Фауст - Гете Йоганн Вольфганг

Якщо спочатку Мефістофель з'явився в одязі "мандрівного схоласта" і програв учений двобій з Фаустом, то тут він одягнувся "як шляхетний пан" ("edler Junker"), бажаючи показати, що тепер не збирається з ним сперечатися.
28
Кінець кінцем, ти — тільки ти. — Мефістофель прагне переконати Фауста в його суєтній, скінченній сутності, яку легко задовольнити суєтним же, тоді як Фауст прагне наблизитися до "безкінечного" ("Не став я ні на волос вищий, / До безконечного не ближчий"). Тут Гете наголошує на марності всіх майбутніх Мефістофелевих спроб задовольнити прагнення Фаустової душі, які лежать в царині нескінченного.
29
Теорія завжди, мій друже, сіра, / А древо жизні — золоте, (точніше: "…Та зеленіє древо жизні золоте".) — Мефістофель радить студентові обрати за професією не безплідні з життєвого погляду заняття метафізикою, а медицину, що завжди дає золоті плоди — гроші.
30
Eritis sicut Deus, scientes bonum et malum. — "Будете, як Бог, знати добро і зло" (латин). — Біблійними словами, з якими спокусник-змій звертається до Єви, не лише Мефістофель резюмує свої міркування про "дерево з золотими плодами", а й завершується складна тема роздумів над Біблією.
31
Брандер (співає). — Своєю піснею про крису Брандер виражає зневагу до високого кохання, що відповідає думці Мефістофеля про цей же предмет. Брандер — анаграма імені англійського філософа Бернарда Мандевіля (1670–1733), скептицизм якого щодо високих мотивів людської поведінки Гете втілив найповніше в образі Мефістофеля.
32
У Ріппаху, мабуть, сю ніч ви ночували / І в Ганса-дурника вечері заживали? — Ганс-дурник із Ріпаха — "незграбне вайло" (примітка М. Лукаша).
33
В саєти, в адамашки / Блоху вдягли кругом… — Саєти, адамашки — види коштовних тканин (примітка М. Лукаша).
34
Вже бачу я (…) / Ту постать чарівну жіночу. — Фауст бачить у дзеркалі, очевидно, легендарну давньогрецьку красуню Гелену.
35
Сивілла — віщунка в давній Греції і Римі.
36
…Як грає у тобі скакунчик Купідон. — Купідон (Амур) — бог кохання в грецькій і римській міфології, зображався у вигляді грайливого хлопчика з луком. Мефістофель прагне розпалити у Фауста хтиві бажання.
37
Не панна я… — Фауст називає Маргариту як знатну юну даму Fräulein, в той час як до звичайних городянок було прийнято звертатися Jungfer.
38
Уже за чотирнадцять їй. — Фауст хоче сказати, що Маргарита пройшла церковний обряд конфірмації і вважається дорослою дівчиною.
39
Говориш ти, мов Ганс Ласій… — тобто як досвідчений завойовник жіночих сердець, Дон-Жуан, Ловелас (примітка М. Лукаша).
40
…Як паювали луп між нами, вояками… — Луп — військова здобич (примітка М. Лукаша).
41
Sancta simplicitas! — Свята простота! (латин.)
42
Високий духу, дав мені ти все… — Фауст згадує Духа Землі (див. першу сцену).
43
Відома знаменита пісня Ф. Шуберта на слова цієї сцени (1814).
44
Mater dolorosa — "Скорботна матір" (латин.) — зображення Богородиці з простромленими мечами грудьми (див. Лука, 2, 35).
45
Розпроклятущий щуролове! — Щуролов — персонаж німецької народної казки, який своїм співом принаджував щурів, а одного разу звабив всіх дітей міста Гамельн. У Гете є балада "Щуролов" (1803).
46
Dies irae, dies ilia… — "День гніву, той день оберне світ у попіл"; Judex ergo sum sedebit… — "Коли воссяде Вишній Судія, виявиться все приховане, ніщо не лишиться без покари"; Quid sum miser tunc dicturus… — "Що казати тоді мені, окаянному, у кого благати захисту, коли і праведник непевний у спасінні?" (латин.) (переклад М. Лукаша). — Слова з католицької служби по вмерлому.
47
Вальпурга (Вальпургія) — ігуменя баварського монастиря у VIII ст. Її день святкували першого травня, і це свято злилося з давнішим язичницьким святом, коли відьми нібито справляли свій нічний шабаш на найвищій в нагір'ї Гарц горі Блоксберг (інша назва — Брокен).
48
Сів Уріан на трон із скал. — Уріан — одне з німецьких імен диявола.
49
Дорогу Фоланду! — Фоланд — ще одне німецьке ім'я диявола. Його використав, зокрема, М. П. Булгаков у романі "Майстер і Маргарита" (Воланд).
50
Проктофантазміст — "задопровидець" (переклад М. Лукаша). Натяк на берлінського філософа Ф. Ніколаї, що був осміяний за свої статті про те, як він за допомогою медичних п'явок, що ставив собі на сідниці, вилікувався від галюцінацій, які начебто переслідували його в Тегелі, маєтку лінгвіста В. Гумбольдта.
51
Там шумно й людно, — чистий Пратер… — Пратер — знаменитий парк у Відні, улюблене місце гуляння шляхетної публіки.
52
Servibilis — послужливий (латин.) (переклад М. Лукаша).
53
Назва сцени містить натяк на комедію Шекспіра "Сон літньої ночі", звідки взяті імена тендітних чарівних духів Оберона і Тітанїї, які святкують свій поважний ювілей шлюбного життя, що має настроїти читача на жартівливий лад. Гете обґрунтовував цю сцену посиланнями на "парабасу" в комедіях грецького поета Арістофана (V–IV ст. до н. е.) і на практику постановки комедій італійця К. Гольдоні (1707–1793), коли сюжет розбивався публічним виступом, або "інтермедію", що не були ніяк пов'язані з основною дією. У цій вставці багато натяків (не завжди розшифрованих) на сучасне поетові літературне і суспільне життя.
54
В "Прафаусті" ця сцена була написана прозою.
55
Цісар — за народною легендою, Фауст перебував на службі в імператора Священної Римської імперії. Гете пояснював, що в цьому образі він хотів показати безтурботного правителя, на очах у якого розвалюється його держава. 1-ша дія відзеркалює риси веймарського придворного життя і певною мірою особистість юного герцога Карла-Августа.
56
Принишкли гвельфи й гібеліни… — політичні партії в Італії в XII–XIII ст., що ворогували між собою за верховенство в імперії; символ запеклих політичних суперників, боротьба яких між собою знекровлює державу.
57
Вкажи, де скарб копать, скоріш! — За народною легендою, Фауст, користуючись магією, вмів знаходити скарби. Тут ця функція передана Мефістофелю. У Гете є жартівлива балада "Шукач скарбів" (1797).
58
Герольд — придворний-оповісник на урочистій або святковій події.
59
Співають у супроводі теорб. — Теорба — старовинний струнний щипковий інструмент з низькими тонами.
60
Полішинель — весела маска в народній італійській комедії; грації — в греко-римській міфології — три юні богині витонченої краси; парки — там же, три богині, які тримали в своїх руках людські долі у вигляді тонких ниток; фурії — там же, три потворні богині помсти; Зоїло-Терсіт — міфологічна маска, в якій Гете поєднав Зоїла — запеклого критика Гомера в давнину, і Терсіта — потворного, всім незадоволеного крикуна з "Іліади"; Хлопець-візник — за словами Гете, це символ поезії; Плутон — бог підземного царства і також — викопного золота і багатства; тут в його масці з'являється Мефістофель; фавни і сатири — в греко-римській міфології — веселі і зухвалі юнаки з цапиними ногами, становили почет бога вина Діоніса; гноми і кобольди — в германських міфах і казках — карлики, що живуть під землею і добувають там скарби.
61
Один цей папірець варт тисячі корон… — йдеться про винахід Мефістофелем паперових грошей. Критичне ставлення Гете до паперових грошей, яке він підкреслив, зокрема, в розмові з Еккерманом (27 грудня 1829), пояснюється всім пережитим ним під час наполеонівської навали, коли в герцогстві вибухнула страшна інфляція, внаслідок якої збереження поета в цінних паперах знецінилися.
62
То Матері! Чудуюсь тим словам… — про богинь Матерів Гете прочитав у Плутарха, а додаткові відомості міг знайти в трактаті Якоба Беме (1575–1624) "Аврора", де цей термін використовується в значенні "першовиток, джерело всього сущого", тобто природа, що повністю відповідало задуму Гете.
63
Фауст підіймається на сцену… — прийом "сцена на сцені" був поширений у Єлизаветинському театрі, зокрема у Шекспіра; за часів Гете був відроджений в комедії Л. Тіка "Кіт у чоботях" (1797), де на сцені була виведена публіка, що жваво обговорювала театральне дійство.
64
Вона — Діана, він — Ендіміон. — За грецьким міфом, Зевс дарував своєму сину Ендіміону разом з вічною юністю вічний сон. Цей юнак зображається, як правило, разом з місячною богинею Діаною, що закохалася в нього.
65
Хор комах — комічний образ застарілої схоластичної премудрості, яку ретельно зберігав Фамулус (учень) Фауста у відсутності професора.
66
Бакалавр — перший (найнижчий) академічний ступінь. Мефістофель розмовляє з колишнім студентом, який брав у нього життєві поради, але нічого в них не второпав.
67
Поводитесь ви хвацько, резолютно… — Резолютно — рішуче (примітка М. Лукаша).
68
Де взявся світ? Це ж я його створив… — Бакаляр розвиває в надмірно спрощеній формі теорію суб'єктивного ідеалізму Й. Г. Фіхте. Це місце можна зрозуміти як критику системи Фіхте, але водночас і як іронічний випад проти самовпевнених філософів-недоучок (див. попередні примітки).
69
Гомункул (з колби до Вагнера)… — homunculus — людинка, чоловічок (латин.). В цьому образі, поштовх до якого Гете знайшов в іронічному контексті роману Л. Стерна "Життя і думки Трістрама Шенді, джентльмена" (1760–1767), а також в алхімічних трактатах XVI–XVII ст., відбилося критичне ставлення поета до філософії "подвійного становлення" Г. В. Ф. Гегеля (1770–1831), згідно якої все починається з "чистого становлення" як утворення "ідеї" (це зображено у вигляді прозорої колби) і завершується "відчуженням" ідеї в матерію (цьому відповідає бажання Гомункула "дородиться"). Поету була близька позиція Ф. В. Й. фон Шеллінга (1775–1854), який субстанціональною праосновою сущого вважав природу, матерію.
70
Гарне місце. Став прозорий… — Гомункул, як втілення Гегелевої "чистої" ідеї, наділений властивістю бачити все безплотне і нематеріальне, наприклад чужі сни.
71
Фарсал — місце у Фессалїї, що його з півночі оббігає річка Пеней, неподалік гори Олімпа. Фессалія в давнину вважалася країною чарівників. Тут Цезар переміг Помпея 9 серпня 48 р. до н. е. Відтоді битва римських полководців і свято міфологічних істот на Пенеї ("Класична Вальпуржина ніч") нібито відбуваються щороку. Гомункул, як "ретроспективний" дух Гегелевої історії, знає все, що десь колись відбулося.
72
Еріхто — фессалійська чаклунка, в якої Помпей намагався дізнатися, чим закінчиться його битва з Цезарем.