Серафіта - Бальзак Оноре де
Якщо я не зможу заволодіти тобою, то хочу зберегти усі почуття до тебе, що їх ти вселиш у мене! Якщо мені випаде поєднатися з тобою, то я вхоплюсь за тебе, як вогонь хапається за те, що він пожирає. Говори.
— Ангеле! — закричала ця незбагненна особа, міряючи їх обох поглядом, що нагадував лазурові шати. — Ангеле, небо стане твоїм прихистком! Після цього вигуку, що, наче перший акорд небесної музики, відбився луною в душах Вільфріда й Мінни, запала довга мовчанка.
— Якщо ви хочете призвичаїти свої ноги до дороги, яка веде до Неба, то знайте, що початок її дуже тернистий, — мовила ця зболена душа. — Бог воліє, щоб кожен шукав його сам для себе. З цього погляду, він ревнивий, він хоче володіти вами цілком, але коли ви віддастеся йому, він ніколи вас не покине. Я зараз залишу вам ключі до царства, освітленого його сяйвом, де ви завжди будете в грудях Отця, в серці Чоловіка. Жоден вартовий не перепиняє доступу до нього, ви можете зайти туди з будь-якого боку; ніщо не охороняється — ні його палац, ні його скарби, ні його скіпетр; він усім сказав: "Візьміть їх!" Але треба захотіти йти туди. Так само, щоб здійснити подорож, необхідно покинути свою оселю, відмовитися від своїх планів, попрощатися з друзями, батьком, матір’ю, сестрою й навіть з найменшенькими галасливими братиками попрощатися з ними навіки, бо ви більше не повернетеся, так само, як страдники, котрих ведуть на вогнище, більше не повертаються до свого дому; нарешті вам потрібно позбутися почуттів і речей, за які тримаються люди, інакше ви не віддастеся цілком своїй справі. Робіть для Бога те, що ви робили задля своїх честолюбних намірів, те, що ви зробили, коли любили якесь створіння більше, ніж воно любило вас, або коли ви розгадували якусь таємницю гуманітарної науки. Хіба Бог не та сама наука, не та сама любов, не те саме джерело будь-якої поезії? Його скарби невичерпні, поезія нескінченна, любов непохитна, наука безпомильна й без загадок! Тож ні за що не тримайтеся. Він вам усе дасть. Так, ви знайдете в Його серці добро, незрівнянне з тим, яке ви втратите на Землі. Запевняю вас: ви здобудете його силу, ви користуватиметеся нею, як користуєтеся тим, що належить вашому коханому чи вашій коханій. На жаль, більшість людей сумніваються, їм бракує віри, волі, наполегливості. Той, хто вирушить у дорогу, ще зможе одразу озирнутися й повернутись назад. Мало створінь уміють вибрати між цими двома крайнощами: залишитись чи піти, обрати для себе багно чи небо. Кожен вагається. Слабкість спонукає до помилки, пристрасть веде на поганий шлях, вада, що переходить у звичку, втягує в багнюку; і людина не робить ніякого поступу, щоб стати душевно чистою. Всі істоти проводять своє перше життя у сфері інстинктів, де вони в поті чола силкуються збагнути нікчемність земних скарбів після того, як завдали собі великого клопоту, збираючи їх. Скільки разів живуть люди на своєму першому світі, перш ніж вони приготуються пройти через інші випробування у сфері абстракцій, де думка втілюється у фальшивих науках, де зрештою розум утомлюється від людського слова, бо коли вичерпується Матерія, приходить Дух? Через скільки форм проходить суджена небу істота, перш ніж вона зрозуміє ціну тиші й самотності, чиї зоряні простори — це паперть Духовних Світів! Оглянувши порожнечу й небуття, очі людини звертають на праведну дорогу. І тоді настає черга інших існувань, що виводять її на стежку, де сяє світло. Смерть — місце пересадки в цій подорожі. Потім випробування ведуться в зворотному напрямі; часто потрібне ціле життя, щоб набути чеснот, що протистоять гріхам, у яких перед цим прожила людина. Отже, спершу йде життя, в якому людина страждає, муки якого вселяють прагнення до любові. Після нього настає життя, коли людина любить і коли відданість якомусь створінню породжує відданість Творцеві, коли чесноти любові, її тисячі страдників, її ангельська надія, радощі, що супроводжуються болем, терпіння, покірність долі збуджують потяг до божественних речей. Потім настає життя, коли людина мовчки шукає слідів Слова Божого, коли вона стає знедоленою й милосердною. А тоді починається життя, коли людина прагне. І нарешті життя, коли вона молиться. Це вічний полудень, пора цвітіння, пора жнив! Набуті якості, що повільно розвиваються в нас, стають невидимими нитками, які зв’язують кожне з наших існувань одне з одним і що їх запам’ятовує лише душа, бо матерія не може згадувати жодну з духовних речей. Тільки думка зберігає традицію з попереднього життя. Цей постійний заповіт минулого теперішньому й теперішнього майбутньому — таємниця людських геніїв: одні мають дар Форм, інші — дар Чисел, а ще інші — дар Гармонії. Це поступ на шляху до світла. Так, той, хто має один з цих дарів, торкається якоюсь точкою до нескінченності. Слово Боже, що його я вам тут частково розкриваю, Земля увібрала в себе, перетворила його на порох і посіяла у своїх діяннях, у своїх доктринах, у своїй поезії. Якщо котрась із невідчутних порошинок заблищить у якомусь творі, ви скажете: "Це щось велике, справжнє, піднесене!" У вашій душі мало що бринить і збуджує передчуття неба. В одних недуга, що відділяє нас від світу, в інших самотність, яка наближає нас до Бога, а ще в когось — поезія; нарешті все, що вас згинає в три погибелі, б’є й чавить, піднімає або опускає, є відлунням божественного світу. Коли якась особа накреслила свою першу пряму лінію, їй досить запевнити інших, що тільки глибока думка, зрозумілий голос, гостре страждання, тільки луна, яка відбивається в вашій душі словом, назавжди змінюють вашу думку. Вирушивши до Бога, маєш усі шанси знайти його, якщо підеш прямо вперед. Настає той щасливий день, коли ви ступаєте ногою на дорогу й починається ваша мандрівка, а Земля не знає нічого про це, вона більше не розуміє вас, ви не чуєте самі себе, вона не належить вам. Люди, які пізнають це, які проказують кілька слів зі справжнього Святого письма, не знаходять собі місця, де можна було б прихилити голову, їх переслідують, мов хижих звірів, вони часто гинуть на ешафоті на радість людським юрбам, тим часом ангели відчиняють перед ними ворота до неба. Тож ваша доля буде вашою й Божою таємницею, як кохання буває таємницею двох сердець. Ви будете закопаним скарбом, над яким проходять люди, сповнені жадоби до золота, не знаючи, що ви тут. Тоді ваше існування стане дуже активним; кожен ваш вчинок сповнений волі Божої, як у коханні ваші вчинки й ваші думки наповнені вашим любим створінням; але любов та її радощі, любов та її обмежені людськими почуттями втіхи — це початковий образ нескінченної любові, що пов’язує вас із небесним нареченим. Після всякої земної радості в людини настає туга й невдоволення; щоб любов не знала відрази, треба, аби смерть спалила її дотла своїм полум’ям і для вас не лишилося навіть її попелу; і ось тут Бог перетворює наші неприємності на втіхи, радість розростається сама собою й стає безмежною. Отже, в земному житті минуща любов завершується постійними моральними муками, тоді як у духовному житті моральні муки одного дня завершуються нескінченною радістю. Ваша душа надзвичайно весела. Ви відчуваєте Бога біля себе й у собі; він надає кожній речі святості, він сяє у ваші душі, наділяє вас ніжністю, запалює у вас цікавість до землі й зацікавлює вас собою, наділяючи своєю владою. Ви звершуєте в його ім’я справи, на які він надихає вас: ви витираєте сльози, дієте задля нього, більше не маєте нічогісінько свого власного, ви любите його, як він любить своє створіння, негаснучою любов’ю; ви прагнутимете його всього, вирушаючи до нього, як справжня кохана прагне побачити, як усі люди світу коряться її коханому. Останнє життя, те, в якому акумулюються всі інші життя, де збираються всі сили, й заслуги якого повинні відчинити святі ворота досконалій особі, є життям молитви. Хто допоможе вам зрозуміти велич, урочистість, силу молитви? Хай мій голос відіб’ється луною у ваших серцях і змінить їх. Станьте враз такими, якими ви були б після випробувань! Є обрані створіння Божі — пророки, ясновидці, провісники й страдники — всі ті, хто постраждав за Слово Боже, або ті, хто його проголошував; ці душі враз дістаються людських сфер і починають молитися. Одне слово, ті, кого пожирає вогонь Віри. Будьте однією з тих відважних пар. Бог схвалює сміливість, він любить, коли його поймає гнів, він ніколи не відштовхує тих, хто може прийти до нього. Знайте це! Бажання, цей потік вашої волі, таке могутнє в людини, що його єдиний струмінь, який б’є з величезною силою, може допомогти досягти всього, досить тільки єдиного крику, вичавленого із себе Вірою. Будьте одним із тих сповнених сили, прагнення й любові створінь! Будьте переможцями Землі. Хай вас охопить жадоба й прагнення Бога! Мчіть до Нього, як спраглий олень мчить до джерела; Бажання дасть вам крила; сльози, ці квіти Каяття, будуть ніби небесною купіллю, з якої вийде ваша очищена натура. Здіймайтеся з цих хвиль молитви. Тиша й роздуми найкраще сприяють вам іти по цьому шляху. Бог завжди відкривається перед самотньою й зосередженою людиною. Тож відбудеться необхідне розмежування між Матерією, яка так довго оточувала вас своєю пітьмою, і Духом, який народжується у вас і вас осяває, і тоді стане так світло у вас на душі. У ваше розбите серце проникне світло, що цілком його заллє. Ви відчуєте в собі не нав’язане вам переконання, а непохитну впевненість. Поет висловлює, мудрець розмірковує, праведник діє; але той, хто стає на край Духовних Світів, молиться; і його молитва — водночас слово, думка, дія! Еге ж, його молитва охоплює все, має в собі все, вона довершує вашу вдачу, відкриваючи у вас дух і волю. Біла й осяйна дочка всіх людських чеснот, дуга єднання між землею та небом, ніжна подруга, яка має щось у собі від лева й від горлиці, молитва дасть вам ключ до небес. Відважна й чиста, наче невинність, сильна, як усе те, що є єдиним і простим у своєму роді, ця невидима Прекрасна Цариця спирається на матеріальний світ, яким вона заволоділа; схожа на сонце, вона стискає його в світлому крузі. Всесвіт належить тому, хто хоче, хто вміє, хто може молитися; але ж треба хотіти, вміти й могти; одне слово, треба володіти силою, мудрістю й вірою.
