Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Роулінг Джоан
Слухай, Поттер, треба перед цим побалакати. Я маю деякі ідеї про стратегію, вони можуть пригодитися.
— Добре, — без запалу погодився Гаррі. — Але поговоримо вже завтра. Я зараз дуже втомлений... бувай...
На другий день чутка про Ронове отруєння розлетілася по всій школі, але не викликала такої сенсації, як напад на Кеті. Усі, здається, вважали, що це просто нещасний випадок, враховуючи, що він тоді був у кабінеті вчителя настійок і що йому негайно дали протиотруту, отож нічого страшного з ним не сталося. Власне, ґрифіндорців значно більше цікавила наступна гра з Гафелпафом, бо ж багато хто хотів помститися Захаріасу Сміту, загоничеві гафелпафської команди, за його коментарі під час першого матчу зі Слизерином.
А от Гаррі, навпаки, ще ніколи не виявляв такої байдужості до квідичу; він міг думати лише про Драко Мелфоя. За найменшої нагоди перевіряючи Карту Мародера, він іноді вибирав обхідні шляхи, аби лиш пройти там, де мав бути Мелфой, однак жодного разу не зловив його на гарячому. Проте й досі траплялися незбагненні періоди, коли Мелфой просто щезав з карти...
Але Гаррі ніколи було міркувати над цієї дивовижею, бо над ним висіли тренування з квідичу, домашні завдання та ще й, хоч би куди він пішов, скрізь за його п'ятами ходили Кормак Маклаґен і Лаванда Браун.
Важко було визначити, хто з них дратував його більше. Маклаґен не втомлювався натякати, що з нього вийде кращий основний воротар, ніж Рон, і що тепер Гаррі має нагоду постійно бачити його гру, тому й сам дійде до цієї думки; а ще він дозволяв собі критикувати інших гравців і пропонував Гаррі детальні графіки тренувального процесу, тож Гаррі не раз доводилося йому нагадувати, хто капітан команди.
А Лаванда тим часом підсувалася до нього бочком, щоб побалакати про Рона. Це втомлювало Гаррі не менше за квідичні лекції Маклаґена. Спочатку Лаванда обурилася, що їй не повідомили, коли Рон опинився в лікарні, — "Це ж я його дівчина!", — але пізніше вона, на жаль, вирішила вибачити Гаррі таку забудькуватість, зате постійно заводила з ним нескінченні бесіди про Ронові почуття, і Гаррі ніяк не міг від неї відкараскатись.
— Слухай, запитай про все у Рона сама, — запропонував Гаррі після довжелезного допиту, влаштованого Лавандою, яка бажала знати все, до найменших деталей: від того, якої думки Рон про її нову вечірню мантію, — до того, чи Рон, на думку Гаррі, вважає свої стосунки з Лавандою "серйозними".
— Та він же завжди спить, коли я його відвідую! — пожалілася Лаванда.
— Справді? — здивувався Гаррі, бо щоразу, як він приходив до лікарні, Рон бував аж занадто жвавий: цікавився новинами про сварку між Дамблдором і Снейпом і не забував сказати щось ущипливе про Маклаґена.
— А Герміона Ґрейнджер і досі його відвідує? — зненацька поцікавилася Лаванда.
— Мабуть, так. Вони ж друзі, — зніяковів Гаррі.
— Ой, не сміши мене — "друзі", — зневажливо скривилася Лаванда. — Відколи він почав зі мною зустрічатися, вона не розмовляла з ним тижнями! А тепер, мабуть, вирішила помиритися, бо він став такий цікавий...
— Ти вважаєш, що отруюватися аж так цікаво? — здивувався Гаррі. — Ну, як собі знаєш... вибач, мушу бігти... Маклаґен хоче поговорити зі мною про квідич.
Гаррі боком штовхнув двері, що прикидалися суцільною стіною, і побіг найкоротшим шляхом до класу настійок, де, на щастя, його не могли вже переслідувати ні Лаванда, ні Маклаґен.
Уранці перед квідичним матчем з Гафелпафом Гаррі, перш ніж іти на стадіон, забіг до лікарні. Рон був дуже схвильований — мадам Помфрі не дозволяла йому йти на гру, побоюючись, що це його занадто розбурхає.
— Ну і як там справляється Маклаґен? — нервово поцікавився він у Гаррі, забувши, мабуть, що питав про це вже двічі.
— Я тобі вже казав, — терпляче пояснив Гаррі, — навіть якби він був гравцем світового класу, і то я не тримав би його в команді. Він постійно підказує, що кому робити, вважає, що на кожній позиції зіграв би краще за всіх. Я вже не дочекаюся, коли його позбудуся. До речі, про те, як когось позбуватися, — додав Гаррі, встаючи й беручи свою "Вогнеблискавку", — може, досить прикидатися сплячим, коли до тебе приходить Лаванда? Вона мене вже до печінок дістала.
— О, — зніяковів Рон. — Ага. Добре.
— Якщо не хочеш більше з нею зустрічатися, то так їй і скажи, — порадив Гаррі.
— Так... але це не так просто, — промимрив Рон. Якусь мить він помовчав. — А Герміона перед матчем заскочить? — запитав ніби між іншим.
— Ні, вони з Джіні вже на стадіоні.
— Он як, — спохмурнів Рон. — Ясно. Ну, ні пуху ні пера. Покажи, де раки зимують тому Макла... тобто Смітові.
— Спробую, — пообіцяв Гаррі, кладучи мітлу на плече. — Побачимося після матчу.
Він побіг безлюдними коридорами; усі учні були вже за стінами школи — або сиділи на трибунах, або йшли до них. Пробігаючи повз вікна, Гаррі визирав надвір, щоб визначити, який сьогодні буде вітер. Аж тут якийсь шум попереду змусив його повернути голову; він побачив Мелфоя, що крокував йому назустріч у супроводі двох надутих, мовби ображених, дівчат. Уздрівши Гаррі, Мелфой на мить зупинився, а тоді холодно реготнув і попрямував далі.
— Куди йдеш? — вимогливо запитав Гаррі.
— Так я тобі, Поттере, й сказав. Карочє, не твоє собаче діло, — глузував Мелфой. — Біжи-біжи, там уже всі ждуть, тіпа, капітана-обранця... хлопчика, що виграв... чи як там тебе, блін, ще тепер називають.
Одна дівчина неохоче захихотіла. Гаррі глянув на неї. Вона зашарілася. Мелфой обминув Гаррі й пішов. Дівчата подріботіли за ним. Трійця завернула за ріг і зникла.
Гаррі завмер на місці, втупившись поглядом туди, де щойно були ці троє. Сказитися можна! Він і так уже ледве встигає на гру, але ж Мелфой явно кудись таємно скрадається, поки в школі нікого нема — найкращий для Гаррі момент з'ясувати, що ж робить Мелфой. Спливали секунди, а Гаррі стояв і дивився...
— Де ти був? — крикнула Джіні, коли Гаррі влетів у роздягальню. Уся команда була вже в формі й напоготові; відбивачі Кут і Пікс нервово постукували себе по ногах битками.
— Зустрів Мелфоя, — тихенько пояснив їй Гаррі, натягуючи через голову яскраво-червону форму.
— І що?
— І хотів з'ясувати, що він робить у замку з двома подружками, коли всі тут...
— Хіба це зараз має значення?
— Має, але я все одно вже не дізнаюся, — огризнувся Гаррі, схопив "Вогнеблискавку" й поправив окуляри. — Ну, вперед!
І не кажучи більше ні слова, подався на поле. Його зустріли оглушливий галас і гул. Віяв легенький вітерець; сліпучі спалахи яскравого сонця то тут, то там пронизували плямисті хмари.
— Складні умови! — підбадьорював команду Маклаґен. — Кут, Пікс, вам треба літати проти сонця, щоб вони вас погано бачили...
— Маклаґен, тут я капітан, тому замовкни і не вказуй, кому що робити, — сердито обірвав його Гаррі. — Займи своє місце у воротах!
Коли Маклаґен полетів, Гаррі глянув на Кута й Пікса.
— Старайтеся й справді літати проти сонця, — неохоче буркнув їм.
Він обмінявся потиском руки з гафелпафським капітаном, а після свистка мадам Гуч відштовхнувся й шугонув угору — вище за всіх гравців своєї команди, кружляючи над полем у пошуках снича. Якби він швидко його зловив, то ще встиг би повернутися до замку, схопити Карту Мародера і з'ясувати, що робить Мелфой...
— І ось квафел у Сміта з Гафелпафу, — мрійливий голос розлігся луною над стадіоном. — Сміт коментував гру минулого разу, і тоді Джіні Візлі влетіла просто в нього, мабуть, навмисне... принаймні так здавалося. Сміт дуже грубо коментував дії Ґрифіндору і тепер, мабуть, шкодує, що грає проти цієї команди... ой, дивіться, він впустив квафела, його підхопила Джіні, мені вона справді подобається — така приємна...
Гаррі зиркнув униз на коментаторське підвищення. Хто при здоровому глузді міг придумати, щоб гру коментувала Луна Лавґуд? Навіть з такої висоти не можна було не розпізнати це довге попелясте волосся й намисто з корків від маслопива... Поруч з Луною професорці Макґонеґел, здається, було незатишно, ніби вона засумнівалася в правильності такого свого призначення.
— ...та ось у неї забирає квафела здоровило з Гафелпафу, не пам'ятаю його прізвища, щось ніби Бібел... ні, Баґінс...
— Це Кедволодер! — голосно виправила Луну професорка Макґонеґел. На трибунах зареготали.
Гаррі роззирнувся за сничем; його ніде не було. За мить Кедволодер забив гол. Маклаґен напосівся на Джіні за те, що випустила з рук квафела, і в результаті не помітив, як червоний м'яч просвистів прямісінько над його правим вухом.
— Маклаґен, краще пильнуй за своїми обов'язками, а до інших не чіпляйся! — закричав Гаррі, перекрутившись у повітрі, щоб бачити воротаря.
— Ти сам подаєш поганий приклад! — огризнувся червоний і злий Маклаґен.
— І ось Гаррі Поттер сперечається зі своїм воротарем, — незворушно коментувала Луна, а гафелпафці й слизеринці на трибунах галасували й радісно тютюкали. — Навряд чи це йому поможе знайти снича, хоч, можливо, це такий хитрий трюк...
Сердито вилаявшись, Гаррі крутнувся й знову помчав над полем, пильнуючи, чи не з'явиться десь у небі крихітний золотий м'ячик з крильцями.
Джіні й Демелза забили кожна по голу, даючи змогу порадіти й погаласувати своїм уболівальникам, вирядженим у червоно-золотисті кольори. Тоді знову забив Кедволодер, зрівнявши рахунок, але Луна, здається, цього й не помітила; її явно не цікавили такі банальні речі, як рахунок; вона намагалася привернути увагу публіки до цікавої форми хмаринок чи до того, що Захаріас Сміт, якому досі не вдавалося заволодіти квафелом довше, ніж на одну хвилину, страждає на так звану "невдахолергію".
— 70 : 40 на користь Гафелпафу, — гримнула в Лунин мегафон професорка Макґонеґел.
— Уже? — неуважно перепитала Луна. — Ой, дивіться! Ґрифіндорський воротар упіймав битку одного з відбивачів.
Гаррі перекрутився в повітрі. І справді, Маклаґен невідомо чому вихопив у Пікса битку й показував, як треба вдарити бладжером Кедволодера, що саме наближався.
— Віддай йому битку й захищай ворота! — загорлав Гаррі, кидаючись до Маклаґена саме тоді, як той щосили влупив по бладжеру й промазав.
Засліплюючий нудотний біль... спалах світла... далекі крики... й падіння крізь довжелезний тунель...
Коли Гаррі отямився, він лежав у теплій затишній постелі й дивився на лампу, що кидала золотисте осяйне коло на затінену стелю.
