Семеро підземних королів - Волков Олександр
— Я першою сюди прибула!
Вона справді випередила своїх суперниць аж на годину.
— У вас надто великий апетит, пані, — з насмішкою зауважила красуня Стелла, яка знала секрет вічної юності — Нам усім вистачить місця у цій великій країні.
Ні з ким не хочу ділитися, навіть з сестрою Гінгемою, заявила одноока Бастінда з чорною парасолею під пахвою, яка переносила чаклунку з місця на місце, як килим-самоліт. — Пам'ятайте, феї, коли дійде до бійки, вам буде непереливки…
Добродушна сива Вілліна нічого не сказала. Вона вийняла зі складок своєї одежі мініатюрну книжечку, дмухнула на неї, і книжечка перетворилась у величезний том. Інші чаклунки подивилися на Вілліну з повагою: вони не вміли так обходитися зі своїми чарівними книжками і тягли їх з собою в натуральному вигляді.
Вілліна почала гортати сторінки книги, бурмочучи:
— Абрикоси, ананаси, Африка бинти, булки… Ага, ось воно… війна! — Чаклунка прочитала кілька рядків мовчки і переможно посміхнулась: — Хочете воювати? Давайте!
Гінгема і Бастінда злякалися. Вони зрозуміли: боротьба буде серйозною і, напевне, чарівна книга Вілліни не віщує їм перемогу. І чотири феї розійшлися полюбовно.
Звичайно, з книги феї довідались про існування якоїсь Печери, але туди ніхто з них не захотів іти. За жеребом Гінтемі дісталася Блакитна країна, Вілліні — Жовта, Бастінді — Фіолетова, Стеллі — Рожева. А центральну область вони залишили вільною, щоб вона розділяла їхні володіння і щоб їм якнайменше доводилося зустрічатися. Феї домовились навіть, що ніхто з них не залишатиме надовго свою країну, і поклялися у тому. Потім рушили — кожна у свій бік.
На той час у Чарівній країні королівська влада збереглася лише у Печері: нагорі її вже давно не було. Народам набридло терпіти королів, які весь час ворогували й затівали війни. Вони повстали і скинули тиранів. Мечі перекували на серпи й коси, народи почали жити спокійно.
Плем'я людей, яке спершу населяло Блакитну країну, кудись пішло, а замість нього залишилися маленькі чоловічки, які мали смішну звичку постійно рухати щелепою, ніби вони весь час щось пережовували.
За це їх прозвали Жуванами.
То був злощасний день для Жуванів, коли в їхній країні з'явилась чаклунка Гінгема. Залізши на високу скелю, вона так пронизливо заверещала, що її почули жителі усіх довколишніх сіл і збіглися на крик І тоді дивлячись на людей, які тремтіли зі страху, злюча стара сказала:
— Я, могутня чарівниця Гінгема, оголошую себе володаркою вашої країни. Моя влада не має меж. Я можу викликати бурі і урагани…
На обличчях Жуванів з'явилась недовіра.
— Хіба ви ще сумніваєтесь?! — розлютилась Гінгема. — От я вам зараз! — Вона розкинула поли своєї чорної мантії і забурмотіла незрозумілі слова: Пікапу, трикапу, лорики, йорики турабо, фурабо, корики, морики.
Відразу ж подув сильний вітер, а на небі з'явились чорні хмари. Налякані Жувани впали на коліна і визнали владу Гінгеми.
— Я не втручатимуся у ваші справи — мовила чаклунка. — Сійте хліб розводьте курей та кроликів, але мені платіть данину: збирайте для мене жаб і мишей, п'явок і павуків — цими ласощами я харчуюся.
Жувани дуже боялися п'явок і жаб, але Гінгема була ще страшнішою, вони поплакали та й змирилися.
Гінгема вибрала для житла велику печеру, розвісила попід стелею в'язки мишей та жаб, закликала з лісу пугачів. Жували навіть близько не підходили до печери чаклунки.
Але їм потрібен був метал для кіс, серпів і плугів, а також коштовні камені для прикрас. Тому вони вели торгівлю із підземними рудокопами і в певні дні збирались біля Торгових воріт, очікуючи опівночі звуку дзвона.
Самих рудокопів Жувани ніколи не бачили. Протягом століть ті так відвикли від денного світла, що могли з'являтися нагорі лише у повній темряві, коли Жувани спали.
Бастінда так само легко, як і її сестра, захопила владу над Фіолетовою країною, яку населяли лагідні працелюбні Мигуни, котрі отримали таке прізвисько через те, що постійно мигали очима.
Чаклунка наказала побудувати собі палац, закрилась у ньому з кількома слугами та й жила там, ненависна всім.
Зате мешканцям Жовтої та Рожевої країн пощастило: владарювали над ними добрі Вілліна та Стелла. Ці чарівниці не гнобили свої народи, а всіляко їм допомагали, намагалися поліпшити їхнє життя.
Так велося у Чарівній країні впродовж століть, а потім сталася подія, на перший погляд незначна, але вона мала важливі наслідки.
В Америці, в штаті Канзас, жив невдаха на ім'я Джеймс Гудвін. Він не те що був лінивим чи дурним, просто йому не щастило в житті. За яку б він справу не брався, в нього нічого не виходило. Нарешті він купив повітряну кулю й почав підніматися в повітря під час ярмарок на втіху роззявам, з яких збирав гроші за видовище. Якось здійнявся буревій, мотузок, яким була прив'язана куля, лопнув, вітер підхопив її і заніс разом з Гудвілом у Чарівну країну.
На щастя Гудвіна, буревій закинув його у центральну частину країни, вільну від влади чарівниць. Але люди, які збіглися, побачивши чоловіка, який спускався з неба, вирішили, що це великий чаклун. Гудвін у свою чергу не став їх розчаровувати.
За кілька років він збудував чудове місто, у жителів Підземної країни виміняв велику кількість смарагдового каміння, щоб прикрасити його. Своє місто Гудвін назвав Смарагдовим, а коли за вершив його побудову він зачинився від людей у розкішному палаці і розповсюдив чутку, що він наймогутніший чародій у світі і може творити надзвичайні дива.
До відвідувачів Гудвін з'являвся в різних дивовижних подобах, які лякали людей І голос, який таємничо лунав збоку говорив усім:
— Я Гудвін, Великий і Жахливий! Чому ви відволікаєте мене від мудрих роздумів?
Гудвін намагався щосили підтримати свою славу великого чарівника. Це йому вдавалося непогано, і він зробив лише одну велику помилку: замислив захопити володіння Бастінди. Війна була короткою. Летючі Мавпи, яких мала зла фея, швидко розбили військо Гудвіна, а його самого ледь не захопили в полон. Але йому вдалося втекти. Відтоді минуло багато років, про невдачу Гудвіна забули, і навіть феї вважали його великим чарівником.
Гудвіна розвінчала маленька дівчинка Еллі, яка випадково потрапила у Чарівну країну. А сталося це так.
ПЕРША ПОДОРОЖ ЕЛЛІ У ЧАРІВНУ КРАЇНУ
ллі з батьками жила в просторому канзаському степу. За будиночок їм слугував невеликий фургон, знятий з коліс і поставлений на землю. Одного разу зла Гінгема вирішила занапастити увесь рід людський і накликала буре він страшної сили, який долетів аж до Канзасу. Але добра Вілліна знешкодила його, дозволивши йому захопити лише один фургон у канзаському степу чарівна книга розповіла їй, що під час бурі він завжди порожній.
Та навіть чарівні книги іноді знають далеко не все: у фургоні опинилася Еллі, яка забігла туди за своїм песиком Тотошком. Будиночок занесло у Чарівну країну, і він упав на голову злої Гінгеми, яка милувалася буревієм; чаклунка загинула.
Еллі опинилася в чужій країні сама, без друзів, якщо не рахувати Тотошка, котрий у Чарівній країні раптом заговорив, страшенно здивувавши свою маленьку господарку.
Але на допомогу Еллі з'явилася Вілліиа, добра чарівниця Жовтої країни. Вона порадила дівчинці йти в Смарагдове місто до великого чародія Гудвіна, який поверне її в Канзас до тата й мами, якщо вона, Еллі, допоможе трьом істотам добитися виповнення їхніх заповітних бажань Так сказала чарівна книга. Потім Вілліна щезла: відлетіла у свою країну.
А поки Еллі розмовляла з Вілліною, Тотошко, оббігавши всі околиці відвідав печеру Гінгеми й приніс звідти в зубах красиві срібні черевички, найбільшу коштовність чаклунки. Жувани, які зібрались на місці загибелі Гінгеми, запевнили дівчинку, що саме в цих черевичках захована вся чарівна сила, але яка вони не знали.
Жувани спорядили Еллі, забезпечили провізією, вона наділа срібні черевички які були саме на неї, і вони з Тотошком пішли в Смарагдове місто дорогою викладеною жовтою цеглою.
Простуючи до Гудвіна, Еллі знайшла нових друзів. У пшеничному полі Еллі зняла з кілка Страшила — опудало, яке могло ходити і розмовляти і в якого була заповітна мрія дістати розумний мозок для своєї солом'яної голови. Страшило пішов з Еллі до Смарагдового міста, до Гудвіна.
В глухому лісі Еллі і Страшило врятували від загибелі Залізного Дроворуба. Він цілий рік простояв біля дерева з піднятою важкою сокирою, бо його застав дощ саме тоді, коли він забув у хатинці маслянку, і його залізні суглоби заіржавіли. Еллі принесла маслянку, змастила Дроворуба, і він став як новенький. Він також пішов з Еллі та Страшилом у Смарагдове місто, сподіваючись, що Гудвін дасть йому любляче серце для його залізних грудей, а це було заповітним бажанням Дроворуба.
Наступним у цій дивній компанії виявився Полохливий Лев, заповітною мрією якого було стати сміливим. Він теж подався з Еллі до Гудвіна.
Дорогою в Смарагдове місто з Еллі та її супутниками сталося багато небезпечних пригод: вони перемогли Людожера, билися зі страхітливими шаблезубими тиграми, переправилися через широку річку, потрапили на підступне макове поле, де Еллі, Тотошко і Лев мало не заснули назавжди від пахощів маку. Під час цієї останньої пригоди Еллі познайомилась і подружилася з королевою польових мишей Раміною. Раміна дала дівчинці чарівний срібний свисточок, який з часом їй дуже знадобився.
Нарешті всі перешкоди залишилися позаду, Еллі з супутниками опинилась у чудовому палаці Гудвіна. При вході в місто на них наділи зелені окуляри, і все заблищало перед ними різними відтінками зеленого кольору.
На прохання мандрівників Гудвін прийняв їх, але всі мусили приходити до нього поодинці. Перед Еллі він з'явився у вигляді величезної Живої Голови, голос якої лунав десь збоку. Голос сказав:
— Я — Гудвін, Великий і Жахливий! Хто ти така і навіщо турбуєш мене?
— Я — Еллі, маленька і слабка, — відповіла дівчинка. — Я завітала здалеку і прошу у вас допомоги.
Еллі розповіла Голові про свої пригоди: просила допомогти повернутися в Канзас, до тата й мами. Коли Голова дізналась, що Еллі із Канзасу, її голос подобрішав. І все ж чарівник поставив вимогу:
— Йди у Фіолетову країну і звільни її жителів від злої Бастінди. І тоді я поверну тебе додому.
Таку ж вимогу — звільнити Мигунів від Бастінди — Гудвін поставив перед Страшилом, Залізним Дроворубом і Левом, коли вони звернулися до нього, кожен зі своїм проханням.
Засмучені друзі вирушили у Фіолетову країну, хоча зовсім не сподівались перемогти могутню Бастінду.
