Прерія - Купер Джеймс Фенімор
Я мало знаюся на судочинстві, а проте є правило, відоме кожному: "Око за око, зуб за зуб". Я не звик тягатися по судах і менш за все хотів би жити на ділянці, що її нарізав шериф; але в цьому законі є здоровий глузд, тим-то його можна застосувати на ділі. Отож я урочисто оголошую, що сьогодні я суворо додержуватимусь його і кожен дістане те, що йому належить, і не більше.
Отак висловивши свої наміри, Ішмаел замовк і подивився на слухачів, ніби хотів по їхніх обличчях побачити, яке враження справила його промова. Коли він зустрівся очима з Мідлтоном, той сказав:
— Якщо вже карати злочинця, а невинного звільняти, то вам слід помінятися зі мною місцями і стати бранцем, а не суддею.
— Ти хочеш сказати, що я заподіяв тобі зло, викравши цю панночку з батьківського дому й завізши її проти її волі так далеко, до цього дикого краю, — відповів незворушний скватер, не дуже ображений цим звинуваченням, але й не виказуючи ніякого каяття. — Не буду додавати брехні до своєї провини, отож не заперечуватиму твоїх слів. Поки діло дійшло до оцієї нашої зустрічі, я мав доволі часу старанно обмізкувати все, і хоч я не з тих метикованих, хто може або вдає, що може зразу дійти, що й до чого, а все-таки я чоловік розсудливий, і коли мені дають час трохи поміркувати, не заперечуватиму правди. Отож я подумав і вирішив, що то була помилка — розлучати дочку з батьком, і тепер її відвезуть туди, звідки забрали, живу й неушкоджену.
— Так, так, — докинула Естер, — чоловік правду каже. Злидні та робота зовсім його затуркали, а тут іще й шерифи почали присікуватись, ото він у лиху годину й зголосився на це зле діло. Але він послухався мене і повернувся на чесну дорогу. Погане це діло, погане й небезпечне — приводити чужих дочок у мирну та слухняну родину!
— А хто тобі подякує за все те, що вже зроблено? — пробурчав Ебірам, і обличчя йому скривила огидна посмішка, в якій дивно поєднались і злість, і страх, і непогамовна зажерливість. — Якщо ти вже видав розписку дияволові, то тільки з його рук і одержиш її назад.
— Тихо! — звелів Ішмаел, простягти до родича свою важку руку з таким виглядом, що той зразу ж принишк. — Ти каркав мені у вуха, наче крук. Якби не ти, я б ніколи не відав цієї ганьби.
— Раз ви зрозуміли свою помилку і бачите, де правда, — сказав Мідлтон, — то не зупиняйтеся на півдорозі, вчиніть великодушно, — і ви матимете друзів, які допоможуть вам залагодити можливі неприємності з законом…
— Юначе, — перепинив його скватер, насупившись, — ти вже сказав досить. Коли б я злякався закону, тобі не довелося б зараз дивитись, як Ішмаел Буш справляє правосуддя.
— Не тамуйте в собі добрих намірів; а якщо ви задумали щось лихе проти кого-небудь з нас, то начувайтеся: рука закону, хоч ви його і зневажаєте, сягає далеко, і хоч іноді його дії бувають неквапливі, зате вони завжди непомильні!
— Так, це щира правда, скватере, — мовив трапер, який рідко коли пропускав бодай слово з розмов, що точилися при ньому. — Тут у нас, в Америці, ця рука справді-таки діяльна і важка, але ж тут, кажуть, людина ще живе вільніше, ніж в інших країнах, і тому вона щасливіша, еге ж, і мужніша, і чесніша теж! А знаєте, є такі краї, де закон до того надокучливий, що так-таки й каже чоловікові: отак, мовляв, ти житимеш, отак помреш, а так розлучишся з цим світом, коли приспіє твій час стати перед Всевишнім суддею! Гай-гай, грішно отак втручатися в справи того, хто створив людей ке на те, щоб їх ганяли, наче худобу, з пасовиська на пасовисько, коли це заманеться їхнім нерозумним та себелюбним пастирям, які вважають, ніби краще знають, що їхнім підопічним треба і чого вони хочуть. Нещасна та країна, де сковують не лише тіло, а й розум і де божі створіння, народившись, до кінця свого зостаються немовлятами через лихі вигадки людей, котрі привласнили собі право, що належить лише великому володареві всього сущого!
Поки трапер висловлював ці дуже слушні думки, Ішмаел мовчав, хоч і позирав на нього не зовсім по-дружньому. Коли старий закінчив, скватер повернувся до Мідлтона і повів далі:
— Що ж до нас з тобою, капітане, то ми квити. Коли я тяжко образив твої почуття, викравши твою дружину, — хоч і намірявся повернути її тобі, тільки-но здійсняться плани цього втіленого диявола, — то й ти ж удерся до мого табору, допомагаючи і сприяючи, як висловлюються правники про куди чесніші оборудки, знищенню моєї маєтності.
— Але ж я тільки бажав звільнити…
— Ми квити, — одважив Ішмаел з виглядом людини, котра, вже дійшовши певного висновку, мало цікавиться думками інших. — Ти й твоя дружина вільні і можете йти куди й коли вам завгодно. Ебнере, розв'яжи капітана. І ще: коли ти згоден чекати, поки я вирушу назад до поселень, я дам вам обом місце в фургоні. А не хочеш — не треба, тільки не нарікай, що я вороже поставився до вас.
— Та хай грім небесний поб'є мене, хай страшна кара впаде на мою голову за мої гріхи, коли я забуду твою чесність, хоч совість у тобі заговорила й не зразу! — вигукнув Мідлтон і, тільки-но його розв'язали, кинувся до Інес, з очей якої скапували сльози. — Послухай, друже, даю слово солдата, про твою причетність до цього діла ніхто ніколи не згадає, що б там я не надумав робити, коли доберуся до тих місць, де закон має силу.
У відповідь на ці слова скватер похмуро осміхнувся, — видно, йому байдужа була ця обіцянка, що так щиро вихопилась у юнака в першому пориві радості.
— Я так вирішив не тому, що когось боюся чи шукаю чиєїсь милості, а тому, що це, на мою думку, справедливо, — сказав він. — А ти роби так, як тобі підкаже твоя совість, і пам'ятай, що світ великий і в ньому вистачить місця для нас обох, і наші шляхи, певне ніколи більше не перетнуться! Коли ти задоволений — добре; коли ж ні — то можеш порахуватися зі мною, як хочеш. Я не проситиму пощади, якщо ти мене здужаєш. А тепер, лікарю, твоя черга. Саме на часі привести до ладу наші рахунки, бо ж ми мали з тобою певні справи. Ми уклали чесну і щиру угоду; то як ти її дотримував?
Дивовижна легкість, з якою Ішмаел примудрився перекласти відповідальність за все, що скоїлося, з себе на своїх бранців, та ще обставини, за яких не можна було по-філософськи розглядати спірні етичні проблеми, неабияк збентежили тих, кому так несподівано довелося виправдовуватись, — вони ж бо щиросердно вважали, що їхні вчинки гідні тільки похвали. Оубед, що витав у царині чистої теорії, зовсім розгубився, хоч, можливо, коли б він краще знав життя, то не добачив би нічого особливого в цій ситуації. Шановний природознавець опинився в становищі, коли його, замість похвалити, раптом стали картати за бездоганну, на його погляд, поведінку! Обурений цим поворотом подій, він усе-таки спробував з гідністю вийти із скрути і вдався до перших-ліпших доказів, на які був спроможний його збентежений розум.
— Дійсно, існував певний компактум, чи то договір, між Оубедом Батом, доктором медицини, та Ішмаелом Бушем, подорожанином, або мандрівним хліборобом, — мовив він, намагаючись уникати образливих виразів. — Я не маю наміру заперечувати цього факту. Я визнаю, що вищезгаданим договором зумовлювалось, або ж встановлювалось, що певна подорож здійснюватиметеся сукупно: себто разом, протягом точно визначеної кількості днів. Але оскільки термін повністю сплив, я роблю висновок, що справедливість вимагає вважати угоду за таку, що втратила чинність.
— Ішмаеле! — встряла нетерпляче Естер. — Не балакай з чоловіком, який вміє трощити кістки незгірш, ніж виправляти їх, і хай чортів отруйник забирається геть! Брехун він, з усіма його коробочками та пляшечками! Віддай йому половину прерії, а другу візьми собі. Теж мені, зцілитель! Та якщо ми навіть оселимось у болоті, повному всяких там пропасниць і лихоманок, жодна моя дитина не захворіє, і не треба мені оцих слів, що їх важко й вимовити, — обійдуся вишневою корою та крапелькою-другою нашого доброго західного питва. Скажу тобі, Ішмаеле: не подобаються мені супутники, через яких порядній жінці відбирає мову… І такому от байдуже, чи все гаразд у неї на господарстві, а чи ні.
Похмурий вираз, що не сходив із скватерового обличчя, на мить поступився мало не жартівливій посмішці, коли він відповів:
— Різні люди міркують по-різному, Естер: може, комусь його вміння і до душі. Та коли ти вже бажаєш його відпустити, то я не оратиму прерії, аби перетнути йому шлях. Друже, ти вільний і можеш повернутися до поселень. Раджу тобі там і залишитися, бо такі люди, як-от я, рідко коли укладають угоди, зате не люблять, щоб їх так легко порушували.
— А тепер, Ішмаеле, — переможно вела далі його дружина, — щоб у нашій сім'ї було все гаразд, без усяких там пересварок, покажи-но он тому червоношкірому та його дочці, — вона тицьнула пальцем у старого Ле Балафре та овдовілу Течічену, — дорогу до їхнього селища, і скажемо їм: "Прощайте, ідіть собі з богом!"
— За законами індіанської війни — вони бранці пауні, отож я не можу зазіхати на його права.
— Стережися диявола, чоловіче! Він звабник і шахрай, і дуже важко уникнути його жахливих оман! Послухай тієї, хто дорожить твоїм чесним ім'ям, і вижени оту замурзану Ієзавель![55]
Скватер поклав їй на плече свою важку руку і, дивлячись просто в очі, мовив суворо та урочисто:
— Жінко, нам належить розвязати куди важливіше питання, ніж оті дурниці, що в тебе на думці. Пам'ятай, що нам треба робити, і облиш свої дурні ревнощі.
— То правда, правда, — прошепотіла його дружина і пішла до своїх дочок. — Господи, прости мені, що я хоч на хвильку про це забула!
— А тепер, юначе, побалакаємо з тобою: недарма ж ти вчащав до мого табору, ніби вистежуючи бджолу, — вів далі Ішмаел, трохи помовчавши, наче збирався на думці. — До тебе я маю куди серйозніші рахунки. Мало того, що ти поруйнував мій табір, так ти ще й викрав родичку моєї дружини, дівчину, яку я сподівався коли-небудь мати за дочку.
Це звинувачення справило значно більше враження, аніж попередні. Всі скватерові сини, як один, втупили цікаві очі в Пола та Еллен; бортник неабияк збентежився, а дівчина засоромлено похнюпила голову.
— Послухай, друже Ішмаеле Буш, — озвався нарешті бортник, який зрозумів, що його звинувачено не тільки у викраденні нареченої, а й у грабіжництві.
