Амок - Мавр Янка

Тобі ж краще буде.

Крики і суперечка серед матросів визволила Нонга од відповіді. Всі підхопилися: у кутку заблищали ножі, револьвери. Але зараз же з'явилась поліція і припинила сварку. Видно, поліція тут була завжди напоготові.

Після того Като зацікавився іншим. У вікно він побачив, що на набережній, проти таверни, виносили з корабля труну. Група китайців зустрічала її, всі плакали, голосили. За труною з сумним виглядом сходив з корабля китаєць, який, очевидно, привіз небіжчика.

— Цянь-Фу?! — пізнав його Като і дуже здивувався.

Китайці надзвичайно шанують свою батьківщину. Де б китаєць не був, він ніколи не втрачає з нею зв'язок. Завжди він прагне повернутись додому. І коли помирає, то просить, щоб труп його перевезли і поховали на батьківщині. Зрозуміло, таке бажання можуть виконати лише багаті китайці, але загалом на всьому світі таких набирається чимало, тому подорож китайських мерців є досить звичайною справою.

З часом цей звичай почали застосовувати навіть до тих покійників-китайців, які народилися не в Китаї, а на чужині. Тому привезення померлого китайця на Яву було нерідким явищем.

Але Като, очевидно, зацікавився не цим.

— Ходімо! — торкнув він за руку Нонга і вибіг з таверни.

Підійшовши до процесії, Като звернувся до однієї жінки, яка надто вже старанно виявляла розпач.

— Кого везете?

— Ой-ой-ой! Батько, батько повертається в такому вигляді! — відповіла вона крізь сльози.

Потім підійшов до Цянь-Фу.

— Добрий день, Цянь-Фу! Кого везеш?

— Батька довелося привезти. Велике нещастя. І коштує скільки!

Като відійшов і посміхнувся. По-перше, Цянь-Фу, як знав Като, був не настільки багатий, щоб дозволити собі таку розкіш. По-друге, та жінка не була ні сестрою, ні дружиною Цянь-Фу. І, по-третє, батько Цянь-Фу народився і жив у Китаї.

— Ходімо проводжати цього небіжчика, гроші заробимо, — підійшов Като до Нонга.

Той здивовано глянув на Като.

— Чого дивуєшся? Сам побачиш. Я ж казав, що навчу тебе жити на світі.

І вони приєднались до процесії.

Вже вечоріло, коли вони підійшли до китайського кладовища. Китайці швидко, абияк засипали труну і розійшлися. Але Като навіть і не чекав кінця. Він повів Нонга назад у місто і купив два заступи.

Нонг догадався, що задумав цей шахрай.

— Ну ні! На таке діло я не піду! — запротестував він.

— Дурний! Кажу ж тобі, що заробити можна.

— Таких заробітків я не хочу, йди собі сам.

— І піду! — вперто сказав Като. — А ти пожалкуєш. Ти навіть ще не знаєш, у чому тут справа, а вже відмовляєшся.

— У чому ж?

— Ходім, тоді побачиш.

Що тут було робити? Покинути його — значить, покинути "тих", відмовитись від допомоги їм, знати, що їм загрожує небезпека, і нічого не зробити. Доля так зв'язала Нонга з цим негідником, що треба або погубити "тих" або "приятелювати" з ним до кінця. Погубити "тих" Нонг не міг і пішов за Като.

Було вже зовсім темно, коли вони повернулись на кладовище. Підійшли зовсім з іншого боку і, натикаючись в темряві на могильні камені, почали тихенько підкрадатися до свіжої могили.

Серце Нонга стискалося від жаху. Чого було варте вже саме блукання вночі по якихось китайських могилках! А тут ще невідома, підозріла і, мабуть, небезпечна мета. Але мета Нонга була серйознішою і, зціпивши зуби, він ішов за Като.

Нарешті, підійшли до свіжої могили.

— Тепер давай копати, тільки швидше! — наказав Като і взявся за роботу.

Але Нонг не поворухнувся з місця.

— Мені це не треба, — відповів він рішуче.

— Та тут же багатство!

— Яке багатство?

— Контрабанда.

Лише тепер Нонг зрозумів, у чому справа. Цієї миті поряд підвелася якась темна постать і хутко побігла геть.

— Держи його! — крикнув Като і кинувся навздогін.

Нонг лишився на місці, не знаючи, як поводитись в цих незвичайних обставинах.

Через кілька хвилин повернувся, захекавшись, Като.

— Утік, холера йому на голову! Це був, мабуть, їхній вартовий. Тепер він їх попередить і приведе сюди.

— Значить, нам треба тікати, поки не пізно, — сказав Нонг.

— І не думаю! — рішуче відповів Като. — Ми ще з ними потягаємося.

— Ну, а я то зовсім не маю бажання ні тягатися, ні зустрічатися з ними, — сказав Нонг і попрямував геть.

— Стривай! — зупинив його Като. — Гаразд, я згоден, іди собі, але не виходь зовсім, почекай, сховавшись, там далі. Коли тут щось трапиться, пролунають постріли, чи що, тоді біжи і приведи поліцію. А якщо все буде тихо, я сам прийду до тебе, ми спокійненько вийдемо, а ти одержиш свою частку. Як бачиш, ти нічим не рискуєш. Згоден?

Нонг охоче погодився. Ця пропозиція цілком відповідала його бажанням. По-перше, він не розлучався з Като назавжди, по-друге, не рискував, а по-третє, мав надію, що китайці уб'ють Като. Це був би найкращий вихід. А поліцію Нонг покликав би лише тоді, коли б переконався, що його "приятель" убитий; навіть сам добив би його, якби треба було.

Като також був задоволений…

Через півгодини він помітив, що попереду щось ворушиться. Обережно, від каменя до каменя, сунули тіні. Треба було або бути сміливим до божевілля, або дуже хитрим, задирливим і впевненим, щоб триматися так спокійно, як тримався Като.

— Гей! Заждіть! — крикнув він до тіней. — Я тут сам. Давайте поговоримо.

Звідти ніякої відповіді,

— Гей! Цянь-Фу! Не ховайся. Не варто. Ваш вартовий, певно, сказав вам, що нас двоє. Ну то ось один з нас перебуває за кладовищем і чекає наслідків. Якби вам вдалося вбити мене, то через кілька хвилин він приведе поліцію, і тоді не тільки вас покарають, але й загине весь ваш товар. Крім того, у мене є револьвер, я зчиню галас, може і з вас кількох уб'ю. Отже, самі бачите, бій не принесе вам ніякої користі. Якщо навіть ви й переможете, то втратите товар і одного або двох чоловік, а решта піде під суд. Давайте краще поговоримо по-дружньому. Хай підійде один з вас ближче. Не ворушіться, не ворушіться! Зараз стрілятиму. Хай підходить один! — усе це Като сказав досить тихим голосом, щоб не чути було здалеку. Але китайці почули всі його слова. Нонг же був значно далі і нічого не чув, тільки напружено чекав пострілів.

Кілька хвилин було тихо. Като з револьвером у руці стежив навколо, щоб ніхто не підкрався.

— Ну, Цянь-Фу, швидше! Хіба ти дурний, хіба ти не можеш підрахувати усі вигоди від моєї пропозиції?

Нарешті, підвелася одна тінь і підійшла на кілька кроків.

— Які ж твої умови? — промовив китаєць, і в голосі його було стільки стриманої люті, що навіть Като стало трохи страшно.

— Дружні, по знайомству тільки, — відповів він. — Ти ж знаєш, що замість того, щоб рискувати і нажити собі ворогів, я міг би тихенько сказати на вухо кому треба і без будь-якого клопоту одержати третю частку всього товару. Ти потрапив би під суд і навіть не знав би, звідки тобі прийшло таке щастя, а на мене зовсім не мав би люті, може навіть ще більше полюбив би. Згоден ти, що я міг би так зробити?

— Такий, як ти, звісно, міг би, — прохрипів Цянь-Фу.

— Згоден ти, що в такій труні може вміститися опіуму та інших речей тисячі на три гульденів?

— Куди там на три тисячі! — жваво відказав китаєць. — Та в мене і всього капіталу не буде три тисячі.

— В усякому разі порожню труну ніхто не везтиме з-за моря, — діловито зауважив Като. — Ну, то ось моя пропозиція: я одержую замість законної тисячі лише п'ятсот і твою щиру подяку, а ти спокійно робиш те, що хочеш. Згоден?

— Ні, ти забагато вже нарахував: там і на тисячу не буде.

— Хоч би й так, але ж інакше ти й цього не одержиш, та й у тюрму потрапиш. Подумай сам, що краще.

— Поступися трохи, — попросив Цянь-Фу. — Триста візьми.

— Ну гаразд, згоден, але з однією умовою.

— Якою?

— Що ти щиро не сердитимешся на мене.

Китаєць навіть засміявся.

— Хай буде так. Ну й шахрай же ти! — підійшов і почав виймати гроші.

— Зате чесний, — з гонором відповів Като і запалив світло, щоб можна було полічити гроші.

Тимчасом Нонг аж млів від нетерпіння. Чому так довго нічого не чути? Адже коли справа скінчиться миром, то час уже повертатись. А може, цей шахрай узяв та й утік від нього, щоб не ділитися грішми? Даремно Нонг не попередив його, що такими грішми не цікавиться. Даремно він побоявся цієї брудної справи і втратив з очей свого "товариша". Тепер справа значно ускладниться. Як знайти його? Тільки одна надія лишилася: може, китайці вбили його?

І Нонг поповз до могили.

А коли наблизився, то побачив тільки двох китайців, що закопували могилу. А може, вони заодно з труною закопують убитого Като? Як про це дізнатись? Показатися їм рисковано, бо вони можуть знищити і другого свідка.

Поки Нонг сушив голову, китайці закінчили свою справу і пішли. Нонг лишився сам на свіжій могилі. Була, мабуть, друга година ночі. Сидіти в такий час одному на кладовищі незнайомого міста було не дуже приємно. Але не це турбувало Нонга. Найбільш турбувало питання: чи похований Като у цій мотилі, чи так пішов? Хоч руками розгрібай землю, щоб довідатись про це! А знати неодмінно треба.

До світанку лишалося годин чотири. Встигнути ще можна. Та до того ж Нонг пригадав, що кинув тоді вбік свій заступ. Напевно, ніхто про нього не думав і не шукав. Заступ знайшовся. Нонг заходився працювати.

Земля на цій нещасній могилі сьогодні стільки разів перекидалася, що копати було зовсім легко. Незабаром заступ ударився об труну. Тремтячими руками Нонг почав відкривати її…

Мабуть, Като не так сильно бажав знайти у цій труні скарб, як Нонг — знайти труп Като. Але труна була порожня…

Нонг мало не заплакав. Що тепер робити? Де його шукати? Може, він уже вирушив по слідах? Як попередити "тих", коли Нонг сам не знає, де вони? І винен у цьому сам Нонг. Через нього може бути неприємність "тим"…

Через деякий час Нонг один їхав у Суракарту.

* * *

Знову він опинився в незнайомому місті, та ще в такій справі, до якої навіть не знав, як приступити. Добре, що місто було не таке велике, як Батавія.

Нонг знайшов притулок у нічліжці і два дні блукав вулицями, площею та біля готелю. Розпитувати в готелі про людей, яких він і назвати не міг, Нонг не наважувався. І ось одного разу він побачив біля готелю… Като, того самого "приятеля", якого він загубив! Като був у величезному брилі, з якого спускалася хустка. Видно, він не хотів, щоб його впізнали. Проходив він біля готелю дуже повільно, зупинився, ніби міркуючи, зайти чи ні, пройшов далі, а тоді повернувся назад.

Коли в першу мить Нонг думав підійти до шпига, то тепер, навпаки, відійшов убік, щоб Като не побачив його, і почав стежити, що буде далі.