Семеро підземних королів - Волков Олександр

Згори з шумом могутніх перетинчастих крил спускався величезний дракон з лискучим білим брюхом, з великими, як чайне блюдечко, жовтими очима. На спині потвори сиділа людина в шкіряному костюмі і зеленому береті.

У чоловіка, який прилетів на ящері, за спиною був довгий лук і сагайдак зі стрілами, в руці він тримав списа. Його довге бліде обличчя з гачкуватим носом виглядало суворо.

Руф Білан зрозумів, що це наглядач за роботою, тому що при його раптовій появі орачі, які сіли відпочити посеред поля, зірвалися на ноги і стали до праці. Наглядач суворо посварив їх за лінощі та й відлетів. А в цей час високо в хмарах пролетів другий ящер з людиною на спині.

Реньо вів полоненого Печерою вже протягом двох годин, а присмерки все не кінчалися. Так само угорі світились золотисті хмари, так само невиразно виднілась далечінь і бовваніло на пагорбі місто, до якого наближались пішоходи.

Поля скінчились, місцевість поступово змінилася на кам'янисте узгір'я. Ліворуч від дороги з'явилася споруда, яка виявилась довгим валом із зубчатими колесами і великими шківами. Руф Білан, незважаючи на поганий настрій, мимоволі усміхнувся, побачивши, що цю складну систему при водять у рух двоє Шестилапих які ходили один за одним. З глибини шахти, над якою височів підйомник, виповзали наповнені рудою цебри і з гуркотом перевертались над великим возом. Руф Білан побачив, що у віз був запряжений Шестилапий; той смирно чекав, поки навантажать воза, мотаючи для розваги круглою головою.

СУД КОРОЛЯ

істо розкинулось біля великого озера з похилими берегами. Поки йшли вздовж берега, Руф Білан іще раз переконався, наскільки винахідливими були підземні жителі. У воді було встановлене величезне колесо з широкими лопатями, розміщеними далеко одна від одної. Колесо крутилося, бо по його лопатях дерся вгору, втікаючи від води, яка його наздоганяла, Шестилапий. Звір утомився, він важко дихав, із розкритої пащі клубками падала піна.

— Катюзі — по заслузі! — кинув із злістю в бік чудовиська Реньо. — Покалічив погонича, тепер качай воду в Місто Семи Володарів!

"Ага, так ось як називається ваше місто! Тут, либонь, можна багато чого дізнатися, якщо настовбурчити вуха, — злісно подумав Білан. — Тепер я розумію, що ваша країна поділена на сім частин, і в кожній свіч король. Невеликі ж у вас королівства!"

Маленька група зупинилась біля міської брами. Фортечний мур був складений з цегли, яка побуріла від часу. Реньо смикнув за мотузок, що звисав над брамою. Впізнавши конвоїра, вартовий відкрив хвіртку і впустив прибульців. Він з цікавістю розглядав чужоземця, але не насмілився розпитувати.

"Значить, Реньо старший від нього за званням", — вирішив Руф Білан.

Місто не було велике. На звивистих вуличках стояли химерно розмальовані будинки з високими вузенькими віконницями і міцними дверима. З вікон визирали з цікавістю жінки в зелених чепчиках і проводжали поглядом чужоземця.

Вулиця вивела на центральний майдан посеред якого височів палац з сімома вежами. У Руфа Білана зарябіло в очах, коли він побачив перед собою три суміжні стіни, пофарбовані в блакитний синій і фіолетовий кольори вражаючої чистоти.

Кожна грань споруди мала свій ошатний ґанок з масивними дверима Білану здалося дивним що коло них він не помітив жодного руху, і двері були наглухо зачинені.

"Можливо, там не живуть?" — подумав Руф. Над кожними дверима висів пісковий годинник незвичайної форми яких Руф Білан не бачив у горішньому світі. Там у багатих людей були піскові годинники, але за їхнім ходом наглядав слуга, і коли пісок пересипався з верхнього відділення в нижнє, він перевертав їх і гучно оголошував час.

А тут дві скляні воронки, з'єднані між собою, прикріплені вертикально на великому круглому циферблаті. Навряд чи Руф Білан зрозумів би, як діє цей годинник, але саме тоді коли він проходив повз сині двері, останні крупинки піску пересипались із верхньої частини в нижню і цієї ж миті трубка сама перевернулася, а циферблат пересунувся справа наліво на одну поділку так, що навпроти стрілки, закріпленої на пісковому годиннику, виявилась наступна цифра. А всередині годинника полинув передзвін.

"Ці підземні люди — дивовижні майстри", — з повагою подумав Руф Білан.

Вони проминули синю частину палацу, і Білан здогадався:

"Тепер перед нами фіолетова стіна, за нею червона, а потім оранжева жовта зелена куди ми і прямуємо. Очевидно, Ментахо, до якого мене ведуть, — зелений король це зрозуміло, судячи з шапок йото людей".

Руф Білан не помилився у своїх здогадах. Його вели до зеленого ґанку, і Реньо пройшов з полоненим у зелену приймальню повз вартового, одягненого в зелений каптан.

Простора приймальня не мала вікон, але її яскраво освітлювали кульки, що звисали з-під стелі, а деякі з них були прилаштовані до самої стелі. По залі походжали придворні в ошатних зелених костюмах, у шапочках, оздоблених коштовними каменями.

Побачивши людину, якої ще ніколи не бувало у Підземній країні, придворні кинулися до Реньо й закидали його запитаннями. Вони мали на це право, оскільки були вищі званням.

Страж джерела мовив:

— Панове, я не маю часу з вами говорити, мені необхідно негайно доповісти королю про жахливу пригоду. Щойно було зруйноване Священне джерело, і вода пішла назад у землю.

Почулися голоси:

— Це неможливо!

— Сьогодні увечері наш сектор мав укладатися спати!

— Як тепер бути?!

Реньо звернувся до одного з придворних, ставного старого чоловіка з сивими вусами та бородою.

— Пане міністре Корієнте, прошу негайно попросити для мене аудієнцію у його величності.

Корієнте щез тієї ж миті. Незабаром двері розчинились у другому кінці приймальні, і поважний церемоніймейстер промовив:

— Його підземна величність, король Ментахо наказує ввести полоненого чужоземця до тронної зали Веселкового палацу!

Руф Білан боязко пішов слідом за придворним.

Фосфоричні кульки, зібрані пучками, розвішені гірляндами, закріплені в люстрах, створювали у тронній залі неймовірно яскраве освітлення, але воно не різало око, і дивні світильники не відкидали від предметів тіні. Не було від них і тепла, вони випромінювали холодне світло.

Пізніше Руф Білан дізнався, що в кожному будинку Підземної країни були кульки, які світились, оскільки вікна пропускали всередину дуже мало світла. Кількість фосфоричних світильників визначала ступінь багатства людини. У будиночку вельможі їх налічувалося десятки, а хибарку бідняка тьмяно освітлювала одна єдина кулька завбільшки з вишню.

Але про все це Білан дізнався пізніше, тепер він дивився в кінець зали. Там, на підвищенні, містився королівський трон.

У просторому кріслі з численними різними оздобами сидів високий, огрядний чоловік з великою кошлатою головою. Це і був король Ментахо. З його плечей звисала мантія розшита зеленими квітами. Переляканий погляд Білана був прикутий до обличчя короля.

— Розповідай усе, нічого не приховуючи! — суворо наказав Ментахо.

І Білан, ніяковіючи запинаючись на кожному слові, розповів про те, ким він був у Смарагдовому місті як утік від покарання в підземний світ і що накоїв у лабіринті.

Ментахо слухав і все більше хмурнішав, а потім надовго задумався. В залі запала тиша, навіть придворні не шепотіли, усі розуміли — вирішується доля людини.

— Ось мій вирок, — мовив король. — Ти повівся підло зі своїми земляками, але справи горішнього світу нас обходять. Ти зруйнував Священне джерело. Це — жахливе нещастя, усі наслідки якого зараз навіть важко передбачити. За такий злочин кожен житель Підземної країни був би страчений. Але ти не житель Печери, ти здійснив цю злу справу через незнання і смертельний страх. Тому було б несправедливо позбавляти тебе життя…

Руф Білан ладен був горлати від захвату.

"Жити! Я буду жити!" — промайнула в нього радісна думка.

— Я навіть дам тобі посаду при дворі, щоб ти недаремно їв хліб, — вів далі Ментахо. — Але не думай, що ти отримаєш придворний чин лише тому, що був міністром Урфіна Джюса. Я призначаю тебе помічником четвертого лакея, і житимеш ти з придворною челяддю…

Зрадник припав до ніг короля і заходився цілувати його туфлі, розшиті смарагдом..

Ментахо з огидою прийняв ноги й пробурчав:

— У цієї людини лакейська душа, і її місце саме серед прислуги.

Руф Білан сяяв, виходячи з тронної зали. Головне — залишився жити, а відтак він уже постарається будь-що виповзти у верхи цього малого світу.

ПАНІКА

ого дня коли вичерпалося джерело Сонної води, і в наступні дні в Місті Семи Володарів була велика метушня. Королю Ментахо з сім'єю ї придворними настав час заснути, але чудодійна вода зникла в глибинах скелі, й, очевидно, назавжди.

Діти Ментахо ланцюжком пленталися за батьком, благаючи:

— Тату, тату, ми хочемо спати?

— Ну і спіть! — відповідав роздратований батько.

— Але ж водички немає…

— Спіть без водички!

— А ми не вміємо…

І вони дійсно не вміли, як і їхні батьки, як придворні й прислуга. Вони не вміли спати простим сном, бо протягом століть засинали лише чарівним!

Змучені безсонням, люди юрбою ходили за Хранителем часу Ружеро та його помічниками й благали їх знайти якийсь вихід. А ті лише відмахувались од них: у Ружеро настала гаряча пора вчити свиту короля Арбусто, яка вже прокинулася. Тут не можна було гаяти ні годинки; траплялося, що ті, які прокинулись коли з ними мало займались протягом перших днів, так і залишались абсолютними ідіотами.

Ну і час! — зітхав Ружеро навчаючи короля Арбусто говорити: тато, мама, дай, пече…

Нарешті природа взяла своє: після чотириденного безсоння король Ментахо, його рідня і придворні почали засинати звичайним сном. У жодній кімнаті палацу не було ліжок: адже раніше людей, які заснули від Сонної води, складали у спеціальних коморах Але тепер не кожен, кого долав сон зміг туди дістатися Люди засинали де попало і в найкумедніших позах. Один хропів, сидячи на стільці і звісивши голову, другий стояв, притулившись до стіни, третій згорнувся клубком на порозі… Зелений сектор палацу був схожий на зачароване казкове царство.

Коли Ружеро доповіли про все, що сталося, він прийшов глянути на кумедне видовище.

— Нарешті вони від мене відчепилися! — всміхнувся Хранитель часу. — Тепер у них все буде, як у людей. Боюсь тільки одного…

Але чого боявся мудрий Ружеро, він не договорив, бо поспішав на заняття з королем Арбусто.

Два королі, Ментахо і Арбусто, зустрілись, коли Ментахо відіспався, а Арбусто пройшов свій курс навчання.