Війна з салмандрами - Чапек Карел
Літні дами насамперед погоджувалися з тим, що настав небувалий занепад моральності. Натомість у економічних рубриках газет цілком слушно нагадувалося, що торгівлю з саламандрами не можна обмежувати, бо це викликало б значний спад виробництва й тяжку кризу в багатьох галузях промисловості. Та й сільське господарство тепер значною мірою залежить від величезного збуту кукурудзи, картоплі та інших продуктів для годівлі саламандр; і якби їх кількість зменшилася, дуже різко впали б ціни на продовольчому ринку, а це поставило б хліборобів на грані руїни. Що ж до Ліги націй проти саламандр, то всі впливові політичні інстанції твердили, що вона була б зайвою: адже ми вже маємо, по-перше, Лігу націй, а по-друге — Лондонську конвенцію, в якій приморські держави зобов'язались не постачати своїм саламандрам важкого озброєння. Та й нелегко вимагати такого роззброєння від держави, яка не має певності, чи інша приморська держава не озброює потай своїх саламандр, підвищуючи тим свій військовий потенціал на шкоду сусідам. Так само жодна держава й жодний континент не можуть присилувати своїх саламандр, щоб вони кудись переселилися — хоч би вже через те, що так вони небажаним чином піднесли б, по-перше, збут промисловості й сільськогосподарської продукції інших держав чи континентів, а по-друге — їхню військову могутність. І таких заперечень, з якими мусила погодитись кожна розумна людина, було наведено багато.
І все ж памфлет "Ікс остерігає" справив на людство неабиякий вплив. Майже в усіх країнах почав ширитись рух проти саламандр, виникали Спілки боротьби з саламандрами, Клуби антисаламандристів, Комітети захисту людства й багато інших організацій такого типу. Делегатів-саламандр у Женеві обсипали лайкою, коли вони йшли на тисяча двісті тринадцяте засідання Комісії для вивчення Саламандрового Питання. На дощаних огорожах понад морськими узбережжями стали з'являтись погрозливі написи, як-от: "Смерть саламандрам", "Геть саламандр" тощо. Багато саламандр закидали камінням, і жодна з них вже не наважувалась вистромити голову з води вдень. Одначе з їхнього боку не було ніяких виявів протесту чи спроб дати відсіч. Вони були просто невидимі, принаймні вдень, і люди, що зазирали через їхні огорожі, бачили тільки безкрає море, що байдуже шуміло. "Ти ба, які паскуди, — казали люди з ненавистю. — Навіть не показуються". І в цій гнітючій тиші загримів так званий
ЗЕМЛЕТРУС У ЛУЇЗІАНІ.
7. Землетрус у Луїзіані
11 листопада о першій годині ночі в Нью-Орлеані відчули сильний підземний поштовх. У негритянських кварталах завалилось кілька халуп; люди в паніці вибігали надвір, але поштовх не повторився, тільки раптом налетів ревучий шквал, що потрощив шибки й позривав дахи в негритянських завулочках. Кілька десятків людей загинуло. Потім линула злива з багнюки.
Поки орлеанські пожежники поспішали на допомогу до найдужче поруйнованих районів, телеграфні апарати вистукували телеграми з Морган-Сіті, Плакміна, Батон-Ружа і Лафейєта: "SOS! Пришліть рятувальні загони. Нас майже змело землетрусом і ураганом; дамби на Міссісіпі ось-ось прорвуться; пришліть негайно саперів, санітарні машини і всіх чоловіків, здатних працювати!" З Форт-Лівінгстона надійшов тільки лаконічний запит: "Алло, і у вас така сама халепа?" Потім одержано телеграму з Лафейєта: "Увага! Увага! Найтяжчі руйнування в Нью-Айбірії. Сполучення між Нью-Айбірією й Морган-Сіті, здається, перерване. Пошліть туди допомогу!" Після цього зателефонували з Морган-Сіті: "Сполучення з Нью-Айбірією немає. Мабуть, пошкоджено шосе й залізницю. Пошліть пароплави й літаки до затоки Вермільйон! Нам уже нічого не потрібно. У нас близько тридцяти душ загинуло і сто поранено". Потім надійшла телеграма з Батон-Ружа: "Нас повідомили, що найгірше в Нью-Айбірії. Подбайте насамперед про Нью-Айбірію. Сюди пришліть тільки людей, але скоріш, бо в нас дамби прорвуться. Робимо, що можемо". Тоді знов по телефону: "Алло, алло, Шрівпорт. Накодочес, Александрія послали рятувальні поїзди до Нью-Айбірії. Алло, алло, Мемфіс, Вінона, Джексон посилають поїзди через Нью-Орлеан. Автомобілі везуть людей до дамб у Батон-Ружі". І знов: "Алло, алло, говорить Паскагула. У нас кілька загиблих. Чи потрібна вам допомога?"
Тим часом пожежні та санітарні машини й поїзди з допомогою вже їхали на Морган-Сіті, Паттерсон і Франклін. Після четвертої години ранку надійшло перше точне повідомлення: залізнична колія між Франкліном і Нью-Айбірією, за сім кілометрів на захід від Франкліна, затоплена: очевидно, внаслідок землетрусу там виникла глибока розколина, що тягнеться від затоки Вермільйон, і в неї ринуло море. Наскільки пощастило з'ясувати досі, розколина тягнеться від затоки Вермільйон на схід, поблизу Франкліна звертає на північ, перетинає озеро Гренд-лейк, а потім тягнеться далі на північ аж до лінії Плакмін — Лафейєт, де закінчується в пересохлому озерці. Відгалуження розколини з'єднує Гренд-лейк із Неаполеонвільським озером, що лежить далі на захід. Загальна довжина розколини — близько вісімдесяти кілометрів, ширина — від двох до одинадцяти. Очевидно, тут був епіцентр землетрусу. Можна назвати величезним щастям те, що ця розколина обминула всі великі населені пункти. Проте число людських жертв, як видно, значне. У Франкліні випало шістдесят сантиметрів багнюки, в Паттерсоні — сорок п'ять сантиметрів. Люди з-над затоки Ачафалайя розповідали, що під час поштовху море відступило кілометрів на три, а потім ринуло на берег стіною тридцять метрів заввишки. Побоюються, що на узбережжі загинуло багато людей. Зв'язку з Нью-Айбірією так ще й не відновлено.
Врешті до Нью-Айбірії дістався з заходу накітонський поїзд; перші повідомлення, послані кружним шляхом через Лафейєт і Батон-Руж, були жахливі. Вже за кілька кілометрів до Нью-Айбірії поїзд мусив зупинитись, бо колія була занесена багном. Утікачі розповідали, що кілометрів за два на схід від міста, очевидно, вибухнув грязьовий вулкан, який за одну мить вивергнув силу-силенну рідкої холодної багнюки; коли вірити їм, та багнюка затопила все місто. Добиратись туди в темряві під зливою було неможливо. Зв'язку з Нью-Айбірією так іще й не встановили.
Водночас надійшло повідомлення з Батон-Ружа:
"На міссісіпських дамбах уже працює кілька тисяч чоловік крапка якби хоч дощ ущух крапка треба кайл лопат машин людей крапка посилаємо допомогу до плакміна вони тюхтії там зашилися".
Депеша з Форт-Джексона:
"Пів на другу ранку морська хвиля знесла тридцять будинків не знаємо що це таке душ сімдесят змило в море оце щойно полагодив апарат пошту теж змило алло телеграфуйте скоріше що це за халепа телеграфіст, фред дальтон алло перекажіть мінні лакост що зі мною все гаразд тільки руку зламав та одежу занесло але хоч апарат уже працює о'кей фред".
Найстисліше повідомлення надійшло з Порт-Ідса:
"Є жертви весь берівуд знесло в море".
Тим часом — було вже близько восьмої години ранку — вернулись перші літаки, послані на розвідку. Пілоти доповіли, що все узбережжя від Порт-Артура (Техас) до Мобіла (Алабама), очевидно, затопила вночі гігантська хвиля; всюди було видно розвалені чи пошкоджені будинки. Південно-східна частина Луїзіани (від шосе Лейк-Чарлз — Александрія — Натчез). І південна частина штату Міссісіпі (аж до лінії Джексон — Геттісберг — Паскагула) занесена багном. Від затоки Вермільйон у суходіл врізається нова морська затока, що тягнеться майже до Плакміна довгим фіордом від трьох до десяти кілометріб завширшки. Нью-Айбірія, здається, сильно поруйнована, але там видно багато людей, які відгрібають багнюку, що затопила будинки й дороги. Приземлитись було неможливо. Найбільше людських жертв, очевидно, на морському узбережжі. Навпроти Пойнтофера потопає пароплав — здається, мексиканський. Поблизу Шанделурських островів море всіяне уламками. Дощ у всій окрузі вщухає. Видимість добра.
Перші екстрені випуски нью-орлеанських газет вийшли вже після четвертої години ранку; пізніше з'являлись нові й нові випуски з новими й новими подробицями, а на восьму годину в газетах уже з'явились фотографії потерпілого від катастрофи району й карта нової затоки. О пів на дев'яту вже друкувалось інтерв'ю з видатним сейсмологом із Мемфіського університету доктором Вілбером Р. Браунелом про причини землетрусу в Луїзіані. Остаточних висновків зробити ще не можна, сказав знаменитий учений, але, як видно, цей землетрус не має нічого спільного з іще досить інтенсивною вулканічною активністю в горах Центральної Мексіки, що лежать якраз навпроти потерпілого району. Можна гадати, що нинішній землетрус має скоріш тектонічне походження, тобто він викликаний тиском гірських мас — з одного боку Скелястих гір і Сієрра-Мадре, а з другого Аппалачського нагір'я — на величезну западину Мексіканської затоки, продовженням якої є широка низовина в нижній течії річки Міссісіпі. Розколина, що починається в затоці Вермільйон, — це тільки новий і порівняно невеликий розлам, дрібний епізод у тому опусканні земної кори, внаслідок якого утворилась Мексіканська затока та Карібське море з разком Великих і Малих Антільських островів — цим залишком колишнього суцільного гірського пасма. Нема сумніву, що опускання земної кори в Центральній Америці триватиме, і слід чекати нових поштовхів, зламів та розколин; не можна виключити й того, що вермільйонська розколина — це тільки увертюра до активного тектонічного процесу, центр якого лежить у Мексіканській затоці. В такому випадку ми можемо бути свідками грандіозних геологічних катастроф, внаслідок яких майже п'ята частина території Сполучених Штатів стане морським дном. Натомість — коли це передбачення справдиться — можна з певною ймовірністю чекати, що почне підійматись морське дно в районі Антільських островів або ще далі на схід, у місцях, де, за стародавнім міфом, лежала Атлантида.
Зате, провадив заспокійливо вчений, нема поважних підстав боятися, що в потерпілих місцевостях почнеться вулканічна активність; гадані кратери, що вивергають грязюку, — це тільки вибухи болотних газів у вермільйонській розколині. Нема нічого дивного в тому, що в річкових наносах Міссісіпі утворились величезні підземні газові пухирі, які від контакту з повітрям вибухнули, піднявши вгору сотні тисяч тонн води й багна.
