Повість про Чоловічка - Кестнер Еріх
НОВА ПРЕМ'ЄРА "ВЕЛИКИЙ ЗЛОДІЙ І ЧОЛОВІЧОК". ОГРЯДНОГО ПАНА КІСТЯКА І ДОКТОРА ГОРНБОСТЕЛЯ ОБІКРАДЕНО. КОРИЧНЕВІ Й ЧОРНІ ШНУРКИ ДЛЯ ЧЕРЕВИКІВ. МАКСИК РОЗКЛАНЮЄТЬСЯ ПЕРЕД ДВОМА ТИСЯЧАМИ ГЛЯДАЧІВ.
Пан директор Браузеветтер дотримав свого слова. Тільки-но "Буревій" — двоє славетних бігунів на роликах — під гучні оплески зник за завісою, як директор натягнув білі лайкові рукавички й дав знак капельмейстерові. Оркестр заграв туш.
Директор поважно ступив до мікрофона. В цирку стало зовсім тихо.
— Шановні глядачі! — почав пан Браузеветтер.— Як ви бачите з програми, тепер виступатиме професор Йокус фон Покус. Він — якщо мені дозволено так висловитись — найбільший маестро з-поміж сучасних магів. Якби я взявся хвалити маестро, то на це пішло б багато годин. А стільки часу не має жодний директор цирку.
— А шкода! — крикнув якийсь нечема.
Та інші на нього зашикали, і знову стало тихо. Тільки десь далеко, в стайні, заіржав кінь. Мабуть, то був Нерон, якому Галопінський, знімаючи сідло, дав добрячого чосу.
— Через загадкове непорозуміння,— почав свою промову пан Браузеветтер,— маестро Галопінський схопив чарівну паличку замість батога. Він мав можливість переконатись, що наїзництво і магія так само не пасують одне до одного, як шоколадний крем до маринованого оселедця або як Кельнський собор до Центрального вокзалу.
Дехто з глядачів засміявся.
— Наслідок,— пояснив директор,— надзвичайно прикрий. Бо наш видатний маг рішуче відмовляється тепер доторкнутися до чарівної палички. Я став перед ним на коліна, обіцяв подарувати мій альбом із поштовими марками. Та все марно. Він не хоче виступати.
Глядачі занепокоїлися. Вони засвистіли, загаласували. Хтось крикнув:
— Тоді хай мені повернуть гроші за квиток! Директор Браузеветтер підніс руку.
— Професор не робитиме фокусів, любі друзі, але він виступатиме!
Люди зааплодували.
— Те, що ви сьогодні побачите, ще досі ніхто не бачив. Навіть я, директор цирку, ще не бачив цього номера. І вас, і мене, нас усіх чекає світова прем'єра!
Люди зааплодували ще дужче.
— Я знаю тільки назву номера! — Директор Браузеветтер звів угору руки у білих лайкових рукавичках і чимдуж крикнув: — Вистава зветься: "Великий злодій і Чоловічок"!
По тому він елегантно вклонився навсебіч і пішов. Оркестр знову заграв туш. Усі чекали. Запала мертва тиша.
— Уже час,— сказав професор.
— Уже,— прошепотів Максик з його нагрудної кишені.— Ні пуху ні пера, любий Йокусе!
— Тьху, тьху, тьху і тричі чорний кіт! — пробурмотів чарівник.
Він повагом вийшов на манеж. Спинившись посередині, уклонився і сказав, усміхаючись:
— Сьогодні, панове, ви не побачите фокусів. Сьогодні будуть тільки крадіжки. Тримайте свої кишені. Ніхто не може бути певний, коли виступаю я зі своїм юним помічником.
— А де він, ваш помічник? — спитав якийсь огрядний пан із другого ряду.
— Він уже тут,— відказав професор.
— Але я його не бачу! — крикнув товстун.
— Підійдіть, будь ласка, трохи ближче! — приязно запросив його Йокус.— Можливо, тоді ви його побачите.
Товстун, крекчучи, підвівся і почимчикував на манеж. Простягши професорові руку, він сказав:
— Моє прізвище Кістяк. Це звеселило глядачів.
Товстий пан Кістяк пильно оглядівся.
— Я і тепер його не бачу.
Професор підійшов якнайближче до товстуна, подивився йому просто в очі, поляскав по плечу і сказав:
— Справа не в ваших очах, пане Кістяк, з ними все гаразд. А проте мій помічник тут. Даю вам слово честі.
Якийсь чоловік із першого ряду крикнув:
— Це абсолютно виключено. Закладаюсь із вами на двадцять марок, що ви тут самі.
— Тільки на двадцять марок?
— На п'ятдесят марок!
— Згоден,— задоволено сказав Йокус.— Підійдіть-но й ви сюди, не бійтеся! Тут іще багато вільного місця. І не забудьте взяти із собою гроші.
Підтримуючи під руку товстуна Кістяка, він став, усміхаючись, чекати на добродія з першого ряду, який заклався на п'ятдесят марок. Пан Кістяк теж усміхався, дарма що й сам не знав чого.
Добродій із першого ряду підійшов до них і назвався.
— Доктор Горнбостель,— поважно прогугнявив він.— Гроші при мені.
Вони потисли один одному руки.
— Ну, то що? — спитав професор.— Де схований мій помічник?
— Отаке вигадали! — обурився доктор Горнбостель.— Немає ніякого помічника! Я ж врешті не сліпий. І ладен удвічі збільшити заклад. Сто марок?
Професор кивнув головою:
— Сто марок, якщо бажаєте.— Йокус поплескав його по грудях.— Ваш гаманець досить товстий. Я відчуваю це крізь піджак.— Тоді він помацав пальцями крам, розстебнув середній ґудзик на піджаку і сказав:
— Крам найвищого гатунку, жодного відсотка штапелю, не мнеться, створює гарну фігуру. Мабуть, дорогий кравець?
— Аякже,— гордо підтвердив доктор і крутнувся довкола своєї осі.
— Казково! — виголосив Йокус.— Хвилинку! Тут причепилася біла ниточка.
Він ізняв нитку й дбайливо погладив рукою піджак. Товстун Кістяк покахикав і нетерпляче спитав:
— Це все добре, професоре. Найвищий гатунок, дорогий кравець тощо. А коли, власне, почнеться крадіжка?
— Ми почнемо за дві хвилини, шановний пане Кістяк. І ні на секунду пізніше. Для контролю гляньте, будь ласка, на ваш наручний годинник.
Товстун Кістяк глянув на руку, і обличчя в нього витяглеся.
— Годинника немає,— сказав він.
Йокус допоміг йому шукати. Але годинника не виявилося в жодній кишені, не було й на другій руці. На підлозі він теж не лежав.
— Це дуже, дуже дивно,— сказав чарівник, розтягуючи слова.— Ми вдвох хотіли пограбувати вас за дві хвилини, а годинник уже щез!
Тоді він пильно глянув на другого чоловіка.
— Пане докторе Горнбостель,— підозріливо сказав він,— я не хотів би про вас погано думати, це зрозуміло, але... може, ви, просто з неуважності, взяли собі годинника пана Кістяка?
— Яка дурниця! — обурено вигукнув доктор Горнбостель.— Я не краду ні з неуважності, ні заради жарту. Такий солідний адвокат, як я, не може цього вчинити.
Глядачі засміялися.
Але Йокус навіть не всміхнувся.
— Дозвольте мені подивитись? — ґречно спитав він.— Це простісінька формальність.
— Не заперечуюі — прогугнявив адвокат доктор Горн-бостель і простяг обидві руки.
Це скидалося на напад гангстера.
Йокус швидко обнишпорив усі адвокатові кишені. Нараз він вражено спинився. Тоді щось витяг і підняв високо вгору. То був наручний годинник!
— Це він! — вигукнув товстун Кістяк, стрибнув угору, наче мопс за ковбасою, застебнув годинника знову в себе на руці й сказав, скоса дивлячись на адвоката: — Слухайте, докторе! Не чекав такого від вас!
— Присягаюсь вам, що я не брав! — образився адвокат.— Маю свого годинника! — Він високо підсмикнув манжет, та враз його обличчя теж витяглось, і він крикнув: — Годинник щез!
Глядачі сміялись і гучно аплодували.
— Золотий годинник! На восьми рубінах! Справжній швейцарський годинник! — бідкався адвокат.
Йокус, усміхаючись, насварився пальцем на пана Кістяка й обшукав йому всі кишені. Врешті з правої внутрішньої кишені він видобув золотого годинника.
— Це мій! — вигукнув Горнбостель.— Це мій! Дайте сюди!
Йокус допоміг йому застебнути золотого годинника на восьми рубінах і сказав, підморгнувши глядачам:
— Так я пожартував із двома милими панами. Потім він звернувся вже до самих милих панів:
— Не гнівайтеся один на одного! Помиріться! Отак! Добре! Щиро дякую! — Він глянув на свого годинника.— За хвилину я берусь із помічником до діла. Ми так вас обкрадемо, що вам аж страшно стане. Та, звісно, потім повернемо вам деякі коштовні речі. Чуже добро нікому не йде на пожиток.
— Ви з вашим помічником? Його ж немає,— крикнув доктор Горнбостель.— Я з радістю одержу ваші сто марок!
— Усе в свою чергу, пане докторе,— пояснив Йокус.— За хвилину ми почнемо грабувати. Погляньте, будь ласка, на ваші годинники. Зараз сім хвилин на десяту. Звірте час за вашими!
Горнбостель і товстий пан Кістяк хотіли це зробити, та раптом водночас скрикнули:
— Знову немає! Обох годинників!
Бо й справді, обидва годинники щезли. Усі глядачі були в захваті.
Йокус підвів руку вгору, щоб їх заспокоїти. І в цю мить якась маленька дівчинка крикнула:
— Мамусю, поглянь! У фокусника на руці аж три годинники!
Усі втупилися в професора. Він навіть сам зачудовано дивився собі на руку. Три наручні годинники виблискували в нього на лівому зап'ястку. Глядачі зайшлися реготом, вони кричали, аплодували й тупотіли ногами.
Коли збудження врешті вляглося, Йокус ввічливо повернув обидва годинники і сказав:
— Любі пані й панове, тепер я хочу запросити іще одного з-поміж вас, так би мовити,— спостерігача. Хоча спостерігати вже, власне, немає потреби. Знаєте чому?
— Бо ви можете цупити все, як сорока! — крикнула, сміючись, худюща, наче жердина, жінка.
— Помиляєтесь! — заперечив Йокус.— Тому чоловікові не доведеться спостерігати, бо вже нема чого красти. Я маю вже все.
Він поляскав собі по кишенях і кивнув пальцем двом прислужникам у лівреї.
Ті принесли стола й поставили його перед професором.
— Отже,— сказав він, звертаючись до пана Горнбо-стеля і пана Кістяка.— Тепер ми пограємось у Різдво. Оберніться так, щоб мене не бачити. А я покладу на стіл різдвяні подарунки. Вони всім дуже сподобаються, обіцяю вам. Правда, нових речей тут, звісно, не буде. Є кілька корисних предметів, які вам уже давно належать. Я даруватиму вам не те, що ви бажали б мати, а те, що бажали б собі повернути.
— Шкода,— сказав товстун Кістяк.— Я залюбки одержав би нову друкарську машинку.
Професор похитав головою.
— На жаль,— сказав він,— так ми не зможемо й почати. Бо доктор Горнбостель зажадає, приміром, рояль
Бехштайна або орган Вурлітцера. Ну, оберніться швиденько і заплющте очії
Обидва чоловіки не хотіли, звичайно, псувати гру. Вони повернулися спинами до столу і заплющили очі. Професор особисто переконався, що ніхто з них не підглядає.
Тоді він знову, підійшов до столу і почав вивертати свої кишені й спорожнювати їх. Цьому не було кінця-краю, і глядачам аж дух забивало. Тим часом оркестр грав давню, напівзабуту музичну п'єсу "Парад гномів", яка зараз дуже відповідала подіям на манежі.
Ви, напевне, пам'ятаєте, як колись у Берліні Йокус обдурив директора готелю пана Гінкельдая, тож ви далі не будете так дивуватись, як дві тисячі глядачів у цирку. Вони вигукували "Ай" та "Ой" і навіть "Сказитись можнаї", а один крикнув: "Я збожеволію!"
Найпростіше буде, коли я складу список усіх тих речей, що професор викладав на столі.
