Втрачені ілюзії - Бальзак Оноре де
Ви щодня отримуватимете по три франки за шпальту; це складе тридцять шпальт або дев’яносто франків на місяць; на шістдесят франків ви продасте Барбе книжок; потім ви маєте право вимагати з ваших театрів по десять квитків щомісяця і збувати їх за сорок франків театральному
Барбе, з яким я вас зведу. Ось вам двісті франків на місяць. А якщо ви зумієте бути корисним Фіно, ви час від часу друкуватимете в його тижневику статті франків так на сто — це коли у вас виявиться великий талант, бо статті йдуть за підписом, і там не можна городити всілякі нісенітниці, як у дрібних газетках. От вам іще сто екю на місяцьі Мій друже, є дуже талановиті люди, як неборак д’Артез, але він щодня обідав у Флікото, і йому треба трудитися років десять, щоб заробити оцих сто екю. А ви своїм пером зароблятимете па рік чотири тисячі, не рахуючи прибутків від видавництв, якщо ви побажаєте лисати для них. А супрефект отримує всього тисячу екю длатні і не дуже розважається у своїй окрузі. Я вже не кажу про втіху безкоштовно ходити в театри, бо ця втіха скоро стає тягарем, але ж ви дістанете доступ за лаштунки чотирьох театрів. Будьте непохитні й дотепні і місяців через два ви не відіб’єтеся від запрошень на вечірки з актрисами; коло вас упадатимуть їхні коханці; ви .обідатимете у Флікото лише в ті дні, коли у вас не буде запрошення на обід, а в кишені не знайдеться й тридцяти су. Ще сьогодні о п’ятій годині в Люксембурзькому саду ви не знали, де прихилити голову, а зараз ви напередодні того, щоб стати одним із сотні обранців, які накидають свої думки Франції. Якщо вам пощастить, то вже через три дні у вашій владі буде тридцятьма дотепами — по три дотепи на день — так,, дозолити людині, що вона прокляне своє життя. Ви можете створити собі ренту любовних утіх: адже стільки буде актрис у ваших театрах! Ви 8можєте провалити хорошу п’єсу або підняти на ноги весь Париж заради поганої. Якщо Доріа відмовиться надрукувати "Стокротки" і нічого вам не дасть, ви змусите його прийти до вас покірним і смиренним, і він купить їх у вас за дві тисячі франків. Сяйніть талантом, дайте в трьох різних газетах три статті, що загрожуватимуть зарізати якусь спекуляцію Доріа або книжку, на яку він робить ставку, і ви побачите, що він приповзе на вашу мансарду й плазуватиме біля ваших ніг. А ваш роман? Досі видавці випроваджували вас геть, а тепер вони стоятимуть у черзі під вашими дверима, і рукопис, за який Догро пропонував чотириста франків, оцінять у чотири тисячі. Ось переваги професії журналіста. Тому ми й закриваємо доступ до газет усім новачкам; і потрібен не тільки великий талант, а й щас— лиза доля, щоб туди проникнути. А ви нарікаєте на своє щастя! Ну, а якби ми не зустрілися з вами сьогодні у Флікото, адже ви чекали б ще років зо три і здихали б з голоду, як д’Артез, десь на горищі. Поки д’Артез стане таким ученим, як Бейль, і таким великим письменником, як Руссо, ми уже влаштуємо свою долю і станемо володарями його достатку й слави. Фіно буде депутатом, власником великої газети; а ми станемо тим, чим побажаємо стати: перами Франції... або опинимось у в’язниці Сент-Пелажі за борги.
— А Фіно продасть свою газету міністрам, коли вони добре заплатять, як він продає свою хвалу пані Батьєн, приносячп їй у жертву мадмуазель Віржіні й доводячи, що капелюшки пані Бастьєн кращі за ті, які газета ще вчора хвалилаї — вигукнув Люсьєн, пригадавши сцену, свідком якої був.
— Дурень ви, хлопче, — сухим тоном відповів Лусто. — Ще три роки тому Фіно писав проспекти по десять франків за штуку, ходив у чоботях без підметок, обідав у Та— бара за вісімнадцять су, і одяг держався на ньому якимсь дивом, незбагненним, як непорочне зачаття. А тепер Фіно — власник газети вартістю в сто тисяч франків, завдяки платним, але вигаданим передплатникам і передплатникам дійсним та ще непрямим податкам, які стягує його дядько, він заробляє за рік двадцять тисяч франків, він щодня розкішно обідає, ось уже місяць їздить власним кабріолетом, нарешті завтра він стане на чолі тижневика, дістане задарма шосту частину його паїв, у нього буде місячна платня п’ятсот франків, і ще тисячу франків вія матиме за дармові статті, які оплатять йому компаньйони. Ви перший, якщо Фіно пообіцяє вам гонорар у п’ятдесят франків з аркуша, охоче віддасте йому три статті безкоштовно. Право судити Фіно ви здобудете лише в тому разі, коли досягнете рівного з ним становища, бути суддею може лише рівний. Якщо ви беззастережно станете виконувати його накази, якщо ви нападатимете, коли Фіно вам звелить: "Нападай!", і славословитимете, коли він накаже: "Славослов!", то перед вами відкриється блискуче майбутнє! І коли ви схочете комусь пом— ститись, то зможете розшматувати свого друга чи ворога одним тільки словом, щодня повторюваним у нашій газеті, для цього вам треба лише сказати мені: "Лусто! Зітри цю людину на порох!" А остаточно ви знищите свою жертву великою статтею в тижневику. І нарешті, якщо справа для вас дуже істотна, Фіно, якщо ви вже стапсте необхідним, дозволить вам завдати останнього смертельного удару в огляді з десятьма-дванадцятьма тисячами передплатників.
— То ви гадаєте, що Флрріна схилить свого моска— тельппка на цю . оборудку? — спнтав приголомшений Люсьєн.
— Певен. Ось і антракт. Зараз я підійду до неї, скажу два слова, і все буде залагоджено ще цієї ночі. Фло— ріна позичить мого ума, а при її умі для цього досить одного уроку.
— А цей статечний товстосум, що сидить павпроти пас і, роззявивши рота, милується Флоріною, звичайно, й гадки не має, який готується замах на його тридцять тисяч!
— Що за дурниці! — скрикнув Лусто. — Бракує лише сказати, що ми хочемо пограбувати його! Якщо уряд купить газету, то через півроку москательник замість своїх тридцяти тисяч матиме п’ятдесят. І хай навіть його зовсім не цікавить газета, зате його цікавлять успіхи Флорінп. Бо коли стане відомо, що Матіфа і Ка— мюзо — співвласники тижневика (вони, звичайно, поділять паї), в усіх газетах з’являться статті, прихильні до Флоріни й Коралі. Флоріна стане знаменитістю, може навіть дістане ангажемент у інший театр на дванадцять тисяч франків. І Матіфа заощадить тисячу франків на місяць, яку інакше він витратив би на обіди й подарунки журналістам. Ви не розумієтесь ані на людях, ані на справах.
— Бідолаха! — мовив Люсьєн. — Він наперед смакує радощі ночі!
— А замість того, — сказав Лусто, — Флоріна докучатиме йому, аж поки він заприсягнеться, що відступить Фіно шосту частину паїв. Я завтра ж стану головним редактором і матиму щонайменше тисячу франків на місяць. От і кінець моїм злидням! — вигукнув Флорінин коханець.
Лусто вийшов, покинувши Люсьєна приголомшеного, зануреного в безодню думок: поет побачив світ навиворіт — тобто таким, який він є. Після того як у Дерев’яних галереях для нього відкрилися лабіринти книжкової торгівлі і кухня слави, після того як він побував за театральними лаштунками, поет побачив зворотний бік совісті, роздивився, як рухається машина паризького життя, механізм суспільства. Милуючись Флоріною на сцені, він позаздрив Лусто. І за якусь мить уже забув про Матіфа. В такому стані поет пробув невизначений час, може, хвилин п’ять. Але то була ціла вічність. Жагучі думки бентежили його душу, достоту так, як почуття розпалювались від видовища актрис із любострасними, підведеними очима, з блискучими плечима в знадливих баскіпах карколомного крою, в куценьких пишних спідничках, які відкривали ноги в червоних із зеленими стрілками панчохах, натягнутих так, що весь партер не міг дивитися на тпх дівчат без хвилювання. Дві спокуси плавали двома потоками, як оті дві річки у повінь, що прагнуть злптися в одну. Ці спокуси пожирали поета, поки він сидів у кутку ложі, спершись ліктем на червоне оксамитове бильце, звісивши руку і втопивши очі в завісу; і ще дужче піддавався він чарам цього життя з його грою світла та тіні, що воно, як фейєрверк, засяяло посеред темної ночі його життя — працьовитого, одноманітного, похмурого. Але раптом чийсь закоханий погляд, проникнувши крізь театральну завісу, опалив неуважні очі Люсьєна. Поет пробудився від свого заціпейіння і зустрів полум’яний погляд Коралі. Він опустив голову й побачив Камюзо, що в ту саму хвилину заходив у ложу навпроти. Цей меценат був гладкий і благодушний торговець шовком із вулиці Бурдонне, член комерційного суду, батько чотирьох дітей, удруге одружений багатій, що мав вісімдесят тисяч ліврів ренти; йому було вже п’ятдесят шість років, сиве волосся шапкою лежало па його голові; увесь його вигляд свідчив про святенницькі наміри і водночас про тверду рішучість якомога веселіше прожити свої останні роки, підвівши наприкін— ді життя добрячий підсумок любовним утіхам після тисячі й одної прикрості на діловому терені. Чоло кольору свіжого масла, рум’яні, як у відгодованого ченця, щоки, здавалося, не могли вмістити його невтримної радості, Камюзо був тут без дружини, він чув оглушливий плескіт, що знявся звідусіль при появі Коралі. В Коралі зосереджувався весь гонор багатого буржуа, він розігрував при ній старосвітського вельможу. В ту хвилину йому здавалося, ніби він поділяє успіх актриси і поділяє його ло праву, бо він оплатив його. Цю поведінку Камюзо схвалював самою своєю присутністю його тесть, дідок із .напудреним волоссям, веселоокпп, проте вельми поважний. В Люсьєні знову прокинулась огида; він згадав своє ічисте, піднесене кохання до пані де Баржетон, що надихало його життя весь той рік. І поетична любов розгорнула свої білі крила — тисячі спогадів обступили блакитними обріями великого ангулемця, і він поринув у мрії. Завіса піднялася. На сцені були Коралі й Флоріна.
— Серденько, він думає про тебе стільки ж, як про турецького султана, — шепнула Флоріна Коралі, поки та подавала свою репліку.
Люсьєн мимоволі усміхнувся й глянув на Коралі. Ця жінка, одна з иайвродливіших і найчарівніїних паризьких актрис, суперниця пані Перен і мадмуазель Флер’є, на яких вона була схожа і доля яких була схожа на її долю, належала до типу дівчат, наділених даром чарувати чоловіків. Коралі була найдосконалішим втіленням єврейської вроди —— овальне матове личко барви слонової кості, червоні, як гранат, уста і тонке, як вінця келиха, підборіддя.
