Гра Ендера - Кард Орсон Скотт

Тому я сподіваюся, що ти єдиний, на кого можна покладатися.

— А інші? Мої командири ескадри?

— Хто з них може зайняти твоє місце?

— Алай.

— А якщо чесно?

Ендер промовчав.

— Я нещаслива людина, Ендере. Людство не вимагає від нас бути щасливими. Воно просто просить нас бути неперевершеними від його імені. Виживання, а потім щастя, якщо ми зможемо керувати ним. Отже, Ендере, я сподіваюся, що під час тренування ти не діставатимеш мене скаргами, що тобі невесело. Отримуй задоволення в перервах, але на першому місці — твоя робота, навчання, перемога, а без перемоги не буде нічого. От коли ти зможеш повернути мені мою покійну дружину, Ендере, тоді можеш скаржитися скільки завгодно, згадуючи, чого це тобі вартувало.

— Я не намагався нічого уникати.

— Але намагатимешся, Ендере. Тому що я зітру тебе на порох, якщо зможу. Я битиму тебе за все, що лишень вигадаю, і в мене не буде ніякої пощади, бо тобі доведеться мати справу з жучарами, а ті роблять неймовірне, непередбачуване, навіть те, чого я не можу собі й уявити. А співчуття до людини вони не мають. Це неможливо для них.

— Ви не зможете розчавити мене, Мазере.

— Не зможу?

— Тому що я сильніший за вас.

Мазер усміхнувся.

— Ми ще подивимося, Ендере.

Мазер розбудив його вдосвіта, годинник показав 03:40, і Ендер відчув слабкість, м'яко ступаючи за ним по коридору.

— Хто пізно лягає й пізно встає, — проспівав Мазер, — дуріє, і сліпне, і мало жиє.

Ендеру наснилося, що жучари зробили над ним вівісекцію. Лишень замість різання його тіла вони різали його спогади й показували їх як голограми, намагаючись розібратися в них. Це був дуже дивний сон, і Ендер ніяк не міг відійти від нього, навіть коли йшов через тунелі до кімнати з тренажером. Жучари знущаються над ним уві сні, а наяву не дає спокою Мазер. І він як між двох вогнів, і нікуди не подітися, і ніде не відпочити. Ендер змусив себе прокинутися. Мазер і справді намірився зламати його! Примушувати грати, коли він такий утомлений і сонний, — це, мабуть, один із дешевих і простих трюків учителя, щоби збити з пантелику, і Ендеру варто було цього й очікувати. Що ж, сьогодні це не спрацює.

Ендер улаштувався перед комп'ютером і почув у навушниках, що його командири ескадр уже на зв'язку, чекають на нього. Але ворога ще не було, тож він розділив їх на дві армії й почав навчальний бій, керуючи обома сторонами так, аби контролювати кожного свого пілеглого. Вони почали повільно, але незабаром стали енергійними й пильними, почали грати на повну силу.

Ураз екран комп'ютера потемнів, кораблі зникли, і вмить усе змінилося. Біля ближчого краю поля тренажера вони побачили голофами трьох кораблів флоту людей. Кожен мав по дванадцять винищувачів. Ворог, вірогідно, знаючи про присутність людей, створив кулю з одним кораблем у ценфі. Ендера не обдуриш — це не корабель королеви. Сили жучар перевершували Ендерові вдвічі, але їхні кораблі були згруповані набагато ближче один до одного, ніж дозволялося безпечною відстанню, — тож Доктор Могила зможе зробити куди більше шкоди, ніж ворог очікує.

Ендер вибрав один зореліт, примусив його блимати в полі тренажера і мовив у мікрофон:

— Алай, це — твій. Призначай Пефу й Влада на два інших і роби з ними, що хочеш.

Швидко розкидав усіх по місцях, а по одному винищувачу з кожного зорельоту зарезервував для Бобика.

— Ковзни по стіні й зайди у тил ворога, Бобику. А якщо за тобою поженуться, відходь назад до головних сил, аби бути у безпеці. Або йди туди, звідки можна швидко вдарити, коли я дам знати. Алай, спрямуй усі свої сили й атакуй, цілячись в одну точку в їхній кулі. Не стріляй, поки я не скажу. Це лише маневр.

— Запросто, Ендере, — відказав Алай.

— Якщо так просто, чому б нам не бути обережними? Я хотів би в цьому бою не втратити жодного корабля.

Ендер згрупував резерв у дві тісні групи, що прикривали Алая на безпечній відстані. Бобик уже зник з екрану, та Ендер час від часу спостерігав за його траєкторією, щоби знати його розташування.

Тим часом Алай вів тонку гру з ворогом. Вибудував свої кораблі клином і повів їх на розвідку. Тільки-но клин підійшов ближче, кораблі жучар відійшли назад, аби заманити його до центру кулі. Алай шмигнув убік. Жучари миттєво реагували на його маневри: то відступали, коли той наближався, то вирівнювали свій стрій, коли той відходив.

Фортелі, виверти, ковзання поверхнею кулі, поворот, ще раз фортель, і Ендерове підбадьорення:

— Давай, давай, усередину! Так тримати, Алаю!

Алай відповідав, не припиняючи вогню:

— Вони просто дозволяють мені пройти всередину, щоб оточити й з'їсти живцем.

— Так обійди той корабель, що всередині.

— Слухаюся, босе.

Куля почала стискатися й упевнено контратакувати. Ендер підвів уперед резерви. Ворожі кораблі згрупувалися біля правого боку кулі, куди прямував резерв.

— Атакуй їхні скупчення, — наказав Ендер.

— Це не піддається ніяким законам військової історії, її чотири тисячі років — ніщо, — прокоментував Алай, переміщуючи своїх бійців уперед. — Зазвичай атакують там, де ворог слабший.

— Даній моделі тренажеру невідомі можливості нашої зброї. Це спрацює лише один раз, але давай зробимо це видовищно, Алаю. Вогонь!

Алай відкрив вогонь. Результат перевершив усі прогнози. Тренажер відповів красиво: спочатку один корабель, два, потім дюжина… і всі підривалися один за одним, перетворюючись на сліпуче світло, яке швидко перестрибувало з корабля на корабель, миттєво пожираючи щільне скупчення.

— У бік! Відходь! — наказав Ендер.

Ланцюгова реакція не зачепила кораблі на протилежному боці кулі, але вистежити й знищити їх було вже не важко. Бобик узяв їх на себе, і, хоч як вороги намагалися втекти, бій було закінчено. Усе виявилося простішим, аніж хлопці очікували, і воювати було легше, ніж у більшості їхніх недавніх тренувань.

Коли Ендер сказав про це Мазеру, той лише знизав плечима.

— Це імітація реального вторгнення — першого бою, коли жучари ще не знатимуть, на що ми здатні. Тож не задирайте носа й не хизуйтеся цією перемогою. А ось тепер доведеться піднапружитись — починається тяжка праця. Скоро зіткнетеся зі справжніми труднощами.

По десять годин на день Ендер практикувався зі своїми командирами ескадр, але не з усіма відразу. Він по черзі змінював групи, даючи хлопцям по кілька годин відпочинку після обіду. Справжні великі битви розігрувалися під керівництвом Мазера через два чи три дні, і, як той і обіцяв, вони вже не були такими легкими. Ворог швидко відмовився від спроб оточити Ендера і ніколи більше не створював тісних угрупувань, щоб уникнути ланцюгової реакції. Кожного разу з'являлося щось нове, щось складніше. Іноді Ендер мав лиш один великий корабель і вісім винищувачів. Одного разу противник утік через Пояс Астероїдів. Часом ворог залишав замасковані пастки — по одному кораблю, і, щойно Ендер підводив одну зі своїх ескадр занадто близько, ці кораблі підривалися, й Ендер втрачав свої судна.

— Занадто багато втрат! — Мазер гримнув на нього після одного бою. — Коли почнеться справжня війна, у тебе не буде такої розкоші, як нескінченний запас винищувачів. Ти матимеш лише те, що візьмеш із собою, і більше нічого. Звикай до боротьби без зайвих втрат.

— Це не просто втрати, — відгризнувся Ендер. — Я не зможу виграти бій, якщо ніколи не ризикуватиму і боятимуся втратити корабель.

Мазер усміхнувся.

— Прекрасно, Ендере. Ти вже дечому навчився. Але в реальному бою тебе контролюватиме вище керівництво, і, що найгірше, в усіх поразках буде звинувачено тебе. До речі, якби ворог був на висоті, він зловив би тебе тут, розгромивши й ескадру Тома.

І вони почали аналізувати бій. А потім Ендер роз'яснить усі недоліки своїм командирам, і наступного разу вони будуть вправнішими.

Раніше всі думали, що були вже готові діяти злагоджено, як одна команда. А зіткнувшись із реальними небезпеками, почали довіряти один одному ще більше, і бої приносили справжнє задоволення й гострі відчуття. До того ж іншим, вільним від ігор, дітям дозволили спостерігати за грою Ендера у бійцівській кімнаті. Підтримка друзів оплесками, сміхом, або співпереживаннями тішила Ендера, хоча в певні моменти він думав, що це лише відволікає, а, бувало, бажав цього всім своїм серцем. Він не відчував себе самотнім, навіть коли проводив дні на озері, ніжачись під сонцем на плоту. Мазер Ракхем був його напарником, учителем, та не другом.

Хоча цього він не казав. Адже Мазер попередив, що його особисті нещастя нікого не обходять. Та й самого Ендера вони не хвилювали. Найбільше часу й уваги він приділяв лише грі, намагаючись освоїти все нове в кожній із битв. І аналізував не тільки конкретні уроки того чи іншого бою, а й припущення, які могли б зробити жучари, якби були розумнішими, і як він реагуватиме на їхні нові маневри. Він жив минулими й майбутніми битвами, бачив їх уві сні й наяву, прокидався й засинав із думками про них, а своїх командирів ганяв так нещадно, що ті іноді піднімали бунт.

— Ти занадто добрий до нас, — зіронізував Алай одного разу. — І як ми не набридли тобі, що не такі вже й майстерні кожного моменту, кожної практики? Якщо ти так панькатимешся з нами, ми ще подумаємо, що ти любиш нас.

Дехто пирснув у свої мікрофони. Ендер, звичайно, відчув іронію й відповів довгим мовчанням. Коли він нарешті заговорив, то не промовив ні слова у відповідь на скаргу Алая.

— Ще раз, — сказав він, — повторіть усе спочатку і цього разу без жалю до себе.

Вони повторили маневр, і все вийшло чудово.

Довіра до Ендера, як до командира, росла, а їхня дружба, порівнюючи з тим, якою вона була у Бійцівській школі, поступово руйнувалася. Діти зблизилися між собою й довіряли одне одному. А Ендер був їхнім учителем і командиром, дуже вимогливим, як і Мазер, і тримав, так само, як і він, дистанцію.

Вони билися все краще. І Ендера ніщо не відволікало. Принаймні, коли не спав. Засинав із думками про гру на тренажері. Але вночі йому снилися зовсім інакші речі. Часто бачив труп Велетня, що повільно розкладався, і це було не зображення на екрані комп'ютера. Усе було справжнім: відчувався навіть слабкий запах смерті. У снах усе змінювалося. Між ребрами Велетня виросло маленьке село, в якому жили жучари, і вони з честю вітали його, як гладіатори вітали Цезаря перш, ніж померти задля його розваг.