Повернення Тарзана - Барроуз Едгар Райс

Тепер я виразно бачу, що керувалася фальшивим почуттям честі. Щойно нережиті миттєвості показали мені, що я буду злочинцем, якщо далі буду обманювати вас і себе. Я не можу бути вашою дружиною, навіть якщо ми повернемося до попереднього життя.

— Джейн, що з вами? — вигукнув Клейтон. — Що ви хочете цим сказати? Як наш дивовижний порятунок міг вплинути на ваше ставлення до мене? Ви зараз зажурені, але завтра опануєте себе.

— Я зараз відвертіша, ніж будь-коли, — відповіла вона. — Те, що оце сталося, нагадало мені, що мене кохав найхоробріший у світі чоловік. На жаль, я надто пізно зрозуміла, що сама люблю його, і тому відсторонила його. Тепер він помер, і я ніколи не вийду заміж. Принаймні я ніколи б не змогла бути дружиною іншого, менш хороброго чоловіка. Я завжди зневажала б його за відносне боягузтво. Ви розумієте, що я маю на увазі?

— Розумію, — відповів він. нахиливши голову, й почервонів.

А наступного дня з ними сталася біда.

22

СКАРБНИЦЯ ОПАРА

Вже смеркло, коли верховна жриця Ля принесла Тарзанові в оселю мертвих їсти й пити. Вона не взяла із собою світильника і йшла, обмацуючи руками стародавні стіни, доки дійшла до Тарзанової криївки, яку слабко освітлював крізь камінні грати тропічний місяць.

З першими звуками її наближення Тарзан сховався у тінь віддаленого кута, але, коли впізнав дівчину, швидко вийшов їй назустріч.

— Вони просто лютують, — сказала вона. — Ще ніколи не траплялось так, щоб людська жертва тут уникла своєї долі. П'ятдесят чоловіків уже кинулися шукати тебе. Вони обнишпорили весь храм, усі закапелки, крім цього місця.

— Вони що, бояться сюди заходити? — спитав він.

— Це оселя мертвих. Мертві повертаються сюди, щоб віддавати шану богам. Бачиш цей стародавній вівтар? На ньому мерці приносять у жертву живих, якщо знаходять їх тут. Ось чому всі уникають цього місця. Кожен, хто заходить сюди, знає, що мертві негайно схоплять його для жертвоприношення.

— А ти? — спитав він.

— Я верховна жриця — і я єдина захищена від мертвих. Саме я інколи з великими перервами приношу їм людські жертви зі світу, який угорі. Я єдина можу безпечно ввійти туди.

— А чому духи не зачепили мене? — запитав він, удаючи, що вірить у її забобони.

Вона поглянула на нього, іронічно всміхнулася й відповіла:

— Обов'язки верховної жриці — вчити народ і пояснювати волю богів згідно з основами віри, встановленими мудрішими за неї. Але ніде не сказано, що вона повинна в це вірити. Що ближче до таємниць релігії, то менше віруєш, а ніхто не знав таємниць моєї віри краще, ніж я!

— Отже, ти лише тому боїшся допомогти мені втекти, бо остерігаєшся, що живі можуть викрити тебе?

— Авжеж. Мертві вмерли, вони не можуть ані зашкодити, ані допомогти. Тому ми повинні покладатися лише на власні сили і що швидше почнемо діяти, то краще. Нелегко було зараз приспати пильність старих жерців, щоб принести тобі трохи поїсти. Але робити це щодня було б нерозумно. Ходімо подивимося, чи не вдасться трохи пройти вперед, до свободи, бо мені треба буде зараз повертатися нагору.

Вона повела його назад, у льох під вівтарем, і звідти ввійшла в один із коридорів, які тут починалися. Але в який саме, Тарзан не зауважив, бо було темно. Хвилин десять вони йшли звивистим тунелем, доки врешті дійшли до зачинених дверей. Тарзан почув, що його супутниця вставляє ключ у замок. Невдовзі почувся звук залізного прогонича, який вдарився об щось металеве. Двері повернулися на рипучих завісах, і вони ввійшли.

— До завтра ти будеш тут у безпеці, — сказала вона й пішла, замикаючи за собою двері.

Довкола Тарзана панував суцільний морок. Навіть його звиклі до темряви очі не могли нічого розгледіти. Він обережно став просуватися вперед, аж доки його простягнута рука торкнулася стіни, а потім повільно обійшов підземелля по колу.

Схоже, його площа була приблизно сім квадратних метрів. Камінна підлога, стіни складені так само, як і будівлі на поверхні землі з різних завбільшки брил граніту.

Під час свого першого обходу стін Тарзанові здалося, що він відчуває щось таке, чого в приміщенні без вікон бути не може. Тоді він обійшов свою темницю вдруге, обережно рухаючись уздовж самісіньких стін. Ні, він не помилився.

Він зупинився біля стіни, навпроти самого входу, трохи постояв непорушне, потім зробив кілька кроків убік, знову повернувся на попереднє місце і ступив кілька кроків у інший бік. Після цього знову обійшов і обмацав усі стіни, кожен сантиметр. Врешті зупинився перед тією частиною, яка його найбільше зацікавила. Безумовно! Струмінь свіжого повітря проходив у підземелля крізь щілини між брилами саме в цьому місці.

Тарзан обстежив гранітні брили стіни, і врешті-решт його дослідження дали наслідки. Він знайшов камінь, який доволі легко вийняв. Його ширина була біля тридцяти сантиметрів, а грань, обернена досередини, — біля п'ятнадцяти. Людина мавпа вийняла один по одному ще кілька таких самих каменів. Стіна в цьому місці складалася з подібних плит майже правильної форми. Він швидко вийняв понад десяток і простяг руку, щоб обмацати дальший ряд каменів, але. на його подив, далі рука його зустріла порожнечу.

Тарзанові вистачило кількох хвилин, щоб зробити отвір, крізь який можна було пролізти. Просто перед собою він розрізняв, як йому здавалося, якийсь слабенький полиск.

Радше, темрява в цьому місці була не така непроникна. Він обережно порачкував туди. Коли проповз близько десяти метрів, тобто на середню товщу стін фундаменту, то відчув, що підлога раптово скінчилася. Далі намацати він нічого не міг, хоч скільки простягав руку. Дістати ногами дно темної прірви, яка розкрилася перед ним, він також не зміг, хоча і зависав на руках, тримаючись за край підлоги.

Врешті йому спало на думку позирнути вгору. Там над головою він побачив маленький круглий отвір, а у ньому кавалочок зоряного неба. Тарзан провів рукою по стінах, наскільки вистачило його зросту, і зрозумів, що шахта поступово звужується догори. Отже, можливість утечі таким шляхом виключається. Доки він розмірковував про походження та призначення цього дивного конуса з отвором нагорі, над ним раптом з'явився місяць — і темну яму осяяло м'яке, сріблясте світло. Тарзан умить збагнув, що це за споруда, тому що глибоко внизу побачив віддзеркалення місяця у воді. Отже, він дістався до старовинного колодязя. Але для чого він був сполучений з підземеллям, у якому його заховали? Рухаючись по небу над колодязним отвором, місяць нарешті осяяв своїм промінням всю його середину. І Тарзан помітив просто навпроти себе у протилежній стіні інший отвір. Чи немає за ним проходу, який вивів би на волю? Тарзан вирішив негайно його обстежити.

Він швидко повернувся до розібраної стіни, переніс вийняті камені назовні і з цього боку вставив їх назад, на свої місця. Густий шар пилу на камінних брилах переконав його ще раніше, що теперішні господарі стародавньої будівлі впродовж багатьох років цим ходом не користувалися, якщо навіть і знали про його існування.

Заклавши стіну, Тарзан повернувся до колодязя, який завширшки був приблизно метрів сім. Такий стрибок для людини-мавпи був справою легкою, і тому він через кілька секунд уже рухався вузьким тунелем, обережно намацуючи дорогу, щоб, бува, не впасти в такий самий колодязь, як перший.

Метрів через тридцять тунель закінчувався східцями, які вели кудись униз, у цілковиту темряву. Сходи тяглися метрів десять, а далі знову був рівний коридор. Тарзан пішов по ньому і невдовзі опинився перед важкими дерев'яними дверима, зачиненими на великі дерев'яні засувки. Ці двері навели Тарзана на думку, що прохід, яким він ішов, напевне, виводить назовні. Цю думку підтверджували засувки з внутрішнього боку дверей. Хоча, звичайно, була ймовірність того, що за дверима була ще яка-небудь в'язниця.

Засувки вкривав товстий шар пилу. Це свідчило про те. що ходом давно не користувалися. Коли Тарзан став відчиняти важкі двері, їхні велетенські завіси зарипіли, немовби протестуючи проти незвичного порушення їхнього спокою. Тарзан на мить знерухомів і прислухався: чи не пролунають у відповідь якісь інші звуки, які б свідчили, що незвичний шум стривожив мешканців храму. Але тиша нічим не порушувалася, і він переступив поріг.

Витягнувши вперед руки, він ступив у чималу залу. вздовж стіни і на підлозі якої було складено незліченні штабелі металевих зливків дивної форми. Зливки були важкі, і він без сумніву вважав би, що вони золоті, якби не їхня неймовірна кількість. Він подумав про те неймовірне багатство, яке б становили ці десятки тисяч кілограмів металу, якби вони справді були золотом, і вирішив, що це інший, менш коштовний метал.

У протилежному кінці кімнати були ще одні зачинені двері, і знову те, що на них були засувки, відродило в ньому надію, що він віднайшов стародавній забутий вихід назовні.

За цими дверима був коридор, прямий, мов стріла, який, очевидно, пролягав уже не під храмом, а за його межами.

Дізнатися б лише, в якому напрямку він веде. Якщо на захід, то вже не лише храм, а й зовнішні стіни міста повинні були залишитися далеко позаду.

З новою надією він просувався вперед так швидко, як дозволяла обережність. І нарешті через півгодини побачив перед собою сходи, які вели нагору. Нижчі були з цементу, але згодом його босі ноги відчули переміну — цемент поступився гранітові. Тарзан провів по них руками і переконався, що тепер сходи було видовбано просто в скелі. Ніде не було щілини, яка свідчила б, що їх складено з окремих плит.

Метрів тридцять сходи закручувалися спіраллю, і врешті після того, як вони раптово повернули, Тарзан опинився у вузькій ущелині між двома скелями. Над ними сяяли зірки, а сходи перетворювалися на круту гірську стежку. Тарзан швидко видерся на величезний камінь.

За півтора кілометра від нього стояли руїни міста Опар, його бані й башти освітлювало м'яке сяйво тропічного місяця. Під його світлом Тарзан роздивився зливок, який приніс із собою. Потім підняв голову і втулив погляд у стародавні рештки зруйнованої величі.

— Опар! — мовив він. — Опар, чарівне місто вимерлого і забутого минулого. Місто красунь і потвор. Місто жахів і смерті. Але й місто нечуваного багатства!

Зливок був зі щирого золота.

Скеля, на верхівці якої стояв Тарзан, височіла далеко посеред рівнини, між містом і далекими горами, які він напередодні перейшов зі своїми вояками.