Хліб по воді - Шоу Ірвін
Коли Аллен запротестував, хлопець сказав, що минулого разу за ленчем Хейзен йому розповів, нібито чув захоплені відгуки про його концерт у барі в Бріджхемптоні. Тому Хейзен, мовляв, захотів почути, як він грає.
— Гаразд. Гітару бери. Тільки, бога ради, не грай, поки тебе не попросять!
Леслі трохи непокоїлась через те, що їй знову доведеться пропустити в суботу уроки. Але Керолайн, наперед радіючи вихідним, так заразила всіх своїм настроєм, що тепер Леслі щиро привіталася до Хейзена, коли той вийшов разом з Конроєм із машини, щоб допомогти їм покласти до багажника речі. День видався теплий, навіть жаркуватий, і
на, наступні дні радіо обіцяло таку саму погоду, Джіммі . висловив те, що відчували всі, коли сказав Хейленові.
— Я зроду не відпочивав краще і не бачив людей приємніших, ніж у вас на узбережжі!
...Коли, вони приїхали, було, ще видно й так само жарко.
До вечері ще досить часу, — сказав Хейзен.— Давайте всі скупаємося в океані. Змиємо з себе місто!
Ця пропозиція сподобалась навіть Алленові — він-бо цілий день пропарився, на роботі. Дружина й діти знали, які в нього ноги, і досі вже й Хейзен, певно, здогадався, що Аллен — не атлет. Коли хвилин за п'ятнадцять усі зібралися на пляжі, Керолайн і Джіммі з дикими вигуками пострибали у воду й почали весело хлюпатись. Хейзен кинувся в океан так, наче хотів приборкати хвилі, Леслі з. Алленом спостерігали, як він рвучко поплив від берега, вдаючи, ніби змагається з Керолайн, яка легко вимахувала руками й розтинала воду досить-таки швидко.
Леслі в своєму темному суцільному купальнику виглядала просто розкішно. її міцні гарні ноги в промінні призахідного сонця відливали бронзою. Вона не була така тілиста, як та жінка на картині Ренуара в їхній спальні, проте Аллен задоволено подумав, що якби Ренуар був живий, він би з радістю використав Леслі як натуру. Вона ввійшла у воду спокійно, але потім упала на хвилю й попливла, ритмічно вимахуючи руками, туди, де за водорізом купався Джіммі. Аллен відходив від берега обережно, йому все здавалося, що плавки теліпають-ся на його худих ногах. Та тільки-но все тіло сховалось у хвилях, він одразу відчув себе легким, бадьорим, шкіра приємно напружилась у прохолодній воді. Він так ляпав руками по. воді, коли плив, що Елінор якось назвала цей його стиль "найповільнішим: у історії плавання, ав.-. стралійським кролем".
.Сонце вже висіло зовсім низько над обрієм, коли вони повилазили з води. Аллен трохи тремтів; він помітив, що Леслі, витираючись, рушником, теж тремтить. Вони всміхнулись одне одному.
Я наче на десять років помолодшав. — сказав він.
Це просто розкіш — тремтіти в такий жаркий день, як сьогодні! — відповіла Леслі, струшуючи з кіс краплі води.
Коли Аллен, залишивши Леслі одягатись до вечері, спустився вниз, Хейзен зі склянкою в руці вже сидів у вітальні. На ньому були червоні штани, сорочка з відкладним коміром лляний піджак. Він сказав їм, що .влаштовує сьогодні невеличку вечірку, і Аллен дбайливо одягся — сірі штани, голуба фланелева куртка, яку . Леслі випрасувала, перед поїздкою, і краватка.
— Приєднаєтесь? — спитав Хейзен, підносячи склянку.
— Дякую, поки що ні,— відповів Аллен. — Мені й так добре.
— Щаслиий ви чоловік! — промовив Хейзен. — Купання й мене збадьорило. Океан сьогодні лагідний. Але так буває не завжди. Минулого літа на цьому пляжі втопився чоловік. Скажіть дітям, хай .будуть обережні. — Він надпив зі склянки й раптом сказав: — Я хочу попросити у вас пробачення за оту пяну сцену минулого разу.
— Я про це вже й забув, — відповів Стренд.
— Ви не забули, Аллене, я певен,—сказав Хейзен, пильно подивившись на нього. — У мене видався тоді пекельний день. Просто жахливий. Такого більш не станеться, — і він рішуче змахнув рукою, показуючи, що той день пішов у небуття. — До речі, вчора я випадково зустрів Елінор. Вона вам, казала, що ми трохи випили?
— Ні.— "Отакої! Вдома не п'є, а дивись, до вечора то там то там чарку й перехилить!" — Вона нічого не розповідала
Хейзен кивнув.
— У неї голова забита важливими думками. Неподалік від моєї контори є бар, я туди часом заглядаю після роботи вихилити чарчину. Виявляється, там поруч і її контора. З нею був той молодик. Містер Джанеллі.— Він зробив паузу, ніби хотів перевірити, яке враження справить це ім'я на Оренда,
— Я бачився з ним тільки один раз,—спокійно мовив Аллен.— Та й то недовго. У вашому домі, до речі.
— А, так-так!—згадав Хейзен.— Він мені казав, що будинок йому сподобався. Вони так щиро наполягали, щоб я сів до їхнього столика! За склянкою Елінор трохи розповіла мені про себе,
— Коли дівчата в такому віці,— сказав Аллен,— це, видно, головна тема їхніх розмов.
Хейзен усміхнувся.
— У чоловіків те саме: Ви пам'ятаєте, про що ви здебільшого розмовляли, коли вам було двадцять два?
— Не дуже. То було давно. Майже тридцять років минуло.— Аллен замислився, намагаючись пригадати той час. Найближчим його товаришем був тоді такий собі О'Моллі, його однокурсник, який називав себе троцькістом. Алленові ще пригадалося, що він дуже розчарував того свого приятеля. О'Моллі твердив, ніби його, Стренда, цікавить лише кар'єра і сліпа покора тому, що О'Моллі називав "системою". Та "система", запевняв О'Моллі,— суцільний обман і шахрайство; війну, мовляв, виграно, але її принципи цинічно розтоптано; перемогу про-гавлено; Маккарті — мракобіс і загрожує Америці фашизмом; кривавий британський імперіалізм гвалтує Ірландію... О'Моллі ладен був воювати на всі фронти й шукав барикад, щоб їх захищати. Давня історія... "Цікаво,— подумав Аллен,—1 що сталося з О'Моллі й чи знайшов він свої барикади?"
— Здається, ми тоді розмовляли переважно про політику,— сказав Стренд.
Хейзен кивнув головою.
— О, це тема серйозна! Ви коли-небудь служили в армії? Воювали в Кореї?
— Ні. На медичній комісії в мене знайшли шуми в серці. Я про них і не здогадувався, вони мене ніколи не турбували.
— А я пішов добровольцем,—сказав Хейзен.— Батько вважав, то я зробив правильно. Я служив лейтенантом на флоті. Плавав від стола до шафи у Вашінгтоні. Теж завдяки батьковим зусиллям. А ваш батько ще живий?
— Ні. Давно помер.
— Що ж, це не так і погано,— мовив Хейзен.—Тобто, коли вже не маєш батька. Поки мій був живий, я й кроку не міг сам ступити.— Він відпивав зі склянки потроху. Було очевидно, що сьогодні п'яної сцени сподіватись не слід.
— Ваша дочка Елінор, вразила мене. Дуже розумна дівчина.
— Вона справді розумна.
— Але невдоволена.— І знов пильний,, допитливий погляд.
— Загальна хвороба молоді! — жартома відповів Стренд.
— Каже, якби вона була чоловіком, то заробляла б удвічі більше, ніж тепер, та ще й керувала б відділом,—провадив Хейзен.
Стренд намагався ке виказувати свого подиву. Елінор завжди розповідала про свою роботу в конторі захоплено.
— Обдаровані молоді люди не люблять рости поступово,— зауважив Хейзен.— Вони хочуть просуватися блискавично. Вони певні, що зможуть керувати цілою, компанією вдесятеро краще, ніж якийсь там старий консерватор, що йому тільки й стояти з гусячим пером за конторкою. Гадаю, в моїй конторі теж є кілька молодих честолюбців, які кажуть так і про мене.
— Довгенько ж ви пили з нею по чарці! — кинув Аллен.
— По дві, коли сказати точніше. Молодик, що був з Елінор, містер Джанеллі, здається, вже перехилив кілька до того. Щиро кажучи, він був напідпитку так. наче зазирнув того дня не в. один— бар. Розмовляючи, він так, розпалився! Ось вона, мовляв, весь час нарікає, що нею керують кретини і їй це остогидло, та коли він, Джанеллі, пропонує послати все якнайдалі й нарешті стати самій собі господинею, вона, мовляв, дивиться на нього, наче на божевільного!
— Джанеллі не сказав, що саме він пропонує їй? — обережно запитав Аллен.
— Ішлося, як я зрозумів, про одруження,— відповів Хейзен і пильно подивився на Стренда.
Алленові вдалося залишитися незворушним.
— Я теж зрозумів, що вони... ну.., люблять одне одного.
— Потім містер Джанеллі звернувся до мене за порадою,— провадив Хейзен.— Здається, він вважає, що не створений працювати в свого батька,— він середульший з-поміж п'ятьох синів в одному бізнесі з батьком і, певна річ, почуває себе обділеним. Запитав досить голосно мою думку про те, чи є сенс заснувати їм удвох як видавцеві й редактору невелику газету в якому-небудь містечку.
— І що ви відповіли йому? — спитав Аллен. "Мабуть, молодь відчуває в Хейзені якусь приховану мудрість і силу,— подумалося йому,— що так одразу відкриває перед ним душу".— Ви не спитали в того молодика, де він збирається роздобути кошти на здійснення свого благородного задуму?
— Він щось казав, ніби брати згодні скластися й допомогти йому, якщо він знайде, куди вкласти гроші. Вони не нарікатимуть, якщо він піде, тут сумнівів немає. П'ять братів у одному бізнесі! І ще є дві сестри та зять. Італійські родини! — Хейзен поблажливо всміхнувся, натякнувши на середземноморську плодючість.— Я дещо знаю про його батька. Один з моїх клієнтів має з ним ділові стосунки. Твердолобий, але чесний, каже мій клієнт. Справи в нього йдуть досить непогано. Ці італійці за останні роки домоглися дивовижних успіхів. Але, на жаль, не в Італії! — Хейзен ледь усміхнувся на власний дотеп.— Батько, наскільки я розумію, не в захваті —від планів свого синочка, і він має рацію.
— Ви їм що-небудь сказали? — мало не осудливо запитав Стренд.
— Сказав, що молодість — це пора ризику і що мені треба йти перевдягатися до вечері.— Хейзен замовк.—А як цю думку сприйняли ви з дружиною?
— Ми намагаємось не втручатися.— коротко відказав Стренд.
— Я не перестаю дивуватися, що ви дозволяєте своїм дітям іти власним шляхом.— У тоні, яким Хейзен це промовив, не було ні схвалення, ні осуду.— В нас удома все було інакше. Кожному з нас цілком певно казали, що він робитиме. Одначе мій брат учинив батькові наперекір. Навіть не приїхав з Каліфорнії на його похорон. Ми майже не спілкуємося. Я чув, він щасливий. А може, це тільки плітки.— Хейзен іронічно всміхнувся.
Нагорі почулися звуки гітари. Грав Джіммі. Линули безладні акорди, якісь сумні, похмурі, а тоді раптом веселі^ так ніби Джіммі розмовляв на інструменті сам із собою і один Джіммі був сумний, а другий— задерикуватий і насмішкуватий.
— Якщо цей шум вас дратує, я піду нагору й скажу йому, щоб перестав,— мовив Аллен.
— Та ні! — заперечив Хейзен.— Я люблю, коли в домі музика.
