Серед дикунів Нової Гвінеї - Миклухо-Маклай Микола

Між украденими та розбитими речами було, між іншим, дві банки з хіною. В мене лишилась одна неповна, тож приймати хіну доводиться вельми ощадно. Між моїми людьми дуже багато хворих: з шістнадцятьох матросів тільки чотири здорові.

11 квітня

Рушив кінець кінцем на острів Айдуму. Вибрав за майбутню оселю Умбурмету, що здається мені далеко здоровішою проти Вайкали.

Коли я вчора вибирав місце для своєї хатини, серамці знову почали бурчати. Я одразу ж припинив це бурчання, сказавши, що в хатині житиму я сам, а вони всі можуть лишатися вночі й навіть удень на урумбаї, і якщо їм і цього мало, то хай рушають додому, а я лишуся тут сам. Після цього знову почулися запевнення у відданості та цілковитій готовності слухатися мене. Користуючись моментом, я змусив їх пообіцяти мені, що вони почнуть будувати хатину завтра на світанку.

15 квітня

Переселився вчора й переночував уже в хатині; вона така дірява, хоч зверху й не тече, що ввечері не можна засвічувати свічку, та й спати холодно.

Умбурмета через моє поселення, як і Айва, жвавішає; але в Айві від піщаного берега, де були витягнуті на пісок папуаські прау й де тубільці будували собі тимчасові курені, до моєї хатини було далеко; а тут з веранди я зможу бачити весь берег і все, що на ньому діється.

Сьогодні прийшло шість пірог з юрбою народу. Увечері, просидівши весь день над деякими анатомічними роботами, я вийшов на веранду й милувався грою хлопчиків та юнаків на піщаному березі. Був відплив, і вони мали великий простір для своїх забавок. Грали у війну: кидали одне в одного грудки землі та легкі ціпки замість списів. Найбільша штука була в тому, щоб кинути грудку або списа і потім швидко ухилитися, кинутись набік або на землю чи стрибнути високо й уникнути тим списа, скерованого в нього. Три— та чотирирічні хлопчики брали участь у забавці, яка дуже цікавила чотирнадцяти— й п'ятнадцятирічних юнаків. Тут, як і по інших місцях Нової Гвінеї, діти надзвичайно рано починають вправлятись у метанні в ціль: вони кидають усім, що є напохваті, і куди трапиться, і досягають у цьому великої спритності.

Я мав з Давидом та Йосифом серйозну розмову. Я почав з того, що спитав їх, чи бояться вони лишитися тут зо мною, якщо я дозволю урумбаю повернутися в Серам. Обидва відповіли, що бояться, бо папуаси тут ладні забити людину заради якоїсь порожньої пляшки або старої тарілки. Вони додали, що це загальна думка, що на папуасів не можна покладатись і що серамці, незважаючи на те, що хочуть зберегти мирні стосунки, тремтять кожної ночі, боячись несподіваного нападу.

Якщо ми лишимося тут учотирьох, тобто я, Давид, Йосиф та Ахмат, то нам це так не минеться. Потім вони додали, що в них є жінки й діти. Через цю розмову я мусив був затримати урумбай. Годині о десятій вечора прийшла пірога з людьми Айдуми й дуже цікавою звісткою, яка виправдувала припущення моїх людей та стверджувала їхню думку, що тут не можна покладатися на тубільців. Звістка ця полягає ось у чому. Днями (здається, вчора) близько трьохсот чоловік з гірських селищ коло Телок-Камрау приходили справді в Айву, маючи намір забити мене та остаточно пограбувати мої речі. Ця експедиція була дуже розчарована, побачивши в Айві самі тільки обгорілі стовпи замість хатини й людей. Серамці, як каже Давид, збентежені цією звісткою й дуже бояться. Давид просив мене не спати тут, а разом з моїми людьми – в урумбаї. Я не погодився.

17 квітня

Знову тривога. Нова звістка надійшла надвечір. Кажуть, що люди Наматоте й Мавари хочуть напасти на мене вночі або на світанку і, якщо прийдуть, то, мабуть, у великій кількості. Мої люди так збентежені, що чекають нападу неодмінно цієї ночі, бо в страха очі й вуха великі, а головне, страх дуже заразний. Я, звісно, подбав переконати моїх людей і навіть устиг розсмішити їх усіх, спитавши, як це вони гадають собі, що верховинці потраплять сюди, не маючи пірог. Чи вони ганятимуться за урумбаєм по морю? Я рішуче відмовився переходити з хатини на урумбай. Проте доведеться при загальній тривозі та можливості нападу лягати спати одягнутим.

18 квітня

Рисував портрети тубільців, вибравши фізіономії, які найбільше підходять до загального типу. Треба сказати, що взагалі різноманітність облич унаслідок усяких мішанок тут далеко більша, ніж, наприклад, на березі Маклая, навіть у тутешніх верховинців, приміром, у вуоусірау. Між тутешніми папуасами (я не маю на увазі тих, що не мають помітних ознак мішаної раси) можна натрапити й на плоскі, приплескані носи, і на прямі та гачкуваті, і, нарешті, на такі, в яких кінчик носа низько звисає над верхньою губою.

Давид і Йосиф зробили сьогодні дуже серйозне й далеко не приємне відкриття. Виявляється, справді, мої люди скористувалися грабунком моїх речей в Айві і разом з людьми Наматоте й Мавари розграбували їх, також і речі моїх слуг (Давида та Йосифа), після того, як люди з Телок-Бічару пішли до себе. Деякі з цих речей бачили сьогодні в "татумбу" (кошику) одного з серамців, багато інших (моїх же речей) він виміняв на масой. Це наочно доводило, що мені не можна довіряти не тільки папуасам, а й навіть своїм людям.

21 квітня

Під ранок мене збудили крики; виявилося, що це з Гораму прийшла невелика прау. Анакода цієї прау та кілька чоловік горамців прийшли до мене з візитом і сказали, що прибули сюди, сподіваючись зустріти на цьому березі анакоду Чегоне, щоб торгувати його товарами, а дізнавшись, що падуакан Чегоне вже покинув цей берег, вони гадають повернутися назад до Гораму.

Мої люди знову перелякалися. Багато пірог показалося коло мису. Одразу ж виникла думка, що люди Наматоте збираються напасти на нас, і коли всі піроги знову, замість того, щоб іти вперед, повернулися й зникли за мисом, у цьому теж побачили ствердження того, що це сталося внаслідок несподіваного приходу прау з Гораму. Все це, можливо й правда, а може, й навіть імовірніше, – нісенітниця.

22 квітня

Полювання бідне, бідніше, ніж на суходолі в Айві. Був присутній під час шлюбу Тагара[58] з донькою старого радьї Айсуми. Це був звичайний торг. Тагар купив наречену за рушницю, вартість якої на островах Серам становить десять флоринів; на додаток дано шмат білої бавовняної матерії та два з половиною флорини; разом дванадцять з половиною флоринів. Тагар мусив, проте, чекати наступного мусону, щоб забрати дружину до Сераму. А втім, вона дівка не дуже молода, на око їй за двадцять років, а це тут далеко не перша молодість.

23 квітня

Устав рано, гадаючи рушити з Давидом на полювання. Поки я пив каву, милуючись краєвидом гір при ранковому освітленні, Йосиф розповів мені, що вночі була знову велика тривога. Прийшла якась пірога з Мавари, і, коли її гукнули, вона хотіла підпливти; він, Йосиф, кликав мене з урумбаю, та я, мабуть, спав, бо нічого не відповів. Я справді спав дуже міцно, і все, що Йосиф розповідав, було для мене новиною. Йосиф додав, що капітан Мавари – один з головних учасників грабунку. Мої речі з Айви лежать саме в його пірозі, яка прибула вночі. "А радьї Наматоте там нема?" – спитав я. "Не бачив", – відповів Йосиф. "Дуже шкода, добре було б захопити їх обох". Йосиф запитливо подивився на мене. Я й сам не знав, яких заходів уживу, вирішив не випускати цього чоловіка. Не слід було гаяти часу. Я послав Йосифа по Давида, а сам допивав каву, обмірковуючи, як зручніше зненацька захопити капітана Мавари. Давид прийшов, і я пояснив йому двома словами, що надумав узяти капітана Мавари живим або мертвим, і нам не доведеться після цього довго лишатися тут, і щоб він набив усі рушниці, поки я зберу свої папери та книги. Наша робота йшла жваво; а коли прийшов Йосиф з двома серамцями, я вже спакував мої папери, книги та білизну. Йосиф заявив, що не помилився і що капітан Мавари перебуває на пірозі. Я наказав Давидові лишитися при рушницях, а Йосифові йти за мною і, звертаючись до Мойберіта, чистокровного папуаса, який чомусь завжди не сперечаючись виконував мої накази, спитав: "А ти боїшся зо мною йти чи ні?" – "Ні, – відповів він, – якщо ти підеш перший". Я показав йому на міцного мотуза, гадаючи, що не револьвера, а мотуза буде досить для капітана Мавари. З веранди я міг бачити всіх і кожного і мимоволі помітив досить велике число папуасів проти моїх людей. Хоч їх і не лічив, та гадаю, що їх було втроє більше від нас. Мені спало на думку: "А що коли вони всі кинуться боронити капітана Мавари?" Хоч я й не сумнівався, чим кінчиться діло, навіть коли б це сталося, та мені не хотілося допустити можливість різанини, в якій все-таки буду винний я. Але це була тільки хвилина; я пригадав вигляд моєї пограбованої хатини в Айві, калюжі крові нещасної дитини на моєму столі та криваві сліди її матері, забитої також у моїй кімнаті. "Шкода тільки, що другого злочинця нема", – подумав я і повернувся до кімнати. Наказавши нікому нічого не казати, я вийшов з Давидом та папуасом.

Більшість людей готувала страву; мої серамці снідали в урумбаї, і тільки дехто був на березі, придивляючись до молодих папуасів. Поволі переходячи від одної групи до другої, я нарешті підійшов до піроги. "Де тут капітан Мавари?" – спитав я не дуже голосно. Відповіді не було, та всі голоси притихли, і багато облич обернулося, немовби сподіваючись чогось. "Капітан Мавари, виходь!" – повторив я голосніше. Загальна мовчанка. Я підійшов до піроги. "Виходь же!" – були мої останні слова. Тут я зірвав мату, що правила за покрівлю в пірозі. Там, справді, сидів капітан. "Саламат, туан!" (Здрастуй, пане!) – вимовив він тремтячим голосом. "Так це ти грабував мої речі разом з людьми Телок-Камрау? Де тепер радья Наматоте?" – "Не знаю", – ще слабшим голосом вимовила ця людина, що була вдвоє або втроє дужча за мене, а тепер геть уся тремтіла. Всі папуаси й мої люди оточили нас. "Дивись за людьми", – шепнув я Йосифові, а сам схопив капітана за горло й, притуливши револьвера до рота, наказав Майберітові зв'язати йому руки. Після цього я звернувся до папуасів і сказав: "Я беру цю людину, яку я лишив в Айварі стерегти мою хатину і яка розкрала все, що було в ній, і допустила, що в моїх кімнатах вбили жінок і дітей. Візьміть його зараз же на урумбай; Мойберіте й ти, Сангілю, відповідатимете за нього".

Я подумав, що слід кінчати це діло якомога швидше, а головне, не дати часу людям оговтатись і не допустити якоїсь наради.