Втрачені ілюзії - Бальзак Оноре де
Бо, повірте, модний письмепник поводиться з новачками в літературі куди жорстокіше, куди суворіше, ніж пайбрутальніший видавець. Де гендляр бачить тільки збитки, там автор боїться конкурента; один просто ошукує вас, другий ладен знищити. Щоб писати хороші книжки, бідолашна дитино, ви з кожним змахом пера черпатимете з свого серця всі його сили, ніжність, енергію і перетворюватимете їх на пристрасті, почуття, слова. Ви писатимете, замість того щоб діяти, співатимете, замість того щоб боротися, ви будете кохати, ненавидіти, жити у ваших книжках; але, ревниво оберігаючи скарби своєї душі для своїх книжок і своє золото та пурпур заради героїв ваших романів, ви самі никатимете паризькими вулицями в дранті, втішені тим, що, усупереч актам громадянського стану, ви дали життя Адольфові, Коріппі, Кларіссі, Рене або Мансп; ви зіпсуєте собі життя й шлунок, щоб породити своє творіння, яке на ваших очах буде оббріх^не, зраджене, продане, кинуте журналістами в лагуни забуття, поховане руками ваших найкращих друзів. Чи стане у вас духу дочекатися, коли ваше творіння оживе, воскрешене? Ким? Коли? Як? 6 така чудова книжка "Оберман", ріапи> зневіри, книжка, приречена на самотність у пустелі книжкових комор, одна з тих книжок, які видавці іронічно звуть солов'ями — чи настане для неї Великдень? Хтозна! А ви — чи знайдете ви видавця, який відважиться надрукувати "Стокротки"? Шкода й думати про те, щоб вам заплатили,— аби лиш надрукували. Тоді набачитеся цікавих сцен!
Ця жорстока промова, виголошена голосом пристрастей, які вона виражала, мов снігова лавина, обрушплася на душу Люсьєиа і пройпяла його крижаним холодом. Якусь хвилину він стояв мовчки. А потім його серце, немов пробуджене цією страшною поезією перешкод, загорілося. Він потис Етьєнові руку й вигукнув:
— Я переможу!
— Браво! — сказав журналіст. — Ще один християнин іде иа арену на розтерзання звірам! Так от, друже, увечері прем’єра в Драматичній панорамі, вистава почнеться о восьмій, зараз шоста година; одягніть свій найкращий фрак, одне слово, будьте пристойні. Зайдіть по мене, я живу на вулиці Лагарп, над кав’ярнею "Сервель" на п’ятому поверсі. Спочатку ми сходимо до Доріа. Ви ж цього хочете, чи не так? Отож увечері я познайомлю вас з одним із королів книготоргівлі та деякими журналістами. Після вистави ми повечеряємо в моєї коханки, адже наш обід не можна вважати обідом. Там ви зустрінетеся з Фіно, головним редактором і власником моєї газети. Ви чули дотеп Мінетти, актриси з Водевіля: "Час — це великий скнара"? Ну а для нас випадок — теж великий скнара, треба його спокусити.
— Я ніколи не забуду цього дняі — сказав Люсьєн.
— Озбройтесь же своїм рукописом і являйтеся при повному параді, не так для Фдоріни, як для вндавця.
Товариська добродушність, яка прийшла на зміну нестямному зойку поета, що кляв літературну війну, зворушила Люсьєна не менше, ніж зворушили його недавно па цій самій алеї суворі й шляхетні слова д’Артеза. Зовсім недосвідчений юнак, захоплений передбаченням близької боротьби, і не підозрював, наскільки невідворотні моральні муки, що їх провістив йому журналіст. Він не думав про те, що стоїть на перехресті двох різних шляхів і робить вибір між двома системами; одну представляло Братство, другу — журналістика. Один шлях був довгий, почесний, надійний; другий — усіяний камінням і згубний, з безліччю каламутних калюж, у яких потоне його совість. Характер спонукував його обрати коротший і зовні привабливіший шлях, діяти рішучими і швидкими засобами. Водночас він не помічав ніякої різниці між благородною дружбою д’Артеза і поверховим приятельським ставленням Лусто. Діяльний розум Люсь— єна побачив у газеті зброю, відповідну до його сил і таланту, й побажав заволодіти нею. Він був засліплений пропозиціями нового друга, зачарований безцеремонністю, 8 якою той поплескав його по руці. Чи міг він знати, що в армії преси кожен потребує друзів, як генерал потребує солдатів? Оцінивши Люсьєнову рішучість, Лусто намагався завербувати його, сподіваючись згодом прихилити до себе. Журналіст здобув собі першого друга, Люсь— єн — першого заступника; один хотів стати капралом, другий — солдатом. Новонавернений, тріумфуючи, ' повернувся в готель і ретельно зайнявся своїм туалетом, як того злощасного дня, коли він мріяв з’явитися в Опері в ложі маркізи д’Еспар; але тепер йому більше личив костюм, він уже навчився його носити. Він надів модні світлі панталони в обтяжку, гарні чоботн, що обійшлися йому в сорок франків, і фрак. Біляве, густе й шовковисте волосся, завите й напахчене, розсипалося золотими, майстерно збитими кучерями. Зухвала самовпевненість і передчуття блискучого майбутнього відбивалися на його обличчі. Мигдалевидні нігті на його випещених ягіночних руках набули блиску й рожевого відтінку. На чорному атласі коміра сяяла білість його округлого підборіддя. Ніколи ще з гори Латинського кварталу не спускався вродливіший юнак. Прекрасний, як грецький бог, Люсьєн сів у фіакр і за чверть до сьомої був уже коло дверей дому, де містилася кав’ярня "Сервель". Консьєржка послала його на п’ятий поверх, давши досить складні топографічні прикмети. Завдяки цим поясненням він не без мороки внайшов у кінці довгого коридора розчинені двері н побачив класичну кімнату Латинського кварталу. Злидні юнаків гналися за ним і сюди, як на вулиці Клюні, як у д’Артеза, як у Мішеля Кретьєна — скрізь! Але всюди ці злидні мають свою печать, залежно від особистих ознак жертви. Тут ці злидні здавалися зловісними. Дерев’яне ліжко без запони, коло ліжка — благенький килимок; завіски на вікнах пожовкли від тютюнового диму та диму несправного коминка; на коминку — лампа Карселя, дешевин дар Флоріни, куплений принагідно і який досі не потрапив у заставу. Потім потемнілий комод із червоного дерева, стіл, захаращений паперами, на яких лежали двоє чи троє поламаних пер; ніяких книжок, окрім принесених сюди вчора й сьогодні. Таке вмеблювання цієї кімнати — нічого цінного, не кімната, а огидний склад дірявих панчіх, що перетворились на мереживо, кинутих у один куток, недокурків, брудних носовичків, роздертих сорочок, краваток, аж трьох різних поколінь, купою навалених у іншому кутку. Одне слово, це був літературний бівуак, де всі речі виступали в своєму найгіршому вигляді. На нічному столику серед читаних уранці книжок виблискував червоний циліндрик Фюма— да. На каміні лежала бритва, два пістолети, сигарна коробка. На стіні Люсьєн побачив фехтувальну маску і під нею схрещені рапіри. Три стільці й двоє крісел, недо— стойних і найгіршого готелю на цій вулиці, довершували обставу. Ця кімната, брудна й сумна, свідчила про життя, що не відало спокою і не знало гордості: тут спали, нашвидку працювали, тут жили мимоволі, мріючи якомога скоріше забратися звідси. Яка різниця між цим цинічним безладдям і чепурною, благородною бідністю д’Арте— за!.. Спогад, що таїв у собі й пораду, не став для Люсь— єпа пересторогою, бо Етьєн веселим жартом прикрив наготу пороку:
— Ось мій барліг! Великі прийоми — на вулиці Бонді, в апартаментах, які наш торговець опорядив для Флоріни. Сьогодні ми там справляємо входини.
Бтьєн Лусто був у чорних панталонах, у наваксованих до блиску чоботях, у застебнутому на всі гудзики фраці; високий оксамитовий комір ховав сорочку,— певне, Фло— ріна забула дати йому сьогодні ввечері чисту; а капелюха він старанно почистив щіткою — щоб здавався новим.
— Що ж, їдьмо! — сказав Люсьєн.
— Трохи згодом. Я чекаю одного видавця, він позичить мені грошей. Мабуть, буде гра, а в мене нема Й ліара. Крім того, мені потрібні рукавички.
В ту хвилину нові приятелі почули кроки в коридорі.
— Ось і він,— сказав Лусто.— Ви побачите, в якій подобі провидіння навідується до поетів. Перш ні/К споглядати в усій його славі Доріа, модного видавця, ви побачите видавця з набережної Авг-устинців, книгаря— дисконтера, торговця літературним дрантям, нормандця, колишнього городника. Та заходьте, заходьте, старий татарине! — крикнув Лусто.
— Ось і я, — почувся голос, деренчливий, як розбитий
ДЗВІІІ.
— Ви при грошах?
— Жартуєте? Гроші нині перевелися в книгарнях, — відповів молодий чоловік, що увійшов і з цікавістю оглянув Люсьена.
— Коротше, ви мені винні п’ятдесят франків, — сказав Лусто. — І от вам, будь ласка, ще два примірника "Йо— дорожі в Єгипет)). Кажуть, надзвичайно гарна книжка. Гравюр у ній не злічити, вона матиме успіх. Фіно вже отримав плату за дві статті про неї, які я ще мушу написати. А ще ось два останні романи Віктора Дюканжа, автора, уславленого в кварталі Маре. А ще два примірники письменника-початківця Поль де Кока, що пише в тому самому жанрі. А ще два примірники "Ізольди де Доль", захоплива провінційна історія. Товару щонайменше на сто франків. Отже, давайте мені сто франків, шановний Барбе!
Барбе пильно оглянув обрізи та палітурки книжок.
— О, вони в чудовому етапі! — вигукнув Лусто, — "Подорож" іще нерозрізана, як і Поль де Кок, і Дюканж, і та, що на каміні — "Міркування про символи". Страшенно занудна киижчина! Я ладен вам її подарувати — а то ще міль заведеться.
— Але, даруйте, як же ви напишете відгуки? — спитав Люсьєн.
Барбе здивовано глипнув на Люсьєна, перевів погляд па Лусто й засміявся.
— Цей добродій, видно, має щастя не бути літератором!
— ІІі, Барбе, ні! Цеп добро;:ій — поет, великий поет. Г"ін заткне за пояс Каналіса, Беранже и Делавіпя. Він піде далеко, якщо не кинеться в Сену, та й у тому випадку він потрапить до Сен-Клу.
— Якщо дозволите, — сказав Барбе, — я б вам пора— дпв кинути поезію і взятися до прозп. ГІабережпа по бере віршів.
На Барбе був поганенький сюртучок із засмальцьованим коміром, застебнутий на один гудзик, капелюха він не скинув; узутий він був у черевики, а з-під розстебнутого жилета виглядала сорочка із грубого полотна. Кругле обличчя з пронизливими пожадливими очима не було позбавлене добродушності, але в погляді відчувалося невиразне занепокоєння багатої людини, звиклої слухати вічні прохання про позички. Він здавався згідливим і гречніш, настільки його лукавство було затоплене салом. Досить довго він служив прикажчиком, але вже два роки як він завів убогу крамничку на набережній, звідки робив вилазки, скуповуючи за безцінь у журналістів, у друкарів книжки, одержані ними задарма від авторів, і заробляв таким чином від десяти до двадцяти франків на день.
