Слідопит - Купер Джеймс Фенімор

і підводь тихо! Тепер стрибай на берег з канатом! Ні, краще кидай, там уже наші напоготові!

Все це було виконано так хутко, що глядачі не встигли й прослідкувати за окремими маневрами "Вітрогона", як він уже був так повернутий до вітру, що його грот ослаб і затріпотів; за допомогою самих поворотів стерна тендера підвели бортом до утвореної скелястим берегом природної набережної, де його й пришвартували товстими канатами. Одне слово, вони прибули, нарешті, на пост, де солдатів п'ятдесят п'ятого полку із звичайним у таких випадках задоволенням зустріли їхні товариші, які з нетерпінням чекали зміни.

Не приховуючи своїх радощів, першою зістрибнула на берег Мейбл, а за нею з не меншим поспіхом залишив палубу зі своїми вояками й сержант — зайве свідчення того, як знудився він на борту корабля. Пост, як його просто називали солдати п'ятдесят п'ятого полку, був і справді місциною, яка породжувала райдужні надії на відпочинок у людей, що так довго були сковані на борту судна, та ще такого маленького, як "Вітрогон". Всі острови тут були досить-таки пологі, хоч і достатньо підносилися над рівнем води, внаслідок чого клімат на них був сухий і справді цілющий. Всі вони були досить заліснені, а пе^ реважна більшість їх у ті далекі дні ще була' під пралісом. Острів, зайнятий під пост, був зовсім невеликий, площею акрів з двадцять, до того ж, очевидно, за кількасот років перед цим внаслідок якоїсь катастрофи, що відбулася у цих нетрях, він утратив багато дерев, і майже половина його являла собою відкриту, порослу травою галявину. На думку офіцера, що облюбував цей острівець для військового поста, дерева не відросли на галяві через прозорий струмок, який протікав тут неподалік і здавна приваблював до себе індіян, котрі нібито повитоптували все, учащаючи сюди по воду під час полювання й ловитви лососів, що в свою чергу дало змогу розростися буйній траві, яка поспіль захопила цей клин. Але яка б не була причина того, факт залишається фактом: це був чи не наймальовничіший серед усіх довколишніх островів, до того ж, на ньому вже були й ознаки цивілізації, яких повсюдно так бракувало в цьому неосяжному краю.

Весь острів оперізував густий чагарник, який старанно охоронявся, бо він правив за надійну заслону, що ховала від зовнішнього світу і людей, і будівлі. Під захистом цієї заслони в гайках та між поодиноких дерев тулилося шість чи вісім приземкуватих хиж, у яких мешкали офіцери й солдати, розташовувалися склади, кухня, шпиталь та інші служби. Всі хижі були суціль рублені, а дахи ще й покриті корою, причому весь будівельний матеріал обачно привозився здалеку, щоб вирубаний ліс ні в кого не викликав часом підозрінь. Ці оселі, в яких ось уже впродовж кількох місяців жили солдати, мали, ясна річ, саме такі вигоди, які взагалі можуть мати житла подібного типу.

Східний край острова, одначе, являв собою густо заліснений півострівець, з такими хащами, що крізь них можна було щось побачити хіба восени, коли на гілках не лишалося жодного листочка. Поблизу вузенького перешийка, що з'єднував цей акр землі з островом, був споруджений невеличкий, проте досить-таки надійний блокгауз. Його щільні стіни з тесаних колод могли вистояти проти ядер, а вікна служили за бійниці; двері були масивні, дах також був з тесаних колод, а зверху покритий від дощу корою. Нижній поверх, як звичайно, було відведено під спорядження й провіант, другий поверх правив за цитадель і житло, а на низенькому горищі з двома чи трьома окремими приміщеннями можна було вмістити десять-п'ятнадцять солом'яних матраців для солдатів. Усе було влаштовано досить примітивно, без будь-яких надмірностей, зате служило воякам надійним захистом при несподіваному нападі. Оскільки будівля не сягала й сорока футів висоти, весь її верх ховався під верхів'ям дерев, і помітити блокгауз можна було тільки з острова та й то не весь, а лише горішню його частину, бо основу всієї дерев'яної вежі теж обступали кущі.

Блокгауз призначався виключно для оборони, тому місце для нього вибрали так близько від джерела, яке било з-під вапнякової породи, котра складала основу грунтів цього острова, що у випадку облоги до кринички можна було спустити на мотузці дзбан і зачерпнути води, без якої довго протриматися неможливо. З цією метою, а також щоб захищати низ блокгауза, верхні його поверхи, як це звичайно робиться в таких спорудах, на кілька футів нависали над нижніми, а в піддашках були засекречені отвори, тимчасово закладені тими ж тесаними колодами, що й уся підлога, для раптового обстрілу ворога. Зв'язок між окремими поверхами здійснювався за допомогою драбин. Коли до цього додати, що такі споруди служили, як правило, за цитаделі, —в яких ховалися залога та мешканці поселень під час ворожої навали, то наша мета — дати недосвідченому у військових справах читачеві якомога повніше уявлення про будову блокгаузів — буде досягнута.

Та чи не найбільшою стратегічною перевагою острова було саме його розташування. Нелегко було знайти його серед цілого архіпелагу з двадцяти острівців, бо, навіть пропливаючи зовсім близько, навряд чи хто міг би подумати, побачивши крізь просвіти дерев землю, що це якийсь окремий острів. Протоки між островами, які купчилися навколо цього острівця, були такі вузенькі, що навіть стоячи десь у самій гущі острівців і то не можна було сказати напевне, де яка з них починалася, а де — кінчалася. Бухточка ж, якою користувався Джаспер як гаванню, була особливо добре захована від очей густими кущами; тож не диво, що одного разу, коли

"Вітрогон" стояв без вітрил, його протягом кількох годин не могли відшукати свої матроси, які поверталися з сусідніх проток, де вони ловили рибу. Одним словом, місцина чудово відповідала тому призначенню, якому вона нині служила, до того ж, її природні переваги були розумно поліпшені людьми (наскільки це дозволяли кошти й можливості, що були в розпорядженні цього загубленого на далекому кордоні поста).

Перша година після прибуття "Вітрогона" пройшла в метушні й загальному збудженні. Загін, що змінювався, не добився успіхів, вартих уваги, і тепер, змучений відірваністю від світу, нетерпляче рвався якомога швидше до Освего. Отож скоро закінчилася коротенька церемонія передачі командування постом у руки сержанта Дангема, як змінений офіцер із своїм загоном поспішив чна борт "Вітрогона", і Джаспер, якому так хотілося хоч цей день побути разом з усіма, одержав наказ негайно відпливати, щоб, користаючи з погідного вітру, якнайшвидше вийти з проток і перетнути озеро. Перед самісіньким відплиттям, однак, поручник М'юр, Кеп та сержант закликали змінного прапорщика на конфіденційну розмову й повідомили його про свої підозри щодо Джаспера. Той пообіцяв не спускати очей з молодого капітана й.поспішив на палубу. Так,— менш як через три години після прибуття, "Вітрогон" уже знову був у дорозі.

Мейбл зайняла відведену сержантові хижу і з притаманними жінкам старанністю та вмінням стала давати лад своєму нехитрому хазяйству, намагаючись • по спромозі створити якийсь затишок і собі, й своєму батькові. Тим часом, щоб не завдавати Мейбл зайвих турбот з хатньою роботою, для сержанта і його найближчих помічників у окремій хижі було влаштовано спільну їдальню, а куховарити довірили солдатці. Таким чином, у сержантовій хижі, що була однією з кращих на всьому острові, не лишилося брудної роботи, і Мейбл з таким жіночим смаком причепурила свою оселю, що вперше, відколи прибула па кордон, сама зосталася вдоволена своєю домівкою. Закінчивши цю важливу справу, дівчина вирішила пройтися трохи по острову й попрямувала стежкою через зелену галяву до єдиного місця на березі, де була прогалина між кущами. Тут вона зупинилася й стала милуватися прозорою, ледь збриженою водою, гадаючи про своє нове становище. Схвильовано перебравши в пам'яті яскраві епізоди свого зовсім недавнього минулого, вона задумалася над своїм майбутнім, оповитим у її уяві серпанком загадковості.

— О, яке чарівне місце ви знайшли, люба Мейбл! — раптом озвався Девід М'юр, нежда-но-негадано вигулькнувши поруч.— Але, поза всяким сумнівом, чарівність оцих місць блідне перед вашою.

— Коли б я сказала, що ваші компліменти мені не сподобалися, містере М'юре, ви поставили б під сумнів мою щирість,— серйозним тоном відповіла йому Мейбл,—та якщо ви зво-

лите побалакати зі мною про інші речі, то переконаєтеся, що я таки здатна розуміти їх теж.

— Та що ви, чарівна дівчино! Я й так знаю, що ваш розум відшліфований, як дуло солдатського мушкета, а ваші слова настільки вишукані й мудрі, що їх годі й дібрати бідному неборакові, який замість того, щоб служити десь у доброму місці й розширювати свій кругогляд та набувати знань, ось уже чотири довгих роки гибіє в цій глушині. Але смію сподіватися, ви не жалкуєте, юна леді, що ваша прекрасна ніжка знову ступила на тверду землю.

— Ще дві години тому, містере М'юре, я й справді так гадала, а от зараз, коли бачу крізь оцей просвіт нашого прекрасного "Вітрогона", як він поплив поміж кучерявими гаями, мені якось ніби аж жалко, що мене там нема серед його пасажирів.

Сказавши це, вона замахала хустинкою, відповідаючи 'на' прощальні вітання Джаспера, який не зводив з неї очей, аж доки судно обігнуло мис і білі вітрила його зникли за стіною кучерявих дерев.

— От вони й відпливли, та я не скажу "туди й дорога, моя радосте!", я кажу "повертайтеся щасливо назад!", бо як з ними що-небудь скоїться, ми тут захряснемо на всю зиму, хоча, правда, існує й інший варіант — опинитися в Квебецькій фортеці! А цей Джаспер—Прісна Вода, я вам скажу,—неймовірний пройда: про нього командування нашої залоги мае такі відомості, що страшно й подумати. Ваш усіма шанований батько і ваш майже стільки ж шанований дядько теж далеко не кращої думки про нього.

— Мені дуже прикро це чути, містере М'юре, проте я не сумніваюся, що з часом у них ця недовіра розвіється.

— Якби час міг розвіяти недовіру мого серця, чарівна Мейбл,— почав підлесливо М'юр,— я б тоді, мабуть, відчув себе щасливішим за самого головнокомандувача. Гадаю, що коли б мені вже прийшов час іти у відставку, сержант автоматично зайняв би моє місце.

— Якщо мій дорогий батечко гідний вашого місця, містере М'юре,— сказала, лукаво посміхаючись, Мейбл,— то я не сумніваюся, що ви теж гідні його місця.

— Ач, бісова дитина! Ви хотіли б мене понизити до якогось унтера, Мейбл?

— Аж ніяк ні, далебі, що ні, сер! Я й на думці не мала ваш чин, коли ви говорили про свою відставку.