Мобі Дік - Мелвілл Герман

Читаємо онлайн Мобі Дік - Мелвілл Герман

Хоч до Орегону тисячі миль, та тільки-но лошак зачує той мускусний запах дикості, для нього череди лютих бізонів умить стають так само близькі, як для заблуканого в преріях дикого лошати, що його, може, в цю саму мить утоптують у порох ті бізони.

Отож і стлумлений плюскіт молочно-білих хвиль, і холодний шурхіт паморозі в горах, і сумний посвист зимової хуги в преріях — усе це для мене, Ізмаїла, таке саме, як помах отією бізоновою шкурою — для наляканого лошака!

Хоча ніхто не знає, де таяться ті безіменні страхіття, про які нагадують нам ці містичні знаки, та ми з лошаком знаємо: вони десь та мусять існувати. Хоч багато що у видимому світі здається створеним з любов’ю, але невидимі сфери були створені в страху.

Але ми так іще й не розгадали загадки того чару, який таїться в білості, не довідались, чому вона промовляє до нашої душі так владно. А ще дивніше й набагато знаменніше ось що: чому, як ми вже бачили, вона є і найглибшим символом духовності, ба навіть самим покровом християнського божества, і водночас, що ви не кажіть, так підкреслює все найстрашніше для людства?

Може, річ у тому, що вона своєю невизначеністю відтінює бездушну порожнечу й безмірність космосу і таким чином стромляє нам у спину, мов кинджал, думку про небуття, коли ми споглядаємо білі глибини Молочного Шляху? Чи в тому, що по суті білість є не стільки кольором, скільки видимою відсутністю кольору, а водночас — сплавом усіх кольорів, і саме через це в краєвиді широких снігових просторів є така німа, але сповнена значення порожнеча — безбарвна всебарвність атеїзму, непосильного для нас? А коли ми пригадаємо й іншу теорію натурфілософів, згідно з якою всі інші земні барви — і любі рум’янці небес та лісів на заході сонця, і золочений оксамит метеликових крил, і троянди на щоках юних дівчат, — усе це тільки витончена омана, бо забарвлення це міститься не в самих речах, а тільки наноситься на них зовні, так що вся обожнювана природа розмальована, мов повія, принади якої прикривають тільки прах у могильному склепі; коли заглибимося ще далі й зміркуємо, що та таємнича косметика, яка створює всі відтінки в природі, тобто оте велике начало світла, сама в собі завжди лишається біла або безбарвна, і якби те начало діяло на матерію безпосередньо, а не крізь різні середовища, воно наклало б на всі предмети, навіть на пелюстки троянд і тюльпанів, своє власне біле забарвлення, — коли зважити все це, то всесвіт ляже перед нами, мов прокажений паралітик; і як ото вперті мандрівники по Лапландії сліпнуть, коли не хочуть надягати кольорові окуляри, що надали б кольору всьому, так і жалюгідний недовірок осліпне від споглядання величного білого покриву, який сповиває все перед ним.

І втіленням усіх цих речей був кит-альбінос. Чого ж іще дивуватись нашій скаженій погоні?

43

СЛУХАЙ!

— Тс-с! Ти чув отой шелест, Кабако?

Була саме середня вахта; ясно світив місяць, і матроси, стоячи вервечкою, розтягненою від барил із прісною водою на шкафуті аж до лагуна біля гакаборту, передавали один одному відра, щоб наповнити той лагун водою на щоденний ужиток. Більшість їх стояли на священній території юта, а тому намагались не говорити й не тупати ногами. Відра переходили з рук у руки в глибокій тиші; тільки без угаву дзюрчала вода перед форштевнем "Пеквода", що невпинно плив уперед, та інколи ляскало вітрило.

От якраз у тій тиші Арчі, один із матросів у вервечці, що стояв біля кормового люка, шепнув ці слова своєму сусідові, іспано-індіанському метисові:

— Ш-ш!.. Ти чув отой шелест, Кабако?

— Та бери вже цеберко, Арчі! Який ще там шелест!

— О, знову!.. Під люком. Невже не чуєш? Кахикнуло! Щось наче кахикнуло.

— Ну й біс із ним. Подай он порожнє цеберко.

— О, знову, знову! Тепер наче там сонні люди перевертаються з боку на бік — двоє чи троє.

— Карамба! Дай спокій, брате, то в тебе в кишках ті три розмочені сухарі перевертаються, що ти з’їв на вечерю. Не лови гав, передавай цеберко!

— Е, не кажи, брате, у мене вуха чуткі.

— Еге ж, я знаю: це ж ти за п’ятдесят миль від Нентакіту розчув, як бряжчать плетільні дротики в руках у твоєї старої квакерки, правда?

— Смійся, смійся, а ми ще побачимо, що з цього виявиться. Слухай-но, Кабако, там у кормовому трюмі є хтось такий, кого на палубі ще не бачили, і я здогадуюся, що старий Могол щось про це знає. Я недавно на вранішній вахті чув, як Стаб казав Фласкові про щось таке.

— Тихо! Тримай цеберко.

44

КАРТА

Якби ви вслід за капітаном Ахавом спустились до каюти після шквалу, що налетів уночі по тому, як команда "Пеквода" так бурхливо схвалила його наміри, то побачили б, що він підійшов до рундучка біля задньої стінки, видобув звідти великий сувій вим’ятих, пожовклих морських карт і розгорнув його на столі, пригвинченому до підлоги. Далі ви побачили б, що він, сівши за той стіл, почав дуже пильно вивчати всі лінії та затушовані місця, на які натрапляло там його око, і повільно, але твердою рукою наносити олівцем нові лінії на місця, що доти були чисті. А час від часу він гортав вкладені біля нього стосами старі корабельні журнали, в яких було записано, де й коли саме в різних давніших рейсах різних суден бачили чи добували кашалотів.

Він сидів і працював над картами, а над головою в нього весь час гойдалась у лад із погойдуванням корабля на хвилях важка олов’яна лампа, підвішена на ланцюжках, і відкидала рухливе, мінливе світло й тіні на його наморщене чоло, аж починало здаватись, ніби, поки він сам креслить лінії та маршрути на поморщених картах, якийсь невидимий олівець так само викреслює лінії та маршрути на поборозненій глибокими зморшками карті його чола.

Та не тільки тієї ночі Ахав, отак сидів у самоті над картами й вивчав їх. Майже щоночі виймав він їх з рундучка, майже щоночі стирав з них деякі позначки й наносив нові. Бо він, маючи перед собою карти всіх чотирьох океанів, пробирався лабіринтом із течій та вирів, аби певніше наблизитись до здійснення тієї маніакальної ідеї, що заполонила його душу.

Людині, не дуже глибоко обізнаній із звичками левіафанів, спроба розшукати якусь певну тварину в безмежних просторах океанів нашої планети могла б видатись безглуздим, безнадійним ділом. Та не так видавалось Ахавові, що знав напрями всіх течій та припливів і по них міг вирахувати переміщення поживи кашалотів, а ще й пригадавши давно з'ясовані найзручніші щорічні сезони для полювання на них у тих чи тих широтах, міг визначити майже напевне, з точністю трохи не до одного дня, коли саме він застане свою здобич у тих або тих водах.

І справді, періодичність появи кашалотів у різних місцях океану встановлена так незаперечно, що багато китобоїв переконані: якби лиш удалось уважно простежити переміщення їх по всіх океанах, якби зіставити корабельні журнали хоч би тільки з одного рейсу кожного китобійного корабля в світі, то виявилось би, що міграції кашалотів так само сталі, як мандрівки оселедячих косяків або перельоти ластівок. А тому вже робилися спроби скласти детальні карти міграції кашалотів [69].

Крім того, перепливаючи з одного "пасовиська" на інше, кашалоти, керовані несхибним інстинктом — чи, краще сказати, таємничою мудрістю, якою наділило їх божество, — здебільшого рухаються по так званих "жилах", як висловлюються китобої; вони витримують свій маршрут в океані з такою неухильною точністю, якої навіть близько не може досягти жодне судно, що пливе хай навіть за найкращою картою. Хоча в цих випадках шлях, обраний кожним китом, буває рівний, як лінія, відбита землеміром, і хоч той шлях суворо обмежений певною, незмінною "жилою", але сама жила, якою в той чи той час може плисти кит, звичайно буває кілька миль завширшки (більше або менше, бо вона, як спостережено, може вужчати і ширшати). Проте ширина її ніде не буває більша, ніж можливо охопити поглядом з вершка щогли китобійного судна, коли воно посуватиметься вздовж тієї магічної зони, не відхиляючись від неї. А з цього випливає, що в певну пору року вздовж такого шляху, в межах його ширини, можна з великою ймовірністю спіткати китів-мандрівців.

А тому Ахав не тільки мав підстави сподіватись на зустріч зі своїм ворогом у певний час на певних, давно відомих "пасовиськах", а й, перетинаючи незміренні обшири океану між тими пасовиськами, умів обирати такий час і такі курси, щоб навіть у дорозі лишалась якась можливість тієї зустрічі.

Була, правда, одна обставина, яка на перший погляд начебто перекреслювала його хоч і маячні, проте цілком послідовні плани. Та це тільки на перший погляд. Хоч табуни кашалотів з’являються на певних "пасовиськах" у певну пору, проте, загалом кажучи, неможливо встановити, чи той табун, котрий навідає таку й таку широту й довготу, скажімо, цього року, — це точно той самий, що був у цьому місці торік, хоча й засвідчено окремі незаперечні приклади, коли бувало саме так. І те ж таки, хоч і в багато вужчих межах, стосується й одинців, самітників, якими часто бувають дозрілі або старі кашалоти. Отож, коли Мобі Діка, приміром, торік бачили на так званих Сейшельських угіддях у Індійському океані або в Затоці вулканів коло узбереж Японії, з цього ще не випливало, що якби "Пеквод" навідав котресь із тих місць у відповідний час цього року, то неодмінно спіткав би його там. Те саме можна було сказати й про інші "пасовиська", де Мобі Дік час від часу з’являвся. Але все це були для нього, видимо, тільки тимчасові бівуаки, чи то океанські заїзди, так би мовити, а не місця, де він жив постійно. Отож, говорячи вище про Ахавові шанси досягти своєї мети, ми згадували тільки про всякі побічні, випадкові, гіпотетичні можливості, які могли здійснитися, перше ніж "Пеквод" у певний час дістанеться на те місце, де всі можливості стануть імовірностями, і то, як тішив себе Ахав, імовірностями дуже близькими до дійсності. На той певний час і місце вказував один фаховий вираз китобоїв: "Мисливський сезон на екваторі", бо саме там і саме в таку пору Мобі Діка часто бачили вже кілька років підряд: він запливав у ті води на якийсь проміжок часу, так, як сонце в своєму річному переміщенні по небесній сфері на якийсь час заходить у кожне з сузір’їв Зодіака. Саме там відбулась і більшість смертельних сутичок із Білим Китом, там над хвилями витала слава його лихих діянь, і на тому ж таки трагічному місці сталася жахлива пригода, що надихнула Ахава божевільною жадобою помсти.

Відгуки про книгу Мобі Дік - Мелвілл Герман (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: