Чужинець на чужій землі - Гайнлайн Роберт

А інколи й узагалі не міг цього зробити. Я ніколи не могла дослідити цей феномен достатньо ретельно, щоб впевнено свідчити про це... Частково тому, що зазвичай теж пила разом з ним.

— Виходить, ти ніколи не бачила нічого схожого на це?

— Ні.

— Гм... З мене досить твого професіоналізму; я переконався в тому, у чому хотів. Але якщо ти хочеш залишитися і подивитися, що ще трапиться, вішай свою мантію та витягуй стільця.

— Дякую. Я зроблю і те, і те. Але, з огляду на лекцію, яку ти прочитав Джилл про мечеті та синагоги, спочатку я піду до себе в кімнату. Не хочу створювати пробіли у навіюванні ідей.

— Одягнися. Коли вийдеш, розбуди Дюка і скажи йому, що я хочу знову оглянути камери.

— Так, бос. Поки мене не буде, простежте за тим, щоб не трапилося щось надзвичайне.

І Анна пішла до виходу.

— Нічого не обіцяю. Майку, сядь ось тут, біля мого столу. Ти також, Джилл — зберіться довкола. А зараз, Майку, скажи: чи можеш ти підняти ту попільничку? Покажи мені.

— Так, Джубале! — Сміт протягнув руку і взяв її у долоню.

— Ні, ні!

— Я зробив неправильно?

— Ні, це була моя помилка. Майку, опусти її. Я хотів дізнатися, чи можеш ти її підняти, не торкаючись руками?

— Так, Джубале.

— Ну і? Ти надто втомлений?

— Я не надто втомився.

— Тоді що трапилося? Чи тут теж має бути "неправильність"?

— Ні, Джубале.

— Джубале, — переклала Джилл, — ви не сказали йому це зробити, а просто запитали, чи він може.

— Ох... — Джубал здавався вкрай спантеличеним. — Мені варто це запам'ятати... Майку, чи ти не будеш таким ласкавим і, не торкаючись руками, не піднімеш цю попільничку на один фут над цим столом?

— Так, Джубале.

Попільничка піднялася і нерухомо зависла над столом.

— Вимірювати будеш? — з тривогою сказав Майк. — Якщо я зробив щось не так, то можу підняти її чи опустити.

— Все чудово! Ти можеш тримати її там? Якщо втомишся — скажи мені.

— Я можу. Я скажу.

— Можеш підняти щось іще одночасно? Скажімо, цей олівець? Якщо можеш, зроби це.

— Так, Джубале. — Олівець сам собою піднявся до попільнички.

На його прохання до цих предметів у повітрі Майк додав іще й інші маленькі речі зі столу. Анна повернулася, сіла у крісло і мовчки спостерігала за виставою. Зайшов Дюк, який приніс з собою розкладну драбину; він глянув на гурт, потім глянув удруге, але нічого не сказав, встановивши драбину в кутку. Нарешті Майк із сумнівом промовив:

— Я не впевнений, Джубале. Я... — Він зупинився і, здавалося, шукав правильне слово. — Я дурень у таких справах.

— Не називай себе так.

— Думаю, що ще одне. Сподіваюся.

По той бік столу ворухнулося прес-пап'є, потім піднялося в повітря... І тут десь із десяток підвішених предметів одразу посипалися додолу. Здавалося, що Майк розридався, — хоча сліз не було видно.

— Джубале, вибач. Мені дуже прикро.

Джубал поляскав його по плечі:

— Ти повинен пишатися, а не просити вибачення. Синку, ти навіть не розумієш цього, але те, що ти зробив... — Джубал шукав порівняння, швидко відкидаючи безліч тих, що спадали йому на думку, тому що розумів, що вони не мають нічого спільного з досвідом Майка. — Те, що ти зробив, — значно важче, ніж зав'язування шнурків, значно дивовижніше для нас, ніж ідеальний стрибок у воду. Ти зробив те, що для нас "ох, радісно, радісно й прекрасно". Ґрокаєш?

Майк здавався здивованим:

— Я не впевнений, Джубале. Мені не повинно бути соромно?

— Тобі не повинно бути соромно. Ти повинен пишатися.

— Так, Джубале, — задоволено відповів він, — я пишаюся.

— Добре. Майку, я це можу підняти навіть одну попільничку, не торкаючись її руками.

Сміт здавався наляканим.

— Ти не можеш?

— Ні. Ти можеш мене навчити?

— Так, Джубале. Ти... — Сміт розгублено замовк. — У мене знову немає слів. Пробач. Але я читатиму, і читатиму, і читатиму, аж доки не знайду потрібних слів. Тоді я навчу тебе, мій брате.

— Не бери це близько до серця.

— Перепрошую.

— Майку, не засмучуйся, якщо не знайдеш правильних слів. В англійській мові їх просто може не бути.

Сміт довго над цим думав.

— Тоді я навчу свого брата мови свого гнізда.

— Можливо. Я б залюбки спробував — але ти спізнився років так на п'ятдесят.

— Я діяв неправильно?

— Ні. Я пишаюся тобою. Можеш почати, спробувавши навчити своєї мови Джилл.

— Це зашкодить моєму горлу, — вставила вона.

— Спробуй полоскання з аспірином. — Джубал глянув на неї. — Це дурна відмовка, сестро, але так трапилося, що це дає мені виправдання, щоб найняти тебе... Тому що я сумніваюся в тому, що вони коли-небудь візьмуть тебе назад у Бетесду. Тож добре; відтепер ти мій штатний помічник у дослідженні марсіанської лінгвістики. Це може включати кілька додаткових обов'язків; обговори це з дівчатами. Анно, підготуй папери і переконайся, що її внесли у податковий реєстр.

— Вона допомагає на кухні з першого ж дня. Мені датувати заднім числом?

Джубал знизав плечима:

— Не турбуй мене деталями.

— Але, Джубале, — різко запротестувала Джилл, — не думаю, що я зможу вивчити марсіанську!

— Ти можеш спробувати, чи не так? Це все, що колись зробив Колумб.

— Але...

— Що то було за марне базікання про "вдячність"? Ти візьмешся до роботи чи ні?

Джилл прикусила губу:

— Візьмуся. Так... Босе.

Сміт сором'язливо витягнув руку і доторкнувся до її руки:

— Джилл... Я навчу.

Джилл накрила його руку.

— Дякую, Майку. — Вона глянула на Гаршоу. — І я збираюся вивчити її лише вам на зло!

Він тепло їй посміхнувся:

— Цей мотив я ідеально ґрокаю, — тоді ти точно її вивчиш. А зараз — до роботи... Майку, що ще ти можеш робити з того, що не можемо ми? Окрім того, що ти змушуєш речі зникати, коли вони мають "неправильність", та піднімати предмети, не торкаючись їх.

Сміт здавався розгубленим.

— Я не знаю.

— А як він може знати, — запротестувала Джилл, — якщо він точно не знає, що ми можемо робити, а що — ні?

— Гм... Так, Анно. Зміни назву посади на "штатний помічник із досліджень марсіанської лінгвістики, культури і техніки". Джилл, у вивченні цієї мови ти будеш спотикатися на марсіанських речах, які відрізнятимуться, — справді відрізнятимуться — від наших. І коли це станеться, скажи мені. Про все і про будь-що стосовно їхньої культури можна буде здогадатися з форми їхньої мови, — і очевидно те, що ти достатньо молода, щоб навчитися думати як марсіани... Але я сумніваюся, що це вийде у мене. А ти, Майку, якщо помітиш ще щось таке, що ти вмієш робити, а ми — ні, будь ласка, скажи мені.

— Я скажу, Джубале. Що це може бути?

— Я не знаю. Щось схоже на те, що ти щойно робив... І вміння залишатися на дні басейну значно довше, ніж це можемо ми. Гм... Дюку!

— Так, бос? У мене руки зайняті плівкою. Не заважайте!

— Ти ж можеш говорити, чи не так? Я помітив, що вода у басейні дуже темна.

— Так. Я збирався додати очисник вночі і почистити басейн вранці.

— Як аналіз?

— Аналіз в нормі, вода така безпечна, що її можна подавати на стіл. Вона просто на вигляд брудна.

— Нехай ще трохи залишається темною. Тест незвичайний. Я дам тобі знати, коли захочу почистити її.

— Чорт, бос, ніхто не любить плавати у басейні, який виглядає як помиї. Якби у мене було на цьому тижні менше справ, то я б уже давно це зробив.

— Той, хто настільки вередливий, щоб плавати, нехай залишається сухим. Досить це розжовувати, Дюку. Я поясню пізніше. Плівки готові?

— П'ять хвилин.

— Добре. Майку, ти знаєш, що таке пістолет?

— Пістолет, — обережно відповів Сміт, — це частина артилерійського знаряддя, призначена для того, щоб метати кулі під тиском невеликого вибуху, — пороху у стволі чи у закупореній бочці, де...

— Добре, добре. Ти це ґрокнув?

— Не впевнений.

— Ти коли-небудь бачив пістолет?

— Я не знаю.

— Ну точно ж бачив, — перебила Джилл. — Майку, згадай, про що ми говорили тоді у кімнаті з травою на підлозі, — але не засмучуйся! Великий чоловік вдарив мене, ти пам'ятаєш.

— Так.

— Інший чоловік щось на мене направив. У його руці.

— Так. Він направив на тебе погану річ.

— То був пістолет.

— Я думав, що слово для тієї поганої речі могло бути "пістолет". У "Новому міжнародному словнику англійської мови" Вебстера, третє видання, надруковане у...

— Все добре, синку, — поспіхом сказав Гаршоу, — то точно був пістолет. А зараз уважно мене послухай. Якщо хтось знову направить пістолет на Джилл, що ти зробиш?

Сміт замовк, і цього разу пауза була значно довшою.

— Ви будете гніватися, якщо я знову змарную їжу?

— Ні, ми не будемо гніватися. За таких обставин ніхто не буде гніватися на тебе. Але я намагаюся з'ясувати щось інше. Чи можеш ти змусити зникнути лише пістолет — без того, Щоб зникала людини, яка його тримає?

Сміт це обміркував:

— Зберегти їжу?

— Ох, це не зовсім те, що я маю на увазі. Чи можеш ти змусити зникнути пістолет, не зробивши людині боляче?

— Джубале, йому зовсім не буде боляче. Я змушу зникнути пістолет, але людину я просто зупиню. Вона не відчує болю. Просто відділиться від тіла. Їжа, яку вона залишить після себе, зовсім не буде зіпсована.

Гаршоу зітхнув.

— Так, я впевнений, що так і буде. Але ти можеш змусити зникнути лише пістолет? І більше нічого не робити? Не "зупиняти" людину, не вбивати його; просто дозволити йому жити далі?

Сміт над цим задумався.

— Значно легше робити все разом. Але, Джубале, якщо я дозволю йому залишитися цільним, він все одно може нашкодити Джилл. Чи, принаймні, так я ґрокаю.

Джубал мовчав достатньо довго для того, щоб нагадати собі, що ця дитяча невинність не була ані дитячою, ані невинністю. Це був факт ускладнення в культурі, яка, як він почав усвідомлювати, хоч і поки що туманно, якимось загадковим чином опинилась далеко попереду від людської... А ще те, що ці наївні коментарі належали надлюдині — чи тому, хто живе, як надлюдина. Потім, дуже обережно добираючи слова — тому що він обміркував небезпечний експеримент і не хотів спричинити катастрофу семантичними нерозуміннями, — він відповів Смітові:

— Майку... Якщо ти простягнеш руку... На "точці перетину кривих"... Коли ти муситимеш зробити щось, щоб захистити Джилл, — зроби це.

— Так, Джубале. Зроблю.

— Не переймайся марнуванням їжі. Не хвилюйся нічим іншим. Захищай Джилл.

— Завжди. Захищатиму Джилл.

— Добре. Але припустімо, що чоловік навів пістолет на когось іншого чи просто тримає його у руці. Припустімо, ти не хочеш, або тобі не потрібно його вбивати...