Дванадцять стільців - Ільф і Петров

Я б його так зробив, що ніякий Мейєрхольд зо мною не помірявся б.

На пристані концесіонери зупинились і глянули вгору. У чорних небесах сяяв транспарант.

— М-да, — сказав Остап, — транспарантик досить дикий. Мізерне виконання.

Рисунок, зроблений хвостом непокірного мула, проти Остапового транспаранта видався б музейною коштовністю. Замість сіяча, що розкидає облігації, шкідлива Остапова рука змалювала якийсь обрубок з цукровою головою і тонкими батогами замість рук.

Позаду концесіонерів палав світлом і гримів музикою пароплав, а попереду, на високому березі, був морок повітової півночі, собачий гавкіт і далека гармонь.

— Резюмую становище, — сказав Остап життєрадісно. — Пасив: ні копійки грошей, три стільці одпливають вниз рікою, ночувати ніде і жодного значка диткомісії. Актив: путівник по Волзі видання тисяча дев'ятсот двадцять шостого року (довелось позичити у мосьє Симбієвича в каюті). Бездефіцитний баланс підбити дуже важко. Ночувати доведеться на пристані.

Концесіонери влаштувались на пристанських лавках. При світлі поганенького гасового ліхтаря Остап прочитав з путівника:

"На правому високому березі — місто Васюки. Звідси йдуть лісові матеріали, смола, лико, рогожі, а сюди привозять речі широкого вжитку для краю, що лежить за 50 кілометрів від залізниці.

У місті 8000 жителів, державна картонна фабрика з 320 робітниками, маленький чавуноливарний, броварний і шкіряний заводи. Із шкільних закладів, крім загальноосвітніх, лісний технікум".

— Становище куди серйозніше, ніж я думав, — сказав Остап. — Вибити з васюкінців гроші для мене поки що нерозв'язне завдання. А грошей нам потрібно щонайменше тридцять карбованців. По-перше, нам треба харчуватись і, по-друге, обігнати тиражну балію і стрітися з колумбівцями на суходолі, в Сталінграді.

Іполит Матвійович згорнувся, як старий худий кіт після сутички з молодим суперником — кипучим володарем дахів, горищ і слухових вікон.

Остап розгулював уздовж лавок, міркуючи і комбінуючи. До першої години ночі чудовий план був готовий. Бендер розклався поруч компаньйона й заснув.

Розділ XXXIV

Міжпланетний шаховий конгрес

Зранку по Васюках ходив високий, худий дідок у золотому пенсне і в коротких, дуже брудних, вимащених фарбами чоботях. Він наклеював на стіни рукописні афіші:

29 ЧЕРВНЯ 1927 Р.

У приміщенні клубу "Картонажник"

відбудеться

лекція на тему

"ПЛОДОТВОРНА ДЕБЮТНА ІДЕЯ"

І СЕАНС ОДНОЧАСНОЇ ГРИ В ШАХИ

на 160 шахівницях

гросмейстера (старший майстер) О. Бендера.

Всі приходять зі своїми шахівницями.

Плата за гру — 50 коп.

Плата за вхід — 20 коп.

Початок рівно о 6-й годині вечора.

Адміністрація К. Міхельсон

Сам гросмейстер теж не гаяв часу. Заорендувавши клуб за три карбованці, він перекинувся до шахсекції, яка чомусь містилася в коридорі управління конярства.

У шахсекції сидів одноокий чоловік і читав роман Шпільгагена пантелєєвського видання.

— Гросмейстер О. Бендер! — заявив Остап, сідаючи на стіл. — Влаштовую у вас сеанс одночасної гри.

Єдине око васюкінського шахіста розкрилося до меж, дозволених природою.

— Одну хвилиночку, товаришу гросмейстер! — крикнув одноокий. — Сідайте, будь ласка. Я зараз.

І одноокий побіг. Остап оглянув приміщення шахової секції. На стінах висіли фотографії перегонових коней, а на столі лежала закурена конторська книга із заголовком: "Досягнення Васюкінської шахсекції за 1925 рік".

Одноокий повернувся з дюжиною громадян різного віку. Усі вони по черзі підходили знайомитись, називали прізвища і шанобливо тисли руку гросмейстерові.

— Проїздом до Казані, — казав Остап уривчасто, — так, так, сеанс сьогодні увечері, приходьте. А зараз, пробачте, не в формі: втомився після карлсбадського турніру.

Васюкінські шахісти слухали Остапа із синівською любов'ю. Остапа понесло. Він відчув приплив нових сил і шахових ідей.

— Ви не повірите, — казав він, — як далеко сягнула шахова думка. Ви знаєте, Ласкер дійшов до вульгарних речей, з ним стало неможливо грати. Він обкурює своїх супротивників сигарами. І навмисне курить дешеві, щоб дим був огидніший. Шахові кола занепокоєні.

Гросмейстер перейшов на місцеві теми.

— Чому в провінції нема ніякої гри думки? Приміром, візьмімо вашу шахсекцію. Так вона і називається: шахсекція. Нудно, дівчата! Чому б вам, справді, не назвати її як-небудь красиво. Це залучило б до секції союзну масу. Назвали б, приміром, вашу секцію: "Шаховий клуб чотирьох коней", або "Червоний ендшпіль", або "Якість втрачає — темп виграє". Чудово було б! Звучно!

Ідея мала успіх.

— І справді, — сказали васюкінці, — чому б не перейменувати нашу секцію на "Клуб чотирьох коней"?

Бюро шахсекції було тут же, отже, Остап організував під своїм почесним головуванням хвилинне засідання, на якому секцію одноголосно перейменували в "Шахклуб чотирьох коней". Гросмейстер власноручно, використавши науку "Скрябіна", художньо виконав на аркуші картонну вивіску з чотирма кіньми і відповідним написом.

Цей важливий захід обіцяв розквіт шахової думки у Васюках.

— Шахи! — казав Остап. — Та чи знаєте ви, що таке шахи! Вони рухають уперед не тільки культуру, але й економіку! Чи знаєте ви, що ваш "Шахклуб чотирьох коней", за правильної організації справи, зможе цілком змінити лице міста Васюки?

Остап з учорашнього дня ще нічого не їв. Тим-то красномовство його було надзвичайне.

— Так! — кричав він. — Шахи збагачують країну! Якщо ви погодитесь на мій проект, то спускатися з міста на пристань ви будете мармуровими сходами! Васюки стануть центром десяти губерень! Що ви колись чули про місто Земмерінг? Нічого! А тепер це містечко багате і славнозвісне тільки тому, що там було організовано міжнародний турнір. Тим-то я кажу: у Васюках треба влаштувати міжнародний шаховий турнір.

— Як? — закричали всі.

— Цілком реальна річ, — одказав гросмейстер, — мої особисті зв'язки і ваша самодіяльність — от усе потрібне і достатнє для організації міжнародного васюкінського турніру. Поміркуйте над тим, як гарно звучатиме: "Міжнародний васюкінський турнір 1927 року". Приїзд Хозе-Рауля Капабланки, Еммануїла Ласкера, Альохіна, Німцовича, Реті, Рубінштейна, Мароцці, Тарраша, Відмара і доктора Григор'єва забезпечено. Окрім того, забезпечено і мою участь!

— Але гроші! — застогнали васюкінці, — Їм же всім треба гроші платити! Багато тисяч грошей! Де ж ми їх візьмемо?

— Усе взято на облік могутнім ураганом, — сказав О. Бендер, — гроші дадуть збори.

— Хто ж у нас буде платити такі скажені гроші? Васюкінці…

— Які там васюкінці! Васюкінці грошей платити не будуть. Вони будуть їх о-дер-жу-вати! Це ж надзвичайно проста річ. Адже на турнір за участю таких найбільших вельтмейстерів з'їдуться аматори шахів цілого світу. Сотні тисяч людей, багато забезпечених людей, будуть жадати попасти у Васюки. По-перше, річковий транспорт такого числа пасажирів підняти не зможе. Отже, НКШС[8] побудує залізничну магістраль Москва — Васюки. Це раз. Два — це готелі й хмарочоси для розміщення гостей. Три — піднесення сільського господарства в радіусі на тисячу кілометрів: гостям треба постачати — городину, овочі, ікру, шоколадні цукерки. Палац, де відбуватиметься турнір, — чотири. П'ять — побудова гаражів для автотранспорту гостей. Для передачі цілому світові сенсаційних результатів турніру доведеться побудувати надпотужну радіостанцію. Це — шість. Тепер щодо залізничної магістралі Москва — Васюки. Безперечно, вона не матиме такої пропускної спроможності, щоб перевезти у Васюки всіх охочих. Звідси випливає аеропорт "Великі Васюки" — регулярний відліт поштових літаків і дирижаблів в усі кінці світу, включаючи Лос-Анджелес і Мельбурн.

Блискучі перспективи розгорнулись перед васюкінськими аматорами. Межі кімнати розступилися. Гнилі стіни кіннозаводського гнізда впали, і замість них у голубе небо пішов скляний тридцятитрьохповерховий палац шахової думки. У кожному його залі, в кожній кімнаті, ба навіть у ліфтах, що мчали як кулі, сиділи вдумливі люди і грали в шахи на інкрустованих малахітом шахівницях.

Мармурові сходи спадали в синю Волгу. На річці стояли океанські пароплави. Фунікулерами підіймались у місто мордаті іноземці, шахові леді, австралійські шанувальники індійської оборони, індуси в білих тюрбанах, прихильники іспанської партії, німці, французи, новозеландці, жителі басейну ріки Амазонки і заздрі до васюкінців — москвичі, ленінградці, кияни, сибіряки й одесити.

Автомобілі конвейєром рухались поміж мармурових готелів. Але от — усе зупинилося. З фешенебельного готелю "Прохідний пішак" вийшов чемпіон світу Хозе-Рауль Капабланка-і-Граупера. Його оточували дами. Міліціонер, одягнений у спеціальну шахову форму (галіфе в клітинку і слони на петлицях), ввічливо взяв під козирок. До чемпіона з гідністю підійшов одноокий голова васюкінського "Клубу чотирьох коней".

Розмову двох світил, що провадилася англійською мовою, увірвав приліт доктора Григор'єва і майбутнього чемпіона світу Альохіна.

Привітальні вигуки потрясли місто. Хозе-Рауль Капабланка-і-Граупера скривився. На помах руки одноокого до аероплану подано мармурові сходи. Доктор Григор'єв збіг ними, привітно вимахуючи новим капелюхом та коментуючи на ходу можливу помилку Капабланки в наступному його матчі з Альохіним.

Раптом на горизонті вгледіли чорну цятку. Вона швидко наближалась і росла, обернувшись у великий смарагдовий парашут. Як велика редька, висів на парашутному кільці чоловік з чемоданчиком.

— Це він! — закричав одноокий. — Ура! Ура! Ура! Я пізнаю великого філософа-шахіста, доктора Ласкера. Тільки він один у цілому світі носить такі зелені шкарпеточки.

Хозе-Рауль Капабланка-і-Граупера знову поморщився.

Ласкеру спритно подали мармурові сходи, і бадьорий екс-чемпіон, здмухуючи з лівого рукава порошинку, що сіла на нього під час польоту над Сілезією, упав в обійми одноокого. Одноокий узяв Ласкера за талію, підвів до чемпіона і сказав:

— Помиріться! Прошу вас від імені широких васюкінських мас! Помиріться!

Хозе-Рауль шумно зітхнув і, потрясаючи руку старого ветерана, сказав:

— Я завжди схилявся перед вашою ідеєю переводу слона в іспанській партії з в5 на с4.

— Ура! — гукнув одноокий. — Просто і переконливо, в стилі чемпіона!

І вся безкрая юрба підхопила:

— Ура! Віват! Банзай! Просто і переконливо, в стилі чемпіона!!!

Експреси підкочували до дванадцяти васюкінських вокзалів, висаджуючи все нові й нові юрби шахових аматорів.

Уже небо запалало від світлосяйних реклам, коли вулицями міста провели білого коня.