Пригоди Електроника - Велтистов Євген

Він один міг розповісти всі подробиці врятування синього кита! І звичайно, чекали невловимого Рессі: хотілося поглянути на нього, зрозуміти, що означає це таємниче "І так далі"… І ось повернувся Електроник і дуже сухо розповідає про носорогів, акул, підводний човен, переказує якусь наукову книжку, а не справжні пригоди Рессі.

Таратар, щоправда, лишився задоволений своїм асистентом. За літо він так начитався, що пояснював розв'язання задачі мовою найвищої математики, наче лектор студентам.' Ніхто його, звичайно, крім Таратара, не зрозумів, і вчителеві довелося самому розв'язувати задачу. Лише Вовка Корольков, класний Професор, слухав Електроника з палаючими очима: як він хотів бути так само розумним!

"У житті Електроника настає важкий період, — подумав Таратар. — Мабуть, цього не міг передбачити навіть Гель Іванович Громов. Електроник занадто швидко обігнав за розвитком усіх учнів. Він розмовляє з ними, мов академік з колегами: зовсім забув, що вищу математику його товариші ще не проходили…" Та ось біля дошки стали двоє близнят, і Таратар вирішив розрядити серйозну атмосферу в класі:

— А Сироїжкін таки обігнав тебе за канікули, Електронику!

Вci посміхнулись і здивовано помітили, що Сироїжкін став вищий за свого двійника. Це була істина, хоч трохи сумна, коли її згадуєш: машини не ростуть.

Після уроків Сироїжкін шепнув приятелям новину, яку йому вдалося вивідати в Електроника: "Пропав Рессі!" і тут уже Електроник не міг відбутися нудними відповідями. П'ятеро хлопчаків і дівчинка привели його в безлюдний парк, щоб дізнатися, як було все насправді.

Електроник говорить млявим голосом, але кожний уявляє себе в кам'яному мішку з білим тигром: як він підстрибує, намагаючись учепитися за підвішений сталевий ящик, а руки зісковзують, і ось уже похмурий емптометр на повному ходу втягує в себе вантаж.

— Що ти сказав тигрові, Електронику? — перепитує Макар Гусєв.

— Причому тут тигр! — махає рукою Вовка Корольков. — Скажеш сам, коли зустрінешся… Куди подівся емптометр — ось питання.

— Я, — втрутився Вітька Смирнов, — захопив би перше-ліпше повітряне таксі й переслідував би емптометр.

— А потім, — сказав Гусєв, — приземлився б поряд, витягнув би з кабіни викрадачів — і отак… — Круглі кулаки першого силача замиготіли в повітрі, атакуючи невидимого ворога. — І визволив би Рессі!

— Там не було повітряних таксі, — пролунав скрипучий голос Електроника.

Настала тиша. Всі мовчали. Лише зрідка падали з дуба жолуді: тук-тук…

— Ех, ти! — сказав Сергійко другові. — Недогледів…

— Такий собака! — зітхнув Вітька.

— Такий страус! — згадав Професор.

— І так далі, — баском підтакнув Макар.

— Припиніть! — промовив дівчачий голос. Майя, восьмикласниця школи хіміків, зневажливо огляділа хлопчаків. — Накинулися всі на одного! Носи повісили! Де ваші великі формули, програмісти?! Ану, придумайте, як виручити з біди Рессі!

Приятелі зіскочили з лави, розійшлися в різні сторони. Вони ходили по доріжках, усипаних жовтим листям. Вони міркували. Але що з того? Всі великі теореми світу безсилі були пояснити, де зараз Рессі!

— Дайте мені нові матеріали, я збудую іншу геніальну тварину, — пробурмотів Електроник.

Але приятелі лише махнули рукою. А Сироїжкін, почувши слова друга, підскочив до нього й свистячим шепотом протягнув:

— Що-о?

— Спробую збудувати, — хрипло відповів електронний хлопчик.

— Дивись, Електронику! — Сергій погрозив йому пальцем. — Ти надто просто відмовляєшся від Рессі…

І Сергій попрямував доріжкою. Потім оглянувся на непорушно застиглого Електроника, пожалів його: "Адже це він складав Рессі, вчив його, тримав зв'язок за тисячі кілометрів, давав команди. І ще… подружив мене з Рессі…" Сергій підійшов до Електроника, доторкнувся до плеча.

— Не сердься…

— Я не серджуся. Я машина, розумієш? — жалібно-скрипучим голосом сказав Електроник.

Раптове визнання знову обурило Сироїжкіна, що звик до перемог свого двійника.

— Для чого ж ти тоді створений, раз не можеш знайти вихід? — відрубав він.

Електроник якось дивно глянув на Сергія. І раптом затрясся всім тілом.

Залунала різка музика — це всередині Електроника ввімкнувся транзистор. І двійник Сироїжкіна. на подив усім, смішно згинаючи ноги в колінах, присідаючи, похитуючи головою, хрипло заспівав:

— Е-е-е, балі-балі… Е-е-е, балі-лей…

— Що з тобою? — витріщив очі Сироїжкін. — Ти хворий?

Електроник, похитуючись у такт музиці, промовив співуче:

— Нерозв'язне для мене питання: навіщо я створений? Е-е-е… Я можу перегоріти… е-е… Або назавжди замовкнути, розв'язуючи цю задачу… балі-лей…

— Він може перегоріти! — повідомив Сергій приятелям, які підбігли. — Я випадково поставив йому нерозв'язне запитання…

— Яке? — поцікавився Професор, на що Сироїжкін погрозив любителю математики кулаком: не бачиш, що робиться з людиною?!

— Намагаюсь не перегоріти, балі-балі, — уточнив, пританцьовуючи, Електроник. — Згідно з другою теоремою Геделя… Е-е-е… Шукаю виходу з логічного тупика… балі-балі… переключився на інший ритм… е-е-е… розряджаю суперечності… балі-лей… Музика відвертає мене від нерозв'язних питань… Е-е-е…

Сергія не заспокоїло навіть знайоме прізвище теоретика формальних систем Геделя. Електроник ніколи не дозволяв собі таких витівок Сироїжкін був розгублений.

— Ти мене не так зрозумів, Електрошо. Я ось що хотів сказати: дуже шкода втрачати не просто якусь систему, а друга. Адже я до нього звик.

Електроник відразу заспокоївся, вимкнув транзистор.

— Гаразд, — сказав він хрипло. — Я викреслю із своєї пам'яті слово "друг". Так буде краще. І тобі раджу.

— Постараюсь, — погодився Сироїжкін, не сперечаючись з товаришем, щоб випадково не поставити йому нове нерозв'язне запитання, а сам подумав: "Мені так просто викреслити неможливо…" — Ми все одно будемо викликати Рессі! Правда, Електронику?

— Цю задачу я розв'язую кожної хвилини, — підтвердив Електроник: він безперервно ловив сигнали від Рессі.

— А ти, Електроне, сучасний хлопець! — У голосі Макара Гусєва вчувалася повага. — Який це танець?

— "Балі-балі". Я вибрав цей танець, щоб швидше розважитися, — відповів Електроник.

— Я теж застосовую на собі другу теорему Геделя, — підтвердив Професор. — Але інакше, ніж Електроник. Як тільки я в поганому настрої, відразу заглиблююся в математику.

— Усі ви хвальки, — сказала Майка. — Тільки й чути:

математика, формули, теорема Геделя, а де Рессі — ніхто не скаже. Не люблю чваньків, люблю спортсменів!

— Геть сухоребру математику! — загорлав Макар Гусєв. — Хай живе сила!

— І справді, — говорила далі Майка, почервонівши, — всі ви чудово розмірковуєте, а коли залізете в басейні на десятиметрову випіку й побачите звідти близьке дно, тут жодна теорема не допоможе: пірнай або повзи назад.

— Майка — за спорт! — радісно підсумував Макар і, зареготавши, одним пальцем підчепиши ручки три портфелі, вижав їх над головою.

Електроник, подивившись на Гусєва, мовчки пішов до безлюдної альтанки-читальні. Приятелі, передчуваючи несподіване змагання, попрямували за механічним хлопчиком.

В альтанці Електроник вказівним пальцем підняв стілець за спинку. Макар показав коронний номер: однією рукою — стілець за ніжку.

Електроник наблизився до масивного столу. Однією рукою спокійно підняв стіл за одну ніжку.

Макар, почервонівши від натуги, силкувався трохи підняти стіл за дві ніжки, але тільки стрибав на місці й ледь не продавив підлогу альтанки. Нарешті, перевернувши стіл догори ногами, він підліз під кришку й, ставши навкарачки, завібрував з важкою ношею. Електроник спокійно поставив громіздкий предмет на місце, жестом показав Макарові: "Прошу на поміст". Макар, відсапуючись, виліз на кришку й тільки зібрався розкланятися перед глядачами, як стіл разом з ним здійнявся вгору.

Глядачі заплескали силачеві.

— Оце сила! — кричав Макар, тупаючи по кришці стола над головою Електроника.

— Електросила, — уточнив переможець, опускаючи рекордний вантаж.

…Увечері Сергій сидів над підручником. Уже годину читав одну й ту ж сторінку. Геометрія Всесвіту не вкладалась у його свідомості. А втім, підручник мало цікавив Сироїжкіна. В усіх подробицях уявляв хлопчик кудлатого, набавного Рессі.

— Рессі, ти чуєш мене, Рессі? — бурмотів Сергій.

У кишені сорочки зашитий транзистор для зв'язку з Рессі. Заглядаючи в підручник, Сергій бубонів у кишеню:

— Алло, Рессі, це я, Сергій. Ти чуєш мене?

Але Рессі не озивається. Можливо, тому, що голос Сироїжкіна звучить дуже не схоже: адже він хвилюється… "А що коли Рессі взяв та й стер у своїх схемах один рядок? Якраз той самий, де був слід нам'яті про мене, Сироїжкіна? Га?.. Ні, Рессі не міг таке вчинити!.. Просто він нараз спить і бачить усе иайпрекраснішс, найдивовижіїіше, що може бути тільки уві сні: піски Марса, сірі камені Місяця, райдуги Юпітера. І нічого не чує…" Рессі, відповідай!

Такий геніальний собака — і пропав! Ще невідомо, кого втратила світова наука… Адже, маючи такі здібності, Рессі міг би стати знаменитістю в будь-якій галузі. Наприклад, у шаховій грі — гросмейстером… Навіть чемпіоном світу!.. Ось за столиком сидить міжнародний майстер. Напроти нього — кудлатий собака, Собака обмірковує вирішальний хід… Кидок слона — мат! Оплески!.. Чемпіона вінчають лавровим вінком. Головний арбітр оголошує: "Тренер нового чемпіона світу Сергій Сироїжкін!.." Сергій зронив голову на стіл і вмить пробудився. Він підкинув підручник, побачивши знайомий заголовок: "Кривизна Всесвіту". Подумаєш! Кривизна Всесвіту знайома кожному з дня народження: хоч заховайся в печеру, хоч залізь під ліжко — зорі сіятимуть так само, ти все одно живеш у своїй Галактиці. Навіщо тоді вивчати всі деталі кривизни: досить точно знати й застосовувати головні закони!

Зараз він зосередить свою волю і проб'ється нарешті до Рессі…

Сироїжкін уявив себе в космічному кораблі, який летить поряд з колесом заселеної станції. Там, на величезному колесі із шпицями коридорів, віссю реактора й кругом житлового відсіку, сталася аварія. Космонавтам потрібна допомога.

"Рессі, вперед!" — командує Сергій.

За оглядовим склом ній бачить півнеба у зорях, що повільно обертаються навколо нього. Але вони не мають ніякого значення. Головне зараз — Рессі. Сергій шукає поглядом і знаходить крихітну фігурку, яка, витягнувши морду, пливе до величезного колеса.