Серед дикунів Нової Гвінеї - Миклухо-Маклай Микола

Декого вже здолала безсонна ніч та кеу, дехто, сидячи навколо табірів з аяном і буамом, ще весело балакали. Були й такі, що клопоталися коло великих горщиків, де варилася страва. Кілька, мабуть, найзапекліших аматорів папуаської музики, піднісши високо над головою або притуливши до дерев свої бамбукові сурми понад два метри завдовжки, сурмили протяжними, тягучими звуками; інші дмухали в довгастий, просвердлений згори й збоку горіх, видобуваючи різкі свистоподібні звуки. Довкола приставлено до стовбурів дерев списи; луки й стріли стирчали з-за кущів. Картина була надзвичайно своєрідна, являючи сцену з життя дикунів у всій її первісності – одну з тих, які нагороджують мандрівника за великі труднощі й злигодні. Але й для художника ця картина могла б становити неабиякий інтерес: такі різноманітні були пози та вирази облич тубільців, таке незвичайне поєднання першого ранкового проміння сонця, що вже золотило верхнє гілля зеленого склепіння, та червоного відблиску багаття. Я захопився, розглядаючи нову для мене картину. Мій погляд переходив від одної групи до другої, від довколишньої сцени до спокійного сріблястого моря й далеких гір, на яких розливалося рожеве світло сходу. Мені шкода було, коли кілька знайомих голосів, що запрошували присісти до них, відірвали мене від спостережень.

Сніданок мав бути зараз готовий, про що сповістили дужі завивання бамбукових сурм, і тут я відчув усю прикрість цих звуків, які роздирали вуха.

Незабаром зібралося багато жителів трьох селищ – Бонгу, Горенду та Гумбу. Вони накинулись на страви, принесені в табірах дуже великого розміру. З одного табіра мені покладено в щойно відколоту половину кокосової шкаралупи трохи жовто-білої маси, запропонованої із запевненнями, що це дуже смачне. То був буам (саго, приготоване із сагової пальми) з серцевиною кокосового горіха. Ця папуаська страва мала справді приємний смак. Потім мене почастували добре звареним аяном, якого треба було їсти сьогодні з так званим "орланом"[35], але цей кислий соус мав такий гострий запах, що я відмовився від нього. За скатертину правило бананове листя, за посуд, цебто тарілки й горнятка, – шкаралупи кокосових горіхів, за виделки – обточені бамбукові палички та загострені кістки, а багато хто використовував і свої гребінці (в папуаській мові виделка й гребінець – синоніми); за ложки правили тубільні ярури (черепашки). Було цікаво бачити цю різноманітність інструментів, яких уживали тут до страви.

Уже зовсім розвиднілося, й, розглядаючи тубільців, я скрізь зустрічав знайомі обличчя з сусідніх селищ. Коли я зібрався йти додому, мені дали цілий пакунок вареного аяну, й почулися запрошення прийти обідати. Йдучи, я мусив уступитися, щоб дати дорогу процесії, яка несла припаси для дальшого святкування. Туй і Бонем принесли на ціпку великий пакунок буаму, ретельно обгорнутого листям; за ними кілька тубільців несли кокоси, а інші принесли, також на ціпку, що лежав на плечах двох носильників, великий кошик аяну, за ним другий і третій.

Далі шість тубільців несли три свині, міцно прив'язані до жердин, кінці яких лежали в них на плечах. Ця процесія йшла досить урочисто. Припаси розкладали за порядком на певних місцях майданчика. Гості з інших селищ оглядали й рахували принесене, дещо зауважуючи. Все це мали з'їсти за обідом, яким кінчилося частування, що почалося напередодні ввечері.

Не знаючи напевно, чи я прийду на обід, по мене прийшли кілька тубільців, щоб знову кликати в Горенду. Довелося повернутись у селище, що я й зробив, припасши обіцяного тютюну. Дорогою мене спинили жінки трьох селищ: "Дай нам тютюну". Довелось дати. Жінки не беруть безпосередньої участі в цих папуаських бенкетах; вони їдять окремо й прислужують тільки, коли чистять їстівні припаси; їм, як і дітям, заборонено виходити на майданчик. Так було й у Горенду. Чоловіки бенкетували в лісі, жінки й діти розташувалися в селищі й чистили аян. На майданчику сцена була дуже жвава й мала інший характер, ніж ранком. На одному боці на матах лежали шматки розкладених свиней; крім кількох ножів, виміняних у мене, тубільці різали м'ясо бамбуковими ножами та своїми кістяними донганами, а потім дуже спритно рвали його руками.

На другому боці майданчика було два ряди колод, покладених паралельно; на них стояли великі горщики футів півтора діаметром: таких горщиків я нарахував тридцять дев'ять; далі стояли також на двох колодах п'ять горщиків ще більшого розміру, де варився буам. На середині майданчика чистили буам від листя та іншого непотребу й шкребли кокоси. Жителі Горенду, як господарі, розносили воду у великих бамбуках і складали дрова коло горщиків. Я прийшов саме тоді, коли ділили м'ясо; воно лежало порціями, нарізане або відірване руками від кісток. Туй голосно викликав кожного гостя, називаючи його ім'я і додаючи "тамо" (чоловік з такого-то селища). Викликаний підходив, діставав свою порцію і йшов до свого горщика (для кожного з гостей страву варили в окремому горщику). Не встиг я сісти коло одної групи, як почувся голос Туя: "Маклай, тамо рус". Я підійшов до нього й дістав на зеленому листку кілька шматків м'яса.

Чемний знайомий мій з Бонгу показав мені, де стояв призначений для мене горщик, і, через те що я спинився перед ним, роздумуючи, не дуже задоволений перспективою варити свою порцію, як це робили всі гості, мій знайомий, збагнувши, що мені не хочеться варити самому, Сказав, що він зробить це для мене, й зараз же взявся за роботу. Він зірвав з поблизького дерева два великі листки й поклав їх навхрест на дно горщика, потім видобув з великого кошика кілька шматків чищеного аяну й поклав додолу, а зверху шматки свинини, його змінили двоє інших тубільців, які по черзі якомога щільніше наповнювали всі горщики аяном; один, стоячи з повним кошиком по один бік ряду горщиків, а другий з протилежного боку.

Коли в усіх гостей були отак приготовані горщики, жителі Горенду, що виконували, будучи господарями, обов'язки слуг, узяли великі бамбуки, наповнили морською та прісною водою і почали розливати воду в кожний горщик, причому морської води вони лили приблизно одну третину, доливаючи дві третини прісної. Кожний горщик було прикрито спочатку листком хлібного дерева, а потім "гамбою"[36]. Це знову зробив один із хлопців Бонгу, який потім почав розводити вогонь під горщиками. Все це робили, додержуючи ладу, немовби за встановленим правилом; те ж саме відбувалося, коли розводили велике багаття, де мала варитися страва. Багаття було не менше, як вісімнадцять метрів завдовжки й один метр завширшки. Паливо було так добре покладено між колодами, на яких стояли горщики, що воно незабаром спалахнуло.

Я пішов до інших груп. В одній кілька тубільців шкребли кокосовий горіх, старанно працюючи своїми ярурами. Нашкрябаний горіх призначався для буаму, який варився в особливих, великих, горщиках. Біля другої групи лежали всякі музичні інструменти; всі вони без винятку називаються "ай"[37]. Головний інструмент складається з бамбука метрів на два, а то й більше завдовжки; бамбук добре очищено, й перетинки всередині його знищено;– один кінець цих довгих сурм папуаси беруть у рот, розтягуючи дуже губи й дмухаючи, або, точніше, кричачи в бамбук, видобувають пронизливі тягучі звуки, трохи схожі на виття собак; звук цих сурм можна чути на півмилі.

Другий інструмент, що зветься "орлан-ай", складається з ручки, до якої приладнано багато шнурків з нанизаними на них шкаралупами орлану. Тримаючи палицю й потрясаючи інструментом, тубільці роблять такий звук, немовби хтось трясе великими дерев'яними чотками. Потім – "монкі-ай", порожня шкаралупа кокосового горіха з дірками нагорі та збоку, які по черзі закривають пучками. Приклавши до губів і дмухаючи у верхню Дірку, тубільці видобувають різкий звук, що варіює, коли відкривають та закривають бічні дірки, а також залежить від розміру кокосового горіха. Було ще кілька інших інструментів, але ці були головні. Учасники цього папуаського бенкету, відриваючись час від часу від роботи, брали якийсь з цих інструментів і намагалися показати свою вправність якомога найоглушливішими звуками, щоб перевершити, якщо можна, всю попередню музику, яка боляче різала вуха.

Я пішов у селище подивитись, що діється там. Жінки все ще чистили аян, часом відщипуючи внутрішні шари бамбукової пластинки, яка була їм за ножа, через що край пластинки знову ставав гострий. В тому, що ці тубільні ножі ріжуть дуже добре, я пересвідчився сам, врізавши собі напередодні, зовсім того не бажаючи, з пальця шматок м'яса. В селищі було душно, далеко менше затінку, ніж у лісі, і стомлені роботою жінки причепилися до мене, просячи тютюну. Через те що чоловіків ніде не було видно, вони далеко менше панькалися, ніж звичайно в присутності своїх чоловіків, батьків та братів. Виходити жінкам на майданчик, де бенкетували чоловіки, а так само й хлопчикам до повноліття суворо заборонено.

Я повернувся на майданчик, де готували обід. Кілька тубільців-дідів заходились виготовляти кеу.

Кілька разів протягом дня я помічав, що тубільці, звертаючись до мене, називають мене Туй, а Туя – Маклай. На моє зауваження, що я Маклай, а не Туй, один із тубільців пояснив мені, що я так піклувався про Туя під час його хвороби, що вилікував його, і через це Туй ладен робити для мене геть усе; ми тепер такі друзі, що Туй зветься Маклай, а Маклай – Туй.

Отже, й тут, у Новій Гвінеї, існує звичай обмінюватись іменами, як і в Полінезії.

Від спеки, а надто від оглушливої музики в мене страшенно заболіла голова, і я сказав Тую, що йду додому. Як на те, страва в моєму горщику була готова, й мене не хотіли пустити, не давши її мені з собою. Страву поклали в кошик, обкладений всередині свіжим листям хлібного дерева. Моя порція була така велика, що вага її дорівнювала тій, яку може нести людська рука. Я пошкодував тих, кому випадало набити свої шлунки навіть половиною того, що я відніс додому.

3 березня

Туй, що прийшов до мене, помітивши коло кухні порожнього кошика, в якому я вчора приніс свою порцію з Горенду, прив'язав його до гілки дерева коло моєї хатини. Він сказав мені, що, коли хто спитає, відкіля це, я повинен відповідати: "Буль (свинина) і аян від Туя з Горенду".