Молодь - Азімов Айзек

Айзек Азімов

МОЛОДЬ

Фантастичне оповідання

Переклад Віктора Часника, люб'язно наданий Укрлібу для розміщення.

Передрук та використання цього тексту можливі тільки після узгодження з перекладачем.

І

По вікну простукала черга камінчиків, і хлопчик заворушився уві сні. Ще один, і він прокинувся.

Він насторожено сів у ліжко. Минули секунди, поки він тлумачив своє дивне оточення. Звичайно, він не був у своєму домі. Він був у селі. Було холодніше, ніж повинно бути, а вікно віддзеркалювало зеленим.

— Тріска!

Сказане пролунало хрипким, настирливим шепотом, і хлопчик побіг до відкритого вікна.

Тріска не було його справжнім іменем, але новому приятелю, з яким він познайомився напередодні, потрібен був лише один погляд на його худорляву фігуру, щоб сказати: "Ти — Тріска". Він додав: "Я — Рудий".

Рудий теж не було його справжнім іменем, але його відповідність була очевидною. Вони миттєво подружилися швидкою беззаперечною дружбою молодих, ще зовсім не в підлітковому віці, до того, як навіть перші плями дорослості почали видавати їх.

Тріска закричав: "Привіт, Рудий!" і весело помахав рукою, все ще мружачись від залишків сну.

Рудий дотримувався свого хрипкого шепоту: "Тихо! Ти хочеш когось розбудити?"

Тріска одразу зауважив, що сонце ледве підіймається над низькими пагорбами на сході, що тіні довгі і м'які, а трава мокра.

Тріска сказав тихіше:

— У чому справа?

Рудий лише махнув рукою, щоб він вийшов.

Тріска швидко убрався, із задоволенням обмеживши своє ранкове вмивання миттєвим оббризкуванням горсткою теплої води. Коли вибігав, він дозволив повітрю висушити відкриті ділянки його тіла, а гола шкіра нижніх кінцівок зволожилась від росистої трави.

Рудий сказав: "Мусиш бути тихим. Якщо мама прокинеться, чи тато, чи твій тато, чи навіть хтось із челяді, тоді буде " Вертайся, бо ти застудишся ".

Він вірно наслідував голос і тон, так що Тріска засміявся і подумав, що ніколи не було такого забавного хлопця, як Рудий.

Тріска спитав зацікавлено: "Ти щодня приходиш сюди, Рудий? Так ранесенько? Це так, наче весь світ тільки твій, чи не так, Рудий? Довкола нікого немає і все подібне". Він відчував гордість за те, що йому дозволено війти у цей приватний і таємничий світ.

Рудий скоса подивився на нього. Він недбало відповів:

— Не сплю вже декілька годин. Ти не чув це поточної ночі?"

— Чув що?

— Грім.

— Була гроза? — Тріска ніколи не спав у грозу.

— Гадаю, ні. Але був грім. Я почув це, а потім я підійшов до вікна, а дощ не падав. Були всі зірки, а небо просто стало майже сірим. Знаєш, що я маю на увазі?

Тріска ніколи того не бачив, але кивнув.

— Тому я просто подумав, дай-но вийду, — сказав Рудий.

Вони йшли трав'янистою стороною бетонної дороги, яка поділяла панораму прямо по центру аж до середини, де вона зникала серед пагорбів. Шосе було настільки старе, що навіть батько Рудого не міг сказати йому, коли воно було побудоване. У ньому не було ні тріщини, ні нерівності.

Рудий сказав:

— Чи можеш ти зберігати таємницю?

— Звичайно, Рудий. А що за секрет?

— Просто секрет. Можливо, я тобі розповім, а може, і не стану. Ще не знаю, — Рудий зламав довге, гнучке стебло з папороті, яку вони минали, методичне позбавив його листочків і розмахував тим, що було наче кнутовище. На якусь мить він опинився на дикому жеребці, який приборкувався та гриз вудила під його залізним контролем. Потім він втомився, відкинув батога убік і загнав жеребця у дальній куточок своєї уяви для подальшого ужитку.

Він сказав: "Скоро прибуде цирк".

Тріска сказав: "Це не секрет. Я це знав. Мій тато сказав мені ще до того, як ми приїхали сюди ..."

— Секрет не це. Прекрасна таємниця! Колись бачив цирк?

— О, звичайно. Б'юсь об заклад.

— Приглянувся?

— Повір, немає нічого, що мені подобається більше.

Рудий знову спостерігав куточком очей. "Ти коли-небудь думав, що хочеш бути з цирком? Я маю на увазі назавжди?"

Тріска запнувся:

— Думаю, що ні. Я гадаю, що я буду таким астрономом, як мій тато. Я думаю, і він хоче, щоб я був.

— А! Астроном! — сказав Рудий.

Тріска відчув, як двері нового, таємничого світу грюкнув, замкнулися перед ним, і астрономія стала предметом мертвих зірок та чорного порожнього простору.

Він, успокоюючи, сказав: "Цирк був би забавнішим".

— Ти це просто так говориш.

— Ні, я не маю на увазі.

Рудий добавив аргументів

— Припустимо, у тебе є шанс приєднатися до цирку прямо зараз. Що б ти зробив?

— Я — я ...

— Бачиш! — Рудий пирснув зневажливим сміхом.

Тріска був уражений.

— Я б приєднався .

— Продовжувати?

— Спробуй мене.

Рудий обернувся на нього, дивно і напружено.

— Ти це справді маєш на увазі? Хочеш піти зі мною?

— Що у тебе на думці? — Тріска відступив трохи назад, здивований несподіваним викликом.

— Маю щось, що може ввести нас у цирк. Можливо, колись у нас навіть може бути власний цирк. Ми можемо бути самими приголомшливими циркачами в світі. Це, якщо ти хочеш піти зі мною. В іншому випадку — ну, я думаю, що я зможу це зробити самостійно. Я просто подумав: дамо шанс старому доброму Трісці.

Світ був дивний і гламурний, і Тріска сказав: "Звичайно, Рудий. Я у справі! Що це, що, Рудий? Скажи мені, що ти затіяв".

— Здогадайся. Хто найважливіший в цирках?

Тріска думав відчайдушно. Він хотів дати правильну відповідь. Нарешті він сказав:

— Акробати?

— Святий дим! Я б не пішов би п'ять кроків, щоб подивитися на акробатів".

— Тоді я не знаю.

— Тварини, ось що! Яке найліпше шоу? Де найбільше натовп? Навіть на головних аренах найкращі номери — це номери з тваринами, — у голосі Рудого не було сумнівів.

— Ти так думаєш?

— Всі так думають. Спитай кого завгодно. У всякому разі, я знайшов тварин сьогодні вранці. Двоє звірят.

— А ти їх спіймав?

— Ясно. Це секрет. Ти це не донесеш?

— Звичайно, ні.

— Гаразд. Маю їх у стодолі. Ти хочеш їх побачити?

Вони були майже біля сараю; його величезні розчахнуті двері були чорного кольору. Надто чорні. Виходить, вони весь час прямували туди. Тріска затримався.

Він намагався зробити свої слова випадковими.

— Вони дужі?

— Чи я захопив би їх, якби вони були великими? Вони не можуть тебе скривдити. Я їх тримаю у клітці.

Зараз вони були у стодолі, і Тріска побачив велику клітку, підвішену до гачка під дахом. Вона була вкрита цупким полотном.

Рудий сказав:

— У нас там була якась птаха чи щось таке. У будь-якому випадку вони не можуть звідти вибратися. Ходімо, піднімемося до горища.

Вони видерлися по дерев'яним сходам, і Рудий підтягнув клітку до них.

Тріска ткнув пальцем і сказав:

— У полотні якась дірка.

Рудий нахмурився.

— Як це сталося?

Він підняв полотно, зазирнув і з полегшенням сказав:

— Вони ще там.

— Полотно виглядає як пропалене, — хвилювався Тріска.

— Ти хочеш подивитися, чи ні?

Тріска повільно кивнув. Зрештою, він не був впевнений, що хоче. Вони можуть бути ...

Але полотно було зняте і там вони були. Двоє з них, так, як сказав Рудий. Вони були маленькими і на диво огидного вигляду. Звірята швидко рухалися, коли полотно піднімалося і пересувались в бік хлопчиків. Рудий обережно тикав в них пальцем.

— Бережись, — занепокоєно сказав Тріска.

— Вони тебе не пошкодять, — сказав Рудий. — Ти коли-небудь бачив щось подібне до них?

— Ні.

— Хіба ти не бачиш, як цирк буде стрибати маючи шанс отримати це?

— Можливо, вони занадто малі для цирку.

Рудий виглядав роздратованим. Він відпустив клітку, яка заколисалася маятником туди-сюди.

— Ти просто намагаєшся відмовитися, чи не так?

— Ні, я ні. Просто ...

— Вони не надто малі, не хвилюйся. Зараз у мене є лише одна турбота.

— Що це?

— Ну, я повинен утримувати їх до цирку, чи не так? Я повинен зрозуміти, чим годувати їх тим часом.

Клітка все колихалася, і маленькі створіння, що потрапили в пастку, чіплялися до її брусків, жестикулюючи хлопчакам химерними, швидкими рухами — майже так, ніби вони розумні.

II

Астроном церемонно увійшов у їдальню. Він відчув себе дуже бажаним гостем. Він сказав: "Де молоді? Мого сина нема в його покоях".

Промисловець посміхнувся. "Їх нема вже досить довго. Однак деякий час тому жінки заставили їх поснідати, тому хвилюватися нема про що. Молодь, доктор, молодь!"

— Молодь! — Слово ніби пригнічувало Астронома.

Вони мовчки снідали. Промисловець сказав один раз: "Ти справді думаєш, що вони прийдуть. День виглядає так — нормально".

Астроном відповів: "Вони прийдуть".

Це було все.

Після цього промисловець сказав: "Ви пробачте мене. Я не можу уявити, нащо ваша гра настільки складна, з містифікацією. Ви справді з ними розмовляли?"

— Як я розмовляю з вами. Принаймні, в певному сенсі. Телепатичне. Вони можуть транслювати думки.

—Я зрозумів, що це має бути так з вашого листа. Як, мені цікаво.

— Я не можу сказати. Я запитав їх, і, звичайно, вони були невиразними. Або, можливо, я просто не міг зрозуміти. Це передбачає проектор для фокусування думки і, навіть більше, свідомої уваги з боку, як індуктора, так і рецептора. Минуло досить багато часу, перш ніж я зрозумів, що вони намагаються думати на мене. Такі проектори думки можуть бути частиною тієї науки, яку вони нам дадуть.

— Можливо, — сказав Промисловець. —І все-таки подумайте про зміни, які він принесе суспільству. Проектор думки!

— Чому б і ні? Зміни були б корисні для нас.

— Я не думаю, що так.

— Лише в старості зміни небажані, — сказав Астроном, — і раси можуть бути такими ж старими, як і окремі люди.

Промисловець вказав на вікно.

— Ви бачите цю дорогу. Вона була побудована до початку війни. Я не знаю точно, коли. Є так само якісна, як у день, коли вона була побудована. Ми зараз не змогли б її дублювати. Раса була молодою, коли її збудували, так ?

— Тоді? Так! Принаймні, вони не боялися нових речей.

— Ні. Я б хотів, щоб вони вжахалися. Де довоєнне суспільство? Знищене, докторе! Яка користь була у молодості та нових речах? Зараз нам ліпше. Світ мирний і повільно розвивається далі. Гонка зараз йде мабуть туди ж, але зрештою, нікуди дітися. Вони довели це. Люди, які будували дорогу. Я проговорю з вашими відвідувачами, як я погодився, якщо вони приїдуть. Але я думаю, що я попрошу їх лише поїхати ".

— Гонка нікуди не приведе, — щиро сказав Астроном. — Все йде до остаточного руйнування. У моєму університеті з кожним роком є менший студентський корпус.