Спартак - Джованьйолі Рафаелло

Потім, отямившись, тяжко зітхнула і повільно, схиливши голову, пішла до тієї частини табору, де звичайно відводилося місце для союзників; там вона наказала своїм рабам поставити для себе намет.

— І все-таки я його кохаю… — прошепотіла Евтібіда ледве чутно.

Тим часом Спартак покликав до свого намету Крікса, Граніка, Борторікса, Арторікса, Брезовіра й інших трибунів — нових членів верховного керівництва Спілки пригноблених. Вони радилися до пізньої ночі.

Нарада ухвалила: золото — дарунок рабині-гречанки — прийняти і на нього замовити велику кількість зброї, щитів та кольчуг у всіх зброярів Кампаньї. Гречанку зачислити в почесні контубернали і разом з дев'ятьма юнаками, яких Спартак вибрав у гладіаторських легіонах, приписати до верховного штабу, який необхідно створити при верховному вождеві для передачі наказів. Двісті талантів з шестисот, подарованих Евтібідою, витратити на купівлю вже об'їжджених коней, щоб якнайшвидше зібрати корпус кінноти, відповідний до численної піхоти — основної сили гладіаторського війська.

Щодо воєнних дій, то було вирішено, що Крікс залишиться в Нолі і разом з Граніком навчатиме равеннський легіон, який прибув до табору два дні тому. Спартак з легіоном Борторікса з'єднається у Бовіані з легіоном Еномая і нападе на Коссінія та Варінія, перш ніж вони встигнуть закінчити набір нового війська.

У Бовіані Спартак дізнався, що Еномай, якому набридло склавши руки сидіти в таборі під містом, два дні тому вирушив до Сульмона, де, як доносили розвідники, стояв табором Варіній, набираючи військо.

Обмежений розум германця не міг передбачити того, що Коссіній може кинулися йому вслід. Справді, через день після Еномая Коссіній потихеньку вивів з міста свої загони і рушив за гладіаторами з видимим наміром вдарити Еномаєві в спину, тільки-но той зіткнеться з Варінієм.

Спартак зрозумів усю небезпечність становища, в яке через кілька днів мав попасти Еномай. Тому він тільки на шість годин дав перепочинок своєму легіонові і поспішив по слідах Коссінія, який уже на два дні випередив його.

Та старий нездара Коссіній, боячись порушити існуючі воєнні звичаї, йшов тільки правильними переходами рівно по двадцять миль на день. За два переходи, більш ніж по тридцять миль на день, Спартак наздогнав його біля Ауфідени. Гладіатори атакували римлян, завдали їм такої тяжкої поразки і так настирливо переслідували, що Коссіній з сорому й відчаю сам кинувся у бойову колотнечу і загинув у нерівному бою. А Спартак, продовжуючи і наступного дня швидко йти вперед, прибув якраз вчасно, щоб неминучу поразку Еномая обернути на перемогу. Між Маррувієм і Фуцінським озером Еномай зав'язав бій з Варінієм, який мав майже вісім тисяч бійців. Під навальним наступом римлян гладіатори вже почали відступати, коли з'явився Спартак і змінив хід битви — розгромлений Варіній поквапливо відступив із значними втратами.

Давши легіонам три дні перепочинку, Спартак знову рушив у путь через Апенніни. Протягом двох місяців кружляв по Лацію, відвідав міста: Анагнію, Арпінум, Ферентін, Касін, Фрегелли і, пройшовши через Ліріс, оволодів Норбою, Свессою-Помецією і Пріверном. Це налякало Рим: гладіатор підходив до воріт.

У цьому поході Спартак набрав стільки рабів і гладіаторів, що за два місяці сформував два нових легіони і повністю їх озброїв. Та він був надто розумний, щоб хоч на мить подумати про наступ на Рим, добре усвідомлюючи, що з тридцятитисячним військом не можна вдіяти нічого значного проти Рима.

В цей час, за згодою Сенату, Публій Варіній набрав серед піценів велику кількість бійців, одержав з Рима підкріплення і, палаючи бажанням змити ганьбу поразок, наприкінці серпня виступив з Аскула. На чолі вісімнадцятитисячного війська він насувався на повсталих. Спартак почув про це, коли дійшов до Таррацін. Він вирушив назустріч римському війську і знайшов його біля Аквіна. Напередодні вересневих ід (12 вересня) обидва війська зійшлися і вступили у вирішальну битву.

Тривалим і кривавим був бій, та надвечір римляни стали подаватися назад, захитались і, нарешті, під шаленим натиском гладіаторів, почали тікати. Остання атака гладіаторів була така сильна, що легіонери зовсім змішались, і переможці вчинили їм нещадну різанину.

Сам Варіній одчайдушно бився, щоб підтримати честь римського війська, але, поранений Спартаком, покинув у його руках свого коня і мусив дякувати богам, що якимось чудом врятувався. Понад десять тисяч римлян полягло в цій кривавій битві. Гладіатори захопили багато зброї, обозів, табірного спорядження, значків ворожих легіонів і навіть лікторів, які звичайно йшли попереду претора.

Розділ XIV

СПАРТАК РОБИТЬ ОГЛЯД СВОЇХ ЛЕГІОНІВ

Після поразки під Аквіном претор Публій Варіній, зібравши рештки своїх легіонів, близько десяти тисяч чоловік, укріпився в Норбі, щоб захищати водночас Аппіїв і Латинський шляхи на той випадок, якщо проклятущий гладіатор, який перевернув усі правила воєнної тактики і зламав традиції найдосвідченіших полководців, незважаючи на зиму, одважиться вирушити на Рим.

А Спартак у цей час послав до табору в Нолі гінців із звісткою про нову перемогу і розташував свої легіони відпочивати в колишніх квартирах римлян. Передавши Еномаю командування над чотирма легіонами і взявши з нього слово честі, що ні в якому разі він не вирушить з табору, поки не одержить наказу, Спартак на чолі трьохсот вершників потай виїхав уночі з табору в напрямі, тільки йому відомому.

Тим часом до табору під Нолою звідусіль юрбами стікалися раби й гладіатори. Протягом двомісячного походу Спартака до Самнія та Лація їх набралося стільки, що Крікс зміг сформувати ще три легіони по п'ять тисяч бійців у кожному. Командування новими легіонами він доручив Арторіксові, Брезовірові і одному старому кімврові. Колись, зовсім ще юнаком, цей кімвр, на ім'я Вільмір, попав у полон до Марія під час битви при Верцеллах. Незважаючи на грубу й дику вдачу та пияцтво, він користався великою повагою серед гладіаторів за свою щирість і геркулесівську силу.

Легіони повсталих, згідно з наказом Спартака, щоденно виходили вправлятися у володінні зброєю і в тактичних маневрах. Бійці робили це охоче й старанно. Сподівання домогтися свободи і побачити перемогу своєї справедливої справи запалювало цих знедолених людей, яких римський деспотизм насильно відірвав од їхньої вітчизни, од рідних і близьких. Усвідомлення того, що вони — вільні бійці за свободу — йдуть під її світлим прапором, підіймало сплюндроване почуття людської гідності, облагороджувало їх у власних очах. Жадоба помсти за всі пережиті образи запалювала в їхніх серцях готовність помірятися зброєю з гнобителями. В очах, у всіх словах і рухах воїнів цього молодого війська можна було бачити силу, мужність і віру в свою справу. Загальний ентузіазм збільшувався довір'ям, яке гладіатори почували до свого безмежно шанованого, безмежно любимого вождя.

Коли сюди прийшла звістка про перемогу Спартака над легіонами Публія Варінія під Аквіном, невимовна радість охопила все військо. По всьому величезному табору лунали веселі пісні, радісні вигуки, жваві розмови.

І на весь табір, повний радісної метушні й голосного гамору, подібного до шуму бурхливого моря, лише одна Мірца не знала причини цих веселощів. Вона вийшла з намету, в якому сиділа майже безвихідно, і запитала бійців про причину несподіваного збудження.

— Спартак знову переміг!

— Він ущент розгромив римлян!

— Де?.. Як?.. Коли?.. — схвильовано допитувалася дівчина.

— Під Аквіном…

— Три дні тому…

— Він переміг претора, захопив його коня і лікторів!..

Цієї миті на Преторії з'явився Арторікс. Він ішов докладно

розповісти Мірці про подробиці перемоги її брата над римлянами. Та, підійшовши до неї, густо почервонів і зніяковів так, що не знав, з чого почати.

— Так ось… здрастуй, Мірцо, — пробурмотів юнак, поглядаючи на всі боки і смикаючи перев'язь меча, що звисала з його лівого плеча на правий бік. — Ти вже знаєш… це було біля Аквіна… А як почуваєш себе, Мірно? — І, трохи повагавшись, закінчив: — Ну, і Спартак переміг.

Арторікс здавався самому собі смішним: язик його ніби прилип до піднебіння, і юнак ледь видушував слова. Йому здавалося, що краще бути зараз у запеклому бою з завзятим ворогом, ніж… Справа в тому, що Арторікс — ця чутлива, чиста душа, щиро прив'язана до Спартака — вже деякий час відчував невідоме досі йому сердечне хвилювання.

Мірца спочатку не помічала, що Арторікс надто часто відвідує її, завжди розмовляла з ним просто, як з щирим другом. Та згодом і вона почала несподівано то червоніти, то бліднути, відчувала якусь ніяковість і хвилювання, над чимось замислювалася.

Тоді юнак почав розбиратися в своїх почуттях і зрозумів, що страшенно закоханий у Мірцу.

Він прийшов до висновку, що причиною такої поведінки дівчини є зневага до нього. Він не подумав, що і почуття Мірци могли пройти через усі ті хвилювання, пристрасті, через які пройшли його почуття. Арторікс не смів плекати надії на те, що дівчина кохає його так, як він її, не міг збагнути, що в обох ніяковість має одне й те саме джерело.

І тепер обличчя дівчини спалахнуло яскравим рум'янцем, але вона спробувала опанувати себе.

— Слухай-но, Арторіксе… ну хіба так розповідають сестрі про героїчні подвиги брата? — сказала вона нерішуче і водночас твердо.

Цей докір примусив юнака зашарітись, але й повернув йому втрачену сміливість. Він докладно переказав дівчині все, що сповістили гінці про битву при Аквіні.

— А Спартака не поранено? — спитала Мірца з тривогою. — Правда, не поранено?.. З ним нічого не сталося?..

— Та ні! Твій доблесний брат, як завжди, з усіх небезпек вийшов живий і здоровий.

— Ох! Саме його надлюдська хоробрість примушує мене щогодини, щохвилини тремтіти за нього! — тихо сказала Мірца.

— Не бійся, благородна дівчино: доки Спартак тримає в руці меч, немає зброї, яка могла б знайти дорогу до його грудей.

— О, я вірю, — зітхнувши, промовила дівчина, — я вірю, що він непереможний, мов Аякс, але знаю, що він не є невразливий для зброї, як Ахіллес.

— Верховні боги, що сприяють нашій справедливій справі, боронять і дорогоцінне життя нашого вождя.

Тут вони замовкли.

Арторікс дивився закоханими очима на біляву дівчину, милуючись тонкими рисами її вродливого обличчя і стрункою постаттю.

Мірца весь час дивилася в землю, не бачила, але почувала на собі погляди юнака.