Гра Ендера - Кард Орсон Скотт

Але є й інші пропозиції.

— Комісара?

— Тепер, коли війни закінчилися, можна грати в інші ігри. Це буде кращий відпочинок. У Лізі всього двадцять вісім команд. А в порівнянні з тим, що витворяли наші літаючі дітлахи, цей футбол виглядає, як турнір равликів.

Вони розсміялися. Граф зітхнув і штовхнув ногою пліт.

— Цей пліт. Ти на ньому зможеш плавати?

Графф похитав головою.

— Це Ендер його зробив.

— Точно. Ти ж його сюди привозив.

— І все це переписано на нього. Я попіклувався, щоби його було нагороджено, і щедро. Він ніколи не думатиме про гроші.

— Якщо йому коли-небудь дозволять повернутися, щоби цим скористатися.

— Ніколи не дозволять.

— Незважаючи на те, що Демосфен вимагає його термінового повернення?

— Демосфен уже нічого не вимагає.

Андерсон підняв брову.

— Що це означає?

— Демосфен пішов у відставку. Назовсім.

— Ага, ти щось знаєш, старий козел. Готовий битися об заклад, ти знаєш, хто такий Демосфен.

— Хто ним був.

— Так скажи мені!

— Ні.

— Ти ж не клоун, Графф, аби мене розігрувати.

— І ніколи не був.

— Ну можеш хоча б сказати, чому? Багато хто з нас думав, що прийде час, і Демосфен стане Гегемоном.

— Та в нього ніколи не було ніяких шансів. Ні, навіть натовп кретинів-політиків, яких зібрав Демосфен, ніколи не зможе переконати Гегемона повернути Ендера назад на Землю. Чуєш? Ніколи. Ендер надто небезпечний.

— Та йому ж усього лише одинадцять. Ні, вже дванадцять.

— А тому він ще небезпечніший. Ним же ж так легко керувати! У всьому світі ім'я Ендера — символ магічної сили. Дитина-бог, чудотворець, від якого залежить життя і смерть, навіть доля людства. Будь-який самодур, кандидат у тирани, захоче мати його, щоби поставити головнокомандуючим своєї армії й самовдоволено спостерігати, як усі інші, ніби зграя безумців, або перебігатимуть на його бік, або ховатимуться від страху. Якщо Ендер повернеться на Землю, він захоче відпочити, щоби хоч трохи повернути втрачене дитинство. Але це вже неможливо — йому не дадуть. Він не знайде тут спокою ніде.

— Ясно. Хтось пояснив це Демосфену.

— Якраз навпаки, — усміхнувся Граф. — Демосфен пояснив це одному типу. Саме тому, хто міг би використати Ендера, як ніхто інший, аби правити світом і підім'яти світ під себе.

— Кому?

— Локкі.

— Так саме ж Локкі виступає за те, щоб Ендер залишився на Еросі.

— Не вір очам своїм.

— Це занадто глибоко для мене, Графф. Або ти навмисне все ускладнюєш. Дай мені гру. Чіткі, чесні правила. Суддів. Старт і фініш. Переможців і переможених. А потім хай усі йдуть додому до своїх дружин.

— Давай мені час від часу квитки на деякі матчі, добре?

— Ти справді залишаєшся тут на пенсії, не передумав?

— Ні.

— Тебе переводять в апарат Гегемонії, чи не так?

— Я новий міністр у справах колоній.

— Отже, почалося.

— Почнемо, щойно отримаємо звіти по розвідданих із колишніх колоній жучар. Прийдемо на все готове: родючі землі, споруди, промислові об'єкти — все на місці, а всі жучарики — мертві. Дуже зручно. І ми скасовуємо закони, які обмежують народжуваність.

— Які всі ненавидять.

— А всіх тих третіх, четвертих і п'ятих ми розмістимо по зорельотах і відправимо до відомих і невідомих світів.

— А люди полетять?

— Звісно! Люди завжди хочуть летіти. Завжди знаходяться ті, хто вважає, що десь можна зробити краще життя, ніж тут, у старому світі.

— Якщо старий світ заважає новому життю, тоді, дідько забирай, може, десь інде й можна зробити щось краще.

Спочатку Ендер уважав, що повернеться на Землю, тільки-но все заспокоїться. Але минув уже рік, як усе втихло, і стало ясно, що його взагалі не збираються відправляти додому, тому що в чиїхось інтересах краще використати ім'я й легенду, ніж мати справу з дещо незручним за характером живим хлопчиком із плоті й крові.

І ще був проклятий військовий суд, на якому розглядалася кримінальна справа полковника Граффа. Спроби адмірала Чамраджнагара заборонити Ендеру спостерігати за судовим процесом провалилися, бо Ендер теж отримав звання адмірала. І це був один із небагатьох випадків, коли він використав нові привілеї. Отже, він уважно продивився відеозаписи бійок зі Стілсоном і Бонзо, бачив усе, і фотографії трупів теж, слухав, як психологи і юристи вирішували, чи це вбивство, чи самооборона. У Ендера склалася своя думка з цього приводу, але його ніхто не спитав. Процес ставив під удар його самого. Хоча його безпосередньо не звинувачували, — розумніше було виставити Ендера збоченцем, душевнохворим, холоднокровним убивцею.

— Не звертай уваги, — сказав Мазер Ракхем. — Політикани бояться тебе, але не зможуть заплямувати твою репутацію. Це трапиться лише років через тридцять, коли тобою займуться історики.

Репутація Ендера не цікавила. Безпристрасно стежачи за процесом, він внутрішньо сміявся, дивуючись: "Я повбивав десять мільярдів жучар, таких само живих розумних істот, як і будь-яка людина, до того ж вони навіть не почали третю атаку проти нас, і ніхто не називає це злочином".

Убивства висіли на ньому страшенним тягарем, разом зі смертями Стілсона й Бонзо, що були ані важчими, ані легшими за інші.

І так, під тиском цього страшного тягаря, минали порожні місяці в очікуванні, коли світ, який Ендер урятував, вирішить, що він може повернутися додому.

Один за одним друзі неохоче залишали його, телефонували до своїх родин, щоб їх зустрічали як героїв у своїх рідних містечках. Дивлячись трансляції цих зустрічей, Ендер був зворушений, як багато вони витрачали часу, вихваляючи Ендера Віггіна, який учив їх, навчив усьому і привів до перемоги. Але варто їм було починати просити, щоб Ендеру теж дозволили повернутися додому, як ця частина вирізалася, аби прохання не було почуте.

Певний час єдиним заняттям на Еросі було прибирання й ремонт після кривавої Війни Ліги, а також отримання повідомлень із колишніх військових, а тепер просто космічних кораблів, які досліджували колонії жучар.

Але тепер на Еросі всі з головою занурилися в роботу, активніше, ніж це було коли-небудь під час війни. Адже Ерос став місцем збору колоністів для підготовки їх перед відправленням у порожні світи жучар. Ендер теж брав участь у цій роботі, наскільки йому дозволяли. Але дорослим не спадало на думку, що цей дванадцятирічний хлопчик може в мирний час проявити себе так само майстерно, як і на війні. Та Ендер був терплячим і не ображався, коли його ігнорували, — він навчився вносити свої пропозиції й проштовхувати свої плани через тих кількох дорослих, які прислуховувалися до нього, хай і виставляли їх за власні. Та слава не обходила його, головне — результат.

Єдине, чого він терпіти не міг, так це культу його особи з боку колоністів. Він навчився уникати тих тунелів, де вони жили, бо його завжди впізнавали — весь світ тепер знав його в обличчя. Тож колоністи кричатимуть від радості, обійматимуть його й поздоровлятимуть, показуватимуть дітей, яких вони назвали на його честь, і говоритимуть йому, який він ще молодий, і як зворушив їхні серця, і що всі ті вбивства — не його провина, що він був просто дитиною…

Він ховався від них, як міг.

Був, проте, один колоніст, від якого Ендер сховатися не зміг.

Того дня він покинув Ерос — відправився на трансфері до нової станції Міжзоряного Запуску, де вчився ремонтувати корпуси кораблів у відкритому космосі. Чамраджнагар казав йому, що робочі спеціальності не для офіцерів і йому не личить займатися такими справами, на що Ендер зі сміхом відповів, що та професія, яку він опанував, не користується попитом і пора йому освоювати нові навички.

Через радіоприймач у шоломі скафандра Ендеру повідомили, що його хочуть бачити, щойно він повернеться на корабель. Ендеру не хотілося нікого бачити, і тому він не поспішав. Він закінчив установку щита для корабельного ансібля, витягнув свій крюк, облетів уздовж борту корабля й пірнув у люк.

Вона чекала на нього прямо біля дверей роздягальні. На якусь мить він розлютився, що цим колоністам дозволяють турбувати його тут, де він сподівався побути на самоті, а потім підняв очі й зрозумів, шо, якби ця молода жінка стала дівчинкою, він би впізнав її.

— Валентина.

— Привіт, Ендере.

— Що ти тут робиш?

— Демосфен пішов у відставку. Першим же транспортом я лечу в колонію.

— Туди летіти п'ятдесят років.

— Тільки два роки за корабельним часом.

— Але якщо ти захочеш повернутися, всі, кого ти знаєш на Землі, будуть мертвими.

— Я думала про це. Але сподіваюся, що хтось зі знайомих на Еросі полетить зі мною.

— Я не збираюся жити у світі, який ми вкрали у жучар. Я хочу лише додому.

— Ендере, ти ніколи не повернешся на Землю. Я попіклувалася про це, перш ніж відлетіла.

Він мовчки дивився на неї.

— Я кажу тобі це зараз, отже, якщо ти хочеш ненавидіти мене, знатимеш, принаймні, за що.

У маленькому відсіку, виділеному Ендеру на міжзоряній станції, вона все пояснила. Пітер хотів, щоб Ендер повернувся на Землю під захистом Ради Гегемонії.

— На сьогодні стан справ такий, що подібне рішення віддало би тебе повністю в руки Пітера. Половина Ради вислужується перед ним, виконуючи всі його забаганки. А ті, які хоч іще й не стали підлабузниками Локкі, все ж бояться висловлювати власну думку.

— Вони знають, хто він насправді?

— Так. Широка публіка не в курсі, але у верхах його знають. Та це вже не має значення. Він має занадто багато влади, щоби когось турбував його вік. Він робив неймовірні речі, Ендере.

— Я помітив, що договір, підписаний рік тому, носить його ім'я: Договір Локкі.

— Це був його прорив. Пітер запропонував свою ідею через своїх друзів-політиків, а Демосфен підтримав його. Це був той самий момент, якого він чекав: поєднати вплив Демосфена на натовп і владу Локкі над головами інтелігенції, аби зробити щось варте уваги. Він попередив жорстоку війну, яка могла б тягнутися десятиліттями.

— Він вирішив стати державним діячем?

— Думаю, що так. Одного разу, в приступі цинізму, що часто з ним трапляється, Пітер зізнався, що, якби він дозволив Лізі розвалитися, світ довелося б завойовувати по частинах. А поки існує Гегемонія, він може добитися цього одним махом.

Ендер кивнув.

— Це той Пітер, яким я його пам'ятаю.

— Смішно, чи не так? Що Пітер урятував мільйони життів?

— Тоді як я згубив мільярди.

— Я не це мала на увазі.

— Він хотів використати мене?

— У нього були плани щодо тебе, Ендере.