Пані Боварі - Флобер Гюстав
Ні, ні, не зловживайте отими медикаментами! Головне — режим! Ну, там іще всякі засоби заспокійливі, пом'якшувальні, усолоджувальні. А потім, чи не здається вам, що слід би застосувати методи психічного впливу?
— Як? Які саме? — спитав Шарль.
— Ба! В цьому-то все й питання. That is the question, як писалося цими днями в газеті.
Раптом Емма кинулася з криком:
— А лист! А лист?
Шарль і Оме гадали, що вона марить. Коло півночі справді почалось маячіння: у Емми було запалення мозку.
На протязі сорока трьох днів Шарль не відходив від неї. Він кинув усю практику і ні на хвилину не прилягав спати — все рахував у неї пульс, прикладав їй гірчичники й холодні компреси. Він посилав Жюстена по лід у Нефшатель; по дорозі лід розтавав, і доводилось їхати вдруге. Він запросив на консультацію пана Каніве, викликав із Руана доктора Ларів'єра, свого вчителя. Він був просто у відчаї. Найдужче лякала його цілковита апатія Емми: вона нічого не говорила, нічого не чула і навіть, здавалось, зовсім не страждала, ніби її тіло й душа знайшли нарешті спокій по всіх тривогах і муках.
Близько середини жовтня вона могла вже сидіти в постелі, притулившися спиною до подушок. Шарль аж заплакав, коли вона вперше з'їла тартинку з варенням. Сили повертались до неї; вона вже вставала по обіді на кілька годин, а одного дня, відчувши себе здоровішою, пройшлася по саду, тримаючись за руку чоловіка. На доріжках майже не видно було піску за опалим листям; вона йшла помалу, хляпаючи пантофлями, і кволо посміхалася, спираючись плечем на Шарля.
Так вони зайшли в кінець саду, аж до самої тераси. Вона випросталася з зусиллям, прикрила очі рукою і подивилася в далечінь. Але на обрії видно було тільки, як куриться над горбами сизий дим від осінньої пожежі трав.
— Ти стомишся, серденько, — сказав Боварі.
І він потихеньку повів її в альтанку.
— Сядь тут на лавочку, тобі полегшає.
— Ні, ні, не тут, тільки не тут, — заперечила вона кволим голосом.
У неї запаморочилось у голові, а ввечері їй знову стало гірше, причому хвороба набула якогось більш непевного і більш ускладненого характеру. То її кололо в серці, то в грудях, то в голові, то в руках і в ногах; з'явилася блювота — Шарль боявся побачити в цьому перші симптоми рака.
Крім усього іншого, бідолаху непокоїла ще й грошова скрута…
XIV
Перш за все він не знав, як розрахуватися з Оме за всі забрані в нього медикаменти, і хоч він, як лікар, міг би й не платити за них, проте червонів на згадку про ці невідшкодовані послуги. Потім — видатки по господарству зросли неймовірно, відколи куховарка стала вести його. На Шарля градом сипалися рахунки; постачальники ремствували; особливо насідав Лере. У самий розпал Емминої хвороби він скористався з нагоди, щоб прибільшити свій рахунок, і мерщій приніс плащ, саквояж, аж дві валізи — замість однієї — і ще силу інших речей. Даремно Шарль відмагався, говорячи, що йому нічого того не треба; крамар зухвало відповів, що всі речі були замовлені і він не візьме їх назад. До того ж не слід, мовляв, дратувати пані Боварі під час її видужування; нехай доктор краще розміркує; а ні — він скоріше в суд подасть, ніж відмовиться від своїх прав і забере назад товари. Шарль наказав усе-таки віднести речі в крамницю Лере, але Фелісіте забула, а він сам за іншими турботами випустив з уваги цю справу. Лере знову повів атаку, і, всіляко маневруючи, то просьбою, то грозьбою, він таки домігся того, що Шарль підписав векселя терміном на шість місяців. Підписав — і тут же подумав: а що, якби позичити у Лере тисячу франків? Намагаючись приховати збентеження, він спитав у крамаря, чи не може він йому позичити на рік таку суму за які завгодно проценти. Лере збігав у свою крамницю, приніс гроші і продиктував нового векселя, яким Боварі зобов'язувався заплатити на його вимогу першого вересня наступного року суму в тисячу сімдесят франків, що разом з попередніми сто вісімдесятьма становило рівно тисячу двісті п'ятдесят.
Отже, позичаючи гроші з шести процентів плюс чверть процента за комісію і заробляючи на товарах добру третину, Лере розраховував одержати в рік сто тридцять франків прибутку. Крім того, він сподівався, що на цьому діло не стане, що векселі не будуть вчасно оплачені і продовжаться — тоді його любі грошики, відгодувавшись у лікаря, як на доброму курорті, через якийсь час повернуться до нього такими кругленькими й повненькими, що і в мішок не потовпляться.
А втім, йому взагалі в усьому щастило. Він дістав підряд на постачання сидру для нефшательської лікарні; пан Гійомен обіцяв йому акції грюменільських торфорозробок; крім того, він мріяв завести нове диліжансове сполучення між Аргеєм і Руаном: воно, безперечно, дуже скоро витіснить оту таратайку з "Золотого лева". Його диліжанси їздитимуть швидше, братимуть більше вантажу й коштуватимуть дешевше; таким чином, уся йонвільська торгівля потрапить йому в руки.
Шарль часто замислювався над тим, звідки дістати на той рік стільки грошей. Він розкидав думками туди й сюди: може, звернутися до батька, може, продати щось? Але батько його й слухати не захоче, а продавати, власне, і не було чого. Ці труднощі розросталися в його уяві до неймовірних розмірів, і він будь-що намагався прогнати з голови всякі думки про такі прикрі речі. Він докоряв собі, що за грошовими справами забуває Емму, ніби всі його помисли мусили нероздільно належати цій жінці і подумати хоч на часинку про якусь іншу річ — значило вкрасти щось у неї.
Зима того року була сувора. Емма видужувала надто повільно. Коли була гарна погода, її пересували у кріслі до вікна, що виходило на площу, бо сад їй тепер спротивився, і жалюзі з того боку були завжди спущені. Вона веліла Шарлю продати коня, — те, що вона раніш любила, було їй тепер немиле. Здавалось, усі її думки обмежувались лише турботою про саму себе. Часто, лежачи в ліжку, вона трохи перекушувала, потім дзвонила служниці, розпитувала її про свої декокти або й просто так балакала з нею. Сніг, що лежав на ринковому навісі, кидав у кімнату білий нерухомий відсвіт; потім пішли дощі. І щодня Емма з якимсь неспокоєм чекала незмінного повторення дрібних подій, які, зрештою, її зовсім не обходили. Найзначнішою з них було вечірнє прибуття "Ластівки". Тоді чути було, як гукає щось трактирниця, як відповідають їй чиїсь голоси, і в темряві зіркою блищав ліхтар Іполита — конюх розбирав валізи на брезентовому верху диліжанса. Шарль приходив додому опівдні і через деякий час знов ішов до хворих; потім Емма їла бульйон, а надвечір, годині о п'ятій, верталися зі школи учні. Вони човгали по тротуару дерев'яними черевиками і всі, як один, по черзі ляскали лінійками по прогоничах віконниць.
В таку саме пору її відвідував абат Бурнізьєн. Він розпитував її про здоров'я, розповідав новини і в легких, благодушних, не позбавлених цікавості балачках навертав її до релігії. Еммі досить було побачити його сутану, як вона вже почувала себе краще.
Одного разу, в самому розпалі хвороби, їй здалося, що вже починається агонія, і вона забажала причаститися. І поки в кімнаті йшли готування до таїнства, поки влаштовувано вівтар із заваленого ліками комода, поки Фелісіте розкидала по підлозі жоржини, — Емма відчувала, ніби її осіняє якась могутня сила, що визволяє її від усіх болещів, усіх вражень і почуттів. Її неначе невагома плоть була позбавлена всяких думок, вона входила в нове життя. Еммі здавалося, що вся її істота, злинаючи до бога, розливається в неземній любові, як димом розвіюється в повітрі запалений ладан. Постіль окропили свяченою водою; кюре вийняв з дароносиці білу проскурку; і, умліваючи від небесної радості, Емма потягнулася губами до тіла господнього. Навколо неї світлими хмарками хвилювали завіси алькова, а проміння двох свічок, що палали на комоді, видавалось їй сліпучим вінцем вічної слави. Емма опустила голову на подушку, і марилось їй — вона чує в неоміряному просторі солодкі звуки серафічних арф і бачить у лазуровому небі, на золотому престолі, у гроні праведників з зеленим пальмовим віттям, самого Бога-отця у всій його величі й потузі. На його знак вогнекрилі ангели злітали на землю, щоб підняти Емму на небо в своїх обіймах.
Це осяйне видіння залишилося в її пам'яті найчарівнішою згадкою і мрією; і ось тепер вона намагалася знову зазнати цього відчуття, яке відтоді леліло в ній, — нехай без первісної проймаючої сили, зате з тією ж глибокою солодкістю. Душа її, катована гординею, спочила нарешті в християнській покорі, і, втішаючись власною слабістю, Емма споглядала в собі те знищення волі, те смирення, що повинно було вивести її на путь благодаті. То, значить, крім земного щастя, існує й вище блаженство, інша любов, вища від минущої любові, — любов безмежна, безконечна, вічно ростуща! Серед інших оманливих надій Еммі відкрився стан непорочної чистоти, коли душа витає над землею, зливаючися з небом. Емма теж прагнула до цього, їй хотілося стати святою. Вона накупила собі чоток, пообвішувалась ладанками; вона мріяла повісити у себе в спальні над узголів'ям обсаджений смарагдами ковчежик з мощами і щовечора цілувати його.
Кюре надзвичайно радів таким настроям, хоч і вважав, що надто палка Еммина побожність може завести її на манівці єресі і всяких надмірностей. Не розуміючись сам до ладу на цих питаннях, оскільки вони виходили за певні межі, він написав пану Буляру, книгареві його превелебності, прохаючи його прислати щось варте уваги для одної розумної особи жіночої статі. З такою байдужістю, ніби йшлося про відправку залізних виробів для негрів, книгар напакував йому без розбору всякої ходової на той час душеспасенної літератури. Тут були і невеличкі катехізиси, і пишномовні памфлети в дусі пана де Местра[61], і всілякі солодкаві романи в рожевих палітурках, компоновані семінарськими трубадурами або розкаяними "синіми панчохами". Тут були такі твори, як "Схаменіться", "Світська людина біля ніг діви Марії, написав пан де ***, різних орденів кавалер", "Помилки Вольтера, книга для юнаків" і таке інше.
Пані Боварі взагалі не досягла ще достатньої виразності мислей, щоб узятись серйозно до будь-якої справи; крім того, вона надто жадібно накинулась на це читання.
