Українська література » Зарубіжна література » Повість про Чоловічка - Кестнер Еріх

Повість про Чоловічка - Кестнер Еріх

Читаємо онлайн Повість про Чоловічка - Кестнер Еріх

НОВА ПРЕМ'ЄРА "ВЕЛИКИЙ ЗЛОДІЙ І ЧОЛОВІЧОК". ОГРЯДНОГО ПАНА КІСТЯКА І ДОКТОРА ГОРНБОСТЕЛЯ ОБІКРАДЕНО. КОРИЧНЕВІ Й ЧОРНІ ШНУРКИ ДЛЯ ЧЕРЕВИКІВ. МАКСИК РОЗКЛАНЮЄТЬСЯ ПЕРЕД ДВОМА ТИСЯЧАМИ ГЛЯДАЧІВ.

Пан директор Браузеветтер дотримав свого слова. Тільки-но "Буревій" — двоє славетних бігунів на роликах — під гучні оплески зник за завісою, як директор натягнув білі лайкові рукавички й дав знак капельмейстерові. Оркестр заграв туш.

Директор поважно ступив до мікрофона. В цирку стало зовсім тихо.

— Шановні глядачі! — почав пан Браузеветтер.— Як ви бачите з програми, тепер виступатиме професор Йокус фон Покус. Він — якщо мені дозволено так висловитись — найбільший маестро з-поміж сучасних магів. Якби я взявся хвалити маестро, то на це пішло б багато годин. А стільки часу не має жодний директор цирку.

— А шкода! — крикнув якийсь нечема.

Та інші на нього зашикали, і знову стало тихо. Тільки десь далеко, в стайні, заіржав кінь. Мабуть, то був Нерон, якому Галопінський, знімаючи сідло, дав добрячого чосу.

— Через загадкове непорозуміння,— почав свою промову пан Браузеветтер,— маестро Галопінський схопив чарівну паличку замість батога. Він мав можливість переконатись, що наїзництво і магія так само не пасують одне до одного, як шоколадний крем до маринованого оселедця або як Кельнський собор до Центрального вокзалу.

Дехто з глядачів засміявся.

— Наслідок,— пояснив директор,— надзвичайно прикрий. Бо наш видатний маг рішуче відмовляється тепер доторкнутися до чарівної палички. Я став перед ним на коліна, обіцяв подарувати мій альбом із поштовими марками. Та все марно. Він не хоче виступати.

Глядачі занепокоїлися. Вони засвистіли, загаласували. Хтось крикнув:

— Тоді хай мені повернуть гроші за квиток! Директор Браузеветтер підніс руку.

— Професор не робитиме фокусів, любі друзі, але він виступатиме!

Люди зааплодували.

— Те, що ви сьогодні побачите, ще досі ніхто не бачив. Навіть я, директор цирку, ще не бачив цього номера. І вас, і мене, нас усіх чекає світова прем'єра!

Люди зааплодували ще дужче.

— Я знаю тільки назву номера! — Директор Браузеветтер звів угору руки у білих лайкових рукавичках і чимдуж крикнув: — Вистава зветься: "Великий злодій і Чоловічок"!

По тому він елегантно вклонився навсебіч і пішов. Оркестр знову заграв туш. Усі чекали. Запала мертва тиша.

— Уже час,— сказав професор.

— Уже,— прошепотів Максик з його нагрудної кишені.— Ні пуху ні пера, любий Йокусе!

— Тьху, тьху, тьху і тричі чорний кіт! — пробурмотів чарівник.

Він повагом вийшов на манеж. Спинившись посередині, уклонився і сказав, усміхаючись:

— Сьогодні, панове, ви не побачите фокусів. Сьогодні будуть тільки крадіжки. Тримайте свої кишені. Ніхто не може бути певний, коли виступаю я зі своїм юним помічником.

— А де він, ваш помічник? — спитав якийсь огрядний пан із другого ряду.

— Він уже тут,— відказав професор.

— Але я його не бачу! — крикнув товстун.

— Підійдіть, будь ласка, трохи ближче! — приязно запросив його Йокус.— Можливо, тоді ви його побачите.

Товстун, крекчучи, підвівся і почимчикував на манеж. Простягши професорові руку, він сказав:

— Моє прізвище Кістяк. Це звеселило глядачів.

Товстий пан Кістяк пильно оглядівся.

— Я і тепер його не бачу.

Професор підійшов якнайближче до товстуна, подивився йому просто в очі, поляскав по плечу і сказав:

— Справа не в ваших очах, пане Кістяк, з ними все гаразд. А проте мій помічник тут. Даю вам слово честі.

Якийсь чоловік із першого ряду крикнув:

— Це абсолютно виключено. Закладаюсь із вами на двадцять марок, що ви тут самі.

— Тільки на двадцять марок?

— На п'ятдесят марок!

— Згоден,— задоволено сказав Йокус.— Підійдіть-но й ви сюди, не бійтеся! Тут іще багато вільного місця. І не забудьте взяти із собою гроші.

Підтримуючи під руку товстуна Кістяка, він став, усміхаючись, чекати на добродія з першого ряду, який заклався на п'ятдесят марок. Пан Кістяк теж усміхався, дарма що й сам не знав чого.

Добродій із першого ряду підійшов до них і назвався.

— Доктор Горнбостель,— поважно прогугнявив він.— Гроші при мені.

Вони потисли один одному руки.

— Ну, то що? — спитав професор.— Де схований мій помічник?

— Отаке вигадали! — обурився доктор Горнбостель.— Немає ніякого помічника! Я ж врешті не сліпий. І ладен удвічі збільшити заклад. Сто марок?

Професор кивнув головою:

— Сто марок, якщо бажаєте.— Йокус поплескав його по грудях.— Ваш гаманець досить товстий. Я відчуваю це крізь піджак.— Тоді він помацав пальцями крам, розстебнув середній ґудзик на піджаку і сказав:

— Крам найвищого гатунку, жодного відсотка штапелю, не мнеться, створює гарну фігуру. Мабуть, дорогий кравець?

— Аякже,— гордо підтвердив доктор і крутнувся довкола своєї осі.

— Казково! — виголосив Йокус.— Хвилинку! Тут причепилася біла ниточка.

Він ізняв нитку й дбайливо погладив рукою піджак. Товстун Кістяк покахикав і нетерпляче спитав:

— Це все добре, професоре. Найвищий гатунок, дорогий кравець тощо. А коли, власне, почнеться крадіжка?

— Ми почнемо за дві хвилини, шановний пане Кістяк. І ні на секунду пізніше. Для контролю гляньте, будь ласка, на ваш наручний годинник.

Товстун Кістяк глянув на руку, і обличчя в нього витяглеся.

— Годинника немає,— сказав він.

Йокус допоміг йому шукати. Але годинника не виявилося в жодній кишені, не було й на другій руці. На підлозі він теж не лежав.

— Це дуже, дуже дивно,— сказав чарівник, розтягуючи слова.— Ми вдвох хотіли пограбувати вас за дві хвилини, а годинник уже щез!

Тоді він пильно глянув на другого чоловіка.

— Пане докторе Горнбостель,— підозріливо сказав він,— я не хотів би про вас погано думати, це зрозуміло, але... може, ви, просто з неуважності, взяли собі годинника пана Кістяка?

— Яка дурниця! — обурено вигукнув доктор Горнбостель.— Я не краду ні з неуважності, ні заради жарту. Такий солідний адвокат, як я, не може цього вчинити.

Глядачі засміялися.

Але Йокус навіть не всміхнувся.

— Дозвольте мені подивитись? — ґречно спитав він.— Це простісінька формальність.

— Не заперечуюі — прогугнявив адвокат доктор Горн-бостель і простяг обидві руки.

Це скидалося на напад гангстера.

Йокус швидко обнишпорив усі адвокатові кишені. Нараз він вражено спинився. Тоді щось витяг і підняв високо вгору. То був наручний годинник!

— Це він! — вигукнув товстун Кістяк, стрибнув угору, наче мопс за ковбасою, застебнув годинника знову в себе на руці й сказав, скоса дивлячись на адвоката: — Слухайте, докторе! Не чекав такого від вас!

— Присягаюсь вам, що я не брав! — образився адвокат.— Маю свого годинника! — Він високо підсмикнув манжет, та враз його обличчя теж витяглось, і він крикнув: — Годинник щез!

Глядачі сміялись і гучно аплодували.

— Золотий годинник! На восьми рубінах! Справжній швейцарський годинник! — бідкався адвокат.

Йокус, усміхаючись, насварився пальцем на пана Кістяка й обшукав йому всі кишені. Врешті з правої внутрішньої кишені він видобув золотого годинника.

— Це мій! — вигукнув Горнбостель.— Це мій! Дайте сюди!

Йокус допоміг йому застебнути золотого годинника на восьми рубінах і сказав, підморгнувши глядачам:

— Так я пожартував із двома милими панами. Потім він звернувся вже до самих милих панів:

— Не гнівайтеся один на одного! Помиріться! Отак! Добре! Щиро дякую! — Він глянув на свого годинника.— За хвилину я берусь із помічником до діла. Ми так вас обкрадемо, що вам аж страшно стане. Та, звісно, потім повернемо вам деякі коштовні речі. Чуже добро нікому не йде на пожиток.

— Ви з вашим помічником? Його ж немає,— крикнув доктор Горнбостель.— Я з радістю одержу ваші сто марок!

— Усе в свою чергу, пане докторе,— пояснив Йокус.— За хвилину ми почнемо грабувати. Погляньте, будь ласка, на ваші годинники. Зараз сім хвилин на десяту. Звірте час за вашими!

Горнбостель і товстий пан Кістяк хотіли це зробити, та раптом водночас скрикнули:

— Знову немає! Обох годинників!

Бо й справді, обидва годинники щезли. Усі глядачі були в захваті.

Йокус підвів руку вгору, щоб їх заспокоїти. І в цю мить якась маленька дівчинка крикнула:

— Мамусю, поглянь! У фокусника на руці аж три годинники!

Усі втупилися в професора. Він навіть сам зачудовано дивився собі на руку. Три наручні годинники виблискували в нього на лівому зап'ястку. Глядачі зайшлися реготом, вони кричали, аплодували й тупотіли ногами.

Коли збудження врешті вляглося, Йокус ввічливо повернув обидва годинники і сказав:

— Любі пані й панове, тепер я хочу запросити іще одного з-поміж вас, так би мовити,— спостерігача. Хоча спостерігати вже, власне, немає потреби. Знаєте чому?

— Бо ви можете цупити все, як сорока! — крикнула, сміючись, худюща, наче жердина, жінка.

— Помиляєтесь! — заперечив Йокус.— Тому чоловікові не доведеться спостерігати, бо вже нема чого красти. Я маю вже все.

Він поляскав собі по кишенях і кивнув пальцем двом прислужникам у лівреї.

Ті принесли стола й поставили його перед професором.

— Отже,— сказав він, звертаючись до пана Горнбо-стеля і пана Кістяка.— Тепер ми пограємось у Різдво. Оберніться так, щоб мене не бачити. А я покладу на стіл різдвяні подарунки. Вони всім дуже сподобаються, обіцяю вам. Правда, нових речей тут, звісно, не буде. Є кілька корисних предметів, які вам уже давно належать. Я даруватиму вам не те, що ви бажали б мати, а те, що бажали б собі повернути.

— Шкода,— сказав товстун Кістяк.— Я залюбки одержав би нову друкарську машинку.

Професор похитав головою.

— На жаль,— сказав він,— так ми не зможемо й почати. Бо доктор Горнбостель зажадає, приміром, рояль

Бехштайна або орган Вурлітцера. Ну, оберніться швиденько і заплющте очії

Обидва чоловіки не хотіли, звичайно, псувати гру. Вони повернулися спинами до столу і заплющили очі. Професор особисто переконався, що ніхто з них не підглядає.

Тоді він знову, підійшов до столу і почав вивертати свої кишені й спорожнювати їх. Цьому не було кінця-краю, і глядачам аж дух забивало. Тим часом оркестр грав давню, напівзабуту музичну п'єсу "Парад гномів", яка зараз дуже відповідала подіям на манежі.

Ви, напевне, пам'ятаєте, як колись у Берліні Йокус обдурив директора готелю пана Гінкельдая, тож ви далі не будете так дивуватись, як дві тисячі глядачів у цирку. Вони вигукували "Ай" та "Ой" і навіть "Сказитись можнаї", а один крикнув: "Я збожеволію!"

Найпростіше буде, коли я складу список усіх тих речей, що професор викладав на столі.

Відгуки про книгу Повість про Чоловічка - Кестнер Еріх (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: