Король Матіуш Перший - Корчак Януш

Але про це йтиметься далі.

А поки що повернімося до військового міністра. Міністр закордонних справ велів йому приготуватися до війни з одним королем, а їх виявилося троє.

Було над чим поламати голову. Легко сказати: "Іди й бийся!" А як битися, коли відразу три держави війну оголосили. Розіб'єш одного або, припустимо, двох, а третій все одно тебе здолає.

"Солдатів, мабуть, вистачить, — міркував міністр, — а ось рушниць замало, гармат і одягу теж недостатньо".

І ось йому прийшов на думку геніальний план: напасти раптово на одного противника, захопити трофеї, а потім ударити на іншого.

Почесна варта. Квіти. Музика. Видовище не з приємних для короля, що стояв на даху хліва.

"Усе це по праву повинно призначатися мені", — подумав Матіуш.

Але, як хлопчик справедливий, він тут же осмикнув себе:

"Звичайно, іти перед строєм почесної варти під звуки урочистого маршу, віддавати честь, отримувати букети — безперечно, приємно. Але чи можна командувати військом, не знаючи географії?"

Матіуш, зрозуміло, міг показати на карті деякі річки, гори, острови, знав, що Земля кругла й обертається навколо своєї осі, але цього, мабуть, замало, щоб командувати армією. Треба знати всі фортеці, усі дороги, кожну лісову стежину. Якось його прапрадід отримав блискучу перемогу. А діло було так. Прапрадід зачаївся зі своїм військом у лісі, а противник, нічого не підозрюючи, заглибився в гущавину.

Тоді старий король глухими стежками зайшов ворогові з тилу й розбив його наголову. Ворог чекав нападу з фронту, а на нього напали ззаду та ще й у непрохідні болота загнали.

А він, Матіуш, знає свої ліси й болота?

Досі не знав, а тепер узнає. Залишся він у столиці, нічого, окрім королівського парку, не побачив би. А тепер побачить усю свою країну.

Солдати мали рацію, коли сміялися з Матіуша. Він насправді ще дуже маленький і недосвідчений. Шкода, що війна почалася тепер, а не двома роками пізніше.

VII

епер повернімося в палац і подивимось, що там відбулося, коли стало відомо про зникнення короля.

Уранці, як завжди, до королівської опочивальні увійшов головний дворецький і очам своїм не повірив: вікно розчинене навстіж, ліжко розкидане, а Матіуша немає.

Але дворецький, треба віддати йому належне, не розгубився. Замкнувши спальню на ключ, він побіг до церемоніймейстера, розштовхав його й зашепотів на вухо:

— Ваша ясновельможносте, пане церемоніймейстер, король зник!..

Церемоніймейстер таємно від усіх зателефонував канцлерові.

Не минуло й десяти хвилин, як у палац зі скаженою швидкістю примчали три автомобілі: автомобіль канцлера, автомобіль міністра юстиції, автомобіль обер-поліцмейстера.

Короля викрали. Ясно, як двічі по два — чотири. Це, поза сумнівом, підступи ворога. Їм це на руку: солдати дізнаються про зникнення короля, відмовляться воювати, і ворог займе столицю без бою.

— Кому відомо про викрадення короля?

— Нікому.

— Прекрасно.

— Необхідно встановити, короля викрадено чи вбито. Пан обер-поліцмейстер, даю вам годину на розслідування.

У королівському парку є ставок. Може, короля втопили? Міністрові морського флоту наказали терміново доставити в палац водолазний костюм. Сам обер-поліцмейстер одягнув скафандр, спустився на дно, ходить, шукає. А матроси, стоячи на березі, помпують насосом повітря, щоб він не задихнувся. Але Матіуша в ставку не виявилося.

У палац викликали старого лікаря й міністра торгівлі. Усе робилося надзвичайно таємно.

Але слуги відчули щось недобре: недарма міністри з раннього ранку носяться, як очманілі.

І ось, щоб покласти край пліткам, у палаці оголосили: король Матіуш захворів, і лікар прописав йому суп із раками. Тому, мовляв, обер-поліцмейстер і пірнав у ставок.

Гувернерові сказали, що, зважаючи на хворобу Матіуша, уроки тимчасово відміняються.

Присутність лікаря переконала всіх, що це правда.

— Ну гаразд, припустімо, що ми виграли час до вечора, — сказав міністр юстиції. — А що далі?

— Я головний міністр, і голова в мене на плечах не для прикраси.

Прибув міністр торгівлі.

— Пане міністре, пам'ятаєте ту ляльку, яку король Матіуш велів зробити для цієї дівчинки?

— Атож! Міністр фінансів досі мені цього пробачити не може. Марнотратом мене обізвав.

— Отож, негайно їдьте до фабриканта дитячих іграшок. До завтрашнього ранку, якщо йому дороге життя, має бути готова лялька, як дві краплі води схожа на короля. Не забудьте захопити із собою фотографію Матіуша.

Обер-поліцмейстер про людське око витягнув зі ставка з десяток раків. Їх негайно зі всілякими церемоніями відіслали на кухню. А лікаря змусили під диктовку написати такий рецепт:

Rp. Раковий суп.

Ех. 10 рак dosis una.

D.S. Через дві години по столовій ложці.

Коли постачальникові двору його королівської величності доповіли, що його чекає в кабінеті міністр торгівлі, він просяяв від задоволення: "Напевне, знову щось спало на думку королеві".

А замовлення йому було дуже потрібне, тому що батьки й дядечки пішли на війну, і подарунків дітям ніхто не купував.

— Пан фабрикант, замовлення термінове. Лялька має бути готова до завтрашнього дня.

— Ви ставите мене в дуже скрутне становище. Майже всі робітники мобілізовані, на фабриці залишилися тільки жінки та хворі. Крім того, я завалений роботою: батьки, вирушаючи на війну, купують своїм дітям іграшки, щоб вони не плакали, не сумували й добре поводилися.

Фабрикант брехав і оком не змигнув. В армію його робітників не брали: вони були худі, як скелети. Адже він платив їм дуже мало. Про замовлення він теж вигадав. Просто набивав собі ціну.

А коли дізнався, що лялька має бути схожою на короля, у нього навіть очі заблищали.

— Розумієте, — затинаючись, пояснював міністр, — у нинішній військовий час королеві часто потрібно показуватися на людях, роз'їжджати в кареті містом, аби ніхто не подумав, ніби він боїться й сидить узаперті в палаці. Ось ми й вирішили: навіщо мордувати дитину й возити її безперервно містом? Може піти дощик, і він застудиться, або ще якась біда станеться. А зараз, ви самі розумієте, треба особливо берегти короля.

Але хитрого фабриканта було не легко обдурити. Він одразу зметикував, що тут криється якась таємниця.

— Значить, до завтрашнього дня?

— До дев'ятої ранку.

Фабрикант узяв олівець і зробив вигляд, ніби підраховує, у скільки обійдеться йому лялька-король. З будь-якого фарфору її не зробиш, потрібен найвищий ґатунок. Невідомо, чи знайдеться його стільки на фабриці. Так, це коштуватиме дуже дорого. І робітникам доведеться заплатити більше, щоб тримали язик за зубами. А тут, як на зло, зіпсувалася машина. Треба за ремонт заплатити. Ну й інші замовлення доведеться відкласти. Він рахував дуже довго.

— Пане міністре, коли б не війна… Як патріот, я розумію, що в держави зараз величезні витрати на армію й гармати… так от, коли б не війна, я запросив би удвічі більше. Але, зважаючи на інтереси держави, так і бути, зроблю дешевше, зі збитками для себе, проте це ціна остаточна, і я ні копійкою не поступлюся.

І він назвав таку суму, що міністр ахнув:

— Та це ж грабунок!

— Пане міністре, ви ображаєте в моїй особі національну промисловість.

Міністр не зважився на свій страх і ризик витратити стільки грошей і зателефонував канцлерові. Боячись, щоб їхню розмову не підслухали, він замість "лялька" сказав "гармата".

— Пане канцлере, гармата обійдеться дуже дорого.

Канцлер одразу зрозумів, про що йдеться.

— Не торгуйтеся, — сказав він, — лише веліть йому, щоб, коли потягнеш ляльку за мотузочок, вона віддавала честь.

"Що за чудасія — гармата, що віддає честь?" — здивувалася телефоністка.

— Тоді я відмовляюся робити ляльку, — вперся фабрикант. — Це не моя справа. Звертайтеся до королівського механіка або годинникаря. Я чесний фабрикант, а не шарлатан. Розплющувати й заплющувати очі — будь ласка, це можна, але віддавати честь лялька не буде. Це моє останнє слово. І ні копійки менше не візьму.

Весь змоклий, втомлений, голодний, приїхав міністр торгівлі додому. Змоклий, втомлений, голодний, повернувся й обер-поліцмейстер.

"У результаті ретельного розслідування встановлені обставини викрадення короля. Події розвивалися таким чином. На голову сплячому королеві накинули мішок, витягнули через вікно в парк і віднесли в малинник. Там його величність знепритомнів. Щоб привести його до тями, йому дали малини й вишень. На землі знайдено шість вишневих кісточок. Коли його милість короля Матіуша перетягували через огорожу, він чинив опір: на корі дерева виявлені сліди блакитної королівської крові. Щоб заплутати переслідувачів, його посадили верхи на корову. Сліди коров'ячих копит ведуть до лісу, гам же знайдено мішок. На галявині сліди обриваються. Ясно, що короля десь заховали, а де — невідомо. Розслідування припинено за браком часу. Допитати населення не було можливості, оскільки наказано тримати розслідування в таємниці. Треба встановити стеження за гувернером. Він поводиться підозріло: запитує, чи можна відвідати Матіуша. Додаю речові докази: вишневі кісточки й мішок".

Канцлер дбайливо поклав мішок і кісточки у скриню, замкнув її на величезний висячий замок, запечатав червоним сургучем, а вгорі написав латиною: corpus delicti.

Так уже повелося у світі: якщо хтось чогось не знає або не хоче, щоб дізналися інші, він пише латиною.

Наступного дня військовий міністр з'явився в палац із прощальним візитом, а лялька король сидить на троні — і ні гу-гу, лише честь віддає. Оголошення на всіх перехрестях сповіщали:

Населення столиці може спокійно працювати його величність король Матіуш щодня прогулюватиметься містом у відкритому автомобілі.

VIII

лан військового міністра вдався на славу. Ворожі головнокомандувачі — а їх було троє — думали, що війська короля Матіуша битимуться одразу на три фронти. А військовий міністр стягнув тим часом усі сили в одне місце і, вдаривши там, розбив ворога наголову. Він захопив багаті трофеї й роздав рушниці, чоботи, речові мішки тим, у кого їх не було.

Матіуш прибув на фронт саме тоді, коли роздавали трофейне майно.

— А це що за вояки? — здивувався головний інтендант.

— Такі ж солдати, як усі, тільки зростом нижчі, — не розгубився Фелек.

Вони з Матіушем вибрали собі по парі чобіт, по револьверу, по рушниці і речовому мішку.