Слідопит - Купер Джеймс Фенімор

Джаспер, здавалося, як і.сама гго-года та судно, виглядав з берега вітру. Солдати ж, призвичаєні рано вставати, всіляк один уже спали на сінниках у головній каюті. На палубі залишився тільки екіпаж судна, поручник М'юр та обидві жінки. Квартирмейстер докладав зусиль, щоб сподобатися Мейбл, проте сама наша героїня не зважала на його залицяння, приписуючи їх почасти властивій усім військовим галантності, а почасти, мабуть, і своєму красному личкові. Вона втішалася неповторністю краєвидів та оточення, що були сповнені для неї чарівністю новизни.

Вітрила було піднято, але в повітрі стояла тиша, як у вусі. Озеро теж заклякло так непорушно, що на суденці не відчувалося навіть найменшої хитавиці. Тендера за течією5^віднесло на добру чверть милі від берега,— і тепер він стояв, мов припнутий, на місці, пишаючись пропорційністю своїх обрисів. Юний Джаспер був на кормі так близько від Мейбл^ що міг іноді чути все, що їй казав квартирмейстер, але він 'був дуже^ скромний, сором'язливий і надто уважний до своїх обов'язків, щоб устрявати й собі в розмову. Прекрасні блакитні очі Мейбл слідкували за всіма його рухами з якоюсь незбагненною для хлопця надією, і квартирмейстерові не раз доводилося повторювати свої лестощі, перш ніж вони доходили до дівчини,— в такому захопленні вона була від усього на тендері й така байдужа до милих речей співбесідника. Та ось М'юр замовк, і довкола з"апанувала мертва тиша.

Раптом коло,берега в якомусь човні впало весло, і цей звук відгукнувся на тендері так виразно, ніби це скоїлося тут, на палубі. Потім долинув немов якийсь шурхіт, неначе зітхнула ніч; затріпотіли вітрила, скрипнула щогла, залопотів клівер. Одразу по цих добре знайомих кожному морякові звуках стали надиматися вітрила і тендер дав ледь'помітний крен.

— А ось і вітер, Андерсоне! — гукнув Джаспер до старшого матроса.— Берися за стерно!

* Форштевень — ніс кіля.

Андерсон миттю виконав наказ,^ поставивши стерно на вітер; бушприт ледь нахилився, і за кілька хвилин.під форштевнем1 за-бурунила спінена вода: "Вітрогон" полинув озером із швидкістю п'яти миль на годину. Все це відбувалося' у цілковитій тиші, а потім Джаспер знову подав команду:

— Попускай більше галівки1 і тримай ближче до берега!

В цю мить і з'явилися на палубі всі три учасники таємної наради, що відбулася в каюті.

— Як бачу, любий Джаспере, ти все-таки вважаєш за краще якнайдалі триматися від наших сусідів французів,— зауважив М'юр, радий нагоді знову розпочати розмову.— Ну, що ж, хвалю за обережність, бо в мене Канада викликає так само мало приязні, як, може, й у тебе.

— Я держуся цього берега через вітер, містере М'юре. Неподалік від берега вітер завжди сильніший, якщо, звичайно, не підходити вже зовсім близько, де його закривають дерева. Нам необхідно проскочити затоку Мексіко, а там, змінивши курс, ми вийдемо на широкий простір.

— Слава богу, що хоч не Мексіканську затоку,— докинув Ken,— бо в такому озерному суденці там краще носа не показувати. Скажи-но, як тебе... Прісна Водо, а в шторм твій тендер слухається стерна?

— Навіть дуже легко, добродію Кепе, але тоді, як і на всякому іншому судні, треба пильнувати за вітром, особливо коли судно йде на великій швидкості.

— Сподіваюся, у тебе є такі штуки, як

1 Галівки — снасть, за допомогою якої натягується нижній кут вітрила. Галівки служать для керування вітрилом.

рифи? 1 Хоча навряд, щоб у них тут коли виникала потреба.

Від гострого ока Мейбл, звичайно ж, не сховалась миттєва посмішка на вродливому Джасперовому обличчі, але, крім дівчини, ніхто, одначе, не помітив цього виразу подиву й зневаги.

1 Рифи — стьожки, нашиті на вітрилах. Коли їх збирають докупи, вітрило стягується. —

— Рифи у нас є, і ми досить часто користуємося ними,— спокійно відповів юнак.— Може, ще доки доберемося до місця, добродію Кепе, трапиться нагода, показати вам, як це у нас робиться, бо на сході щось ніби починає супитись, а вітер ніде, навіть па самому океані, так не крутить, як тут, на Онтаріо.

— Що ти там знаєш про Атлантичний океан, хлопче! Та я бачив, як одного разу там вітер мов колесом крутився і цілу годину рвав вітрила, а корабель стояв на місці як укопаний, не знаючи, в який бік повернути.

— У нас, звичайно, таких'викрутасів вітер не виробляє,— спокійно відповів Джаспер,— хоча, буває, також іноді змінюється досить раптово. Сподіваюся, проте, що цей вітер продержиться принаймні до перших островів, а там уже не так страшно, що нас може помітити й кинутися навздогін їхній крейсер із Фронтенака.

— Невже ти, Джаспере, вважаєш, що французи тримають на озері спеціальні ко-раблі-розвідники? — запитав Слідопит.

— Звичайно, і нам про це відомо. Минулого понеділка вночі один із них підпливав аж до Освего, і на східному мисі з їхньої піроги висаджувалися два шпигуни — індіянин та офіцер. Якби ви тієї ночі були, як завжди, з нами на чатах, то можна було б піймати хоч одного з них, а то, може, й обох.

В темряві не можна було помітити, як після цих слів на засмаглому чолі Слідопита проступив густий рум'янець: адже провідникові стало совісно за те, що він тоді Допізна засидівся у форту, слухаючи ніжні пісні, які Мейбл співала того вечора батькові, та милуючись її чарівним личком. Чесність у помислах і всіх діях — ось що було найвизначнішою рисою цієї людини; тож провідник вважав для себе ганьбою, що з лінощів не пішов тоді на чати. Залишалося одне з двох: або заперечити Джасперові слова, або визнати себе винним.

— Твоя правда, Джаспере, твоя правда,— відповів він покірливо.— Стояв би я тієї ночі на чатах,— а, наскільки пам'ятаю, у мене не було ніяких підстав залишатися у форту,— то, можливо, не сталося б так, як ти сказав.

— Це ж було в той вечір, як ви були у нас,— наївно докинула Мейбл.— Людині, котра проводить більшість свого часу в лісах, віч-на-віч з ворогом, можна, по-моєму, один раз присвятити кілька годин своєму приятелеві та його дочці.

— Ні, ні, відколи я повернувся до форту, я тільки й знаю що байдикувати,— відповів на ці слова, зітхаючи, Слідопит.— І добре, що хлопець нагадав мені про це: ледаря треба картати, ще й добре картати.

— Картати, Слідопите? У мене й на думці не було картати вас за щось, а тим більше за те, що індіянин та офіцер вислизнули з наших рук. А зараз, коли я знаю, де ви тоді були, ваша відсутність мені здається цілком природною.

— Я не серджуся, Джаспере, за твої слова, анітрохи не серджуся, бо я цього заслужив. Всі ми, зрештою, люди, і всім нам властиво помилятися.

— Ну, це вже зайве, Слідопите!

— Дай мені руку, хлопче! Дай же руку! Не ти провчив мене, а моє сумління.

— Ну, годі вже, годі,— втрутився Кеп.— А зараз, коли, на вдоволення обох • сторін, суперечка скінчилася, ти, може, скажеш нам, Джаспере, звідки це тобі стало відомо, що у нас тут недавно побували шпигуни? Це дуже скидається на "обставину"!

Ледь закінчивши цю сентенцію, старий мореплавець злегка наступив сержантові на ногу й торкнув Слідопита ліктем ще й єхидно підморгнув, але цього в темряві вже ніхто не помітив.

— Ми дізналися про це від Змія, котрий на другий день знайшов сліди — сліди чобіт військового і мокасинів *, а крім того, один

'Мокасини — індіянське взуття з шкіри диких звірів.

із наших мисливців бачив рано-вранці й пірогу, що йшла до Фронтенака.

— А сліди як, підходили близько до форту, Джаспере? — несміливо, тоном учня, якого щойно лаяв учитель за провину, запитав Слідопит.

— .Ми так і не встановили, хоча, здається, ні, бо ми їх не знайшли по цей бік річки. Ми простежили їх аж до східного мису, що біля гирла річки, звідки дуже зручно спостерігати за тим, що діється у гавані: але на цім боці слідів не було, тому вони, мабуть-таки, річку не переходили.

— А чому ж ти не знявся з якоря і не кинувся навздогін, Джаспере? — не відступав Кеп.— У вівторок зранку був добрий бриз — такий, за якого тендер міг би розігнатися й до дев'яти вузлів 1.

— На океані, може, й розігнався б, добродію Кепе, а на Онтаріо навряд,— заперечив йому Слідопит.— На воді не лишається сліду, а мінги й французи — то такі дияволи, яких не просто догнати.

— До чого тут сліди, коли видно 0уло пірогу, як сказав Джаспер! — гарячково заперечив Кеп.— І хай би там було не два, а двадцять мінгів та французів, але від першокласного англійського корабля в кільватері їм нікуди було б дітися... Закладаюся на що хочеш. Прісна Водо, що, коли б ти мене по-

'Дев'ять вузлів — дев'ять морських миль на годину (морська миля дорівнює 1853 м),_ кликав тоді у вівторок, ми таки були б наздогнали тих негідників.

.— Насмілюся зауважити, добродію Кепе, що порада такого' досвідченого моряка, як ви, навряд чи коли завадила б молодому капітанові, як я, проте ганятися вітрильником за пірогою — справа довга і безнадійна.

— Треба було тільки притиснути їх до берега — і все!

— Це не так просто, добродію Кепе! Ви тоді зовсім не обізнані з судноплавством на нашому озері, якщо гадаєте, що так легко притиснути пірогу до берега. Щойно ці пройдисвіти помітять, що їх починають заганяти на слизьке, вони дають хід проти вітру, І перш ніж ви 'опам'ятаєтеся, вони вже випередять вас на цілу милю, а то й дві.

— Невже ти, Джаспере, вважаєш, що я так і повірю, ніби хтось захоче ризикувати життям і відважиться вийти за такого вітру у якійсь яєчній шкаралупі на це .озеро?

— Я сам не раз перепливав Онтаріо на такій пірозі навіть за досить сильного вітру. Коли нею вміло стернувати, то безпечнішого човна не знайти в усім світі.

Ken відвів убік свого зятя і Слідопита й почав їм нашіптувати, що, мовляв, Джаспе-рове повідомлення про шпигунів — не що інше, як "обставина", та ще й досить важлива, за розслідування якої він ще, мовляв, візьметься; а твердження про можливості пірог, мовляв, просто-напросто сміховинні й розраховані на те, щоб залякати недосвідчених;

Джаспер, переконував Кеп, з такою певністю розповідав про тих двох незнайомців, які висаджувалися на берег, що йому, мабуть, відомо про них набагато більше, ніж можна було вивідати лише з їхніх слідів... Що ж до мокасинів, продовжував Кеп, то їх носять тут не тільки індіяни, а й білі; він і сам, мовляв, купив собі пару; так само й чоботи ще не означають неодмінно військову людину.