Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Роулінг Джоан
— Навіть якби ви звернулися по часовороти...
— Це б не допомогло, — заперечила Герміона. — Ми розтрощили увесь запас міністерських часоворотів, коли були там влітку. Про це писали в "Щоденному віщуні".
— А-а, ну то файно, — зітхнув Геґрід. — То ви ніц не могли вдіяти... Вибачайте, що я... знаєте, як то воно... я си зажурив Араґоґом... і ще я думав, от якби ж то вас учила професорка Граблі-Планка...
Тут уже всі троє друзів категорично й лицемірно заявили, що з професорки Граблі-Планки, яка кілька разів підміняла Геґріда, вчителька була жахлива, тож урешті-решт Геґрід, махаючи їм у сутінках на прощання рукою, мав цілком життєрадісний вигляд.
— Я вмираю з голоду, — сказав Гаррі, коли Геґрід зачинив двері, і вони поспішили по темній безлюдній території до школи. Від спроб розгризти кам'яне печиво Гаррі відмовився, коли в роті загрозливо затріщав кутній зуб. — А ще я повинен увечері відбувати покарання в Снейпа, і на вечерю маю дуже мало часу...
Коли вони зайшли до замку, то помітили Кормака Маклаґена, що зібрався пройти у Велику залу. Хлопець потрапив у двері аж з другої спроби; за першим разом просто зрикошетив від одвірка. Рон зловтішно засміявся й зайшов услід за ним до зали, а от Гаррі схопив Герміону за руку й затримав.
— Що? — наче виправдовуючись, спитала Герміона.
— Якщо хочеш знати, — тихенько сказав Гаррі, — Маклаґена, здається, справді хтось приголомшив. А ти, до речі, сиділа якраз навпроти нього.
Герміона почервоніла.
— Ой, ну добре, це я зробила, — зізналася пошепки вона. — Але чув би ти, що він говорив про Рона й Джіні! Та й узагалі, характер у нього паскудний; ти ж бачив, як він зреагував на те, що його не взяли в команду... тобі такі гравці не потрібні.
— Так, — погодився Гаррі. — І справді не потрібні. Але ж хіба це чесно, Герміоно? Ти ж староста!
— Ой, не діставай, — огризнулася вона, а Гаррі засміявся.
— Що ви там робите? — підозріло запитав Рон, визираючи з-за дверей Великої зали.
— Нічого, — одночасно відповіли Гаррі й Герміона і поквапилися вслід за Роном. Гаррі аж у животі закрутило від запаху смаженого м'яса, та не встигли вони ступити й трьох кроків до ґрифіндорського столу, як дорогу їм заступив професор Слизоріг.
— Гаррі, Гаррі, саме тебе я й хотів побачити! — весело загудів він, підкручуючи кінчики моржових вусів і випинаючи величезне черево. — Я сподівався зловити тебе перед вечерею! Що ти скажеш на те, щоб перекусити в моїй кімнаті? У нас там маленьке святечко — так, збираються майбутні зірки. Прийдуть Маклаґен, Забіні й чарівна Мелінда Бобин... не знаю, чи ти з нею знайомий? Її родині належить велика мережа аптек... а ще, зрозуміло, я щиро сподіваюся, що панна Ґрейнджер теж виявить мені ласку своєю присутністю.
На цих словах Слизоріг легенько вклонився Герміоні. Було таке враження, що Рона взагалі біля них немає; Слизоріг на нього й не глянув.
— Я не зможу прийти, пане професоре, — відразу відмовився Гаррі. — Мушу відбувати покарання в професора Снейпа.
— Ой, лихо! — комічно скривився Слизоріг. — Лихо-лишенько, а я ж на тебе, Гаррі, розраховував! Словом, доведеться поговорити з Северусом і пояснити ситуацію; я впевнений, що переконаю його відкласти твоє покарання. Отож чекаю вас якнайшвидше!
І він метушливо побіг із зали.
— Снейпа він не переконає ніколи, — сказав Гаррі, коли Слизоріг був уже далеко. — Це покарання й так уже раз відкладалося; Снейп це зробив для Дамблдора, але для іншого він на поступки не піде.
— Краще б він погодився, бо я не хочу йти туди сама! — стривожилася Герміона; Гаррі знав, що вона мала на думці Маклаґена.
— Сумніваюся, що ти там будеш сама, Джіні він, мабуть, теж запросить, — буркнув Рон, розчарований тим, що Слизоріг його зігнорував.
Після вечері друзі повернулися до ґрифіндорської вежі. У вітальні не було де яблуку впасти, бо учні переважно вже повечеряли; втім, вільний столик знайти пощастило; Рон, у кепському гуморі після зустрічі зі Слизорогом, склав на грудях руки й насуплено розглядав стелю. Герміона потяглася по "Вечірній віщун", залишений кимось на стільці.
— Є щось нове? — поцікавився Гаррі.
— Наче нічого, — Герміона розгорнула газету й переглядала середні сторінки. — Ой, Роне, дивися, тут твій тато... з ним усе нормально! — швидко додала, бо Рон уже занепокоївся. — Тут просто пишуть, що він відвідував дім Мелфоїв. "Цей повторний обшук помешкання смертежерів не дав відчутних результатів. Артур Візлі, голова бюро з виявлення й конфіскації фальшивих оборонних заклять та захисних предметів, сказав, що його команда діяла на підставі конфіденційної інформації".
— Ага, моєї! — зізнався Гаррі. — Я розповів йому на Кінґс Крос про Мелфоя і ту штуку, яку він велів полагодити Борджину! Якщо вона не в них удома, отже, він проніс її з собою в Гоґвортс...
— Гаррі, та як би він це зробив? — здивовано відклала газету Герміона. — Нас же всіх обшукали, коли ми прибули.
— Справді? — вражено перепитав Гаррі. — А мене не обшукували!
— А, так, я й забула, що ти спізнився... але нас усіх Філч у вестибюлі перевірив чуйниками таємниць. Жодну темну річ приховати було неможливо, я точно знаю, що в Креба конфіскували всохлу голову. То ж бачиш — Мелфой не проніс би нічого небезпечного!
Розгубившись, Гаррі якийсь час дивився, як Джіні Візлі бавилася з карликовим пухом Арнольдом, і аж тоді знайшовся, що відповісти.
— То, може, йому прислали совою. Його мати чи ще хтось.
— Усіх сов теж перевіряють, — сказала Герміона. — Філч нам це розповів, коли тицяв, куди лише міг, ті чуйники таємниць.
Поставлений у безвихідь, Гаррі промовчав. Схоже було, що Мелфой ніяк не міг пронести до школи якусь небезпечну чи темну річ. Він з надією глянув на Рона, що сидів із складеними руками й дивився на Лаванду Браун.
— Можеш придумати, як Мелфой?..
— Ой, Гаррі, не діставай, — урвав його Рон.
— Слухай, та ми ж не винні, що Слизоріг запросив нас з Герміоною на своє дурнувате свято! Ми ж не хотіли йти, ти сам знаєш! — почав заводитися Гаррі.
— Ну, оскільки мене ні на які свята не запрошують, — звівся на ноги Рон, — то піду я, мабуть, спати.
Він побрів до дверей хлопчачої спальні, а Гаррі й Герміона дивилися йому вслід.
— Гаррі? — покликала його нова загоничка Демелза Робінс, зненацька з'явившись у нього за спиною. — Маю для тебе вістку.
— Від професора Слизорога? — з надією випростався Гаррі.
— Ні... від професора Снейпа, — сказала Демелза. Серце в Гаррі завмерло. — Він звелів тобі прийти сьогодні о пів на дев'яту в його кабінет для відбуття покарання... е-е... незважаючи на всі на світі запрошення на вечірки. І він хотів попередити, що ти сортуватимеш для уроку настійок флоберв'яків, відділяючи зогнилих від нормальних, і ще казав, що захисні рукавиці тобі не знадобляться.
— Ясно, — суворо буркнув Гаррі. — Дуже тобі, Демелзо, вдячний.
— РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ —
Срібло та опали
Де був Дамблдор, і що робив? За наступні кілька тижнів директор лише двічі траплявся Гаррі на очі. Він зрідка з'являвся в їдальні, і Гаррі визнавав слушність Герміониних припущень, що директор покидає школу на кілька днів поспіль. Невже Дамблдор забув про обіцянку проводити з Гаррі уроки? Дамблдор казав, що ці уроки пов'язані з пророцтвом; Гаррі вже було відчув піднесення і спокій, а тепер йому здавалося, ніби про нього просто забули.
У середині жовтня настав час перших у цьому семестрі відвідин Гоґсміда. Гаррі не знав, чи такі походи й далі дозволятимуть, особливо після посилення заходів безпеки в школі, але з радістю довідався, що все відбудеться, як і заплановано; завжди було приємно на кілька годин покинути територію замку.
У день подорожі Гаррі прокинувся з самого ранку, що провіщав люту негоду. Час до сніданку Гаррі гаяв, переглядаючи "Прогресивну методику зіллєваріння". Раніше він не читав підручників у ліжку; така поведінка, як слушно зазначив Рон, вважалася непристойною для всіх, окрім Герміони, яка в цьому сенсі поводилася просто дивно. Але Гаррі відчував, що "Прогресивну методику зіллєваріння", яка була колись власністю Напівкровного Принца, навряд чи можна було визнати звичайним підручником. Що довше Гаррі сидів за цією книжкою, то глибше розумів, скільки там було всього цікавого, причому не тільки корисних натяків та підказок щодо настійок, завдяки яким він здобув такий авторитет в очах Слизорога, а й дивовижних маленьких заклять та вроків, нашкрябаних закарлючками на берегах аркушів. Гаррі був переконаний, судячи з численних викреслювань та змін, що все це Принц вигадав сам.
Гаррі вже випробував кілька винайдених Принцом заклять. Скажімо, закляття, від якого блискавично виростали нігті на ногах (він перевірив його в коридорі на Кребі, і результат був доволі кумедний); вроки, що приклеювали язик до піднебіння (їх він під загальні оплески випробував двічі на Арґусові Філчі, котрий цього аж ніяк не сподівався); а найкорисніше з усіх було, мабуть, закляття "Глушилято", від якого в усіх навколо дзвеніло у вухах, тож можна було спокійно розмовляти в класі без страху бути підслуханим. Ці закляття не зацікавили тільки Герміону. Вона усім своїм виглядом незмінно висловлювала відверте несхвалення й навідріз відмовлялася підтримувати розмову, якщо Гаррі насилав на когось закляття "Глушилято".
Сидячи в ліжку, Гаррі повернув книжку боком, щоб краще роздивитися награмузляні там інструкції до якогось закляття, яке ніяк, мабуть, не вдавалося Принцові. Там було безліч закреслень і виправлень, аж нарешті, в самому куточку аркуша, були нашкрябані ось такі закарлючки:
"Левікорпус (б-мвн)"
Вітер і дощ немилосердно періщили по вікнах, Невіл голосно хропів, а Гаррі дивився на букви в дужках. Б-мвн... мало б означати "безмовне". Гаррі сумнівався, що зуміє виконати це закляття; він і далі мав труднощі з безмовними закляттями — Снейп на цьому наголошував на кожному уроці захисту від темних мистецтв. Та з іншого боку, Принц досі виявлявся значно кориснішим учителем, ніж Снейп.
Не цілячись, Гаррі махнув паличкою і подумки проказав: "Левікорпус!"
— А-а-а-а-а-а-а!
Спалахнуло світло, і в спальні стало гамірно: усі попрокидалися, а Рон заверещав. Гаррі з переляку відкинув "Прогресивну методику зіллєваріння"; Рон висів догори дриґом у повітрі, наче невидимий гачок зачепив його за ногу.
— Вибач! — гукнув Гаррі, поки Дін і Шеймус реготали, мов навіжені, а Невіл підводився з підлоги, бо впав з ліжка.
