Гра Ендера - Кард Орсон Скотт

Навіть сьогодні він воював краще, ніж будь-коли.

Говорили полковник Графф і Мазер Ракхем. Але сон — це лише сон, де можуть відбуватися найдивовижніші речі. І Ендер остаточно переконався, що спить, коли почув, як хтось каже:

— Я не можу бачити, як це впливає на нього. Що з ним коїться!

А інший голос відповів:

— Я знаю. Я теж його люблю.

А потім вони перетворилися на Валентину й Алая, і уві сні вони ховали його, і лише пагорб виріс там, де вони поклали його тіло. Потім пагорб висох, і всередині його стали жити жучари, так само, як колись вони оселилися всередині Велетня.

Усе вві сні. Лише вві сні. Якщо й була любов чи співчуття до нього, то лиш уві сні.

Він прокинувся, і знову — в бій, і знову перемога. Потім — сон, нові сновидіння. Пробудження, перемога, сон… Уже й перестав помічати, де він наяву, а де вві сні. Але це його не обходило.

Ось і настав його останній день у Командній школі, хоча Ендер цього не знав. Коли прокинувся, у кімнаті Мазера Ракхема не було. Одягнувшись після душу, очікував, коли прийде Мазер і відчинить двері. Той не прийшов. Ендер штовхнув двері — і ті відчинилися.

Невже Мазер випадково звільнив його сьогодні вранці? Ніхто не примушував їсти, грати чи спати. Свобода. А що робити із цією свободою? Біда в тому, що він узагалі не знає, чим тепер займатися. Він зібрався знайти своїх командирів ескадр, поговорити з ними віч-на-віч, але не знав, де вони живуть. Вони могли бути десь за двадцять метрів. Але де? Трохи поблукавши тунелями, Ендер пішов до їдальні й сів снідати поруч із морськими піхотинцями, брудні жарти яких не міг зрозуміти. Потім попрямував до кімнати з тренажерами. Хоча він був вільним, але не в думках: мислив лише про те, що треба зробити.

Мазер чекав на нього. Ендер повільно ввійшов до кімнати, втомлений і змарнілий, навіть човгаючи ногами.

— Ти прокинувся, Ендере? — запитав іронічно-невдоволено Мазер.

У кімнаті з тренажерами були ще люди. Ендер здивувався, чому це вони були там, але нічого не сказав, а сів за тренажер, готовий до старту.

— Ендере Віггін, будь ласка, розвернися, — попросив Мазер. — Сьогоднішня гра потребує пояснень.

Ендер повернувся й подивився на присутніх. Більшості з них він ніколи не бачив. Деякі навіть були в цивільному. Він помітив Андерсона і не міг збагнути, що той тут робить. Хто ж тепер керує Бійцівською школою? А побачивши Граффа, згадав озеро в лісі за межами Грінсборо й захотів додому. "Забери мене додому! — подумки попросив він Граффа. — Уві сні ти казав, що любиш мене. Забери!"

Та Графф тільки кивнув йому, це була не обіцянка, а лише привітання. Та й поводився Андерсон так, ніби взагалі не знав його.

— Зверни увагу, Ендере. Сьогодні твій випускний іспит у Командній школі. Ці спостерігачі тут мають оцінити рівень твоєї підготовки. Якщо ти проти їхньої присутності, вони спостерігатимуть за твоєю грою з іншого екрана.

— Вони можуть залишитися.

"Випускний іспит. А раптом після нього я зможу відпочити?"

— Щоби перевірка твоїх умінь була справедливою, це буде незвичний бій, з новими елементами — труднощами, з якими ти ніколи раніше не стикався. Бій розв'яжеться навколо планети, — це вплине на стратегію супротивника й змусить тебе імпровізувати. Будь ласка, сконцентруйся сьогодні на грі.

Ендер нахилився до Мазера й тихо запитав:

— Хіба я перший учень, аби зайти так далеко?

— Якщо сьогодні виграєш, станеш першим. Більше нічого не готовий сказати.

— Ну, а я готовий почути.

— Ти можеш іронізувати скільки завгодно, але завтра. А сьогодні я оціню твій розум, якщо ти спрямуєш його на проходження іспиту. Давай не псувати загальну картину. Як ти збираєшся розібратися з планетою?

— Щоби не діяти наосліп, треба послати когось на її протилежний бік.

— Правильно.

— І сила тяжіння впливатиме на рівень пального — дешевше піти вниз, аніж угору.

— Так.

— Доктор Могила спрацює проти планети?

Обличчя Мазера стало суворим.

— Ендере, навіть жучари ніколи не нападали на цивільне населення ні в якому вторгненні. Ти сам обираєш доцільну стратегію. Але подумай, чим це може закінчитися.

— Чи є ще нововведення, крім планети?

— Чи пам'ятаєш ти хоча б один бій, який би я ускладнив лише одним новим трюком? Запевняю тебе, Ендере, сьогодні пощади тобі не буде. Я відповідаю перед флотом і не допущу другорядного випускника. Я задію проти тебе все, що вмію, — у мене немає бажання панькатися. Тримай у голові все, що знаєш про себе, і все, що знаєш про жучар. Може, у тебе й вийде.

Мазер вийшов.

Ендер запитав у мікрофон:

— Ви тут?

— Усі, — відгукнувся Бобик. — Трохи запізно для ранкової практики, правда?

Отже, їм нічого не сказали. Ендеру кортіло повідомити, наскільки важливим для нього буде цей бій, але вирішив, що це жодним чином не допоможе їм краще сконцентруватися.

— Вибачте, — відповів він. — Я проспав.

Вони розсміялися. Не повірили.

Ендер повів їх через деякі складні маневри, щоби розігріти перед майбутнім боєм. Потрібно було більше часу, ніж зазвичай, аби відновити ясність думки й зосередитися на команді. Ось і настав момент, коли Ендер почав швидко реагувати і ясно думати. Або, принаймні, здалося, що думає ясно.

Кораблі зникли, екран тренажеру потемнів. Ендер чекав, коли з'явиться гра. "Що буде, якщо я витримаю сьогоднішній іспит? Інша школа? Ще рік чи два виснажливої підготовки, ще рік ізоляції, ще рік, коли мною управлятимуть інші і я, як маріонетка, не матиму можливості вільно жити?" Він спробував пригадати, скільки йому років. Одинадцять. Скільки років тому йому виповнилося одинадцять? Скільки днів? Це мало відбутися тут, у Командній школі, але свій останній день народження він пригадати не міг. Може, він навіть не помітив цієї дати, проґавив. Як і решта, крім хіба що Валентини.

І поки чекав на початок гри, він волів програти її, і програти повністю, щоби нарешті його відсторонили від навчання. І відправили додому, як Бонзо. "Бонзо був призначений у Картахену. А мені потрібен наказ на відправку в Грінсборо. Виграю — і це продовжуватиметься. Програю — зможу повернутися додому".

"Ні, це не так, — міркував він далі. — Я їм потрібен, і навіть якщо програю, однак не відпустять додому".

Але він не вірив у це до кінця. Суто логічно усвідомлював, що це правда, але в глибині душі мав сумніви щодо своєї необхідності тут. "Цей поспіх Мазера — просто ще один трюк. Ще один спосіб змусити мене робити те, що вони хочуть від мене. Ще один спосіб відкласти мій відпочинок. А так хочеться нічого не робити… довго-довго…"

Ось з'явилося угрупування ворога, й Ендер відчув не лише втому, а й розпач.

Сили противника перевершували його власні у тисячу разів, екран тренажера позеленів від такого нашестя. Вони були згруповані в десятки різних утворень, рухалися хаотично полем тренажера, змінюючи позиції, і носилися туди-сюди, нібито без жодної мети. І крізь ці скупчення ворожих кораблів ніяк не вдавалося знайти прогалину, щоби прорватися й атакувати: тільки-но звільнений шлях умить закривався, виникали інші угрупування, і там, де з'являлася змога проникнути, шлях знову ставав недоступним. Планета — в дальньому нижньому кутку екрана, і, судячи з усього, за нею, у невидимому просторі, знаходилася така ж величезна кількість кораблів супротивника, як і тих, що Ендер міг бачити.

Його ж власний флот складався з двадцяти зорельотів, кожен з яких мав лише чотири винищувачі. Він знав, що ці чотири винищувачі були старомодними, повільними, і спектр дії їхніх Докторів був удвічі меншим, ніж у нових. Вісімдесят винищувачів проти, щонайменше, п'яти, а може, і десяти тисяч кораблів ворога.

Ендер чув у навушниках важке дихання своїх командирів, тихі прокляття спостерігачів, що стояли за його спиною. Було приємно почути, як один із дорослих зауважив, що це несправедливий іспит. Але яка різниця? Справедливість не була умовою гри — це ясно. Однак не існувало жодної можливості, щоби дати йому навіть віддалений шанс на успіх. "Я вже пройшов через усе це, а мені не дають скласти іспит, хочуть ще залишити тут".

Він згадав розлючену компанію друзів Бонзо, які, погрожуючи, насідали на нього. Тоді він зміг присоромити Бонзо й примусити його битися один на один. Навряд чи це спрацює тут. І він не зможе здивувати супротивника своїм умінням, як він дивував старших хлопців у бійцівській кімнаті. Мазер знав, на що здатен Ендер і внутрішньо, і в діях.

За спиною почали кашляти й нервово рухатися спостерігачі. Вони вже розуміють, що Ендер не знає, що робити.

"Мені байдуже, — думав Ендер. — Ви можете виграти. Якщо не даєте мені навіть шансу, навіщо мені грати?"

Схоже на його останню гру у Бійцівській школі, де проти нього були дві армії. І щойно він згадав цю гру, Бобик, мабуть, теж згадав її, бо у навушниках пролунав його голос:

— Згадай, ворота ворога внизу.

Моло, Хот-Суп, Влад, Самоскид і Божевільний Том — усі засміялися. Вони згадали теж.

Розсміявся й Ендер. Це було кумедно. Дорослі сприймали все це так серйозно, а діти грали й грали, вважаючи це теж серйозною справою, аж поки раптом дорослі зайшли надто далеко, перестаралися, і діти це побачили. "Хай тобі грець, Мазере. Мене не хвилює, чи складу я іспит. І начхати на всі ваші правила. Якщо ти дуриш мене, то я теж можу. Я не дозволю вам підлих трюків, — я першим покажу, що таке справжня підлість".

У тій фінальній битві в Бійцівській школі він виграв, тому що не звертав уваги на ворога і власні втрати, — просто пішов крізь ворота супротивника.

І ворота ворога опустилися.

"Якщо я порушу це правило, командиром мені вже не бути. Стану занадто небезпечним. І не доведеться більше грати. І це — перемога".

І він швидко прошепотів команду у мікрофон. Його командири згрупували свою частину флоту в щільний циліндр, спрямований клином на найближчі угрупування ворога. Противник, далекий від того, щоби відбивати атаки, привітав Ендера, аби той міг розслабитися, перш ніж його знищать. "Мазер зробив ставку на те, що жучарики недооцінюють мене, — подумав Ендер. — І я виграю час".

Ендер полетів униз, на північ, схід і знову вниз, здавалося, без аніякого плану, але кожен із цих безцільних маневрів потроху наближав його до планети. Нарешті ворог почав занадто тіснити його. Раптом формування Ендера вибухнуло.