Пертська красуня - Скотт Вальтер
Але сер Джон, як вельможний пан і принців стайничий, утримує особистий великий двір, і, оскільки вія та його люди, звісно, заперечуватимуть свою вину, то ми питаємо: як нам у цьому випадку діяти?.. Це правда, якби ми знайшли закон, що дозволив би спалити його дім і приставити до горла меч усім, хто в домі, то можна було б скористатися давнім прислів'ям: "Чим менше слів, тим краще". Бо ніде немає стільки боговідступників, убивць і ґвалтівників, як у мерзенній зграї Джона Раморні. Та я маю сумнів, чи закон виправдає таку розправу, а в нас, як я чув, немає доказів, що дали б нам змогу звинуватити в цьому злочині когось одного чи кількох осіб.
Не встиг провост відповісти, як підвівся головний міський писар і, погладжуючи свою сиву бороду, попросив дозволу сказати слово. Йому відразу й дозволили.
— Браття,— промовив він,— як за часів наших батьків, так і нині, господь бог, коли до нього зверталися благочестиво, підтверджував вину злочинця і доводив невинність тих, на кого падала несправедлива підозра. Тож попросімо нашого державного владаря, короля Роберта,— а він, коли нечестиві не ставали йому на заваді чинити добро, завжди був одним із найсправед-ливіших і наймилосердніших правителів, яких тільки знають літописи нашого народу,— від імені славного Перта і всіх шотландців дозволити нам, за прикладом наших предків, звернути наші молитви до небес, аби вони пролили світло на це таємниче вбивство. Зажадаймо так званої "випроби домовиною",— вона схвалена папськими буллами та декреталіями і не раз провадилася за королювання предків нашого суверена, а також допускалася імператором Карлом Великим у Франції, королем Артуром в Англії, а в нас, у Шотландії,— Григорієм Великим і могутнім Ахеюсом.
— Я чув, сер Луїс, про випробу домовиною,— сказав провост,— і знаю, що вона записана до привілеїв славного міста Перта. Але я не вельми знаюся на давніх статутах і проситиму вас пояснити нам докладніше, в чому її суть.
— Якщо громада пристане на мою пораду,— відповів сер Луїс Ландін,— то ми попросимо в короля дозволу перенести тіло вбитого нашого громадянина до церкви святого Іоанна і відправити там панахиду за його душу і за викриття підлого вбивці. Тим часом доб'ємося від короля указу, щоб сер Джон Раморні подав нам список усіх своїх людей, які вночі того останнього вівторка масниці були в Перті, і наказав їм у * заздалегідь призначений день і годину прибути до церкви святого Іоанна. Там вони повинні будуть один за одним пройти перед домовиною нашого вбитого земляка і в узвичаєний спосіб. попросити бога та його святих засвідчити знаменням їхню невинність в убивстві або причетність до нього. І,— повірте мені, це вже довели численні приклади,— якщо вбивця, звертаючись до небес, покривить душею, то ненависть між мертвим тілом і рукою, яка завдала йому смерті й розлучила його з душею, пробудить у холодному тілі слабке життя, і тоді з ран виступить кров, що давно вже застигла в жилах. Так у незбагненний для нас, смертних, спосіб небо викриває лиходійство того, хто осквернив образ і подобу свого творця.
— Чув і я про такий суд,— сказав сер Патрік,— і що до нього вдавалися за часів Брюса, Можна, звісно, й тепер спробувати в такий містичний спосіб з'ясувати правду, коли вже нам 'не вдається домогтися її звичайним шляхом. Бо якщо ми висунемо звинувачення проти всього дому сера Джона, то, безперечно, наштовхнемося на загальне заперечення вини. Але я повинен іще запитати в нашого шановного писаря, сера Луїса: що нам зробити, аби злочинець тим часом не втік із міста?
— Городяни виставлять на міських мурах надійну варту, від заходу до сходу сонця всі звідні мости буде піднято, грати на брамах опущено, а по вулицях цілу ніч ходитиме посилена сторожа. Пертці пилт чо стоятимуть на чатах і не дадуть убивці свого громадянина врятуватися втечею.
Решта членів ради хто словами, а хто кивком голови підтвердили свою згоду з такою пропозицією.
— А якщо,— мовив провост,— хтось із дому, на який упала підозра, відмовиться пройти випробу домовиною?
— Він має право вибрати натомість випробу мечем,— відповів шановний міський писар,— двобій із супротивником рівного йому стану. Бо звинувачений, коли його закликають до божого суду, має право сам вибирати випробу. Та якщо він відмовляється від того й від того, його оголошують винним і карають.
Мудрі члени міської ради одностайно погодилися з думкою свого провоста й міського писаря. Вони ухвалили звернутися до короля з петицією зважити на права городян і дати дозвіл розслідувати вбивство свого громадянина згідно з давнім звичаєм. Такий спосіб з'ясовувати істину у випадках з убивством прирівнювався до незаперечного доказу, і до нього вдавалися аж до кінця сімнадцятого сторіччя. Та перше ніж збори розійшлися, бальї Крейгдаллі визнав за потрібне поставити ще одне запитання: хто виступить на захист Моді, тобто Магдалени Праудф'ют, і двох її дітей-сиріт?
— На це запитання відповісти не важко,— сказав сер Патрік Чартеріс.— Усі ми чоловіки, кожен носить при боці меч, і нехай цей меч переламають над головою будь-кого з нас, хто не схоче дістати його з піхов на захист удови та сиріт убитого нашого земляка й мужньо відомстити за його смерть. Якщо сер Джон Раморні сам відмовиться від божого суду, то на поєдинок із ним вийде Патрік Чартеріс із Кінфонса і битиметься до останку,— поки стоятиме на ногах боєць чи кінь, поки зламається спис чи клинок. А якщо виклик кине котрийсь із йоменів, то я не маю сумніву, що Магдалена Праудф'ют зможе вибрати собі заступника з-поміж найхоробріших громадян Перта. Наше славне місто навіки вкриється ганьбою, якщо той, кого вона назве, виявиться боягузом і зрадником і скаже їй "ні"! Покличте жінку сюди, нехай вибирає!
Генрі Сміт слухав ці слова і з сумом здогадувався, що вибір нещасної впаде на нього і йому знов доведеться встряти у сварку, якої він не зможе уникнути, не завдавши шкоди своїй честі, і яку за інших обставин він би радо привітав, бо це була б іще одна почесна нагода відзначитися перед королівським двором і цілим містом. Ще так недавно вдалось помиритися з коханою, але тепер їхній злагоді знов настане край. Генрі був певен, що Катаріна, прислухаючись до повчань отця Клімента, випробу мечем сприйме швидше як образу віри, ніж як звертання до бога, і не визнає розумним те, що вину людини або її моральну чистоту з'ясовують залежно від того, чи перевершує вона когось іншого силою та вмінням володіти зброєю. А тому він мав усі підстави побоюватись її своєрідних міркувань у цій справі,— міркувань, що надто випереджали їхній суворий час.
Поки його душу краяли такі суперечливі почуття, до зали ввійшла в жалобному вбранні Магдалена, вдова забитого; її супроводили й підтримували п'ять чи шість так само вдягнених добропорядних*(тобто заможних і поважних) жінок. Одна з них несла на руках немовля — останній доказ подружньої любові бідолахи Олівера. Інша вела за руку малюка років двох чи трохи більше; він тпевно дибцяв за мамою і з подивом та острахом поглядав то на свою чорну одіж, то на людей довкола.
Тільки-но цей сумний гурт увійшов до зали, всі повставали, і кожен привітав удову виразом глибокого співчуття, на яке Магдалена, хоч і була рівня покійному Оліверові, відповідала з гідністю, що її давало жінці, мабуть, саме її глибоке горе. Сер Патрік Чартеріс виступив наперед і з поштивістю рицаря до жінки й заступника до скривдженої і пригніченої вдови узяв нещасну за руку й коротко пояснив їй, яким чином місто вирішило відомстити за смерть її чоловіка.
Упевнившись із невластивою йому делікатністю і лагідністю, що бідна жінка зрозуміла його слова, він гучним голосом звернувся до зібрання:
— Шановні громадяни Перта, вільнонароджені члени цехів і гільдій! Будьте всі свідками того, що зараз тут має статись, бо це стосується ваших прав і привілеїв. Перед вами стоїть Магдалена Праудф'ют, вона прагне належно відомстити за смерть свого чоловіка, підло вбитого, як вона твердить, сером Джоном Раморні, рицарем із дому Раморні, і своє звинувачення вдова має намір довести божим судом — через випробу домовиною або мечем. Тим-то я, Патрік Чартеріс, переперезаний рицар і вільно-народжений дворянин, пропоную особисто стати на герць за її справедливу справу і битися до останку — поки витримають боєць та кінь, якщо мою рукавицю підніме чоловік рівного мені рицарського стану... Що ти на це скажеш, Магдалено Праудф'ют,— чи приймаєш ти мене своїм захисником?
— Достойнішого захисника я б не могла собі побажати,— ледве змогла промовити вдова.
Тоді сер Патрік узяє жінку за праву руку й, поцілувавши її в чоло, як того вимагав звичай, урочисто промовив:
— Нехай господь бог і святий Іоанн поможуть мені в скрутну годину, коли я виконуватиму обов'язок твого захисника, по-рицарському вірно і мужньо. А тепер іди, Магдалено, й вибери собі сама серед чоловіків славного Перта, присутніх тут чи відсутніх, ще одного захисника на випадок, якщо той, на кого ти поскаржилась, виявиться нижчого від мене звання.
Всі в залі звернули очі на Генрі Сміта, якого думка громади вже давно визнала за чоловіка, з усіх поглядів найбільш придатного для ролі оборонця прав Магдалени Праудф'ют. Але вдова, хоч і бачила, на кого всі дивляться, не чекала поради чи підказки. Як тільки сер Патрік замовк, вона рушила через залу туди, де в кінці столу стояв серед чоловіків свого стану зброяр, і взяла його за руку:
— Генрі Гоу, або Сміте,— звернулася вона,— шановний городянине й майстре! Мій... мій...— Магдалена хотіла була сказати "чоловік", але це слово зав'язло у неї в горлі, і їй довелося висловлюватись по-іншому,— Той, що пішов од нас, любив і цінував тебе як нікого іншого на світі, отож тобі й годиться захищати права його вдови та сиріт.
Навіть якби в Генрі й була змога,— а в ті часи її просто не було,— якось ухилитися чи відмовитись від довіри, покладеної на нього ніби всією громадою, будь-яке бажання чи думка про це щезли б ту ж мить, коли вдова звернулася до нього з першими своїми словами*, сам голос із неба не вразив би так його серце, як прохання нещасної Магдалени. Нагадування про дружбу з небіжчиком схвилювали зброяра до глибини душі. Поки Олівер був живий, його надмірна прихильність до Генрі, безперечно, виглядала трохи безглуздо й смішно, коли зважити на те, які різні обидва вони були.
