Мері Поппінс - Треверс Памела Ліндон

Стрибати через Місяць! Та я спробую! — І вона зробила граційний реверанс у бік трону.

— От і добре, — задоволено сказав Король, радіючи, що, мабуть-таки, встигне до Перукаря. — Ідіть за мною.

Він подався в сад, а Руда Корова і придворні рушили слідом за ним.

— Ну, — мовив Король, коли вони вийшли на галявину, — як я свисну — стрибайте!

Він витяг з кишені жилета великий золотий свисток і легенько дмухнув у нього, щоб переконатися, що там нема пилюки.

Руда Корова танцювала, вся так і виструнчившись.

— Ну, — сказав Король, — раз!..

— Два!

— Три!

І він свиснув.

Руда Корова набрала повітря, відштовхнулась як тільки могла найдужче — і скочила!

Це був нечуваний стрибок! Земля миттю шугнула кудись униз. Постаті Короля і придворних робилися дедалі менші й менші, аж поки зовсім розтанули внизу. А вона летіла усе вище в небо, поміж зорі, що снували довкола, мов великі золоті тарілки, і зненацька, освітлена ясним сяйвом, відчула холодний дотик місячного проміння. Вона заплющила очі, пролітаючи над Місяцем, а коли яскравий, чарівний місячний блиск перестав її сліпити, коли вона вже знов летіла до Землі, Руда Корова нахилила голову і раптом відчула, що зірка спала з її рога і з розгону покотилась через усе небо. І Корові здалось, що, коли зірка поринула в темряву, звідти долинули могутні хвилі музики.

Ще мить — і Руда Корова знов стояла на Землі. На превеликий свій подив, вона побачила, що стоїть не в королівському садку, а на рідному, вкритому кульбабами лузі.

І вона не танцювала. Ноги її були такі негнучкі, мов витесані з каменю, і ступала вона розважливо й статечно, як і належить кожній добропорядній корові. Спокійно й упевнено вона йшла лугом, назустріч Рудій Теличці, скусуючи мимохідь голови золотистим кульбаб'ячим солдатикам.

— Як добре, що ви повернулись! — сказала Руда Теличка. — Мені було так сумно самій!

Руда Корова поцілувала її і кинулась до паші. Це вперше за цілий тиждень вона могла як слід попоїсти. Тому-то, щоб заморити голод, їй довелося з'їсти аж кілька бойових полків кульбаби. Тоді їй стало краще. І знову вона почала жити так, як жила раніше.

Спершу їй дуже подобалось таке спокійне, нормальне життя, вона тішилась, що може собі поснідати без ніяких танців, і полежати на траві, й виспатися вночі, замість до самого ранку виробляти реверанси перед Місяцем.

Але з часом вона відчула якесь невдоволення. Ні, її квітчастий луг і її Руденька Теличка були їй так само любі, як і колись, а проте чогось їй бракувало, а чого — вона не могла зрозуміти. Нарешті вона збагнула: їй бракує її зірки. Видно, Руда Корова неабияк звикла танцювати і впиватися почуттям щастя, яке дарувала зірка, бо знов ладна була закружляти в матроському танці, аби тільки з зіркою на розі.

Вона стала нервова. Втратила апетит, і її характер дедалі дужче псувався. Тепер вона часто плакала, нібито без жодної на те причини. Кінець кінцем, вона прийшла до моєї матері, усе їй розповіла і попросила поради.

— Голубонько! — сказала їй моя мати. — Невже ж таки ви гадаєте, що з неба за цілий вік падає тільки одна зірка? Та щоночі їх зриваються мільйони, щоб ви знали! Тільки, звісно, вони падають не в одне місце. Не сподівайтеся, що на той самий луг упаде на вашому віку дві зірки!

— То ви гадаєте... коли б я вирушила в подорож?.. — почала Руда Корова, і очі її заграли щасливим блиском надії.

— Бувши вами, — відповіла моя мати, — я б спробувала пошукати.

— Я пошукаю! — радісно сказала Руда Корова. — Неодмінно пошукаю!..

...Мері Поппінс замовкла.

— Через те, мабуть, вона й прийшла у Вишневу Вуличку, — стиха озвалася Джейн.

— Звичайно, — прошепотів Майкл. — Вона шукає свою зірку.

Мері Поппінс злегка стрепенулася і випросталась, її тихе зосередження вмить зникло.

— Зараз же відійди од вікна, будь ласкавий! — сердито сказала вона.— Я йду гасити світло.

І вона швидко пішла за двері до вимикача.

— Майкле, — тихесенько мовила Джейн. — Поглянь хоч одним очком, чи корова ще у Вуличці.

Майкл похапцем визирнув у притемнілу Вуличку.

— Мерщій! — прошепотіла Джейн. — Мері Поппінс ось-ось вернеться! То що, є?

— Ні-і-і, — протяг Майкл, вдивляючись у присмерк. — Нема й близько. Пішла.

— Мені так хочеться, щоб вона знайшла зірку! — сказала Джейн, уявивши, як Руда Корова мандрує світами й шукає зірку, щоб заквітчати собі ріг.

— Мені теж хочеться, — промовив Майкл і, почувши ходу Мері Поппінс, квапливо опустив завісу.

МІСІС КОРРІ

— Два фунти ковбасок, із свинини, найвищого ґатунку, — сказала Мері Поппінс. — І швидше, будь ласка, нам ніколи.

Різник, у великому фартусі в синю й білу смужку, був гладкий і привітний чоловік. Не тільки фартух, а й сам він був великий, до того ж червоний і дуже скидався на одну з ковбасок. Він сперся руками на прилавок і захоплено втупився в Мері Поппінс. Тоді весело підморгнув Джейн і Майклові.

— Ніколи? — перепитав він Мері Поппінс. — Шкода! А я думав, що ви просто зайшли побалакати трохи. Бачите, ми, різники, любимо товариство. Та й не часто трапляється нагода погомоніти з такою славною, чарівною леді, як ви... — Він раптом замовк, побачивши, яке в Мері Поппінс обличчя. На ньому було написано щось таке жахливе, що Різник мимоволі побажав собі в крамниці мати льох, в який би зараз-таки можна було провалитись. — Ну, та гаразд, — сказав він і зробився ще червоніший, як був. — Якщо вам ніколи, то звісно... Отже, два фунти? Будь ласка...

І він квапливо підчепив на гак довгу низку ковбасок, навішаних по всій крамниці, мов намисто, відрізав добрячий шмат — зо три чверті ярда, скрутив їх віночком і, загорнувши спершу в білий, а тоді в рудий папір, посунув через прилавок до Мері Поппінс.

— Може, ще щось? — сказав він з надією, досі червоний.

— Усе, — тільки пирхнула Мері Поппінс, швидко обернула візок і повезла його з крамниці з таким виглядом, що Різник відразу збагнув, як страшенно він її образив.

А проте, вийшовши з крамниці, вона не забула позирнути у вітрину, де віддзеркалювалися її новенькі черевички.

Вони були ясно-брунатні, лайкові, з ґудзичками — дуже гарненькі.

Джейн із Майклом тупали за нею слідом і розмірковували, чи скінчиться коли-небудь список усього того, що вона мала покупити, але в неї було таке обличчя, що спитати діти не наважилися.

Мері Поппінс подивилась на обидва боки вулиці, немовби щось пильно обмірковувала, а тоді, неначе раптом зважившись, коротко сказала:

— Риба!

І покотила візок до сусідньої крамниці.

— Морський язик, півтора фунта палтуса, пінту креветок і одного омара, — промовила Мері Поппінс так швидко, що тільки хтось здавна звичний до таких наказів міг її зрозуміти.

Рибник на відміну від Різника був довготелесий, худий чолов'яга, такий тонкий, що в нього, здавалося, зовсім не було переду, а тільки два боки, і з таким сумним обличчям, ніби він або щойно плакав, або ось-ось заплаче.

Джейн гадала, що, мабуть, у нього на серці ще змолоду якесь горе, а Майкл вважав, що, певно, Рибникова мати змалечку тримала його на хлібі й воді, і він ніяк не може цього забути.

— Може, ще щось, — сказав Рибник таким безнадійним голосом, наче заздалегідь знав, що дарма й питати.

— На сьогодні все, — мовила Мері Поппінс. Рибник сумно похитав головою, ніскільки не здивувавшись, наче тільки цього й сподівався.

Стиха зітхаючи, він загорнув і зав'язав куплене й поклав у візок.

— Ну й погода, — сказав він і втер очі рукою. — Не віриться, що колись буде літо, хоч, правду сказати, його й не було ніколи. І у вас не дуже-то квітучий вигляд, — подивився він на Мері Поппінс. — Та й хто тепер квітучий...

Мері Поппінс труснула головою.

— Себе глядіть! — сердито сказала вона і метнулася до дверей, так штовхнувши візок уперед, що він стукнувся в ящик з креветками. — Довго думав! — уже надворі пролунав її невдоволений голос, — вона саме розглядала у вітрині віддзеркалення своїх нових черевичків. То це в новесеньких брунатних черевичках з ґудзичками у неї не дуже квітучий вигляд?! — ніби підслухали діти її думки. — Ну, вже й сказав!

На тротуарі вона зупинилась, переглянула свій список і зазначила галочками, що вже куплено.

Майкл переступив з ноги на ногу.

— Мері Поппінс, а додому ми не підемо ніколи? — розвередувався він.

Мері Поппінс обернулась і поглянула на нього мало не з огидою.

— Побачимо, як там буде, — коротко промовила вона.

І Майкл, угледівши, як вона згорнула список, подумав, що краще було б йому не озиватись.

— Як хочеш, то вертайся додому, — невдоволено кинула вона. — А ми підемо купувати коржики з імбиром.

Майклове обличчя витяглося. Ох, якби ж він був не озивався! Аби ж він був знав, що в кінці списку — коржики з імбиром!

— Тобі — туди, — сухо сказала Мері Поппінс, кивнувши в бік Вишневої Вулички. — Та гляди не заблудися, — додала вона.

— Ох, ні, Мері Поппінс, будь ласочка, ні! Я ж тільки так сказав, я... Ох, будь ласка, Мері Поппінс!

— Нехай він піде з нами, Мері Поппінс, — попросила й Джейн. — Я везтиму візок, тільки дозвольте хай Майкл піде з нами!

Мері Поппінс пирхнула і сердито сказала:

— Якби сьогодні не п'ятниця, ти б тільки мелькнув додому! Так би тільки й мелькнув!

Вона рушила вперед, котячи візка. Джейн із Майклом, зрозумівши, що над ними зглянулись, пішли слідком, міркуючи, що означає "тільки б мелькнув". І враз Джейн помітила, що вони йдуть кудись не туди...

— Але ж, Мері Поппінс, ви ж наче казали, що ми йдемо купувати коржики з імбиром, а це ж зовсім не та дорога, кудою ми завжди по них ходимо, — почала була вона, та вмить урвала, спіймавши на собі погляд Мері Поппінс.

— Хто має все покупити — я чи ти? — запитала Мері Поппінс.

— Ви, — сказала Джейн дуже сумирним голосочком.

— Невже? А я думала — навпаки! — насмішкувато промовила Мері Поппінс.

Вона злегка крутнула візок, повернула його за ріг і зненацька зупинила.

Джейн з Майклом і собі раптово спинилися позад нього і несподівано побачили, що стоять перед крамничкою. Чуднішої крамнички вони зроду не бачили. Вона була дуже маленька і дуже занедбана. У вітринах висіли злинялі стрічечки барвистого паперу, а на полицях стояли облуплені коробочки з шербетом, хтозна-колишні солодцеві палички і дуже давні, дуже тверді яблучка в ірисі. Між вітринами були низенькі темні двері, куди Мері Поппінс і повезла візок.