Плавучий острів - Верн Жуль
ЯК ПЕНШІНА ВИЗНАЧИВ ПОЛОЖЕННЯ
Якщо машини Бакборт-Харбора вийшли тепер з ладу внаслідок вибуху котлів, то машини Штирборт-Харбора в цілості і нітрохи не пошкоджені.
Правда, це все одно що залишитися зовсім без двигунів. Маючи гвинти тільки з правого борту, Стандарт-Айленд буде як і раніше кружляти на місці, не просуваючись вперед.
Нещасний випадок в Бакборт-Харборі ще погіршив справу. Адже якщо б обидві машини Стандарт —Айленда могли працювати одночасно, достатньо було б угоди між партією Танкердона і партією Коверлі, щоб покінчити з таким станом речей. Двигуни знову набули б добру звичку працювати в лад, і плавучий острів, втративши всього кілька днів, знову взяв би напрям на бухту Магдалени.
Тепер же зовсім інша справа. Навіть якщо б угода і відбулося, плавання стає неможливим, оскільки комодор Сімкоо не має двигуном досить потужних, щоб вивести острів з цих далеких морів.
І якби ще Стандарт-Айленд протягом останнього тижня дійсно залишався нерухомим, якби йому вдалося зустрітися з довгоочікуваними пароплавами, тоді, можливо, він досяг би Північної півкулі...
Але це не так. Сьогодні астрономічні спостереження показали, що за час тривалого обертання навколо своєї осі Стандарт-Айленд перемістився в південному напрямку. Від дванадцяти паралелі він продрейфував до сімнадцятої.
Дійсно, між Ново-Гебрідським і Фіджійським архіпелагами існують течії, що виникають завдяки близькості обох архіпелагів один до одного і поширюються на південний схід. Поки машини працювали у лад, Стандарт-Айленд без зусиль долав ці течії. Але з моменту, коли почалося обертання, плавучий острів стало нездоланно відносити до тропіка Козерога.
Дізнавшись це, комодор Сімкоо не став приховувати серйозності положення від всіх чесних людей, яких ми назвали нейтральними. І ось що він їм сказав:
— Нас віднесло на п'ять градусів на південь. Тим часом тут, на Стандарт —Айленді, я не в змозі зробити того, що може зробити моряк на пароплаві, якщо його машини зупинилися. Наш острів не має парусного обладнання, що дозволило б використовувати силу вітру, і ми зараз у влади течії. Куди воно нас занесе? Не знаю. І поки пароплави, послані з бухти Магдалени, марно шукають нас в умовленому місці, ми зі швидкістю восьми або десяти миль на годину дрейфуємо в бік самих пустельних і віддалених областей Тихого океану.
Так в кількох фразах Етель Сімкоо визначив обставини, які він безсилий змінити. Плавучий острів подібний тепер гігантського уламку корабельної аварії, відданому на свавілля течій. Якщо потік направляється на північ, його віднесе на північ, якщо він зорієнтований на південь, він потрапить на південь, — і може навіть виявитися у крайніх меж Південного полярного моря. І тоді...
Стан речей скоро стає відомим населенню — і в Мільярд-Сіті і в обох портах. Всі гостро відчувають, чим він загрожує. Страх перед новою небезпекою здійснює —що вельми властиво людській природі — деякий утихомирення в умах. Тепер уже ніхто не думає про криваві братовбивчі сутички, і якщо ненависть між противниками не згасла, вона все ж не виллється в насильницькі дії. Мало-помалу жителі повертаються до себе — в свою частину міста, в свій квартал, в свій будинок, а Джем Танкердон і Нет Коверлі відмовляються від боротьби за першість. Тому за пропозицією самих губернаторів рада іменитих приймає єдино розумне рішення, яке підказують обставини: він передає кермо правління комодору Сімкоо, і цьому одному керівнику відтепер довіряється порятунок Стандарт-Айленда від загибелі.
Етель Сімкоо без коливань приймає на себе цей обов'язок. Він розраховує на самовідданість своїх друзів, своїх офіцерів, всього свого персоналу. Але що може він зробити на величезному плавучому спорудженні площею у двадцять сім квадратних кілометрів, яке втратило управління, втративши рухової сили ?..
І, загалом, чи не є все це остаточний вирок Стандарт-Айленду, який вважався до останнього часу шедевром кораблебудівного мистецтва, а тепер став іграшкою вітру і хвиль?
Правда, в пригоді винні не сили природи, бо з перших же своїх днів "перлина Тихого океану" завжди переможно протистояла ураганам, бурям і циклонів. Причиною всьому — внутрішні розбіжності, боротьба мільярдерів за владу, несамовита упертість, з якою одні рвалися на південь, а інші на північ! Тільки їх ні з чим не порівнянна дурість привела до вибуху котлів!
Але що толку в закидах? Перш за все треба усвідомити розмірі аварії, яка сталася в Бакборт-Харборі. Комодор Сімкоо збирає своїх офіцерів та інженерів. До них приєднується король Малекарлії.
Король-філософ нітрохи не здивований, що людські пристрасті привели до такої катастрофі!
Комісія прямує туди, де височіли енергетична установка і машинне приміщення. Вибух випарювальних апаратів, які зазнали крайнього перегріву, все знищив, ставши до того ж причиною загибелі двох механіків і шести кочегарів. Настільки ж безнадійно вийшла з ладу установка, яка виробляла електричну енергію для самих різних потреб цієї половини Стандарт-Айленда. На щастя, динамо правого борта продовжують ще працювати, і, за словами Пеншіна, Стандарт —Айленд "відбувся втратою одного ока"!
— Це так, — додає Фрасколен, — але ми втратили також одну ногу, а на тій, що залишилася, далеко не втечеш. Відразу окривіти і зашкандибати — це вже занадто.
З обстеження доводиться зробити висновок, що так як пошкодження виправити неможливо, то і дрейфу на південь не можна покласти край. Залишається чекати, щоб Стандарт-Айленд вибрався сам з цього потоку, який уносить його за межі тропічної зони.
Визначивши ушкодження, Етель Сімкоо вирішив перевірити і стан металевого остова. Чи не постраждали кесони від обертального руху, яке стрясало їх протягом останнього тижня? Чи не розсілися в пазах сталеві листи, чи не вискочили сталеві заклепки ?.. Якщо де-небудь з'явилося протікання, то треба по можливості заткнути щілини...
Інженери приступають до другого обстеження. Їх доповіді комодору Сімкоо маловтішні. У ряді місць від розтягування тріснули пластини і розійшлися шви. Вивалилися тисячі болтів, утворилися розриви. Деякі відсіки вже наповнилися водою. Але так як ватерлінія не знизилася, то стійкості металевого ґрунту серйозна небезпека не загрожує і нові власники Стандарт-Айленда можуть бути спокійні за своє майно. Більше всього щілин у батареї Корми. Що стосується Бакборт-Харбора, то один з його молів поглинений океаном під час вибуху... Але Штирборт-Харбор неушкоджений і може надати кораблям надійний притулок від океанських хвиль.
Віддані розпорядження в найкоротший термін привести в порядок все, що можна виправити. Необхідно заспокоїти населення щодо стійкості Стандарт —Айленда. Досить, навіть більш ніж достатньо, і того, що за відсутністю двигунів лівого борту Стандарт —Айленд не може попрямувати до ближньому березі. Але тут вже нічого не поробиш.
Залишається найважливіше питання — як врятуватися від голоду і спраги ?..
Чи надовго вистачить запасів — на місяць ?.. на два?
Ось що встановив комодор Сімкоо.
Нестачі води побоюватися нічого. Хоча одна з опріснювальних установок знищена вибухом, інша продовжує працювати і може задовольнити всі потреби.
Що стосується харчів, то тут становище менш втішно.
Після підрахунків з'ясовується, що вистачить їх не більше ніж на місяць, якщо посадити все десятитисячне населення на строгий раціон. За винятком фруктів і овочів, все, як відомо, отримується ззовні... А де цей зовнішній світ ?.. На якій відстані знаходиться найближча земля і як до неї дістатися?..
Тому, як не прикро застосовувати такий захід, але комодор Сімкоо змушений віддати наказ про обмеження споживання. В той же вечір по телефону і телеавтографу всюди передається ця сумна новина.
В Мільярд-Сіті і в обох портах вона викликала загальний жах і передчуття ще гірших лих. Може бути, незабаром на горизонті з'явиться привид голоду — якщо дозволено вдатися до настільки заяложеного, але вражаючого образу, — адже поповнити запаси продуктів нізвідки... Дійсно, у комодора Сімкоо немає жодного корабля, який можна було б послати на американський материк... З волі долі останній з них вийшов в морі три тижні тому, везучи останки Сайреса Бікерстафа та інших захисників Мільярд-Сіті, полеглих у битві з дикунами Ероманга, Нікому тоді й на думку не могло прийти, що через боротьбу самолюбств Стандарт —Айленд опиниться в ще гіршому становищі, ніж в момент, коли його захопили банди новогебрідців!
І правда, для чого мати мільярдами, бути багатим, як Ротшильд, Маккей, Астор, Вандербілт, Гульд, якщо багатство не може врятувати від голоду! Правда, велика частина статку набобів лежить у повній цілості в банках Нового і Старого Світу! Але, як знати, може бути близький день, коли навіть за мільйон доларів їм не купити на плавучому острові фунта м'яса або фунта хліба.
Зрештою всьому виною їх безглузді чвари, дурне суперництво, прагнення захопити владу! Вони в усьому винні, вони — Танкердони і Коверлі — причина всіх бід! Так нехай же вони остерігаються відплати, страшаться гніву службовців, робітників, офіцерів, торговців, всього населення, яке вони піддали смертельної небезпеки! Хто знає, до яких крайнощів люди здатні дійти, коли їх почнуть терзати муки голоду!
Обмовимося все ж, що закиди ці не відносяться до Уолтеру Танкердону і міс Ді Коверлі, яких не може торкнутися осуд, заслужений їх сім'ями! Ні, молодий чоловік і його наречена ні в чому не винні. Вони були тією зв'язкою, яка повинна була зміцнити майбутнє благополуччя обох частин міста, і не вони розірвали цей зв'язок!
Стан неба такий, що вже дві доби не проводилося вимірювання, і місце розташування Стандарт-Айленда не можна визначити навіть з приблизною точністю.
Тридцять першого березня небосхил розчистився і туман в морі розсіявся. Можна сподіватися, що тепер вдасться визначити широту і довготу.
Результатів спостережень чекають з гарячковим нетерпінням. Кілька сотень мешканців зібралося біля батареї Хвилеріза. До них приєднався Уолтер Танкердон. Але ні його батько, ні Нет Коверлі, жоден з тих іменитих, яких можна з повним правом звинувачувати стані речей, що створився, не вийшли зі своїх особняків, де вони сидять, немов замуровані обуренням народу.
Опівдні спостерігачі готуються вловити момент кульмінації сонячного диска.
