Гаргантюа і Пантагрюель (скорочений переказ для дітей) - Рабле Франсуа

Під цю притичину універсіали дали обітницю не вмиватися й не купатись, а магістр Іоанотус — не втирати носа, аж поки не висудить штанів та ковбас.

Магістри й досі ходять невмиті, з мокрими, замазаними носами, бо скоріше скінчиться їхнє життя, ніж буде задоволено їхній позов. Недарма ж люди кажуть, що злидні ходять укупі з тяжбою, а геть усі позовни-ки — злидні.

РОЗДІЛ V

Про те, як Гаргантюа жив у Парижі

Після того, як дзвони знову було почеплено на вежі собору Богоматері, Гаргантюа забажав розпочати науку під орудою Понократа. Однак той спершу вирішив довідатись, чого навчили Гаргантюа його перші вихователі й наставники, як вони його виховували та напоумлювали, що зробили з хлопця бевзя й тупайла.

Отож попервах життя Гаргантюа йшло, як раніше.

Щоранку він прокидався близько дев'ятої години, довго дриґав у повітрі ногами, підстрибував і качався в постелі. Тоді вставав, одягався, зачісувавсь п'ятірнею, бо його колишні навчите л і без угаву торочили, що зачісуватись по-іншому, чиститись і вмиватися — це марнувати дорогоцінний час, відпущений для земного життя.

Потім Гаргантюа сідав снідати. Йому подавали варені тельбухи, печеню, смаженю, шинку, ніжну та м'яку, мов масло, і масну юшку зі скибочками хліба. І він усе з'їдав.

Поснідавши, Гаргантюа йшов до церкви, а за ним несли у величезному кошику його молитовник, який разом з оправою та застібками важив одинадцять пудів і шість фунтів27. У церкві Гаргантюа вистоював по двадцять шість, а часом і по тридцять відправ. Туди ж приходив його капелан, з ніг до голови закутаний у чорне, схожий на настовбурченого птаха, і завжди трохи напідпитку. Разом з Гаргантюа він бубонів молитви.

Коли Гаргантюа виходив із церкви, йому підвозили на возі, запряженому волами, чотки святого К лав дія; кожна намистина була завбільшки як людська голова. Він брав чотки і, походжаючи по монастирському дворищу та садку, проказував більше молитов, ніж їх проказують шістнадцять самітників.

Після цього він із півгодини читав, але, як казав один комік, "душа його була на кухні" 28.

Нарешті Гаргантюа сідав до столу. Вминав кілька десятків окостів, вуджені бичачі язики, ласував ковбасами та кав'яром. Четверо слуг по черзі кидали йому в рот лопатами гірчицю.

Далі Гаргантюа їв м'ясо — скільки влізе — і вставав з-за столу аж тоді, коли починало дути живіт. Він бубонів молитву-подяку, копирсав у зубах кабанячою кісткою, а тоді заводив баляндраси із слугами. Ті розстеляли зелене сукно, кидали на нього карти, бабки й ставили дошки для гри в шашки.

Награвшися, насміявшись, нажартувавшись, Гаргантюа лягав на широку лаву або на м'яку постіль і засинав сном праведника.

Прокинувшись, він довго протирав очі й нехотя сідав до навчання, насамперед починав зубрити молитви. Опісля брав чотки, варганився на старезного мула — дев'ятеро королів уже їздили на ньому,— і їхав визволяти з пастки кроля.

Повернувшись, Гаргантюа чимчикував на кухню — подивитися, що там смажиться на рожні.

За вечерею він знову наїдався Так, що лізло через пельку.

Частенько він запрошував до вечері сусідів; ті об'ї-далися й собі.

Після вечері Гаргантюа знову грав у шашки чи в бабки, а тоді лягав спати й спав вісім годин поспіль — так, що й гарматами годі було його розбудити.

Отак Гаргантюа жав і віяв свій час.

Понократ, надивившись на все це, вирішив навчити свого плеканця жити по-іншому. Насамперед він познайомив Гаргантюа з ученими — щоб заохотити його до справжньої науки та збудити бажання згодом позмагатися і взяти над мудрими мужами гору. Тоді Понократ склав план кожного його дня так, щоб Гаргантюа щогодини, ба навіть щохвилини навчався чогось корисного й потрібного, зміцнював тіло й загартовував дух.

Тепер Гаргантюа вставав о четвертій ранку і йшов із Понократом на прогулянку. Коли вони поверталися, Гаргантюа вдягали, зачісували, напахчували парфумами, а Понократ тим часом повторював з ним те, чого вчив напередодні. Через дві-три години Понократ починав новий урок. Після цього вони знову йшли гуляти. По дорозі обговорювали урок. Простували на майдан, грали там у м'яча, у гилки, розминаючи м'язи.

Повернувшись додому, вони розтиралися, перевдягались і сідали обідати. За обідом читали вголос що-небудь цікаве про славну минувшину й весело між собою гомоніли. Мова йшла про властивості, особливості, походження й корисність усього, що подавалося на стіл: хліба, води, вина, солі, м'яса, риби, городини, садовини, зілля, про те, які з них готуються страви. Водночас Гаргантюа вивчав відповідні уривки із Плінія, Афінея, Діоскоріда, Юрія Поллукса, Гале-на, Порфирія, Опціона, Полібія, Геліодора, Арісто-теля, Е ліана та інших великих учених, філософів і письменників.

Далі повторювали вранішню науку, а тоді Гаргантюа, посмакувавши айвовим варенням, чистив зуби стовбуром мастикового дерева й умивався.

На стіл клалися карти, але не для гри, а для всяких дотепних арифметичних забав. У такий спосіб Понократ навчав Гаргантюа любити числа, і той щодня по обіді та по вечері охоче брався за арифметику, геометрію, астрономію. По недовгім часі він уже добре знався на цих науках.

Він також учився грати на музичних інструментах: арфі, лютні, спінеті, флейті, віолі й тромбоні.

Потім Гаргантюа разом із своїм конюшим Гімнастом вправлялися у верховій їзді. Він об'їжджав різних коней — огирів, арабських скакунів, першеронів,— пускав їх чвалом, вольтижував, перестрибував через рівчаки, через бар'єри, круто завертав праворуч і ліворуч, робив курбети, скакав по колу.

Він мав довжелезний, міцнющий спис, якого було ні зігнути, ні зламати, і трощив ним ворота, пробивав панцери, валив дерева, нанизував на нього кільця, сідла, кольчуги, латні рукавиці.

Він робив це так швидко і вправно, що в усьому Парижі ніхто не міг би з ним позмагатися.

Вправлявся Гаргантюа і з алебардою, еспадроном, шпагою, кинджалом, бився в кольчузі й без кольчуги, зі щитом і без щита, обгорнувши руку плащем.

Інколи Гаргантюа їздив верхи на полювання. Він полював ведмедів, оленів, косуль, сарн, вепрів, зайців, куріпок, фазанів, тетеруків.

Він грав у м'яча, підкидаючи його догори ногою або кулаком. Бігав, стрибав, але не з розгону і не на одній нозі, а плигав через рівчаки, через паркани, вибігав по стіні на шість кроків угору — аж до вікна, якого можна було торкнутися з землі лише списом.

Гімнаст казав, що, коли Гаргантюа вивчиться так бігати й стрибати, він може вирушати в будь-який воєнний похід.

Він плавав долічерева, горічерева, на правому й лівому боці. Він так добре навчився плавати, що міг переплисти Сену з допомогою самих лише ніг і піднявши одну руку високо над головою. Бувало, так він доправляв на другий берег яку-небудь книжку, не намочивши жодної сторінки.

Він вилазив на судно, тримаючись тільки однією рукою, і знову кидався сторчголов у воду. Знову вилазив на судно, ставав біля стерна і вів його — швидко, повільно, за течією, проти течії, зупиняв посеред шлюзу, однією рукою стернував, а другою веслував, піднімав вітрила, видирався по линвах на щогли, бігав по реях.

Зійшовши на берег, мчав на гору, вмить із неї спускався, вилазив на дерева, стрибав із крони на крону, як білка, ламав товсте гілля, мов той Мілон 29. Орудуючи двома гострими кинджалами й двома міцними залізними прутами, спритно, мов щур, вибирався на дах будинку і так само спритно спускався.

Він метав дротика, залізного бруса, списа, рогатину, алебарду, каменюку, напинав лука, сам-один заводив арбалета; цілився з пищалі30, ставив на лафет гармату, стріляв на стрільбищі в картонного птаха згори вниз, знизу вгору, спереду, ззаду і збоку.

До високої вежі прив'язували линву, яка звисала до землі, і Гаргантюа видирався по ній угору та спускався вниз так швидко, що ніхто не встигав і оком змигнути.

Він горлав, як сто бісів гуртом, щоб розвинути груди.

Після всіх цих вправ Гаргантюа мили, розтирали, перевдягали, і він неквапом правився додому. Поки на кухні готували обід, іще раз повторював уроки, тоді сідав до столу. Страви були прості, і їв він небагато — так, щоб тільки не млоїло під грудьми. Але за вечерею Гаргантюа їв досхочу і довго не вставав з-за столу.

За вечереір повторювали те, що вчили в обід. Опісля заводили розумну й приємну бесіду.

Потім співали під музику, іноді грали в карти та в бабки, а часом ішли навідати яких-небудь учених мужів або мандрівників, які наблукалися по світах.

Перед тим, як лягти спати, виходили на балкон і споглядали місяць на небі, зірки та планети.

Потім Гаргантюа востаннє переповідав Понократо-ві все, що прочитав, вивчив, побачив, почув, осягнув, зробив за день, і нарешті вкладався спати.

Понократ водив свого плеканця по місту. Вони заходили в майстерні, де плавлять метал і виливають гармати; навідували карбувальників, різьбярів, золотарів, гранильників діамантів та самоцвітів, алхіміків та монетників, годинникарів, дзеркальників, друкарів, фарбарів та всяких інших ремісників. Бували в килимових, шовкопрядних, ткацьких майстернях. Понократ сказав, що добре знати ремесло — це краще, ніж мати спадщину, тож Гаргантюа вивчав ремесла і знайомився з розмаїтими в них відкриттями.

Ходили Понократ та Гаргантюа й на публічці лекції, на урочисті відправи, на змагання з риторики; слухали виступи —знаменитих адвокатів та проповідни— * ків-євангелістів.

Бували у фехтувальних залах — там Гаргантюа змагався з багатьма майстрами-фехтувальниками й доводив, що він володіє шпагою та еспадроном не гірше, а краще за них.

Вони заходили в крамниці продавців зілля, аптекарів, роздивлялися коріння, зілля, трави, листя, смолу, насіння, чужоземні масті й заразом вивчали способи їх підробки.

Вони дивилися на акробатів, жонглерів, штукарів. Гаргантюа приглядався до їхніх стрибків і вихилясів, прислухався до балачок.

Отак ранок від ранку, день від дня, вечір від вечора вчився Гаргантюа, засвідчуючи, що він — юнак розумний, кмітливий і швидкий на тяму. Попервах наука давалася йому важко, та згодом він став ловити все з півслова. Мовби й не вчився, а бавився — так було йому весело, легко та любо.

Щомісяця, вибравши ясний погідний день, Поно-крат вів Гаргантюа за місто. Він розумів, що його плеканцеві треба часом порозкошувати на дозвіллі.