Війна і мир (том 3) - Толстой Лев

Історик Наполеона Тьєр, так само, як і інші історики Наполеона, каже, намагаючись виправдати свого героя, що Наполеон був притягнутий до стін Москви проти волі. Він має рацію, як мають рацію і всі історики, які шукають пояснення подій історичних у волі однієї людини; він має рацію так само, як і ті російські історики, що твердять, ніби Наполеон був притягнутий до Москви майстерністю російських полководців. Тут, крім закону ретроспективності (зворотності), за яким усе

1 Кажуть, що він почервонів, як панянка, якій би прочитали Жоконду, тоді як казав йому: "Государ і вітчизна нагороджують вас цією честю".

— Можливо, серце не цілком брало участь,

2 Ви знаєте, що він сказав государеві?

3 я його давно знаю.

минуле становить собою готування до факту, що стався, е ще взаємність, яка плутає всю справу. Хороший шахіст, програвши партію, щиро переконаний, що його.програш стався через його помилку, і він дошукується цієї помилки на початку своєї гри, але забуває, що в кожному його кроці, протягом усієї гри, були такі самі помилки, що жоден його хід не був досконалим. Помилка, на яку він звертає увагу, помітна йому лише тому, що противник скористався з неї Наскільки ж складніша за це гра війни, яка відбувається в певних умовах часу, де не одна воля керує неживими машинами, а де все випливає з незчисленно-багатьох зіткнень різних сваволь.

Після Смоленська Наполеон домагався бою за Дорогобужем біля Вязьми, потім біля Царева-Займища; але виходило, що через зіткнення незліченних обставин до Бородіна, за сто дванадцять верст од Москви, росіяни не могли прийняти бою. Од Вязьми Наполеон зробив розпорядження рухатися просто на Москву.

Moscou, la сарі tale asiatique de ce grand empire, la ville sacrée des peuples d'Alexandre, Moscou avec ses innombrables églises en forme de pagodes chinoises!1 Ця Moscou не давала спокою Наполеоновій уяві. На переході з Вязьми до Царева-Займища Наполеон верхи їхав на своєму буланому енглізова-ному інохідчику в супроводі гвардії, караулу, пажів та ад'ютантів. Начальник штабу Бертье відстав для того, щоб допитати взятого кавалерією полоненого росіянина. Він галопом, супроводжуваний перекладачем Lelorme d'Ideville, наздогнав Наполеона і з веселим обличчям зупинив коня.

— Eh bien? — сказав Наполеон.

— Un cosaque de Platow2 каже, що корпус Платова з'єднується з великою армією, що Кутузова призначено головнокомандуючим. Tres intelligent et bavard!3

Наполеон усміхнувся, сказав дати цьому козакові коня і привести його до нього. Він сам бажав поговорити з ним. Кілька ад'ютантів помчало, і через годину кріпак Денисова, Лаврушка, якого Денисов відступив Ростову, в денщицькій куртці, на французькому кавалерійському сідлі, злукавим і п'яним, веселим обличчям під'їхав до Наполеона. Наполеон звелів йому їхати поруч з собою і почав питати:

— Ви козак?

— Козак, ваше благородіє.

"Le cosaque ignorant la compagnie dans laquelle il se trouvait, car la simplicité de Napoleón n'avait rien qui put révéler á une imagination oriéntale la présence d'un souverain, s'entretint avec

1 Москва, азіатська столиця цієї великої імперії, священне місто народів Олександра, Москва — із своїми незліченними церквами у формі китайських пагод!

* Ну? — Платовський козак 8 Дуже розумний і базіка!

la plus extrême familiarité des affaires de la guerre actuelle"1,— каже Тьєр, розповідаючи цей епізод. Дійсно, Лаврушку, який напився і залишив пана без обіду, було висічено напередодні і послано в село за курми, де він захопився мародерством і потрапив у полон до французів. Лаврушка був один з тих грубих, нахабних, бувалих лакеїв, які вважають за обов'язок усе робити підло і хитро, які ладні всіляко прислужитися своєму панові і які хитро вгадують панські погані думки, особливо гонор і дріб'язковість.

Потрапивши в товариство Наполеона, особу якого він дуже добре і легко впізнав, Лаврушка анітрохи не збентежився і тільки намагався від щирого серця прислужитися новим панам.

Він дуже добре знав, що це сам Наполеон, і присутність Наполеона не могла збентежити його більше, ніж присутність Ростова чи вахмістра з різками, бо не міг його будь-чого позбавити ні вахмістр, ні Наполеон.

Він теревенив усе, що балакалось між денщиками. Багато чого з цих балачок було правдою. Але коли Наполеон спитав його, як же думають росіяни, переможуть вони Бонапарта чи ні, Лаврушка примружився й замислився.

Він побачив тут тонку хитрість, як завжди в усьому вбачають хитрість люди, подібні до Лаврушки, насупився й помовчав.

— Воно значить: якщо буде бій,— сказав він замислено,— і незабаром, то це так точно. Ну, а коли мине три дні, а після того самого числа, тоді значить цей самий бій у відтяжку піде.

Наполеону переклали це так: "Si la bataille est donnée avant trois jours, les Français la gagneraient, mais que si elle serait donnée plus tard, dieu sait ce qui en arriverait"2, — усміхаючись, переказав Lelorme d'Ideville. Наполеон не усміхнувся, хоч він, як видно, був у дуже веселому настрої, і звелів повторити йому ці слова. Лаврушка помітив це і щоб розвеселити його, сказав, удаючи, що не знає, хто він.

— Знаємо, у вас є Бонапарт, він усіх на світі побив, ну, та про нас інша річ... — промовив він, і сам не знаючи, як і чому наприкінці прохопився в його словах хвалькуватий патріотизм. Перекладач переказав ці слова Наполеону без закінчення, і Бонапарт усміхнувся. "Le jeune Cosaque fit sourire son puissant interlocuteur"3,— каже Тьєр. Проїхавши кілька кроків мовчки, Наполеон обернувся до Бертьє і сказав, що він хоче подивитись яке враження справить sur cet enfant du Don4 звістка про те, що

1 "Козак, не знаючи того товариства, в якому вїн перебував, бо простота Наполеона не мала нічого такого, що могло б відкрити для східної уяви присутність государя, розмовляв надзвичайно фамільярно про обставини цієї війни".

в "Якщо бій станеться раніше як за три дні, то французи виграють його, але якщо після трьох днів, то бог знає, що станеться".

8 "Молодий козак заставив усміхнутися свого могутнього співрозмовника",

4 на це дитя Дону

людина, з якою розмовляє цей enfant du Dori, є сам імператор, той самий імператор, що написав на пірамідах безсмертно-побідо-носне ім'я.

Звістку було передано.

Лаврушка (зрозумівши, що це робилося, щоб збентежити його, і що Наполеон думає, що він злякається), щоб догодити носим панам, зараз же прикинувся здивованим, приголомшеним, витріщив очі і зробив таке обличчя, яке йому звичне було, коли його водили сікти. "A peine l'interprète de Napoléon,— каже Гьєр,— avait-il parlé, que le Cosaque, saisi d'une sorte d'ébahisse ment ne proféra plus une parole et marcha les yeux constamment attachés sur ce conquérant, dont le nom avait pénétré jusqu'à lui, à travers les steppes de l'Orient. Toute sa loquacité s'était subitement arrêtée, pour faire place à un sentiment d'admiration naïve et silencieuse. Napoléon, après l'avoir récompensé, lui fit donner la liberté, comme à un oiseau qu'on rend aux champs qui l'ont vu naître"1.

Наполеон поїхав! далі, мріючи про ту Moscou, що так полонила його уяву, a l'oiseau qu'on rendit aux champs qui l'on vu naître2 помчав на аванпости, придумуючи заздалегідь усе те, чого не було і що він розповідатиме у своїх. А того, що насправді з ним було, він не хотів розповідати саме тому, що це вдавалось йому не вартим розповіді. Він виїхав до козаків, розпитав, де був полк, що входив до загону Платова, і ще до вечора знайшов свого пана Миколу Ростова, який стояв у Янкові і щойно сів на коня, щоб з Ільїним зробити прогулянку по навколишніх селах. Він дав другого коня Лаврушці і взяв його з собою.

VIII

Княжна Марія не була в Москві і поза небезпекою, як думав князь Андрій.

Після повернення Алпатича з Смоленська старий князь ніби раптом отямився від сну. Він наказав зібрати з сіл ополченців, озброїти їх і написав головнокомандуючому листа, з якому сповіщав його про свій намір зоставатися в Лисих Горах до останньої крайності і захищатися, полишаючи на його розсуд вжити чи не вжити заходів для захисту Лисих Гір, у яких буде взято в полон або вбито одного з найстаріших російських генералів, і заявив домашнім, що він залишається в Лисих Горах.

Але, залишаючись сам у Лисих Горах, князь розпорядився

1 "Тільки-но Наполеонів перекладач сказав це козакові, як козак, охоплений якимсь остовпінням, не вимовив більш жодного слова і їхав далі, не спускаючи очей з завойовника, ім'я якого дійшло до нього через східні степи. Уся його балакучість враз зникла й замінилась наївним і мовчазним почуттям захоплення. Наполеон, нагородивши козака, наказав дати йому волю, як птахові, якого повертають його рідним полям".

2 птах, повернутий рідним полям

про вирядження княжни і Десаля з маленьким князем у Богучарово, а звідти в Москву. Княжна Марія, злякана батьковою гарячковою, безсонною діяльністю, що замінила його недавню опущеність, не могла зважитися залишити його самого і вперше в житті дозволила собі не послухатись його. Вона відмовилась їхати, і на неї звалилася страшна гроза князевого гніву. Він нагадував їй усе, в чому він був несправедливий проти неї. Намагаючись обвинуватити її, він сказав їй, що вона змучила його, що вона посварила його з сином, мала проти нього гидкі підозри, що вона завданням свого життя поставила отруюзати його життя, і вигнав її із свого кабінету, сказавши їй, що, коли вона не виїде, йому байдуже. Він сказав, що знати не хоче про її існування, але наперед застерігає її, щоб вона не сміла потрапляти йому на очі. Те, що він, всупереч побоюванням княжни Марії, не звелів силоміць вивезти її, а тільки наказав їй не показуватись на очі, порадувало княжну Марію. Вона знала, що це доводило, що потай, у глибині душі своєї він був радий, що вона залишилася вдома і не виїхала.

Другого дня по від'їзді Миколеньки старий князь уранці одягнувся в повний мундир і зібрався їхати до головнокомандуючого. Коляску вже було подано. Княжна Марія бачила, як він, у мундирі і при всіх орденах, вийшов з дому й пішов у сад зробити огляд озброєним селянам та дворакам.