Лоліта - Набоков Володимир
Фраза "Сувенiри й Новинки" аж почаровувала її своїм хореїчним ри мом. Якщо котрийсь кафетерiй оголошував "льодянi напої", вона механiчно реагувала на запрошення, дарма що всi напої всюди були льодянi. Це до неї звертались реклами, це вона була iдеальним споживачем, суб'єктом та об'єктом кожного пiдлого плаката. Вона стремiла — безуспiшно — обiдати тiльки там, де святий дух деякого Дункана Гайнса, автора гастрономiчного гiда, зiйшов на фасончасто розмальованi паперовi серветинки й на салати, увiнчанi сиром.
У тi днi нi я нi вона не додумались до системи грошових хабарiв, яким трохи пiзнiше суджено було так згубно вiдбитись на моїх нервах i на її моральностi. Я покладався на iншi куншти для того, щоб тримати мою малолiтню наложницю в покiрному станi i в стерпному настрої. За кiлька рокiв до того вона провела дощове лiто пiд тьмяним оком мiс Фален, у Вермонтi, в напiвзруйнованому селянському домi, що належав колись корявому, як дуб, Джонатану Гейзу, родоначальнику фамiлiї. Будинок все ще стояв серед густо порослого канадським золототисячником поля, на узбiччi дрiмучого лiсу, в кiнцi завжди розмитої дороги, за двадцять миль вiд найближчого сiльця.
Лолiтонька добре затямила цю облiзлу будiвлю, самотнiсть, старе пасовище, яке стало болотом, постiйний вiтер, усю цю набряклу сирiстю глушину; й огиду свою вона виражала окремою гримасою з ужитку американських дiтей, при якiй розтягується рот i стовщується напiввисунутий язик. I ось там-бо вона буде зi мною жити, лякав я її, в багатомiсячному, й можливо багатолiтньому, ув'язненнi i вчитись у мене французької й латини, якщо не змiниться її "теперiшня позицiя". О Шарлотто, я починав тебе розумiти! Простувата моя дiвчинка горлала: "Нi!" й в нестямному страху хапала мою рульну руку, щоразу як я повертав воза посеред шосе, нiби стримлячи тутож її умчати в тамту темну й безвихiдну глушину. Проте, чим далi ми од'їжджали на захiд, тим невiдчутнiшою ставала погроза, й менi довелося звернутись до нових ме одiв поконання.
З глибочезним стогоном стида згадую один з них, а саме визивану мною тiнь виправного закладу. Менi стачило розуму, вiд сам початку нашого спiвжиття заручитись її повним сприянням для того, щоб тримати нашi стосунки в таємницi; що ця спiвдiя мала б стати для нею другою природою, незалежно вiд жодних озлоблень на мене й вiд будь-яких iнших потрiбних їй втiх.
"Ходи-но сюди та поцiлуй татка", мовляв я бувало. "Вийди з цього кепського настрою! В свiй час, коли я ще був для тебе iдеалом мужчини (читач помiтить, як я силився пiдробитись пiд лолiтчину мову), ти завмирала, слухаючи платiвки найпершого спецiалiста по здригу-та-схлипу, боготвореного твоїми соотроковицями (Лолiта: "Моїми що? Кажи по-людськи"). Цей iдол твоїх колежанок тобi здавався схожим на таємничого Гумберта. Ба тепер я лишень старий татко — казковий батько, який оберiгає казкову доньку".
"Ma ch re Dolores! Я хочу тебе захистити, люба, вiд усiх жахiв, що трапляються з малими дiвчатками в вугiльних складах i слiпих провулках, а також, comme vous le savez trop bien, ma gentille, в лiсах, сповнених синiх ягiдок в найсинiшу пору року. Що би не вiдбулось, я зостанусь твоїм опiкуном, i якщо ти будеш вести себе добре, сподiюсь, що в скоре майбуття суд узаконить моє опiкунство. Проте, забудьмо, Долорес Гейз, так звану судову термiнологiю — термiнологiю, яка бачить рацiональним визначення: "розпусне й любострасне спожильство". Я зовсiм не злочинний сексуальний психопа , який дозволяє собi непристойнi вiльнощi з дитиною. Розбещенням займався Чарлi; я-бо займаюсь розрощенням, дитячим паростям, яке потребує окремого догляду: зверни увагу на тонку рiзницю мiж обома термiнами. Я є твiй таточко, Ло. Дивись, у мене тут є вчена книжечка про дiвчаток. Дивись, моя крихiтко, що в нiй кажуть. Цитую: "нормальна дiвчинка" — нормальна, зазнач — "нормальна дiвчинка за звичай докладає всiх сил для того, щоб сподобатись батьковi. Вона в ньому прочуває предтечу бажаного, невловимого мужчини" ("невловимого" добре сказано, клянусь тiнню Полонiя!). Мудра мати (а твоя бiдна мати стала б мудрою, якби зосталась в живих) сприяє спiлкуванню мiж батьком i донькою, бо розумiє (даруй кепський стиль), що дiвчинка виводить свою мрiю про милування й замiжжя вiд спiлкування з батьком. Та що саме хоче сказати ця бадьора книжка словом "спiлкування", яке таке "спiлкування" рекомендує вона? Знов цитую: "Серед сiцiлiйцiв статевi зносини мiж батьком i донькою приймаються, як щось природне, й на дiвчинку, яка бере участь у цих зносинах не дивиться з докором соцiальний лад, до якого вона належить". Я високо шаную сiцiлiйцiв, — це пречудовi а лети, пречудовi музики, пречудовi, вельми почтивi люди, Лолiто, i пречудовi коханцi. Та обiйдемось без вiдступiв. Допiру ми разом читали в газетi якусь лабуду про якогось порушника моральностi, який визнав, що переступив закон, проведений Манном, i перевiз прегарненьку дев'ятирiчну дiвчинку зi штату в штат з нечестивою метою, — не знаю, що вiн пiд цим розумiв. Долорес, ласочко! Тобi не дев'ять, а скоро тринадцять, i я б не радив тобi бачити в собi маленьку бiлу рабиню, а, крiм того, я не можу схвалити цей самий Mann Act, хоча б тому, що вiн пiдлягає негарному каламбуровi, якщо взяти iм'я шанобного члена конгресу за епiтет "чоловiчий": так мстять боги семантики мiщанам з туго застiбнутими гульфиками. Я твiй батько, i я говорю людською мовою, i я кохаю тебе.
Й нарештi, подивимось, що вiдбувається, якщо ти, малолiточка, звинувачена в зведеннi дорослого пiд дахом добропорядного готелю, звернулася б до полiцiї зi скаргою на те, що я тебе викрав i зґвалтував. Припустимо, що тобi повiрять. Недолiтня, яка дозволила повнолiтньому спiзнати її тiлесно, пiддає свою жертву звинуваченню в "формальному зґвалтуваннi" або в "содомському грiху другого ступеня", залежно вiд ме ода; й максимальне за це покарання — десять рокiв ув'язнення. Отже, я йду за ґрати. Гарно-с. Йду за ґрати до 1957 року. Та що тодi буде з тобою, сирiтонько? О, звичайно, твоє становище є кращим за моє. Ти потрапляєш пiд око Департаменту Громадського Нагляду — що, звiсно, звучить доволi похмуро. Зразкова жорстка наглядачка, подiбна до мiс Фален, але менш поступлива й непитуща, забере твiй губний олiвчик i прикраси. Жодних бiльше гулянок! Не знаю, чи ти чула про закони, що стосуються залежних, занедбаних, невиправних i злочинних дiтей? Поки я буду скнiти за ґратами, тобi, щасливiй, занедбанiй i так далi дитинi, пропонований буде вибiр мiж кiлькома пожиллями, на загал доволi мiж собою схожими; дисциплiнарну школу, виправний заклад, притулок для бездоглядних пiдлiткiв, або одне з тих пречудесних притулкiв для неповнолiтнiх нормопорушникiв, де дiвчатка в'яжуть всiлякi речi й виспiвують гiмни, й отримують оладки на згiрклому салi в недiлю. Туди-бо впадеш ти, Лолiто: моя Лолiта, ця Лолiта, кине свого Катулла, щоб жити там з iншими схибленими дiтьми. Просто кажучи, якщо нас удвох упiймають, тебе випатрають i впроторять, кошенятко, c'est tout. Житимеш, моя Лолiта житиме (ходи сюди, мiй кавовий розане) з тридцятьма дев'ятьма iншими дурками в брудному дортуарi (нi, будь ласка, дозволь менi...), пiд оком потворних вiдьом. Ось становище, ось вибiр. Чи не вважаєш ти, що за даних обставин, Долорес Гейз повинна лишатися вiрною своєму старому папановi?" Вдовбуючи все це, я успiшно тероризував Лолiтоньку, яка всупереч певнiй нахабнiй грайливостi витiвок i раптовим проявам дотепностi, була аж як не такою блискучою дiвчинкою, як можна було вивести з її "розумового коефiцiєнта", виданого її наставниками. Та якщо менi вдалося поставити як основу того, що i таїну й провину ми повиннi брати на двох, менi багато складнiше було пiдтримувати в нiй гарний настрiй. Щоранковим моїм завданням протягом цiлого року мандрiв було винайдення якоїсь путiвної примани — визначеної мети в часi i в просторi — котру вона могла б передчувати, аби дожити до ночi. Iнакше, кiстяк її дня, позбавлений формуючого й пiдтримливого призначення, всiдав i розвалювався. Поставлена мета могла бути чим завгодно — маяком у Вiргiнiї, яскинею в Арканзасi, переробленою на кав'ярню, колекцiєю револьверiв та скрипок десь в Аклахомi, точним вiдтворенням Лурдського Гроту в Луїзьянi, або вбогими фотографiями часiв процвiтання рудокопної справи, зiбраними в Колорадському музеї — однаково чим, та ця мета повинна була стояти проти нас, як нерухома зiрка, навiть якщо я i знав наперед, що коли ми дотнемо її, Лолiта покаже, що її зараз виверне з вiдрази.
Пускаючи в хiд географiю Сполучених Штатiв, я годинами силив створити їй на догоду позiр, що ми живемо "повним життям", що котимось до певного незвичайного задоволення. Нiколи в життi не бачив я таких гладких, поступливих дорiг, як тi що тепер розгалужувались вперед нас по залатанiй ковдрi сорока восьми штатiв. Ми жадко ковтали цi безкiнечнi шосе; в п'янкому мовчаннi пливли ми по їх чорному, бальному лиску. Лолiта була не тiльки байдужа до природи, але буремно опиралась моїм спробам звернути свою увагу на ту чи iншу чудовну окремiсть ландшафту, цiнувати який я сам навчився лиш пiсля тривалої взаємодiї з красою, завжди присутньою, завжди з подихом по обидва боки нашого недостойного шляху. Завдяки забавному поєднанню художнiх уявлень види пiвденно-американської низини здавались менi спершу схожими в загальних рисах на дещо з минулого, упiзнаване мною з усмiхом подиву, а саме на розфарбованi клейонки, що їх колись ввозили з Америки, якi чiплялись над умивальнями в середньоєвропейських дитячих i вечорами чарували сонну дитину зеленими селянськими видами, вiдбитими в них — матово-кучерявим гаєм, амбаром, стадом, ручаєм, мутною бiлиною якихось неясно квiтучих плодових садiв i, певно, ще огорожею, складеною з камiння, або гуашевими, горбами.
Проте, поступово, стрiнутi тепер прообрази цих елементарних аркадiй ставали на позирк дивнiшими мiрою мого знайомства з ними. За обробленою рiвниною, за iграшковими крiвлями мдляла затьмара нiкому не потрiбної краси там, де сiдало сонце в платиновому маревi, й теплий вiдтiнок, що нагадував зчищений персик, розходився верхнiм краєм пласкої сизої хмари, злитої з далекою романтичною димкою.
