Сестра Керрі - Драйзер Теодор
Дуже зручне було й те, що цей новоспоруджений будинок мав парове опалення. Керрі також сподобалась велика плита в кухні, гаряча й холодна вода, підсобний ліфт, переговорні трубки і дзвоник до швейцара. В неї досить були розвішені господарські нахили, щоб належно це все оцінити.
Герствуд уклав угоду з меблевою фірмою, яка умеблювала квартиру за п'ятдесят доларів першого внеску, з дальшою сплатою по десять доларів на місяць. Потім він замовив табличку з написом "Дж. В. Вілер" і прибив її на своїй скриньці для листів у вестибюлі. Спершу Керрі вражало, коли швейцар, звертаючись до неї, називав її "місіс Вілер", але з часом вона звикла до цього імені і почала вважати його своїм.
Уладнавши домашні справи, Герствуд навідався по кількох газетних об'явах, цікавлячись можливістю придбати пайку в якому-небудь багатенькому барі в діловій частині міста. Після розкішного закладу на вулиці Адамс ті жалюгідні шинки, в які він потрапив по об'явах, викликали в нього огиду. Він згаяв на це кілька днів, і скрізь йому дуже не сподобалось. Зате він здобув чимало цінних відомостей із розмов з власниками цих барів. Він дізнався про впливовість організації під назвою "Таммані-хол"[6] і про те, як важливо бути в добрих стосунках з поліцією. Він виявив, що найбагатші заклади наживаються зовсім не на законному веденні справи, як це було у Фіцджералда і Моя. Найприбутковіші бари, як правило, мали шикарні окремі кабінети і потайні номери на другому поверсі. Весь вигляд власників цих закладів, їхні величні постаті, великі діаманти на крохмальних манишках, убрання від добрих кравців, — свідчили про те, що тут, як і скрізь, торгівля спиртними напоями — це справжнє золоте дно.
Нарешті йому пощастило знайти одного хазяїна, бар якого на Уоррен-стріт, здавалось, обіцяв непогані прибутки. Виглядав цей бар досить добре, можливі були і деякі удосконалення в ньому. Власник хвалився, що справи йдуть якнайкраще, та воно на те й скидалося.
— Наша клієнтура складається з людей найкращого кола, — сказав він Герствудові.— Це комерсанти, комівояжери, адвокати і таке інше, одно слово, все публіка чиста. Ніяких волоцюг! Ми їх і на поріг не пускаємо.
Герствуд прислухався до того, як часто дзвенить каса, і придивлявся деякий час до торгівлі.
— Чи досить тут прибутків для двох? — спитав він.
— Можете побачити самі, якщо знаєтесь на ділі,— сказав власник бару. — У мене є ще один заклад, на вулиці Нассау, і я не можу один доглядіти за обома. Якби я знайшов досвідченого чоловіка, добре обізнаного зі справою, я б не відмовився від того, щоб він порядкував тут і ділив зі мною прибутки.
— Досвід у мене чималий, — відповів Герствуд спокійно, проте не зважився згадати за Фіцджералда і Моя.
— Ну що ж, у такому разі, дивіться самі, містере Вілер, — промовив хазяїн бару.
Він пропонував тільки третинну пайку у всіх прибутках— з товарів, устаткування й обслуговування; від компаньйона вимагалося тисяча доларів внеску і керівництво баром. Нерухомого майна той заклад не мав, бо приміщення орендувалося.
Пропозиція здалася Герствуду підходящою, але поставало питання, чи дасть третина прибутків з бару в цій частині міста ту суму в півтораста доларів на місяць, яку Герствуд вважав необхідною, щоб жити більш-менш у достатку. Проте після стількох невдалих спроб знайти підходяще місце ніколи було вагатись. Третина прибутків, очевидно, і зразу становитиме доларів сто. При доброму веденні справ і деяких удосконаленнях бар даватиме більше. І Герствуд погодився ввійти у справу і вніс тисячу доларів з тим, щоб назавтра стати до виконання своїх обов'язків.
Спочатку він дуже радів і говорив Керрі, що, на його думку, надзвичайно вдало влаштувався. Проте з часом виявилось багато такого, що примушувало замислитись. Характер у партнера був досить неприємний, а підпилий він часто ставав просто брутальний. Такі стосунки в ділі були для Герствуда річчю незвичайною. Та й саме діло було зовсім відмінне. Нічого схожого на ту постійну клієнтуру, до якої Герствуд звик у Чікаго, в цьому барі не існувало. Він побачив, що тут не скоро заведе друзів. Люди заходили похапцем і хутко виходили, не цікавлячись нічиєю дружбою. Бар не був місцем, де б збирались і просиджували годинами. Так минали дні за днями, потім цілі тижні, а він ні від кого не чув таких щирих вітань, до яких звик у Чікаго.
Крім того, Герствудові дуже не вистачало знаменитостей, — тих елегантних представників вишуканого товариства, які надають блиску навіть барам середньої руки, при-носячи новини з недосяжних вищих кіл. Тут таких людей він не бачив місяцями. Вечорами, сидячи в барі, він натрапляв у вечірніх газетах на згадки про події з життя знаменитостей, з якими він був знайомий, з якими не раз випивав. Ці люди відвідують такі бари, як "Фіцджералд і Мой" у Чікаго або "Гофман" в Нью-Йорку, але тут, у себе, — Герствуд був певний, — він їх ніколи не побачить.
До того ж бар не давав сподіваного прибутку. Торгівля трохи пожвавилася, але все ж Герствуд бачив, що доведеться бути ощадливому в домашніх витратах, а це він вважав принизливим для себе.
Спершу було так приємно о пізній порі повертатися додому і знати, що там чекає тебе Керрі. Він улаштував справи так, що залишався дома вранці до дев'ятої години, а між шостою і сьомою забігав додому пообідати, але з часом новизна стерлась і він почав відчувати обтяжливість своїх обов'язків.
Перший місяць у Нью-Йорку ще не минув, як Керрі одного разу зауважила між іншим:
— Я збираюсь на цьому тижні в місто, щоб купити сукню.
— Яку саме? — спитав Герствуд.
— Так, щось для вулиці.
— Гаразд, — відповів Герствуд, усміхаючись їй, хоч собі подумав, що для його фінансів було б куди краще, якби вона утрималась.
На другий день про це не було мови, але ще через день уранці він спитав:
— Ну, як із сукнею, вже купила?
— Ні ще, — відповіла Керрі.
Він трохи помовчав, ніби замислившись, потім сказав:
— Чи не можеш ти відкласти це на кілька днів?
— Можу, — відповіла Керрі, не розуміючи, до чого він хилить.
Вона ніколи доти не уявляла, що в нього можуть бути якісь труднощі з грішми.
— А чому? — спитала вона.
— Та бач що, — сказав Герствуд. — Мені доводиться вкладати в справу дуже багато грошей. Я сподіваюся дуже скоро все повернути, але саме зараз у мене з грішми скупо.
— Ой! — вигукнула Керрі.— Ну, то звичайно, любий. Чом ти не сказав мені про це раніше?
— Бо не було потреби, — відповів Герствуд.
Хоч Керрі поступилася радо, щось у словах Герствуда нагадало їй "оту маленьку справу", яро яку їй доводилось раз у раз чути від Друе. Ця думка, що промайнула ніби між іншим, поклала початок чомусь новому. Таких думок про Герствуда у Керрі доти не було.
Слідом за цим пішли інші подібні дрібниці, які, поволі нагромаджуючись, і зовсім розкрили Керрі очі. Вона зовсім не була дурна. До того ж двоє людей не можуть довгий час жити разом і не пізнати одне одного. І коли в одного якісь турботи, то хоче він признатись чи ні, друге однаково дізнається про них. Турботи виявляються в виразі обличчя, в настрої, в усьому, що досить промовисто. Герствуд одягався чепурно, як і завжди, але костюм був на ньому той самий, що й у Канаді. Керрі звернула увагу на те, що він не поповнює свого дуже обмеженого гардеробу. Вона зауважила також, що він дуже рідко пропонував їй піти кудись розважитись, нічого не казав про страви, що вона готувала, і був цілком зайнятий своїм баром. Це вже не був той безтурботний Герствуд, якого вона знала в Чікаго, багатий і щедрий. Зміна була надто разюча, щоби можна було її не помітити.
І Керрі досить скоро почала відчувати цю зміну, відчувати, що він не ділиться з нею своїми думками. Вона зрозуміла, що в нього потайна вдача і що він не любить звірятись. Їй доводилося допитуватись у нього про всякі дрібниці, а жінкам це завжди дуже неприємно. Сильна любов знаходить виправдання або хоч мириться з цим, але но більше. А там, де сильної любові нема, висновок буває рішучіший і гостріший.
Сам Герствуд мужньо боровся з труднощами свого нового становища. Він чудово розумів, яку величезну помилку зробив, розумів також, що місце в цьому барі для нього — щастя і що він повинен його цінувати. І все ж він не міг не порівнювати теперішнє своє життя з минулим — щогодини, щодня.
Крім того, після однієї зустрічі, зараз по приїзді, його весь час мучив страх, що він зустріне когось із давніх знайомих. Ідучи по Бродвею, він раптом побачив, що до нього наближається один такий знайомий. Було надто пізно удавати, що він не пізнає цього чоловіка. Вони вже встигли обмінятися швидким поглядом, і було цілком ясно, що обидва помітили один одного. Знайомий, агент однієї чікагської оптової фірми, змушений був спинитись.
— Як ся маєте? — промовив він, простягаючи руку, начебто по-дружньому, однак без щирого інтересу.
— Дякую, дуже добре, — відповів Герствуд, теж збентежений. — А ви як?
— Та нічого. Я приїхав дещо закупити. А ви тепер тут мешкаєте?
— Так, — відповів Герствуд. — У мене тут бар на Уоррен-стріт.
— Справді? — промовив знайомий. — Радий чути. Треба буде якось зайти до вас.
— Заходьте, — сказав Герствуд.
— На все добре, — мовив той, люб'язно всміхаючись, і пішов своєю дорогою.
"Він навіть не спитав адреси! — промайнуло в голові Герствуда. — Та він і не подумає зайти".
Він витер раптом спітніле чоло і від усього серця побажав, щоб таких зустрічей більше не було.
Усе це погано впливало на його характер, хоч який він був добродушний. Усі надії він покладав на те, що грошова скрута незабаром минеться. Керрі була з ним. Він виплачував борг за меблі, мав пристойний заробіток. Що ж до Керрі, то їй доведеться на деякий час обмежитись тими розвагами, які він спроможний їй дати. А згодом усе владнається.
Він не брав до уваги нестійкості людської вдачі і труднощів подружнього життя. Керрі була молода. І в нього, і в неї настрій дуже легко змінювався. Це щохвилини могло спричинитися до сутички за обіднім столом, як це
часто буває навіть у найзлагодженіших сім'ях. Дрібні непорозуміння, що виникають при цьому, може згладити тільки сильна любов. Коли ж такої любові немає, у обох сторін зростає рахунок дрібних образ, і через якийсь час перед ними постає нерозв'язна проблема.
РОЗДІЛ XXXI
Улюблениця долі.