Слідопит - Купер Джеймс Фенімор
Іншими словами, Джаспер передбачав, що командир "Монкальма", молодий і галантний французький офіцер, щойно дозволить йому вітер, зніметься з якоря біля свого ніагарського форту і відразу ж вийде в озеро пересвідчитися, що сталося з "Вітрогоном", а потім почне нишпорити посеред озера, тримаючи з кожного борту в полі зору широкі простори до південного, та північного берегів. Тим-то Джаспер зі свого боку вважав за доцільне триматися неподалік від того чи іншого берега, адже таким чином не тільки легше уникнути прямої зустрічі з ворожим кораблем, але й, маскуючись під тло берега, непомітніше провести тендера з1'гіллям нап'ятих вітрил на дереві рангоута. Джаспер вибрав південний берег тому, що вій був підвітряний, а також і тому, що, як гадав молодий капітан, ворог менш за все чекатиме цього, хоча тендерові й доведеться пливти повз французькі поселення та міста, під самісіньким носом у його наймогутніших на цьому континенті фортів.
На щастя, Кеп нічого не здогадувався про ці плани, а сержант був такий заклопотаний обміркуванням деталей своєї наступної військової операції, що йому ніколи було докладно займатися справами, далекими від його прямих обов'язків. Отак нишком-тишком, не зустрічаючи будь-якого опору, Джаспер до ранку вже прибрав до своїх рук усю свою колишню владу й порядкував собі, ні з ким не радячись, а всі його підручні радо й не задумуючись виконували кожне його розпорядження.
Ледве стало благословлятися на світ; усі пасажири знову висипали на палубу і, за звичаєм морських мандрівників, допитливим поглядом стали озирати видноколо, де, мірою того, як із темряви ясніше вимальовувалися довколишні предмети, все чіткіше й чіткіше прояснювалася звична панорама. На сході, заході й півночі не було видно нічого, крім води, яка золотом сяяла в промінні сонця, що саме сходило, а на південь тяглися нескінченні зслені ліси, що оперізували в ту добу Онтаріо. Та ось попереду раптом відкрилося якесь широке гирло, а на мисі над гирлом виросли мури чи то будинку, чи то замку, укріпленого з зовнішнього боку бастіонами, блокгаузами та палісадами. Саме в ту мить, коли перед їхніми очима постав цей понурий форт, над ним пропливала хмарина, і всі враз помітили на її тлі білий французький прапор, що тріпотів на довгому флагштоці.
Неприємно вражений цим видивом, Кеп аж скрикнув і кинув швидкий, підозріливий погляд на свого шуряка.-
— Не будь я Чарльз Кеп, якщо це не брудна французька ряднина теліпається на вітрі! — пробурчав він.— А ми так тулимося до цього триклятого берега, ніби повертаємося з далекої подорожі до Індії і нас тут зустрічатимуть дружини з дітьми! Послухай, Джаспере, ти часом не надумав набрати тут повний трюм жаб, що так близько тримаєшся французького берега?
— Я тримаюся так близько берега, сер, бо сподіваюся пройти непомітно для ворожого корабля, який повинен десь тут нишпорити з підвітряного боку.
— Еге ж, еге ж... На словах воно ніби й справді переконливо. Добре, якби так воно було й насправді. Сподіваюся, тут нема якогось спіднього відпливу?
— Ми до цього берега під вітром,— відповів йому, посміхаючись, Джаспер, — але, я гадаю, ви все-таки погодитеся, добродію
Кепе, що там, де є сильний відплив, легко стояти на якорі. Адже саме завдяки тому спідньому відпливові ми й зосталися живі.
— Французька маячня!..— буркнув про себе Кеп, анітрохи не турбуючись тим, що Джаспер може почути його.— Коли вже на те пішло, то давай мені наш справжній, чесний, американський чи англійський відплив, щоб його було видно зверху. А то що мені з вашої підступної течії, яка ховається десь там внизу і якої апі побачити, ані відчути. Якщо вже все виводити па чисту, воду, то треба сказати, що оте наше так зване врятування чи не є всього-на-всього хитро влаштований підступ!
— Що ж, нам з тобою, шуряче Кепе, при^ иаймні трапилася оце чудова нагода розві-' дати цей ворожий форт па Ніагарі, а що це справді їхній пост, я не сумніваюся,— втрутився сержант.— Отож нумо всі пильно роздивлятися, не забуваючи при цьому, що ми перебуваємо віч-на-віч з ворогом.
Та ця сержантова порада була явно зайва, тому що поява заселеного клаптика землі сама по собі вже викликала неабияку цікавість у пасажирів "Вітрогона", загубленого серед величної, дикої природи. Вітер тут потяг сильніше й погнав тендера з добрячою швидкістю, а коли відкрилася річка, Джаспер повернув стерно й підвів "Вітрогона" майже до самісінького гирла ніагарської протоки, чи річки, як її тут називають. Тієї ж миті десь здалеку, ніби з верхів'їв протоки, долинув глухий, далекий і важкий гомін, що гойдався па крилах вітру, ніби гуки якогось велетенського органу, від яких, здавалося, іноді здригалася навіть земля.
— Гримить, паче весь прибій на довжелезному узбережжі моря! — вигукнув Кеп, коли раптом дужчий, ніж досі, гомін долетів до його вух.
— Атож, це вже такий у нас тут прибій у цій частині світу,— відповів йому Слідопит.— Там нема спіднього відпливу, добродію Кепе, і вся вода, що налітає на скелі, не повертається назад. Ви чуєте голос старої Ніагари, що перевалюється й падає з гори!
— Невже в когось вистачить безсоромності твердити, ніби ця тиха широка річка десь там падає з гори?
— Уявіть собі, добродію Кепе, що таки й справді падає, бо їй не приготовано ані сходів, ані дороги, кудою вона могла б зійти. Отака вона тут, наша природа, хоча у вас, на океані, вона, може, й краща. Ах,. Мейбл! Як це було б чудово, якби ми могли пройтися берегом цієї річки миль десять-п'ятнадцять угору й помилуватися тим чудом, що його створив там Всевишній!
— Та невже ви бачили цей знаменитий водоспад, Слідопите!? — в захваті вирвалося у Мейбл.
— Авжеж, бачив, та ще й був свідком однієї жахливої пригоди. Ми із Змієм були одного разу в розвідці коло того он французького форту, і делавар, між іншим, розповів мені, що, за переказами його племені, десь недалеко звідси ніби має бути великий водоспад, і вмовив мене трохи збочити, аби подивитися на те диво. А треба сказати, я вже й до того чув різні чудеса про цей водоспад від вояків шістдесятого полку, де я постійно числився, тому що в нашім полку я тільки недавно: але я й половині не вірив з того, що мені розповідали, бо в наших полках серед солдатні водяться страшенні брехуни. І от ми пішли маиівця-ми, сподіваючись утрапити до водоспаду на слух, бо думали, що шум і рев від нього, який ми оце всі чуємо, приведе нас прямісінько до місця. Та ми помилилися, бо'тоді він чомусь не ревів і не шумів, як оце зараз. Буває таке і в лісі, добродію Кепе: то Всевишній розгнівається і буцімто показує свою силу, а то все так тихо довкола, як у вусі. Отож зовсім несподівано ми вийшли трохи вище від водоспаду. Там один молодий делавар, котрий супроводжував нас, раптом надумав спустити на воду пірогу, яку він знайшов на березі, й перепливти до острівця, що був серед річки біля самого пруга водоспаду. Хоч як вмовляли ми його не робити такої дурниці, переконували, що наражатися на таку небезпеку — то божевілля з його боку, та молоді делавари майже нічим не кращі за наших молодих вояків: вони відчайдушні й гонористі. Наші слова на нього не вплинули, він сів у пірогу й поплив. Мені здається, Мейбл, справді великі діяння завжди величаво спокійні, і зовсім інша справа, коли людиною опановують пусті й дріб'язкові помисли, як це було з тим делаваром. Не встигла ще пірога випливти на бистрінь, як її підхопило й потягло з такою швидкістю, з якою летить надуте вітрило, і попри всю свою спритність, молодий делавар був безсилий перебороти течію. Та все ж він мужньо боровся за життя й відчайдушно, до останьої хвилини гріб веслом, борюкаючись і вибиваючись із сил, немов той молоденький олень, загнаний у воду собаками. Спочатку він поплив було через бистрінь з такою швидкістю, що ми вже впевнені були в його успіхові, та хлопець погано розрахував відстань, а коли усвідомив це, то розвернув пірогу проти течії, і тут почалася така боротьба, на яку страшно було дивитися. Мені жаль було б його, навіть якби він був мінгом! Кілька хвилин делавар робив такі відчайдушні зусилля, що переборов був течію, яка тягла його до водоспаду. Але е межа й людським силам: один-другий невірний помах весла — і пірогу вже гнало назад, і тепер він фут за футом, дюйм за дюймом став віддавати все те, що йому пощастило вирвати у течії. Пірогу потягло до того місця, де поверхня річки здається гладенькою та зеленою, ніби вона виткана з міріад водяних волокон, натягнутих над широченною прірвою. Одна мить — і пірога, майнувши носом, пірнула вниз... і тільки ми його й бачили. Кілька років по тому я зустрів одного мо-гаука, який саме стояв у той час нижче порогів водоспаду і бачив усе те на власні очі.
Він розповів мені, що делавар іще махав веслом у повітрі, аж доки зовсім щез у густій імлі водоспаду.
— Що ж трапилося з' тим небораком? — запитала Мейбл, глибоко вражена таким простим, але пишнобарвним оповіданням Слідопита.
— Він, безсумнівно, переселився в той Іщасливий світ, де його предки втішаються полюванням на щасливих мисливських угіддях, тому що хлопець, попри всю свою відчайдушність і пустий гонор, був таки чесний і відважний. Так, він загинув безглуздо, проте. Маніту 1 червоношкірих так само'милосердний до своїх створінь, як і християнський бог — до своїх.
1 М а н і г у — верховний ду.ч у віруваннях окремих іидіянських племен.
В цю мить із блокгауза гримнув гарматний постріл і над щоглами тендера із свистом пролетіло невеликого калібру ядро, ніби попереджаючи, щоб він не підходив ближче. Джаспер був сам біля стерна, тримаючи суденце на належній віддалі від форту, тому він тільки посміхнувся, ніби зовсім не сердячись на таке нечемне привітання. "Вітрогон" тим часом потрапив у смугу річкового пливу, який відніс тендера так далеко, що його вже не можна було дістати пострілом і з найбільшої гармати, а потім знову собі спокійно поплив попід берегом далі. Щойно річка відкрилася настільки, що по її руслу можна було бачити все якнайдалі, Джаспер переконався, що "Монкальм" не стоїть там на якорі, а матрос, посланий на вершок щогли, доповів, що на обрії ніде не видно жодного вітрила. Тепер уже не було ніякого сумніву, що Джасперів маневр удався і що капітан французького корабля проґавив їх, погнавшись на середину озера, а звідти й далі вгору по ньому.
Весь той день вітер гнав їх на південь, і тендер, тримаючись на відстані ліги від берега, йшов на швидкості шести-восьми вузлів по абсолютно спокійній воді.
