Пригоди Електроника - Велтистов Євген
Це я тобі звелів почухатися. Перевіримо ще раз. — І він уп'ялив очі у Вовку Королькова. — Ану чхни, Професоре".
Професор чхнув, не відриваючись від зошита, в якому писав якісь символи.
Тепер Сироїжкін зосередив усю увагу на Електроникові. Це було дуже важливо. Він збирав свою волю, щоб керувати не якимось там Макаром чи Вовкою, а машинами. Він, один тільки він навчився після тривалих тренувань концентрувати волю. Електроник — слабак у цих питаннях і нещасний відмінник, усе робить однаково добре. Іноді він, щоправда, пританцьовує і наспівує своє "балі-балі", відволікаючись таким чином від нерозв'язних для нього питань. Ну то хай, аби тільки не перегорів!
Електроник немов відчув свердлячий погляд друга, підвів голову. По ледь помітному рухові губ Сироїжкіна він прочитав безмовний наказ: "Скажи що-небудь розумне…" Цієї хвилини біля дошки мимрив Вітька Смирнов, заплутавшись у геометрії Всесвіту. Електроник підняв руку.
— Мій асистент хоче щось поправити у відповіді товариша? — запитав Таратар.
— Так. — Електроник устав. — Як відомо, — скрипуче сказав він, — не удар яблуком по голові спонукав Ньютона здогадатися про притягання тіл, а математично вивчені ним закономірності руху планет.
— Натяк ясний? — запитав математик Смирнова, ховаючи усмішку в вуса. — Сподіваюся, ти розвинеш свою думку, Електроиику.
Асистент учителя скрипучим голосом став говорити про різні моделі Всесвіту, й учні в класі притихли, уявляючи, як вони потрапляють у химерні світи, а Сироїжкін тим часом не слухав Електроника: він концентрував усю свою волю. Настала вирішальна хвилина його досліду: блискавкою своєї думки він був готовий пробитися до далекого Рессі…
"Рессі, це я. Відповідай!" Промінь його погляду-думки проник крізь шкільні стіни, полетів у Всесвіт, несучи наказ зниклому Рессі.
І хоч від сильного напруження в очах винахідника пливли вогненні круги, він вирішив перевірити керування на відстані. Решту енергії можна було витратити на Електроника.
"А тепер скажи яку-небудь дурницю", — зажадав про себе Сироїжкін. Губи його ледь помітно ворушилися, й Електроник миттю відгадав команду й замовк, затнувшись на півслові.
— Ти не закінчив своєї розповіді, — сказав Таратар всезнаючому асистентові.
Електроник мовчав, виструнчившись біля дошки. Таратар підійшов до нього, торкнув за плече. Електроник мов закам'янів.
Раптом асистент хрипло й чітко сказав, дивлячись в обличчя вчителеві:
— Склич усіх дельфінів, китів, акул…
— Яких… акул? — здивувався Таратар.
Сироїжкін схопився:
— Це не вам!.. Він наказує Рессі!..
Сергій навіть почервонів: невже Рессі його почув, невже він обізвався?
І підтверджуючи "всесвітнє відкриття" Сироїжкіна, Електроник виразно промовив:
— Рятуйся з ними, Рессі! Ти чуєш мене, Рессі?
Учні підбігли до дошки, оточили Електроника:
— Рессі? Де він? Невже знайшовся?!
Скельця окулярів Таратара переможно блищали; він не сердився за зірваний урок.
А Електроник стояв наче вкопаний. Він зовсім не радів з того, що обізвався Рессі. Він ніби навіть зблід.
— Що я наробив… — хрипло промовив Електроник. — Здається, я погубив Рессі. Він знову не відповідає…
Командир плаского диска, йдучи за Рессі, розрахував, що скарболаз пливе у стародавнє місто. Обоє вони — переслідувач і втікач — ніби звикли один до одного, але командир щоразу дивувався з винахідливості механічного плавця. Ціна такої гри дорівнює особливій величині — платі, коли один напружує всі сили, щоб наздогнати жертву, а жертва, відгадуючи кожен рух переслідувача, руйнує всі його хитромудрі плани.
У підводному полюванні вигравав поки що скарболаз, і важко сказати, хто в ньому вважався жертвою. Не раз згадував командир слова професора Громова, які передали йому в одній розмові: "Врахуйте, якщо від мого Рессі залишиться одна нога, то й вона рухатиметься…" Мабуть, краще не скажеш про невтомність і цілеспрямованість плавця.
Затоплене морем місто знайшли недавно. Археологи ще не робили там розкопок: для цього потрібні були дуже міцні скафандри. Але й побіжний огляд свідчив, що кілька тисячоліть тому це було багате торгове місто. Будинки, майдани, вулиці поглинув сипучий пісок. Найкраще зберігся храм, складений з величезних кам'яних брил, — їх не похитнув сильний землетрус, який зруйнував місто і перетворив берег на морське дно. Фотографія стародавнього, порослого водоростями храму промайнула в газетах після відкриття міста, під знімком був підпис: "Храм бога сонця".
Що вабило проворного скарболаза до стародавнього міста? В усякому разі, не амфори з вином і пахощами, не зброя і не начиння, не вигадливе ліплення портових колон. Певно, й не трюми суден, що лежали на дні колишньої гавані. Може, надзвичайний рубін, який, за свідченням хроніки, оздоблював одного з богів сонця?.. Так гадав сам собі командир підводного човна-диска.
Командир заздрив Рессі: маленький спритний плавець міг бурити дно, легко знаходити предмети, які викличуть добру заздрість будь-якого історика. Кажуть, жителі цього міста виготовляли статуетки дивовижної краси, малювали фантастичні кораблі й величезні багатоповерхові будинки, — вони немовби вгадували далеке майбутнє. Але ж диск не вкотиш усередину храму!
А от Рессі…
Командир спостерігав, як скарболаз ковзнув мимо колони й потім зарився в пісок: він пробирався у храм.
Бог сонця, як і тисячі років тому, сидів на своєму троні, підносячись до самого склепіння. Колись біле, а тепер позеленіле мармурове обличчя було непроникне. Очі під напівопущеними повіками дивилися втомлено. Руки лежали на колінах; між великим і вказівним пальцем божественної руки жив восьминіг — він шмигнув у свій захисток, як тільки Рессі з'явився в залі, У вигнутих променях сонячної корони зеленів великий рубін. Збираючи скупе світло, яке проникало через потайний люк у даху, рубін мерехтів зеленими іскрами; знаменитий червоний камінь, знак полум'я небес, змінив свій колір у підводному світі.
Рессі спокійно поплив до статуї.
Не здригнулося океанське дно, не ворухнувся осквернений бог сонця, коли Рессі доторкнувся до каменя. Лише біля напівпрочинених дверей здійнялася каламутна хмаринка намулу, й Рессі зрозумів, що опинився в кам'яному мішку: позаду нього був диск, який розкидав пісок. Корабель не міг проникнути у храм, але ілюмінатор стежив за скарболазом. Він напевне бачив гігантську статую, золотий вінок і великий зелений камінь — найкращу оздобу "небесної корони"…
Рессі, ковзаючи під склепіннями, несподівано намацав щілину між складками одягу статуї. Вузький лаз вивів його з Кам'яної пастки. Навколо знову було море.
Чуткі вуха вловили гул двигуна диска й ще одного незнайомого корабля — підводного човна. Вони були дуже близько. Рессі розрахував: куди він тепер не попливе, йому не уникнути підводного човна й диска. Дні умовні лінії в його схемах — лінії життя й смерті — вперше зливалися в одну.
Аварійний механізм, увімкнувшись автоматично всередині Рессі, безперервно бив тривогу. SOS самотнього розвідника прийняли на "Альбатросі" й радирували йому: "Пливи до нас". Рессі кинувся до яхти. Дорогою він прийняв ще один сигнал-відповідь, слабкий і далекий, передав подробиці обстановки; обмін інформацією тривав лише кілька секунд.
За тисячі кілометрів від підводного стародавнього міста, у школі юних кібернетиків, тієї ж миті було зірвано урок математики. Електроник, стоячи біля дошки, почув сигнал біди, враз відгукнувся на заклик, точно оцінив небезпеку. Рессі одержав відповідь: "Склич усіх дельфінів, китів, акул. Рятуйся з ними, Рессі!" Так сказав Електроник, дивлячись в обличчя вчителя, замість слів про будову Всесвіту. І хоч Елекроник знав від Громова про те, що переслідувачі зовсім не вороги Рессі, що, намагаючись упіймати плавця, вони рятують надзвичайну машину, він не міг зробити інакше: в радісну мить, коли відгукнувся Рессі, навіть найкращий у світі математик забув геть про все, намагався лише виручити друга. Вчитель не сердився на Електроника: він теж був радий, що Рессі нарешті відгукнувся. А через хвилину Електроник уже картав себе за поквапну відповідь і каявся, що погубив Рессі. Але Рессі більше не озивався на заклики Електроника…
Випірнувши на поверхню, Рессі побачив, що "Альбатрос" повним ходом віддаляється від нього. Плавець не рушив за яхтою: він знав, що "Альбатросу" не втекти від двох швидкохідних кораблів.
Доля яхти була вирішена, проте морський поєдинок на цьому не закінчився. Дельфіни й акули зненацька спливли з глибини й, обганяючи кораблі, попрямували з різних сторін до самотнього Рессі.
Ніколи ще капітани не бачили такого дивного морського стада. Щільним косяком у вигляді фантастичної рибини, сховавши в центрі кудлатого втікача, акули й дельфіни попливли назустріч гостроносому підводному човну.
Підводний човен здригнувся, загальмував, пропускаючи стадо. І відразу до "Альбатроса" підлетів підводний диск, вимагаючи заглушити мотор, лягти в дрейф. Але перш ніж піднятися на борт яхти, командир диска зв'язався по радіо з диспетчером Океану й признався, що Рессі знову вислизнув…
Деякий час Рессі плив серед несподіваних рятівників, а потім уривистим сигналом розпустив свій ескорт і ринувся в глибину. Найважливіше тепер — випливти геть із цих вод, заплутати слід, знайти швидку течію, яка розмиває всі запахи.
Рессі не турбував маленький катер, що безмовно повис позаду. Рессі надіявся на свою швидкість.
У Світовому Океані є лише одне судно, яке випереджає морського стайєра меч-рибу. Навіть не судно, а катер — витягнутий стрілою, з плавним горбом рубки — найшвидкохідніший катер диспетчера глибин Командора. Дуже рідко Командор відривається від головних обов'язків і запускає свій катер: коли станеться аварія на нафтопромислах, коли треба доставити в лікарню тяжкохвору дитину.
Катер диспетчера слідував за Рессі. Командор на прохання професора Громова вирішив сам утрутитися в погоню за швидким плавцем. Але він не пускав поки що катер на повний хід, милуючись змаганням сильних машин.
"На користь чи на погибель собі винайшли люди машини? — міркував Командор, ведучи катер. — Якщо судити про мислення з поводження машини, воно не відрізняється від людського. Що б я робив на місці цього хвостатого плавця, який мимохіть став підлеглим фон Круга? Тікав би з усіх ніг, точніше, з усіх рушіїв.
