Хліб по воді - Шоу Ірвін

О, спагєтті — страва богів! Не хочу здатися старомодною, але прогрес теж повинен мати якісь межі. Вони вже довели Лазуровий берег до того, що він тепер скидається на Майамі-Біч, але я з аеропорту відразу шасть до свого гніздечка — це в горах, біля Мужена,— і нікуди з нього ногою не ступну, хіба що вийду погуляти в своєму саду. Ви ж знаєте Мужен, містере Стренд, чи не так?

— Аллен,— галантно Швив Стренд, подумавши про те, з якою , ж тоді швидкістю і як довго розмовляє місіс Робертс, коли вона не висмажена перельотом через океан.

— Аллен! — проказала вона за ним.— Колись я мала кавалера з таким ім'ям. То був юнак просто неземної краси. Його завжди питали, чи не хоче він зніматись у кіно. Але він надто серйозно захоплювався кінними перегонами. А коли я вийшла заміж за свого чоловіка, він. так занепав духом, що одружився з жінкою, яка уже вчетверте була розлучена. Вона одержувала величезні аліменти! Він приїжджав з нею до нас у гості, і три дні Аллен ходив коло мене як хмара. Ми вже натякали, ніби збираємося до Іскії, щоб якось викурити їх із дому. Вульгарна штучка, та його дружина. Уявляєте собі, засмагала без ліфчика! Ви знаєте, вона до нестями пишалася своїми грудьми. Вона починала на стадіоні Техаського університету — стрибала там перед глядачами й давала сигнал, коли треба плескати, а її перший чоловік грав у футбол за "Даллас" і весь час її лупцював. Я не знайшла в своєму серці сили, щоб засудити його. Ви й ваша чарівна дружина —господи, вона ж просто диво! — ви повинні приїхати до мене в Мужен. Ви часто буваєте у Франції?

— Ні,— відповів Стренд, намагаючись зосередити свою увагу на апетитному соковитому шматку баранини в себе на тарілці.— Не часто.

— Мужен вам сподобається. Райський куточок, схований у горах! Мій чоловік купив мені цю віллу як весільний дарунок. Другого такого чоловіка я не знаю. Він мав ділові контакти в усьому світі. Назвіть що завгодно, тобто яку завгодно країну — і він мав там фірму. Йому, звісно ж, страшенно часто й довго доводилось не бувати вдома...

"Не важко здогадатися, чому його часто й довго не бувало .вдома!"—зловтішно подумав Стренд.

— Це й наштовхнуло мене на думку взятися за доброчинну діяльність,— провадила Лінда Робертс.— Усе сама й сама... В таких випадг ках інші жінки звичайно заводять собі коханців.— Вона знову засміялася— на повен голос, майже істерично.— Хоча мій чоловік був не з добрих людей, зовсім ні. Таким його не назвеш. Так от, добродійність заповнила величезну пустку в моєму житті, містере Стренд, тобто я хотіла сказати — Аллене. Зараз я звільню вас від свого товариства. Онде Неллі Соломон просто вмирає вже, так хоче з вами поговорити, я добре бачу. А я собі сидітиму крячкою.

Місіс Соломон сиділа від Стренда ліворуч, і він вдячно повернувся до неї. Поки Лінда Робертс виголошувала свій монолог, Леслі раз чи двічі подивилася через стіл і співчутливо-іронічно всміхнулася Алленові.

Місіс Соломон їла старанно, мовчки, її очі дивилися в тарілку. Доктор Колдуелл, що сидів ліворуч від неї, тихо, довірливим тоном розмовляв з Леслі — майже весь вечір, як помітив Аллен. Потім Леслі розповіла йому, нібито Колдуелл переїхав практикувати до Хемптона, бо, як він пояснив, у місті ніколи не міг знайти, де припаркувати машину, коли виїздив на виклики. Колдуелл також глибоко цікавився музикою, добре на ній розумівся, як дійшла висновку Леслі, і не молов дурниць. Він справив на неї враження чоловіка не досить дипломатичного, проте, як їй здалося, це був лікар того типу, що їх хворі просто боготворять.

— Ви сюди на ціле літо? — спитав Стренд у місіс Соломон, бо ж розмову треба було якось почати.

— Ми наймаємо віллу,— відповіла місіс Соломон.— Оце вже друге літо.— Вона мала м'яку південну вимову. "Алабама",— подумав Стренд.— Але Герб хоче купити тут будинок.

— Це справді гарний куточок,— погодився Стренд.

— Коли не граєш у гольф,— сказала місіс Соломон,

— Як це? —здивувався Стренд.

— Коли у вас прізвище Соломон,— промовила вона,— то раптом

виявляється. Що в клубі дуже суворі правила прийому нових членів. Не знаю, чи вам зрозуміло, що я маю на увазі.

— Зрозуміло,— ніяково .сказав :Стренд.

— Зрештою, нічого страшного в цьому нема! — мовила місіс Соломон з веселою усмішкою. В неї були гострі, гарні білі зубки, і усмішка пом'якшувала вираз її обличчя. — Думаю, будинок ми купимо. Тільки в клубі звертають увагу на те, хто ти такий. А в будь-якому іншому місці, нехай ти хоч папуас, тебе однаково запросять на вечірку. П'ятдесят років тому ірландців теж не пускали в клуби. Тим то багаті ірландці оселялися в Саутхемптоні окремо. П'ятдесят років не так уже й багато, щоб дочекатись, коли тобі дозволять пограти в гольф, правда ж? — місіс Соломон знову усміхнулася.

"А вона досить мила жінка,— подумав Стренд.—Якщо Хейзенові потрібна коханка, то хай би краще вибрав Неллі Соломон, ніж Лінду Робертс".

— Сказати щиро, мені тут дуже подобається,— провадила місіс Соломон. — Пляж прекрасний. Рассел дозволяє мені коли завгодно користуватися кортом... А завтра я гратиму з вашою дочкою. Я чула в неї добре виходить... До Нью-Йорка звідси недалеко, і Герб завжди зможе швиденько повернутись, якщо йому подзвонять із контори. Гербові не вадить те, що він єврей. Навіть допомагає в бізнесі.

А що це за біанес?.

— Хіба— Рассел вам. не розповідав?

— Ні, він сказав тільки, що на вечерю прийдуть кілька приємних людей.

— Він дуже хотів, щоб ми прийшли й познайомилися з вами. Ми навіть відмовилися від іншого запрошення.

— Я радий, що ви прийшли.

— Ви дуже люб'язний. І Рассел так казав.— Вона знов усміхнулася.— Мій Герберт наймає оркестри, влаштовує концерти — рок,. кантрі, джаз, спірічуелз... Усяке таке. Що завгодно. Вам варто побачити, декого з тих, хто буває у нас удома.

— Розумію,— мовив— Стренд і похитав головою. Добряга Хейзен! Про кожного подбає. Він не— просто так. попросив Джіммі взяти гітару. А ще, мабуть, Хейзенові здалося, ніби котресь із його, Алленової, сім'ї нездорове на вигляд або в когось малокрів'я чи перша стадія якоїсь жахливої хвороби, тому він і запросив сюди доктора Колдуелла — щоб той поставив нишком діагноз.

— Отак я й зустріла Герберта,— провадила місіс Соломон.— Мені здавалося, що я співачка.

— І як же все обернулося?

Вона здвигнула плечима.

— Він звільнив мене від ілюзій. Коли йдеться про талант, мудрого Герба не ошукаєш. "Бідолашна дівчина! — сказав він після того, як послухав мене.— Доведеться одружитися з тобою".— Вона пирснула . й закохано подивилась на свого чоловіка. Потім споважніла і знов узялася їсти.— Я дуже люблю ходити до Рассела на вечірки. Вони в нього такі... такі неіетхемптонські. Він колекціонує різних диваків... Як-от ми з Гербом...

— І ми,— докинув Стренд.

Місіс Соломон подарувала йому коротку, по-дитячому змовницьку усмішку.

— Я не збиралася цього казати.

Стрендові подобалася ця щира, вродлива молода жінка з її пух-. кенькою привабливою фігурою, яка, коли місіс Соломон і далі так їстиме, через кілька років уже не буде така приваблива.

— Він дуже, уважний господар, наш Рассел,— промовив Аллен.

— Чудовий! — відповіла місіс Соломон із повним ротом— Ви були у нього вдома в Нью-Йорку?

— Ні.

— Проти його, нью-йоркського будинку це — убогий кемпінг, сказала місіс Соломон, не перестаючи жувати.— Аж дивно влаштовує такі банкети, а сам майже нічого не їсть. Ви помітили?

— Помітив.

— А Герб каже, що коли б він мав такий винний погріб, як у Рас-села, то поки й віку навряд чи хоч раз дихнув би тверезо!

— У вас там усе гаразд, Неллі? — гукнув Хейзен до місіс Соломон.

Чудесно! —відповіла та.— Ми саме вихваляємо вас.

— Продовжуйте в тому ж дусі! — гукнув Хейзен і підніс за неї келих. Потім знов обернувся до Леслі.

— А ці зелені боби вельми смачні! Як вам? — спитала з повним ротом місіс Соломон, зосереджена пережовуючи їжу.

— Це флажолет, така квасоля,— втрутилася місіс Робертс. Вона не додержала своєї обіцянки сидіти крячкою.— У Франції її традиційно подають із жіго — баранячим окостом.

— Дякую, Ліндо,— мовила місіс Соломон.— Ми в Алабамі традиційно подаємо солодку картоплю з нашим "жіго".— І вона легенько штовхнула Стренда під столом ногою.

Той ледве стримався, щоб не засміятись.

Після вечері Аллен викурив другу сигару. Він завважив, що коли цього разу містер Кетлі обходив гостей з коробкою, Джіммі сигари не взяв. Всі вийшли на терасу, щоб помилуватися місяцем, який висів над океаном. Леслі стояла біля Аллена, і він обняв її за стан.

— Тобі тут добре? — запитав він.

— Чудово! — відповіла вона.— Та чи подобатиметься тобі після цього те, що готую я?

— В понеділок я дам у "Тайме" оголошення, що шукаю першокласного кухаря!

Леслі засміялася.

— Дивовижна людина цей Рассел. Таке враження, ніби він знається на всьому. На політиці, мистецтві, фінансовій справі — на чому завгодно. При ньому я сама собі здаюся безнадійно темною. До того ж він скрізь бував.

— Ми теж,— сказав Аллен.— У Музеї сучасного мистецтва, в китайському кварталі, у Бронксі...

— Ох, мовчи вже, Аллене! — лагідно мовила Леслі.— Я зовсім не нарікаю. Але нам, мабуть, і справді слід трохи поїздити. Могли б на чомусь заощадити..,

— На чому?

— Ну... на чому-небудь,—нерішуче промовила Леслі.— Рассел порадив мені більше малювати. Аж дивно: він тільки двічі був у нас удома,— і то першого разу можна не рахувати,— а пам'ятає кожнісіньку деталь на двох моїх малюнках у вітальні. На його думку, вони своєрідні. Уявляєш?! Ота моя мазанина! Я, кажу йому, малюю лише тоді, коли на душі в мене самотньо, а він відповідає, що в такому разі мені варто почувати себе самотньою якомога частіше. Гадаєш, це він просто так, з увічливості? Хоче зробити мені приємність?

— Ні,— заперечив Аллен.— Він не намагається зробити тобі приємність. Я завжди казав, що мені подобаються твої малюнки.

— Це зовсім інше. Ти — мій чоловік, що ж тобі ще лишається казати, бідолашному? Як я тобі сьогодні здаюся? — Голос її прозвучав стурбовано.

— Дама, яка сиділа праворуч від мене, сказала, що ти просто диво.

— Я просто диво? Тобто дивовижно гарна чи дивовижно страшна?

— Дивовижно гарна.

— От приємні люди зібралися!—сказала Леслі,—І Джіммі з Керолайн дуже гарно поводяться.

— Тебе це дивує?

Леслі міцно стисла його руку.

— Ні,— мовила вона.— Я вже надивилася на місяць і трохи змерзла..