Слідопит - Купер Джеймс Фенімор

І тускарора інстинктивно відчув, що його виправдання переконали Слідопита, хоч і не здогадувався чому; він стояв, зовні спокійний, і з гідністю чекав інших запитань.

— Що ж, це цілком природно, і з цим не можна не погодитися,— відповів йому непомітно для себе по-англійському Слідопит, переходячи з однієї мови на іншу, залежно від почуттів та характеру вислову.— Це цілком можливо й цілком природно. Дружина таки піде за чоловіком, якому поклялася у вірності, а чоловік і дружина — то одна плоть. Мейбл, певне, теж пішла б за сержантом, якби він опинився у такому становищі і змушений був так відступати; нема жодного сумніву, що така щиросерда дівчина пішла б також і за своїм чоловіком. Твої слова чесні, приємні для вух і, здається, правдиві, тус-кароро. Тільки чому це мій брат не повертався так довго до форту?., його друзі не раз думали про нього, але так і не дочекалися його.

— Якщо олениця біжить за оленем, то чому б оленеві не бігти за оленицею? — посміхаючись, відповів тускарора й багатозначно поклав своєму допитувачеві пальця на плече.— Дружина Гострої Стріли пішла за своїм чоловіком, тож цілком правильно, що Гостра Стріла пішов за своєю дружиною. Вона заблукала, і її примусили готувати їжу в чужім вігвамі.

— Я зрозумів тебе, тускароро. Дружина потрапила в руки мінгів, і ти, напевно, шукав її сліди?.

— Слідопит бачить причину так добре, як вій бачить мох на деревах. Це дійсно так і було.

— А давно ти визволив дружину і, яким чином це тобі пощастило зробити?

— Два сонця тому. Червнева Роса ту ж мить і втекла, як чоловік шепнув їй про стежку.

— Так, так, все це схоже на чисту правду,— так і мало було бути між подружжям. Але скажи, тускароро, як це ти добув пірогу і чому ти поплив до річки Святого Лаврентія, а не до залоги?

— Гостра Стріла знає, де — його, а де — чуже. Ця пірога — моя, я знайшов її на березі біля форту.

"Теж схоже на правду: адже човен повинен же комусь належати, а індіянин ніколи не обмине того, що погано лежить. Одне тільки дивно: як це ми могли не помітити ні його самого, ані його дружини: адже пірога повинна була вийти з річки раніше нас".

Ледве ця думка промайнула в голові провідника, він тут-таки звернувся з запитанням до іидіянина, на яке той відповів так:

— Слідопит знає, що воїнові іноді буває соромно. Батько міг би запитати про свою дочку, а що я відповів би на це сержантові? Тому я послав Червневу Росу по пірогу, і ніхто не здибав моєї дружини, а тускарорській жінці не вільно встрявати в розмову з чужим чоловіком.

Все це теж здавалося досить правдоподіб-

но

ним і відповідало характерові та звичаям ін-діян. Як було заведено, Гостра Стріла отримав половину платні за супровід Кепа та, Мейбл ще до того, як вони вийшли на Мо-гаук, і" те, що він зараз мовчав за решту платні, теж ніби було доказом його добропорядності й поваги до прав кожної сторони, в чому моральні якості індіян не поступаються моральним якостям білих. Отож, з погляду провідника, Гостра Стріла поводився й тут чемно і пристойно, хоча, як на нього самого та з його щирістю, то він скорше пішов би був до сержанта й розповів усю правду. Але, бувши добре обізнаний з натурою індіян, він не вбачав нічого— незвичайного в тому, як повівся Гостра Стріла.

— Твої слова, Гостра Стріло, течуть, як вода з гір,— відповів Слідопит після короткого роздуму,— і я вбачаю в них правду. Ти вчинив так, як на твоєму місці вчинив би кожен червоношкірий, хоча навряд чи так вчинив би блідочолий. Ти, певне, боявся побачити батька дівчини в горі?

Гостра Стріла мовчки схилився, ніби на знак згоди.

— Ще одне хай скаже мені брат мій,— продовжував Слідопит,— і тоді між його вігвамом та міцним будинком інгіза більше не буде хмари.— Якщо мій брат розвіє цей туман, друзі дивитимуться на нього, як він сяде біля свого багаття, і він побачить, коли вони відкладуть набік свою зброю і забудуть, що вони воїни. Чому ніс піроги Гострої Стріли дивився на Святого Лаврентія, де, крім ворогів, нікого нема?

— А чому Слідопит та його друзі дивилися туди ж? — спокійно запитав тускарора.— Тускарорі можна теж дивитися в той бік, куди дивиться іигіз.

— Ну, якщо казати правду, Гостра Стріло, то ми тут ніби в розвідці... Тобто, я хочу сказати, плаваємо; іншими словами — несемо королівську службу, і ми тут по праву, хоч, може, й не маємо права казати, чого ми саме тут.

— Гостра Стріла побачив великого човна, а він любить дивитися в обличчя Прісній Воді. Він плив увечері до сонця, повертаючись до свого вігваму, але, побачивши, що молодий матрос повертає в інший бік, поплив і собі за ним: адже Прісна Вода й Гостра Стріла вкупі йшли останній раз по сліду.

— Все це, мабуть, таки правда, тускаро-ро, а тому будь нашим гостем. Покуштуєш з нами оленини, а потім кожен попливе своїм шляхом. Сонце сідає за спиною, і кож-ен з нас пливе швидко, і мій брат може запливти далеко від того місця, куди йому треба, якщо не поверне вчасно назад.

Тепер Слідопит підійшов до своїх і переказав їм усе те, що вивідав у індіянина. Сам він ніби й схильний був вірити Гострій Стрілі, але разом з тим вважав за потрібне вжити й запобіжних заходів проти людини, до якої він відчував неприязнь. Проте його слухачі

(окрім Джаспера) були набагато менше схильні вірити поясненням Гострої Стріли.

— Цього молодчика треба негайно закувати в кайдани, шуряче!—запропонував Кеп, щойно Слідопит закінчив свою розповідь.— Ми повинні одразу ж передати його в руки поліційного інспектора, якщо у вас взагалі такі бувають на прісній воді, і в першому ж порту віддати його в руки військового суду!

— Я вважаю за найдоцільніше затримати цього чолов'ягу,— сказав сержант,— а в кайданах нема потреби, доки він у нас на палубі. Вранці ж розберемося з ним.

Затим покликали Гостру Стрілу й оголосили йому остаточне рішення. Індіянин вислухав його понуро й без жодних заперечень. Навіть більше того: він сприйняв свій вирок зі спокоєм і гідністю — так, як це взагалі притаманно хіба американським індіянам. Стоячи осторонь, він тільки уважно, але спокійно стежив за тим, що відбувалося на палубі.

Тим часом Джаспер повернув тендера, знову надулися вітрила, і "Вітрогон" рушив своїм курсом далі.

Наближався час вахти, коли воі звичайно розходяться спати. На палубі, окрім Кепа, сержанта й Джаспера з двома його підручними матросами, вже нікого не зосталося. Тут-таки неподалік стояли й обоє індіян — гордий і зосереджений Гостра Стріла, а поруч нього — його затуркана, рабськи покірлива, як і всі індіянки, дружина.

— Для твоєї дружини, Гостра Стріло, знайдеться місце там, унизу, де за неї потурбується моя дочка,— привітно сказав сержант, який теж добре хотів спати і зібрався вже йти до своєї каюти.— А ти можеш собі постелити ои той парус і лягти на ньому.

— Дякую моєму батькові. Тускарори не бідні. Жінка дістане з піроги мої ковдри.

— Як хочеш, друже! Ми вирішили за потрібне затримати тебе, але ми не. маємо наміру садовити тебе під арешт чи погано поводитися з тобою. Пошли свою скво за ковдрами та й сам можеш зійти за нею і подати сюди весла. А щоб наші дрімайла, Прісна Водо, тут, бува, чого не проґавили,— зовсім притишеним голосом звернувся до Джаспера сержант,— не завадило б заховати подалі його весла.

Джаспер погодився. Тим часом Гостра Стріла з дружиною, і в думці не маючи, як здавалося, чинити будь-який опір, мовчки скорилися сержантовому розпорядженню й залізли в пірогу. Там індіянин заходився за щось сердито гримати на свою дружину, а вона мовчки й покірливо намагалася негайно виправити помилку, якої допустилася, і, відклавши вбік ковдру, яку дістала, натомість шукала другу — ту, котра потрібніша була її тиранові.

— Ну, годі-бо вже, давай руку, Гостра Стріло,— підганяв індіянина сержант, невдо-волений з того, що вони так довго вовтузяться, коли йому саме хочеться спати.— Вже пізній час, а в нас, військових, є така річ, як ранкова зоря,— ми рано встаємо і рано лягаємо.

— Гостра Стріла вже йде,— промовив тускарора й ступив у самий ніс піроги.

Умить ударом гострого ножа він перетяв трос, яким трималася на буксирі пірога, і тендер пішов далі, лишивши позаду легенького човника, який одразу ж притишив хід, а потім майже закляк на місці. Все це відбулося так зненацька і так несподівано, що, перш ніж сержант отямився, пірога вже була на добрих чверть ліги позаду, а коли він здійняв тривогу, індіяни були вже зовсім далеко.

— Круто під вітер! — скомандував стерновому Джаспер, сам натягуючи клівер, і на тендері, який швидко повертався носом до вітру, відпливаючи на добру сотню ярдів убік від курсу, раптом затріпотіли вітрила, коли, як кажуть матроси, вітер вдарив у лоб. І хоча це робилося швидко й спритно, та ще швидше й меткіше діяв тускарора: він орудував веслом з майстерністю, що виказувала неабияку обізнаність зі справою, а до того ще й дружина допомагала йому, і пірога просто шугала по хвилях. Індіянин тримався під вітром, пильнуючи південно-західного напрямку, саме по прямій на середині віддалі між тендером і берегом, щоб можна було звернути проти вітру, якщо тендер змінить галс. Та хоч як спішив "Вітрогон" доганяти пірогу, Джаспер хутко зрозумів, що доведеться лягати в дрейф, в іншому разі буде неймовірно велике збочення з курсу. Через дві хвилини стерно крутнули ліворуч і суденце заколихалося в дрейфі, з якого легше було взяти інший галс.

— Все одно втече, — сказав Джаспер, умить визначивши відносне положення тендера й піроги.— Підступний негідник гребе напроти вітру, і "Вітрогонові" не наздогнати його.

— А в пас є пірога! — з юнацьким запалом вигукнув сержант, готовий кинутися навздогін.— Давайте її на воду і гайда за ними!

— Все це даремно! Якби Слідопит був на палубі, то, може, ще вийшло б що, а так — усе пропало. Доки спустимо пірогу, пройде ще три-чотири хвилини, а Гострій Стрілі, щоб утекти, більше часу й не треба.

І Ken, і сержант бачили, що Джаспер має слушність, це зрозумів би навіть і той, хто нічогісінько не тямить у всіх цих справах, бо до берега лишалося, либонь, менш як півмилі, а пірога вже підходила до прибережної тіні. Ясно було, що вона досягне берега раніше, ніж її переслідувачі встигнуть пропливти половину цієї віддалі. Правда, вони могли захопити саму пірогу, але то була б не хтозна-яка перемога, бо навіть якщо пірога й залишиться у Гострої Стріли, він навряд чи відважиться показатися з нею на озері: адже тепер йому буде набагато безпечніше, хоча, безумовно, й важче, діставатися лісом на той бік.