Чужинець на чужій землі - Гайнлайн Роберт
Але тобі потрібно змусити пістолет зникнути. Ти зможеш це зробити?
Майк зробив коротку паузу.
— Думаю, я ґрокнув. Пістолет — погана річ. Але він може бути потрібний для людини, щоб залишитися цілісною.
Він подумав:
— Я можу це зробити.
— Добре. Майку, я збираюся показати тобі пістолет. Пістолет — це погана річ.
— Пістолет — це дуже погана річ. Я змушу її зникнути.
— Не змушуй його зникати, як тільки побачиш.
— Не треба?
— Ні. Я підніму пістолет і почну наводити його на тебе. Ось так. До того як я це зроблю, змусь його зникнути. Але не зупиняй мене, не роби мені боляче, не вбивай мене, не роби зі мною нічого. Лише пістолет. І також не марнуй мене, як їжу.
— О, ніколи, — переконливо сказав Майк.
— Коли ти відділишся від тіла, мій брате Джубал, я сподіваюся, що мені дозволять з'їсти тебе, шануючи та пестячи з кожним шматочком... Аж доки я ґрокну тебе з усією повнотою.
Гаршоу вгамував блювотний рефлекс, якого не відчував уже десятки років, і похмуро відповів:
— Дякую, Майку.
— Це я маю тобі дякувати, мій брате. А якщо станеться так, що мене оберуть раніше, ніж тебе, — сподіваюся, що ти вважатимеш мене вартим ґрокання. І поділишся мною із Джилл. Ти поділишся мною із Джилл? Будь ласка?
Гаршоу глянув на Джилл і побачив, що її обличчя залишалося спокійним. Він подумав про те, що вона, напевно, як медсестра, звикла і не до такого.
— Я поділюся тобою з Джилл, — урочисто пообіцяв він.
— Проте, Майку, ніхто з нас не буде сьогодні їжею, і найближчим часом також. Просто зараз я збираюся показати тобі цей пістолет, — а ти чекай, поки я скажу... і тоді ми будемо дуже обережні. Бо до того, як я буду готовий відділитися від тіла, я маю ще безліч справ.
— Я буду обережний, мій брате.
— Добре. — Гаршоу нахилився, тихо бурмочучи щось собі під ніс, і висунув нижню шухляду столу: — Дивися сюди, Майку. Бачиш пістолет? Я збираюся встати і відійти ліворуч. Я не хочу направляти його на тебе. Так... Майку, ще ні...
Гаршоу потягнувся за пістолетом вкрай застарілого поліційного зразка і витяг його з шухляди.
— Приготуйся, Майку. Зараз! — І Гаршоу зробив усе можливе, щоб направити зброю на Людину з Марса. Та раптом його руки спорожніли. Ні шоку, ні потрясіння, ні скручування — нічого: пістолет просто зник, і все.
Джубал зрозумів, що тремтить, але вгамував це.
— Ідеально, — сказав він до Майка. — Ти забрав пістолет ще до того, як я встиг його на тебе направити. Просто ідеально.
— Я щасливий.
— Так само, як і я. Дюку, камери це записали?
— Так. Я вставив нові картриджі з плівкою. Хоч ви і не просили.
— Добре. — Гаршоу зітхнув і зрозумів, що дуже втомився. — На сьогодні все, дітки. Біжіть собі. Йдіть плавати. Ти теж, Анно.
Анна сказала:
— Бос? Скажеш мені, що записалося на плівці?
— Хочеш залишитися і подивитися?
— О, ні! Я не можу. Не ті частини, які я Свідчила. Але я б хотіла знати — пізніше, — чи записали вони те, що помітила я.
— Добре.
Розділ 13
Коли вони пішли, Гаршоу почав давати інструкції Дюку, а потім сердито буркнув:
— Чого ти такий кислий?
— Бос, коли ви збираєтеся позбутися цього упиря?
— Упиря? Ну що за неотесаний селюк!
— Добре, нехай я родом з Канзасу. Але ви не знайдете жодного випадку канібалізму в Канзасі, — всі вони зафіксовані далеко на заході. У мене є власні міркування про те, хто селюк, а хто ні... Але я їстиму на кухні, аж доки ми не позбудемося його.
Гаршоу холодно відповів:
— Навіть так? Не створюй собі незручностей. Анна може підготувати папери на твоє звільнення за п'ять хвилин... І тобі знадобиться не більше десяти хвилин, щоб спакувати свої комікси та ще одну сорочку.
Дюк якраз встановлював проектор. Він зупинився і виструнчився:
— О, я не мав на увазі, що я хочу звільнитись.
— А для мене твої слова якраз це й означали.
— Але... Я хотів сказати... Що за чорт? Я їв на кухні безліч разів.
— Так і було. Через твої власні переконання або щоб створити додаткову роботу для дівчат. Або щось у тому стилі. Ти міг би отримати і сніданок у ліжко — мені-то що, — якби зміг підкупити дівчат приготувати його для тебе. Але ніхто з тих, хто спить під моїм дахом, не відмовлятиметься їсти за моїм столом через те, що не бажає їсти разом з іншими. Так сталося, що я належу до вже майже зниклого покоління: я старомодний джентльмен, а це означає, що я можу бути справді огидним сучим сином, якщо мені так захочеться. І просто зараз саме той випадок... Нечувано, щоб якийсь невихований, забобонний, упереджений селюк дозволяв собі вказувати мені, хто може, а хто не може їсти за моїм столом. Якщо я захочу вечеряти з митарями та грішниками — це моя особиста справа. Але я не розділю й шматка хліба з ханжею.
Дюк почервонів і повільно промовив:
— Я повинен був би врізати вам — і я врізав би, якби ви були мого віку.
— Не дозволяй цьому факту зупинити тебе, Дюку. Я можу бути сильнішим, ніж ти думаєш... А якщо й ні, то у бійку, ймовірно, втрутяться й інші. Думаєш, що зможеш впоратися з Людиною з Марса?
— З ним? Та я переломлю його надвоє однією рукою!
— Можливо... Якщо зможеш до нього доторкнутися.
— Що?
— Ти бачив мою спробу направити на нього револьвер. Дюку, де револьвер? Перед тим, як піти розминати біцепси, зупинися й подумай, чи що ти там робиш, — замість того щоб думати. Знайди пістолет. Потім скажеш мені, чи й досі ти думаєш, що зможеш переламати Майка надвоє. Але спочатку знайди пістолет.
Дюк наморщив лоба, потім пішов встановлювати проектор.
— Якийсь фокус. Таке показують у фільмах.
Гаршоу сказав:
— Дюку, припини бавитися з тим проектором. Сядь. Після того як ти підеш, я подбаю про нього, і самостійно запущу плівку. Але перед тим я хотів би поговорити з тобою кілька хвилин.
— Що? Джубале, я не хочу, щоб ви чіпали цей проектор. Кожного разу, коли ви це робите, то виводите його з ладу. Це чутливий пристрій.
— Я сказав, сядь.
— Але...
— Це мій проектор, Дюку. Я зламаю цю чортову штуку, якщо захочу. Чи покличу Ларрі, щоб він увімкнув його для мене. Але не прийму послуг від людини, яка відмовилася зі мною працювати.
— Дідько, я не відмовлявся! Ви стали вередливі й глухі й звільнили мене без причини.
— Сядь, Дюку, — тихо сказав Гаршоу. — Просто сядь... і дозволь мені врятувати тобі життя — або забирайся звідси так швидко, як тільки зможеш. Одяг і зарплатню я відправлю слідом. Не зупиняйся, щоб спакувати речі: це надто ризиковано, до цього ти можеш і не дожити.
— Що, в дідька, це означає?
— Саме те, що я й сказав. Дюку, не має значення чи звільнився ти сам, чи тебе звільнили; ти перестав тут працювати, коли заявив, що більше не їстимеш за моїм столом. Тим не менше, думаю, тобі не сподобається, якщо тебе вб'ють у моєму домі. Тож сядь і дозволь мені зробити все, щоб цього уникнути.
Дюк здавався наляканим, відкрив рот, закрив його і сів. Гаршоу продовжував:
— Ти водний брат Майка?
— Що? Звичайно ж, ні. О, я чув подібні балачки — але це, якщо запитаєте мене, пуста маячня.
— Це не маячня, і тебе ніхто ні про що не питав; ти не достатньо знаєш, щоб мати про це свою думку. — Гаршоу гмикнув.
— Дуже погано. Я не збирався тебе звільняти — і я, Дюку, не хочу цього робити; ти гарно виконував свою роботу з обслуговування приладів, таким чином оберігаючи мене від роздратування на цю механічну буфонаду, в якій я абсолютно не розбираюся. Але я мушу не просто безпечно вивести тебе звідси, але й з'ясувати, хто тут ще не водний брат Майка, і простежити за тим, щоб вони або стали ними, — або забрати їх звідси до того, як з ними щось трапиться.
Джубал покусував губу, пильно вдивляючись у стелю.
— Можливо, вистачить точної офіційної обіцянки від Майка не шкодити нікому без спеціального дозволу. Гм... Ні, я не можу ризикувати: тут надто часто клеять дурня, тому завжди є така можливість, що Майк може неправильно зрозуміти те, що насправді є лише розвагою. Скажімо, якщо ти — або, ймовірніше, Ларрі, оскільки тебе вже тут не буде — візьме й штовхне Джилл у басейн, то може опинитися там же, де й той пістолет, — іще до того, як я зможу пояснити Майку, що це просто розвага і Джилл нічого не загрожує. Я не хочу, щоб Ларрі помер через недогляд. Він має право розібратися зі своїми чортовими дурницями без того, щоб йому вкоротили віку через мою безтурботність. Дюку, я вірю, що кожен сам несе свій хрест... Але, тим не менше, немає виправдання дорослому, який замість іграшки дає дитині протипіхотну міну.
Дюк повільно промовив:
— Бос, це звучить так, начебто у вас поїхав дах. Це дурниці. Майк і мухи не образить; я відмовився через всі ці балачки про канібалізм, але не зрозумійте мене неправильно: я ж знаю, що він — просто дикун і просто не знає нічого іншого. Прокляття, бос, та він же спокійний, як ягня. Він ніколи нікому не зашкодить.
— Ти так думаєш?
— Впевнений.
— Ну що ж, у тебе в кімнаті є два чи три пістолети. Я кажу тобі, що він небезпечний і що сезон полювання на марсіан відкрито. Тож обери пістолет, якому ти довіряєш, спустись вниз, до басейну, і вбий його. Не хвилюйся про закон: я буду твоїм адвокатом і гарантую, що тебе ніколи ні в чому не звинуватять. Ну ж бо, зроби це!
— Джубале... Але ж ви ж не це маєте на увазі.
— Ні. Ні, я справді маю на увазі саме це. Тому що ти не зможеш. Якщо ти спробуєш, твій пістолет опиниться там же, де і мій револьвер, а якщо ти його розлютиш, то напевно зникнеш разом із пістолетом. Дюку, ти не знаєш, з чим маєш справу. І навіть я не до кінця впевнений, що розумію, який же він небезпечний — не те, що ти. Майк не "спокійний, як ягня", і він не дикун. Підозрюю, що це ми дикуни. Ти колись тримав змій?
— Гм... Ні.
— А я тримав — ще у дитинстві. Думав тоді, що стану зоологом. Одного разу взимку десь у Флориді я вполював, як мені здалося, червоного вужа. Знаєш, як вони виглядають?
— Я не люблю змій.
— Знову упередженість — класова упередженість. Більшість змій безпечні і корисні, а доглядати за ними весело. Червоний вуж гарний — він червоного, чорного і жовтого кольорів, це покірний і вродливий домашній улюбленець. Я думав, що подобаюся цьому маленькому другові, — нехай навіть у його туманній манері рептилії. Звісно ж, я знав, як поводитися зі зміями, як не тривожити їх і не давати їм можливості вкусити: тому що навіть укус неотруйної змії — це не дуже приємна річ.