Слідопит - Купер Джеймс Фенімор

А втім, бувайте, сержанте; я не маю права затримувати вас довше. Ви попереджені, і я пропоную вам ні на мить не послаблювати пильності. До речі, М'юр, здається, має намір незабаром подавати у відставку, і якщо вам пощастить успішно виконати поставлене перед експедицією завдання, я не пошкодую сил і впливу, щоб поставити вас на його місце, на яке у вас є всі законні права...

— Уклінно дякую вашій честі,— холодно відповів сержант, якого за двадцять років служби уже не раз і не два годували такими обіцянками.— Сподіваюся, що ніколи не заплямую свого звання, в якому б чині я не був, і зостануся таким, яким я є від природи й провидіння; до того ж, я зовсім не нарікаю на свою долю.

— Ви гаубицю не забули?

— Джаспер перевіз її на борт ще сьогодні вранці, сер. і

— Остерігайтеся його і не надто довіряйте цій людині. Негайно ж зробіть своїм повірником Слідопита: він вам допоможе розкрити зраду, тільки-но нею запахне. До того ж, його проста чесність ще й допоможе його спостережливості, бо приховуватиме її. Хто-хто, а він не може бути невірним..

— За нього, сер, я відповідаю своєю головою і навіть військовим званням, яке я ношу в полку. Я Слідопита надто вже добре перевірив у ділі, щоб сумніватися в ньому.

— З усіх неприємних ,почуттів, Дангеме, найболісніше — почуття підозри, та ще коли його маєш до людини, котрій мусиш довіряти. А запасних запалів до рушниць ви rie забули прихопити?

— У таких дрібницях, ваша' честь, на сержанта в нашій армії можна сміливо покластися.

— Ну, тоді дайте руку, Дангеме! Хай вас бог благословить! Бажаю успіху! До речі, М'юр збирається йти у відставку, то ви того... дайте йому змогу нарівні з іншими запобігати ласки вашої дочки: адже це може полегшити вам просування по службі. Воно, звичайно, веселіше було б іти у відставку з такою подругою життя, як Мейбл,— не те, що у невтішному вдівстві, коли нікого кохати, окрім самого себе, та ще з такою вдачею, як у Деві.

— Я сподіваюся, сер, що моя дочка зробить розсудливий вибір, І здається, вона вже, можна сказати, зупинила свій вибір на Слідопитові. Проте я дам їй повну волю вибору, хоч непослух у моїх очах є не менший злочин, аніж відверта непокора.

— Не забудьте ж переглянути всю амуніцію, як прибудете на місце. Вона може відійти від озерної вологи. Ну, а тепер ще раз прощавайте, сержанте! Пильнуйте ж цього Джаспера і4в скрутну хвилину радьтеся з М'юром. Від сьогодні вже чекаю повернення з перемогою за місяць.

— Хай вас береже бог, ваша честь! На випадок, якби зі мною що трапилося, сподіваюся, ви не забудете доброго імені старого вояка?

— Можете покластися на мене... Можете покластис'я на мене, як на свого справжнього приятеля, Дангеме. І будьте пильні: пам'ятайте, що ви їдете у самісіньку пащу лева — тьху! — ніякого не лева, а в самісінькі пащі підступних тигрів, та ще й без жодної підмоги від будь-кого. Ще раз уранці перевірте й порахуйте запали. Ну, а тепер — прощавайте. Дангеме, і.'., щасливої вам дороги! Щасливої дороги!

Сержант з належною поштивістю потиснув простягнуту руку начальника, і вони, нарешті, розійшлися: Ланді поспішив до своєї хатини на колесах, а Дангем вийшов із форту, спустився на берег і сів у човен.

Данкеи оф Ланді таки сказав чисту правду, віднісши до найболісніших почуттів саме почуття підозри. З усіх людських чуттів воно ще й найпідступніше у своїх впливах, найне-помітніше у своїх проявах і найменш підвладне

щирій натурі. Коли тебе охоплюють сумніви, все видається підозрілим, а думки розсіюються, не в змозі затриматися на чомусь одному. Коли в душу закрадеться недовіра, тоді важко навіть передбачити, на які здогади й домисли вона може навернути і куди взагалі можуть завести взяті на віру підозріння. Все, що досі здавалося цілком безневинним, раптом, щойно всі помисли опиняться у владі цього почуття, набирає відтінків провини. На догоду страхові й підозрам перше-ліпше слово або вчинок негайно постає у зовсім іншому світлі й зображенні. І якщо це вже відчутно в справах буденних, то в кілька раз гостріше постає це тоді, коли усвідомлення великої відповідальності за життя чи смерть людей затьмарює людині весь її розум, як це буває з військовим командиром чи будь-яким іншим діячем, відповідальним за справу політичної ваги. Тож марне й думати, щоб сержант Дангем, розлучившись зі своїм командиром, міг хоч на мить забути одержані від нього напучування. Взагалі він був високої думки про Джаспера, але тепер раптом завагався між своїм дотеперішнім довір'ям та усвідомленням покладеної на нього відповідальності. І от, збагнувши, наскільки нині все залежить від його власної пильності, сержант ще по дорозі до "Вітрогона" твердо вирішив відтепер не пропускати повз увагу жодної хоч скількись підозрілої обставини і ні найменшого скількись підозрілого кроку молодого матроса. Він, природно, дивився тепер на все під впливом цього настрою, а його запобіжні заходи, так само, як і недовіра, цілковито випливали з його звичок, поглядів та виховання.

"Вітрогон" підняв верп, заледве на тендері помітили, що сержант відплив човном від берега, бо лише на нього й чекали. Суденце негайно розвернули носом на схід, і матроси та вояки, з усіх сил налігши на весла, спрямували його в течію річки, і тепер вона повільно понесла тендер у відкрите озеро,— Вітру все ще не було, а ледь відчутний свіжий подих з озера, що потяг був перед заходом сонця, теж остаточно стих.

Впродовж усього цього часу на тендері панувала незвичайна тиша. Здавалося, всі на борту немов передчували, що з настанням темряви вони вступають у смугу непевних подій, а усвідомлення високого обов'язку, пізня година і таємність їхнього відплиття надавали цим маневруванням особливої урочистості. Підтримувала це почуття й загальна дисципліна на борту, де майже всі мовчали; ті ж, що вряди-годи й перекидалися словом, розмовляли впівголоса. "Вітрогона" повільно відносило у відкрите озеро, аж доки річкова течія остаточно втратила силу; потім суденце зупинилося в очікуванні вітру з берега, що, як завжди, починався у вечірню годину. Минуло з півгодини, а "Вітрогон", мов та колода, нерухомо лежав на воді. Поки відбувалися вищезгадані незначні відміни в розташуванні суденця, в одному місці на ньому, попри загальну тишу, точилася розмова: це сержант Дангем, переконавшись, що Мейбл зі своєю супутницею сидять на верхній палубі, завів Слідопита у задню каюту і, щільно причинивши за-собою двері й переконавшися, що їх ніхто не в змозі підслухати, звернувся до нього з такими словами:

— Друже мій Слідопите! Давно вже ти ділиш зі мною всі злигодні й небезпеки по лісах.

— А давно, сержанте, дуже давно. Часом я навіть починаю потерпати, чи не застарий я, бува, для Мейбл: таж її ще й на світі не було, як ми вже з тобою воювали французів...

— А ти цього не бійся, Слідопите. Я теж був майже у твоїх роках, коли переконав, нарешті, її матір стати моєю дружиною, а Мейбл дівчина статечна, розсудлива,— із тих, які вважають репутацію важливішим за все інше. Такий хлопчак, як Джаспер — Прісна Вода, наприклад, їй ніколи не припаде до вподоби, дарма що він і молодий, і гожий.

— А хіба Джаспер задумав одружитися?.. — прямо, проте насторожено запитав Слідопит.

— Як на мене, то я волів би, щоб ні; принаймні доки він доведе всім, що гідний мати дружину.

— Чого ж, Джаспер — відважний хлопець, з неабияким хистом до своєї стихії, і він має право на дружину, як і будь-хто інший.

— Відверто кажучи, Слідопите, я тебе й завів сюди, щоб віч-на-віч побалакати саме про цього молодика. Справа в тому, що майор Данкен отримав відомості, які наводять на підозру, що Прісна Вода нас хитро ошукує і що він підкуплений ворогом. Я хочу почути, яка твоя на це думка, Слідопите.

— Що, що??

— Майор, кажу, підозрює Джаспера в зраді... Буцімто він... французький шпигун, і що найгірше, ніби його підкупили, щоб він зрадив саме нас. Майорові про це хтось сповістив листом, і він мені доручив слідкувати за кожним Джасперовим рухом,' тому що побоюється, аби Джаспер неждано-негадано не завів нас у руки ворогові...

— Га невже тобі отак сказав Данкен оф Ланді, сержанте?!

— Саме так і сказав, Слідопите. І хоч мені й не хочеться думати щось погане про Джаспера, проте в мене дедалі дужче пробуджується якесь почуття, котре підказує, що йому не треба довіряти. А ти, друже, віриш у передчуття?

— У що, сержанте?

— У передчуття... Ну, це ніби внутрішнє провіщення того, що має обов'язково трапитися. Шотландці в нашому полку дуже вірять у нього, і боюся, що не безпідставно, бо моя думка про Джаспера надто вже швидко змінюється.

— Бо ти балакав про Джаспера з Дан-кеном оф Ланді, от його слова й підсилюють у тобі підозру.

— Ні, це зовсім не тому, бо коли я балакав

з майором, у мене були зовсім інші почуття, і я намагався, як тільки міг, переконати його, що він несправедливий до хлопця. А зараз бачу, що від передчуття нікуди не дінешся, і боюся, як би й справді для цього не було якихось підстав.

— Я не знаю, що таке передчуття, сержанте, зате я знаю Джаспера — Прісну Воду з самого дитинства, і я так упевнений в його чесності, як у своїй чи у Змієвій.

— Але Змій, Слідопите, вдатний до різних хитрощів та військових засідок, як і будь-який індіянин.

— Це вже у нього в натурі, сержанте, все його плем'я від природи таке. Змінити ж свою натуру ніхто не в силі — ні червоношкірий, ні блідочолий. Проте Чингачгук не з тих, що викликають якісь там передчуття.

— Що правда, то правда; я й сам ще вранці нічого поганого не думав про Джаспера. А відтоді, як мною опанувало це передчуття, мені ввижається, ніби Джаспер і по палубі ходить якось підозріло, не так, як досі; і що він мовчазний і похмурий, як людина, у якої ніби камінь на сумлінні.

— Джаспер ніколи не галасує, він сам каже, що коли на кораблі галас,— значить, на ньому нема ладу. Добродій Кеп, до речі, такої ж думки. Ні, ні, я не повірю нічому поганому про Джаспера доти, доки не побачу доказів. А поклич-но сюди свого шуряка, сержанте, і запитаємо ще в нього, бо лягти спати з підозрою до свого друга — все'дно,

ззо

що лягти спати із свинцем у серці. Ви як собі хочете, а я не вірю вашим передчуттям.

Сержант, сам не знаючи чого, погодився, і Кепа запрошено було на розмову.