Серед дикунів Нової Гвінеї - Миклухо-Маклай Микола
Через те що великому баркасові через положистість берега не можна було підійти до нього, офіцер, під командою якого був баркас, наказав кільком матросам, щоб вони, закотивши штани, зіскочили у воду. Великий натовп жителів Бонгу, Горенду та Гумбу мовчки стояв уздовж берега, стежачи за кожним рухом людей. Двоє з матросів, вискочивши, тримали кінці мотузків, прив'язаних до рогів бичка. З перехиленого на один бік баркаса вискочила молода тварина й, опинившись у воді, подалася спочатку вплав, а потім бігом до берега, так що матросам було нелегко затримувати її. Бичок побіг уздовж берега й тягнув матросів, які бігли за ним. Було дуже комічно дивитись, як близько сотні тубільців, побачивши нову для них тварину, що здавалась їм, які не знали тварин більших за дикого кабана, величезною, – розсипалися врозтіч; деякі навіть полізли на дерева, інші кинулися в море. За бичком пішла корова, яка виявилася далеко сумирнішою, ніж він. За нею з'явився цап у супроводі кіз. Усіх їх матроси вели за мотузки, прив'язані до рогів. Уся ця процесія рушила в селище, куди поспішив також і я, щоб розпорядитись та наказати тубільцям допомогти матросам. У селищі було споруджено огорожу метрів п'ятнадцять у квадраті для бичка й корови. З деякими труднощами матроси змусили їх перестрибнути через високий поріг огорожі. Хвіртку зараз же забили, бо я гадав, що мине деякий час, поки тварини призвичаяться до свого нового становища. Кілька матросів з баркаса, які прийшли глянути на селище, наламали в лісі молодих гілок усяких дерев і кинули за огорожу. Видимо, це частування припало до вподоби корові, бо вона одразу ж заходилася їсти. Бичок був дуже неспокійний: він ходив уздовж огорожі, нюхаючи повітря і мовби шукаючи виходу. Присутність матросів, які доглядали його під час переїзду з Амбоїни, наче заспокоювала його. Роги звільнено від мотузків, і тварини, здається, стали почувати себе спокійніше. Через те що не було іншого приміщення, то цапа й кіз я запропонував тубільцям помістити в одній з хатин і сказав, щоб жінки принесли їм завтра молодого унану. Один з матросів зауважив, що слід би показати тубільцям, як доїти козу. Коли принесено табір, якого я попросив, і матрос почав доїти одну з кіз, усі тубільці збіглися подивитись на це диво. Вигукам та розпитуванням не було кінця-краю, але ніхто не відважився покуштувати молока, яке довелося випити матросам.
Сонце вже сідало, і я наказав матросам, що їм уже час збиратися на корвет. Обидва матроси, які були в огорожі, мусили перестрибнути через паркан, бо хвіртки не було. Я давав тубільцям далі деякі інструкції, як слід поводитися, коли прийдуть білі. В цей час вигуки тубільців спонукали мене звернути увагу на поведінку бичка. Тільки-но пішли матроси, як він став дуже неспокійний, бігав уздовж огорожі і, як мені сказали тубільці, хотів зламати паркан. Я поспішив на місце й побачив, що бичкові вдалося вивернути в одному місці верхню частину паркану. Тубільці, що збіглися сюди, наганяли на небораку бичка шал. Він ще раз метнувся до паркану з нахиленою головою, і ще кілька ломак вилетіло з огорожі. Не встиг я крикнути одному з тубільців, щоб він побіг по тамо рус, як бичок відбіг від паркану, кинувся знову до нього, але цього разу вже наміряючись перескочити через огорожу. Це йому вдалося, і він, видершись на волю, як скажений, полетів через селище. Тубільці швидко поховалися хто куди.
Я лишився сам і міг бачити, як корові також вдалося перескочити через огорожу й побігти слідом за бичком. Сумніваючись, чи пощастить мені в цьому, я все ж таки пішов стежкою до моря, де мене зустріли матроси, які поверталися. Я коротко розповів їм, у чому річ. Вони відповіли, що бичка, мабуть, пощастить загнати назад за огорожу, бо він дуже свійський. Коли ми повернулися в селище, виявилося, що бичок і корівка натрапили на стежку, яка йшла в ліс, і тому я послав тубільців в обхід, щоб не допустити бичка зайти занадто далеко, а матроси повинні були, намагаючись по змозі не лякати худоби, спробувати загнати назад у селище. Побачивши людей, бичок прожогом кинувся вперед, а тубільці, розуміється, розбіглися врозтіч. За бичком побігла й корівка, і цікава парочка помчала на ближчі пагорки.
Було вже темно, коли ми повернулися на корвет після цієї невдачі, що спіткала нас.
Я був такий стомлений подіями дня, що, незважаючи на велике бажання, не міг виконати обіцяного, тобто повернутися ночувати в Бонгу.
19 березня на світанку корвет "Скобелєв" знявся й рушив до острівця Білі-Білі. Через те що ми думали робити зйомки порту князя Олексія, для нас було дуже важливо мати перекладачів, бо діалектів жителів архіпелагу Задоволених людей є кілька, і я жодного з них не знаю. В Білі-Білі я міг сподіватися найти кого-небудь із знайомих, що погодились би поїхати з нами. Під'їжджаючи до селища, ми зменшили хід, спустили шлюпку, і я рушив до селища. На березі нас чекала велика юрба, яка пізнала мене й репетувала: "О Маклаю! О Маклаю! Еме-ме, е-аба! Гена!"
Кілька пірог наблизилось до шлюпки. В одній з них був Каїн, а в другій Марамай і Гассан та кілька інших. Щоб не гаяти часу на зайві переговори, я запропонував їм усім поїхати зо мною на корвет, обіцяючи дати тютюну та цвяхів.
Опинившись на палубі, тубільці були дуже збентежені й перелякані шумом машини та масою матросів. Вони одразу ж почали просити мене пустити їх додому. Сказавши Каїнові та Гассанові, що мені їх треба, щоб говорити з людьми острова Сегу, куди йде корвет, і, роздавши решті дуже щедро те, що їм обіцяно (тобто тютюн і цвяхи), я відпустив їх, затримавши Каїна, Гассана та Марамая, який сам забажав рушити з нами. Коли корвет пішов, я майже силоміць мусив був затримати Каїна, а Гассан, влучивши момент, коли я на нього не дивився, видерся на пів'ют і відтіля кинувся в море. Проходячи повз острівець Урему, де я 1877 року посадив кілька кокосових пальм, я мав насолоду бачити, що всі вони зійшли й росли добре. Каїн і Марамай, показуючи на них, повторювали моє ім'я, примовляючи: "Нуї Маклай", "Монки Маклай" ("Острів Маклая", "Кокоси Маклая"), "Навалобе Маклай Урему і на таль атар" ("Згодом Маклай прибуде в Урему й збудує собі дім").
Тубільцям дуже хотілося, щоб корвет пройшов через вузьку протоку між островом Грагером і мисом Бейле на материку Нової Гвінеї і таким способом попрямував до острова Сегу. Однак адміралові здалося це занадто ризикованим, через що ми продовжували путь уздовж архіпелагу Задоволених людей. Ми проминули довгий острів Сегу й побачили протоку між ним і материком, зовсім вільну від усякої небезпеки. Пройшовши протоку, корвет кинув якір коло західного берега острова Сегу. Було ще не пізно, і цього ж дня ми зробили кілька промірів.
Я рушив з кількома офіцерами на паровому баркасі оглянути бухту великого порту князя Олексія. Коли я повернувся, мені сказано, що Каїн і Марамай наслідували Гассана, тобто скористувалися пірогою, яка наблизилась і забрала їх з води, і більше не поверталися. Хоч я частково вибачав тубільцям їхній страх, та все ж мені було дуже прикро через їхній вчинок, і тому, побачивши пірогу з двома тубільцями, я наказав стерновому під'їхати до неї і майже силоміць узяв одного з них, а другий кинувся у воду. Я відвів свого бранця на корвет, переконаний, що це спонукає Каїна та Марамая повернутися назад. На палубі я почав з того, що переконав на мигах (діалект Сегу був мені невідомий) мого бранця, що його не чекає ніяка небезпека, а навпаки, він дістане багато подарунків, з яких чимало я дав йому негайно ж.
Перед заходом сонця краєвид високих гір з їх вершинами Канта й Шопенгауера був чарівний. Двом людям з команди доручено доглядати бранця, який, завдяки добродушності матросів, почував себе цілком спокійно, беручи все, що тільки йому давали.
20 березня
Я одягнувся о пів на п'яту, а після сніданку вирушив з лейтенантом Б. до бухти Еремпі, що була, як виявилося, далеко більша, ніж ми думали, й складалася, власне, з трьох басейнів. Глибина води в бухті цілком достатня для великих суден. Береги навколо були вкриті лісом. Ми бачили кількох тубільців, які, проте, побоялися наблизитись до парового баркаса, який плив і своїм димом дуже бентежив їх. Коли ми поверталися назад, я попросив лейтенанта Б. увійти в річку Аю, яку я знав ще з 1877 року.
Річка, як виявилося, була досить глибока, хоч і вузька. Рослинність навколо була розкішна. Одна ліана з пучками лілових квітів попадалася нам дуже часто. Височенні бананники росли край берега. Крім високого стовбура та вузького листя, вони визначалися маленькими неїстівними плодами, повними зернят.
Недалеко від гирла річки Аю я помітив невелике озеро, яке бачив, вирушаючи в селище Еремпі 1876 року.
Я вирішив, повернувшись на корвет, відпустити нашого вчорашнього бранця й через це сам пішов з ним у селище Сегу, яке, проте, виявилося зовсім безлюдним. В одній з покинутих хатин я побачив два круглі щити, кілька горщиків з орнаментами коло шийки та один дуже цікавий телум. Наш бранець лишився на острові й не відходив від шлюпки до нашого від'їзду.
Він був не від того, щоб повернутись назад на корвет, де всі поводилися з ним дуже добре. Повертаючись назад до корвета, я зустрів кілька пірог і почав умовляти тубільців (говорячи діалектом Бонгу, який вони, видимо, частково розуміли) повернутися в селище, відкіля вони вибралися вчора ввечері через приїзд нашого корвета. Давши їм кілька подарунків (тютюну, червоного ситцю та бісеру), я сказав, щоб вони привезли нам другого ранку кокосових горіхів. Коли смеркалося, можна було розглянути в пітьмі кілька пірог, що поверталися на острів Сегу. Вогники, які замигтіли там і там, показували нам, що тубільці послухалися й повернулися додому.
21 березня
Перед сходом сонця я рушив у селище Сегу й відпустив шлюпку. Навколо не було видно ані душі, але я був певний, що тубільці незабаром об'являться, і не помилився. Не тільки чоловіки прийшли до мене, але від них не відстали й жінки. Каїн був перший. Він радісно, потискаючи мені руку, сказав, що вчора тільки тому втік з корвета, що боявся лишатися між тамо рус без мене, але зо мною він ладен повернутися хоч зараз і рушити, куди я забажаю. Я піймав його на слові й запропонував йому податися зо мною в селище Бомассія, про яке я тільки чув 1876 року, та побувати там самому мені не довелося.
Окрім Каїна, я взяв з собою ще й амбоїнця Яна.
