Їй бо, це в них сказ, "дівані". Невже вони ніколи не сплять? Зараз оця хмарка закриє місяць. Якби вона була більша, я б утік, поки буде темно. Ох, як я стомився".
Саме на цю хмаринку дивилися двоє друзів у напівзасипаному рові під міським муром. Багіра і Каа знали, які небезпечні мавпи, коли їх багато, і вирішили не ризикувати марно. Мавпи починають битися лише тоді, коли їх не менше сотні проти одного, а в джунглях така перевага нікому не до вподоби.
– Я поповзу до західного муру, – прошепотів Каа, – і швидко сповзу по схилу вниз, там є де розвернутись. Вони, звісно, не кинуться мені на спину всі разом, але…
– Я знаю, – сказала Багіра. – От якби Балу був тут! Та ми зробимо все, що зможемо. Коли ця хмарка закриє місяць, я вийду на терасу. Вони там про щось радяться.
– Доброго полювання, – похмуро мовив Каа і поповз до західного муру.
Цей мур був майже цілий, і удав трохи забарився, проповзаючи між камінням. Хмара закрила місяць, і саме тої миті, коли Мауглі міркував, як діяти далі, він почув легкі кроки Багіри на плитах тераси. Чорна пантера збігла схилом майже нечутно і, не гаючи часу на те, щоб кусатись, накинулася на мавп, які сиділи навколо Мауглі у п'ятдесят шістдесят рядів. Вони всі воднораз заверещали з переляку й люті, і поки Багіра ступала по тілах ворогів, одна з мавп крикнула:
– Вона тут сама! Убиймо її! Убиймо!
І натовп розлючених мавп оточив Багіру. Вони кусали її, штурхали, скубли, а п'ять чи шість мавп схопили Мауглі, жбурнули до стіни альтанки і запхнули у провалля даху. Хлопчик, вихований людьми, добряче забився б, упавши з висоти п'ятнадцяти футів, але Мауглі впав так, як його вчив Балу, і вмить звівся на ноги.
– Посидь там, – вищали мавпи, – поки ми не вб'ємо твоїх друзів! А тоді ми побавимося з тобою, якщо Отруйний Народ не вб'є тебе раніше!
– Ми з вами однієї крові, ви і я! – прошепотів Мауглі Зміїне Слово.
Він чув шурхіт і сичання в руїнах довкола і про всяк випадок повторив Зміїне Слово ще раз.
– Ми чуємо! Приберіть клобуки! – прошипіли тихі голоси (усі руїни в Індії слугують прихистком для змій, і в цій зруйнованій альтанці жили кобри). – Стій на місці, не руш ш, Малий Брате, а то ти нас розчавиш ш!
Мауглі стояв спокійно, дивився в отвори ажурної стіни і слухав шум битви навколо чорної пантери – галас, зойки, удари і хрипке дихання Багіри, яка металася з боку в бік, звивалася й борсалася в юрмі ворогів.
Уперше від народження Багіра билася не на життя, а на смерть.
"Балу, певно, десь поруч: Багіра не прийшла б сама", – подумав Мауглі і крикнув щосили:
– До ставка, Багіро! Біжи до ставка! Пірнай у воду! Скоріше!
Багіра почула цей його крик, який сповістив, що Мауглі живий, і це додало їй сил. Вона билася відчайдушно, мовчки, дюйм за дюймом торуючи собі шлях до ставка. І в цю мить біля зруйнованого муру, з боку лісу, прогримів бойовий поклик Балу. Хоч як квапився старий ведмідь, він не зміг прийти раніше.
– Багіро, – ревів він, – я тут! Я лізу вгору! Я поспішаю! Ахора! Камені вислизають у мене з під ніг! Ну, заждіть, підлі Бандар логи!
Захеканий ведмідь видряпався на терасу і зник під навалою ворогів; але за мить він присів навпочіпки, розчепірив лапи і загріб ними стільки мавп, скільки міг дістати. Потім почулися удари – ляп, ляп, ляп! – наче млинове колесо ляпає по воді. З гучного плюскоту Мауглі зрозумів, що Багіра прорвалася до ставка, куди мавпи не могли за нею полізти. Пантера сиділа у воді, вистромивши голову, і жадібно хапала ротом повітря, і мавпи, стоячи у три ряди на червоних сходах, розлючено тупцяли на місці, готові накинутись на неї зусібіч, ледве вона вийде з води на поміч Балу.
І тоді Багіра підняла мокру голову і несамовито гукнула Поклик до Зміїного Народу:
– Ми з вами однієї крові, ви і я!
Вона гадала, що Каа в останню мить усе ж таки злякався. І навіть Балу на терасі, ледь живий під натиском мавп, здивувався, почувши, що чорна пантера кличе когось на поміч.
Каа щойно встиг переповзти через західний мур і з такою силою гепнувся на землю, що велика кам'яна брила з муру звалилася в рів. Він не збирався відступати і кілька разів згорнувся та випростався, щоб підготувати кожен фут свого довгого тіла до бою. Тим часом Балу продовжував битись, і мавпи верещали над ставком навколо Багіри, і кажан Манг, літаючи туди сюди, розносив по джунглях звістку про велику битву, тож навіть дикий слон Хатхі прокинувся і засурмив. Далеко в лісовій гущавині прокинулися інші мавпи і кинулися по деревах до Холодного Барлогу, на поміч своїм родичам, і шум битви сполохав птахів на багато миль довкола.
