Рессі — невловимий друг - Велтистов Євген
Рессі був самий спокій, він ні разу не глянув на екран. Але його механізм напружено працював, розв'язуючи складну задачу; сигнали від Рессі йшли по тонкому проводу до машини й відбивалися на екрані. Дві цятки довго гасали всередині якогось циліндра, скрученого й зігнутого на зразок химерної мушлі равлика чи фантастичної зоряної спіралі, і цей закручений простір означав ліс, поле, морські глибини чи сам космос — все одно що, й жертва ніяк не піддавалась мисливцеві, весь час хитрувала, петляла, аби тільки не потрапити в небезпечну, покриту присмерковою тінню зону мисливця, де він міг її легко наздогнати.
Сироїжкін згадав, що так колись у поєдинку з громіздкою машиною навчався й Електроник. Професор Громов сидів за пультом і загадував учневі різні завдання; якщо Електроник помилявся, робив неправильний хід, професор натискував кнопку: стоп, помилка! Електроник умить запам'ятовував помилку й ніколи не повторював її... І ось тепер за пультом не Громов, а його колишній учень. І професор незворушно спостерігає не тільки за Електроником, а й за його новим винаходом.
— Чудовий результат, — сказав Громов, — хоч дві-три петлі в діях Рессі були зайвими. Я вважаю, Рессі запам'ятає їх і наступного разу буде розумнішим.
Сергій сидів навпочіпки і гладив переможця. "Цікаво, — думав Сироїжкін, — а в справжній погоні зуміє він утекти від переслідувача? Чи я бачив лише математичний жарт?"
— Учись, Рессі! — повчально звернувся Електроник до свого учня. — Ще кілька уроків, і ти здивуєш усіх спритністю і швидкістю.
— Рессі завоює світ! — спалахнув від раптового здогаду Сироїжкін.
— Світ дуже складний, — уточнив Електроник. — Але наш Рессі — гнучка система, він уміє орієнтуватися в мінливій обстановці.
— Ти говориш нудно. Рессі народжений для подвигів. Інакше навіщо його було винаходити?!
— Перевірка нових схем — хіба цього мало? Я от сам...
— Ти — інша річ...
Вони перейшли з машинного залу до кімнати лабораторії, бо час їхній вичерпався, і місце біля пульта зайняли працівники інституту. Громов не втручався в суперечку наших друзів, ходив з кутка в куток, повторяючи улюблені шекспірівські рядки: "Гораціо, на світі більше тайн, ніж вашій вченості хоч би приснилось..." Потім вони дивилися телевізор, і це теж був урок для Рессі. Зарубіжне телебачення транслювало відкриття зоопарку в далекому західноєвропейському місті Теймері. Телекамери, встановлені на вертольотах, показували дзеркала ставків із журавлями, качками, фламінго, гірських цапів, що завмерли на скелі, ділянку африканського степу, де бігали антилопи, мирне стадо оленів, які дрімали в зеленому гаю.
Диктор оголосив, що виступає власник найбільшого в Європі зоопарку "Тваринний світ" доктор Манфред фон Круг. Доктор стояв у групі парадно одягнених гостей та вельможних городян, тихим голосом промовляв у мікрофон :
— За останні сто років на Землі щезло понад сто видів цінних тварин. Люди вже ніколи не побачать швидкого індійського гепарда, з яким виходили на полювання магараджі. Не торкнуться довірливого лінивця, не почують співу морських сирен, які чарували супутників Одіссея. Сьогодні на планеті залишилося чотириста тигрів, сімсот леопардів, двісті кашмірських оленів, сто дванадцять африканських носорогів і шістдесят два індійських. Вони теж під загрозою вимирання — в останніх куточках збереженої природи, в заповідниках, в зоопарках, і наші нащадки, можливо, знатимуть тигра тільки з фотографій.
— Похмуру картину змалював фон Круг, — зазначив неголосно Гель Іванович. — Можна подумати, що він і справді турбується про майбутнє...
— А ви знаєте його? — запитав Сергійко.
— Зустрічались на засіданнях Міжнародної Ради охорони тварин...
— У наш час, — говорив далі фон Круг, зайнявши своїми темними окулярами майже весь екран, — у наші дні, коли весна приходить у місто без пташиного співу, без перших пролісків під деревами, міські діти підсвідомо тужать за природою. Вони хочуть бачити звірів, чути птахів! У цьому "Тваринному світі", — доктор помахом руки вказав на мальовничі ворота зоопарку, — серед звичайних носорогів, гамадрилів, чапель є особливі тварини. Своєю поведінкою і своїм зовнішнім виглядом вони не відрізняються від живих співбратів. Наука зуміла продовжити їхнє життя на тривалий час, замінивши деякі органи й тканини надійними механізмами й матеріалами. І через десятиріччя наші внуки приходитимуть у "Тваринний світ", кататимуться на спині верблюда, сміятимуться над витівками шимпанзе, малюватимуть тигра з натури.
— Ура! — закричав Сироїжкін. — Хай живуть вічні тигри!
І замовк, побачивши, що Громов хитає головою, а Електроник сидить нерухомо.
— Ми вказали можливий шлях збереження рідкісних тварин, і хай вирішують ті, хто охороняє й цінує природу, приймати його чи відхилити. Двері моїх лабораторій відчинені. Як і ворота у "Тваринний світ".
— Неподобство! — голосно мовив Громов. — Він занапастив на свої досліди десятки рідкісних тварин.
— Занапастив? — пробурмотів Сироїжкін, нічого не розуміючи.
А Електроник педантично повторив:
— Десятки цінних тварин...
Професор увімкнув відеотелефон, набрав номер.
— Слухаю вас, Гелю Івановичу, — обізвався чоловік з різкими зморшками на обличчі.
Сироїжкін упізнав академіка Немнонова, який виступав перед школярами.
— Ви бачили, Миколо Миколайовичу, нове відкриття фон Круга?
— Спостерігав. Наш з вами давній противник, — усміхнувся Немнонов.
— Те, що він зробив, — схвильовано говорив Гель Іванович, — суперечить елементарній етиці вченого. Він навіть не запитав думки Міжнародної Ради...
— Признатися, я теж не чекав, що фон Круг так скоро піде в атаку. Ваші пропозиції?
— Протест у Раду охорони тварин... Крім того, я терміново пишу й публікую статтю про шкідливість такої теорії. Нарешті, нам треба зустрітися, докладно все обміркувати.
— Згоден, Гелю Івановичу. Сьогодні ж увечері.
Екран погас, але професор не міг заспокоїтися. Він ходив по кімнаті, забувши про хлопців, звертався сам до себе:
— Я теж добрий: не зумів закінчити статтю вчасно.
Тепер і дитині ясно: те, що обіцяє фон Круг, схоже більше на машину, ніж на живу істоту...
Гелю Івановичу, — голосно сказав Сергій, — а як же... — І Сироїжкін виразно подивився на Рессі.
Громов зупинився, усміхнувся, зрозумівши незакінчене запитання.
— Рессі — це Рессі, а тигр є тигр, — загадково відповів він. — Ти ніколи не зустрічався з тигром?
— Ні-і.
— Отож-бо. В нього самі вуса чого варті!.. — Очі Громова були серйозні, навіть занадто серйозні. — І ще питання, дорогий Сироїжкін: можна чи не можна зберегти на планеті тигрів...
Друзі вибігли на інститутське подвір'я.
— Рессі, вперед! — командує Електроник.
І чорний пес перестрибує високий кущ, вмить перетинає двір, зникає у воротах.
— Рессі, назад! — спокійно каже Сергій, знаючи, що пес добре чує його в транзистор.
Якби він був за сто кілометрів і покликав Рессі, той би примчав.
Рессі повертається до хлопців, сідає коло ніг, дивиться в обличчя. Що ще? Він нітрохи не втомився, боки не здіймаються, язик за зубами.
Рессі, віднеси записку професорові. — Електроник простягає згорнутий аркуш паперу. — Я забув з ним попрощатися.
— Рессі, до мене! Я теж забув...
Громов махає їм у вікно, жартівливо мовить: "Ах ви, діти, ах ви, звірі..." Доктор Громов за своє життя створив немало механізмів, але завжди прагнув перетворити неживе в живе, а не навпаки. З нього іноді посміювалися, що він захоплюється винайденням іграшок, — він не ображався, знаючи, що ці моделі не менш цінні, ніж великі машини. Його метелик летів завжди на світло; рудий лис з найправдивішими у світі очима намагався довести, що він швидше за всіх рухається; балакучий папуга говорив на сорока мовах...
Громов згадував усіх "своїх дітей", і йому було шкода їх: вони надто старанно виконували своє завдання, доводячи його. Громова, нові ідеї. Вірний метелик, який щодня прилітав на світло нічної лампи, одного разу звабився полум'ям великої пожежі й не повернувся... Майже всі моделі поламалися й забуті, але схеми їх увійшли до книжок з кібернетики — іграшки стали в пригоді науці. Залишився Електроник та ще ось Рессі. Дуже складні механізми. Що підкажуть вони йому, Громову, іншим ученим? Важко передбачити...
Відгриміли оркестри біля всіх двадцяти в'їздів у зоопарк. Повітряні кулі у вигляді смішних звіряток попливли у спокійне небо. Строкаті фірмові автофургони з приглушеними моторами роз'їхалися по дорогах. Дорослі й діти зацікавлено дивилися у вікна, чекаючи, коли промайне у траві гнучке тіло дикої кішки, перетне дорогу задумливий слон чи промчить, хрустячи гілками, носорог. У "Тваринному світі" звірі бродили на волі. У "клітках" на колесах подорожували глядачі, і це було незвично, забавно, трохи змушувало нервувати, хоч жодна тварина, як пояснювали екскурсоводи, не нападала на машини. Деякі глядачі оглядали парк з безшумних вертольотів, маючи втіху із сусідства савани й тайги, гір і пустель, вивчали в біноклі, завзято фотографували вільних тварин, які нічого не підозрівали.
Тут можна було побачити мешканців різних континентів Землі. Гіганти тропічних країн — слони, буйволи, гіпопотами — протоптують у заростях дороги до водопоїв і солончаків; під гігантськими надувними куполами "Арктики" й "Антарктики" розкошують на крижинах білі ведмеді, моржі, тюлені, пінгвіни; на лісистих островах живуть мавпи; а ось порожня ще чаша океанаріума, де незабаром розмістяться кити й дельфіни.
Від сірих гранітних слонів, що підпирали спинами арку парадного входу, від химерно зігнутих бронзових дерев, що оточували могилу природознавця минулого століття, чиє ім'я, відкриваючи церемонію, згадував професор фон Круг, від'їхав кортеж почесних відвідувачів. Господарі торжествували: їхнє маленьке скромне місто Теймер, згадане в довідниках одним лише рядком як батьківщина великого зоолога, й сьогодні привертає увагу світу. Там, де кілька років тому були пустирі, створено "рай для тварин усіх континентів". Смішні повітряні кулі — хвостаті, рогаті, витрішкуваті — поніс вітер, і, може, в якомусь великому місті хлопчак спіймає за довгу ногу чаплю, прочитає: "Тваринний світ". І назавжди запам'ятає назву зоопарку й ім'я таємничого далекого Теймера — така сила реклами...
Приземкуватий "шел" професора замикав кортеж машин.
