Українська література » Зарубіжна література » Спартак - Джованьйолі Рафаелло

Спартак - Джованьйолі Рафаелло

Читаємо онлайн Спартак - Джованьйолі Рафаелло

Потиснувши другові руку, він сказав:

— Прощайте… Чекаю вас на Везувії…

У супроводі гладіаторів, до яких Еномай приєднав людей з драбинами, Спартак зник у лабіринті завулків, що вели до міського муру. А Еномай наказав гладіаторам, які лишилися, викидати з вікон сусідніх домів ослони, ліжка та інші меблі, щоб загородити ними вулицю. Він готувався до тривалого і жорстокого опору римським когортам, які вже наближалися…

Розділ XI

ВІД КАПУЇ ДО ВЕЗУВІЮ

Поки Еномай, укріпившись за барикадами, чинив опір римським легіонерам, Спартак з товаришами добрався до міського муру. Під покровом ночі, користуючись трьома драбинами, з'єднаними мотузками, вони видерлись на вал, втягли за собою" драбину і, приставивши її до зовнішнього боку муру, спустилися вниз. Потім, розв'язавши драбини, перекинули їх одна на одну через глибокий рів, повний води й мулу. Перейшли його, скинули драбини в рів і швидко попростували чистим полем між Ателланським та Капуанським шляхами.

Через дві години, опівночі, загін гладіаторів, що втік із школи Лентула, зупинився після швидкого маршу біля вілли Гнея Корнелія Долабелли, що знаходилася на мальовничому пагорбі на відстані приблизно восьми миль од Капуї.

Дійшовши до ґратчастої огорожі вілли, Спартак кілька разів ударив у дзвін; це розбудило собак, а потім і воротаря. Старий фессалієць-раб, зовсім сонний, прикриваючи долонею мідний ліхтар, попрямував до воріт, бурмочучи по-грецьки:

— Хай Юпітер покарає цього нахабу!.. Хто ж повертається після півночі?.. Завтра ж доповім про це управителю!

З цими словами старий підійшов до ґрат, а за ним бігли, люто гавкаючи й вишкіряючи зуби, два сторожових пси.

— Хай Юпітер Олімпійський буде прихильний до тебе і хай завжди тобі допомагає Аполлон Пегаський, — сказав теж по-грецьки Спартак. — Ми — гладіатори, греки, такі самі нещасні, як і ти, втікаємо з Капуї. Відчини нам, не примушуй вдаватися до насильства, інакше тобі буде погано.

Воротар остовпів, побачивши загін змучених і незвичайно озброєних людей.

Після короткої мовчанки, яку порушував лише гавкіт собак, Спартак вивів старого з остовпіння грізним окриком:

— Присягаюся віковічними лісами Осси й Пеліона, чи зважишся ти нарешті відчинити добровільно і чи примусиш замовкнути своїх надокучливих псів? Чи ти хочеш, щоб ми взялися за сокири?

Така мова не дозволяла більше вагатись, і воротар почав відчиняти хвіртку, покрикуючи на собак:

— Замовчи, Пірр! Тихо, Алкід!.. Хай допоможуть вам боги… добрі молодці… Ось зараз відчиню… Та тихше ви, навіжені!.. Будьте тут, як удома… Зараз ви побачите управителя будинку… він теж грек… Статечна людина… ви знайдете тут, чим підкріпитися…

Гладіатори увійшли, Спартак одразу звелів замкнути ворота і поставив на варті п'ятьох своїх людей. Потім з рештою товаришів вийшов на подвір'я, оточене деревами і кущами троянд. Тут він перелічив гладіаторів і побачив, що всього їх разом з ним лишилося сімдесят вісім.

Спартак похилив голову і замислився. Потім, зітхнувши, підняв голову і промовив до високого галла, з рудим волоссям і сповненими молодецького запалу блакитними очима:

— Ех, Борторіксе!.. Коли б фортуна привітала нашу відвагу, то ця жменька молодців зуміла б покласти початок великій війні за благородну справу!..

І відразу ж додав:

— На жаль, історія судить про благородні справи з їх успіху!.. Проте — хто знає? — чи не залишено на її сторінках для цих сімдесяти восьми місце поруч з трьомастами героїв Фермопіл!.. Хто знає!..

Облишивши свої роздуми, він наказав біля всіх входів негайно поставити варту. Потім викликав до себе управителя будинком Долабелли і запевнив його, що вони візьмуть з вілли тільки їжу, деякі необхідні речі та всю зброю, яка тут є, і що ні він, ні його товариші не заподіють ніякої шкоди віллі. Спартак умовив управителя добровільно наділити його товаришів усім необхідним, якщо він хоче уникнути насильства.

Таким чином, гладіатори незабаром одержали їжу і вино для відновлення сил і, за наказом Спартака, запаслися харчами на три дні.

Виявилося, що серед дев'яноста рабів, які жили на віллі, був лікар, грек Діонісій Евдней. Він мав дозвіл працювати лише за своїм фахом, тобто лікувати хворих рабів і господаря.

Цей лікар з великою старанністю взявся лікувати руку рудіарія. Вправивши вивихнуту кістку, він обклав руку лубками, обережно скріпив їх пов'язкою. Потім порадив Спартакові хоч трохи підкріпитися сном та відпочинком, попередивши його, що в протилежному випадку його може схопити небезпечна лихоманка.

Спартак, віддавши Борторіксові докладні й точні накази, ліг у зручне ліжко і звелів галлові розбудити себе на світанку. Але Борторікс, за порадою лікаря, дозволив Спартакові спати, доки він не прокинеться сам.

Спартак прокинувся вранці, бадьорий і жвавий, повний нових надій. Сонце вже протягом трьох годин заливало промінням чарівну віллу, навколишні горби, лісисті урвища Апеннін, а також далекі міста і вілли, розкидані вздовж морського узбережжя.

Ледве прокинувшись, Спартак скликав на подвір'ї вілли всіх рабів Долабелли, а сам, у супроводі управителя і тюремника, пішов до в'язниці. Такі в'язниці неодмінно були при всіх віллах і сільських палацах римлян. До них замикали на ніч тих рабів, які були в кайданах і мусили працювати 9 залізними кільцями на руках та ногах. Він звільнив понад двадцять нещасних, замкнених у в'язниці, і приєднав їх до зібраних на майдані. Палкими й простими словами він розповів рабам, здебільшого грекам, халкідянам та іллірійцям про причини втечі своїх товаришів по нещастю і про справу, яку задумав і якій присвятив своє життя. Яскравими барвами змалював високу мету їхньої боротьби — відвоювання прав пригноблених, знищення рабства, визволення всього людства.

— Хто з вас хоче стати вільним, хто вважає за краще славно загинути на полі бою із зброєю в руках, ніж бути мізерним рабом? Хто з вас почуває себе сміливим і міцним, здатним нести тягар і терпіти небезпеки війни проти гнобителів? Хто з вас розуміє всю ганебність ненависних кайданів, — хай візьме в руки будь-яку зброю і йде з нами!

Палка й щира промова Спартака незвичайно вразила цих нещасних, ще не зовсім знесилених і отупілих у рабстві. З радісними вигуками й слізьми понад вісімдесят рабів Долабелли захопили сокири, коси, вила і вступили до Спілки пригноблених, прийнявши присягу.

Спартак, Борторікс і кілька найхоробріших гладіаторів озброїлися знайденими на віллі мечами та списами. Фракієць мудро розмістив рабів Долабелли серед гладіаторів для того, щоб вони влили в новаків силу й мужність. Потім він вишикував свій маленький загін, який мав уже понад сто п'ятдесят бійців, і за дві години до полудня вирушив з вілли Долабелли через поля, виноградники глухими стежками в напрямі до Неаполя.

Після швидкого переходу, не порушеного ніякими особливими подіями, загін гладіаторів перед смерком підійшов до Неаполя. На відстані кількох миль од міста Спартак наказав спинитися біля вілли одного патриція. Суворо заборонивши чинити будь-яке насильство й грабунки, він наказав лише запастися на три дні харчами і забрати всю зброю, яку знайдуть у домі.

Звідси через дві години Спартак рушив далі в супроводі ще п'ятдесятьох рабів і гладіаторів, які покинули в'язницю й карцери на віллі патриція, щоб брати участь у благородній боротьбі за свободу.

Протягом наступної ночі Спартак продовжував похід. Із спритністю та обачністю досвідченого полководця він вів загін покрученими стежками, через мальовничі запашні поля й горби між Неаполем та Ателлою, зупиняючись біля кожної з зустрічних вілл лише на стільки часу, скільки було потрібно, щоб забрати зброю і закликати тамтешніх рабів до участі в боротьбі. На світанку другого дня він вийшов до підгір'я Везувію, на шлях, що звивався попід цією горою од Помпеї, повз дачі й місця літніх розваг патриціїв."

На відстані миль двох од Помпеї Спартак спинив загін, зайняв кілька садів обабіч дороги, розмістив за кущами запашних акацій, мірта й розмарину товаришів, яких було вже понад триста, і вирішив чекати сходу сонця.

Незабаром на вершині гори, що, здавалося, сягала синього неба і ніби танула в ньому, почали з'являтися, сіруваті та біляві хмаринки. Поступово світліючи, вони скидалися на легенькі хвильки диму від пожежі, що раптово ніби спалахнула по той бік Везувію на схилах сусідніх Апеннін.

Хмаринки з білих стали рожевими, з рожевих перетворилися на пурпурові. Потім з'явився тонесенький серпанок блискучого золота, і на гору, досі чорну, страхітливу масу граніту, раптом полилися потоки яскравого світла, відкривши її величні контури. Стало ясно видно обидві вершини, вкриті густими темними лісами, і похмурі безодні між брилами сіро-попелястої лави. Осяяні сонцем квітучі схили збігали далеко-далеко на всі боки і здавалися біля підніжжя гіганта чудовим строкатим килимом, зітканим з квітів і зелені.

В ті часи Везувій мав не таку форму, як тепер, не був таким буремним, страшним і грізним. Вулканічні вибухи бували і занайдавніших часів, але в епоху, описувану в нашій повісті, про нихніхто навіть не пам'ятав. Про колишні грізні явища природи свідчили тіл^ш брили застигло! лави, на яких стояли міста Стабія, Геркуланум і Помпеї.

Вогонь, що клекотів у жерлі вулкана з давніх часів, не турбував райської краси чудової навколишньої місцевості. Мешканці цього чудового краю були уславлені поети як сусіди Елізіуму, тобто — раю. І справді, ніде в Італії не знайшли б поети подібної краси, більшого простору для вільного польоту їхньої фантазії, чарівніших і привабливіших картин, гідних переддвер'я Елізіуму.

Тільки підземне гуркотіння та землетруси трохи порушували затишне життя мешканців Кампаньї. Але ці поштовхи траплялися так часто, що до них тут звикли. Тому все підніжжя Везувію пишалося садами, виноградниками, віллами, палацами і здавалось одним величезним містом-садом.

Під ранковим промінням сонця Везувій і вся Байська, або Неаполітанська, затока являли собою таке величне і чарівне видовище, що викликали у гладіаторів вигуки захоплення. Потім усі потроху замовкли, зачаровано споглядаючи невимовно прекрасну панораму. Вони побачили немов занурені в морські хвилі багаті і пишні Помпеї. Зруйновані мури Помпеї ще нагадувала про долю їх мешканців у громадянській війні проти Сулли вісімнадцять років тому.

Відгуки про книгу Спартак - Джованьйолі Рафаелло (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: