Прекрасний новий світ - Гакслі Олдос
Кусні свинячої очеревини, нарізані відповідно, влітали сюди зі складу органів на маленьких ліфтах з нижнього підвалу.
Дзись, потім — клац! — і люки ліфта навстіж; з гільзи ампули висувається щуп, бере той кусень, кладе, вирівнює. І не встигла ампула просунутися по безконечному пасу, як знову — дзись! клац! — Інший кусень очеревини вискакує з глибини, готовий лягти в іншу ампулу, що повільно посувається по конвеєру.
Поруч гільз — укладальниці. Процесія повзе далі; яйця, одне за одним, забираються з пробірок до більших посудин; очеревинна оболонка спритно розрізається, в розріз вставляється яйцева китиця, потім заливається соляний розчин... І ампула вже відійшла, час наліплювати етикетки. Спадковість, дата запліднення, номер у групі Бокановського — ці дані переносяться з пробірок на ампули. Вже не анонімні, а названі, ідентифіковані, і процесія повільно марширує далі — через отвір у стіні до Відділу суспільного призначення.
— Вісімдесят вісім кубічних метрів індексованих карток, — смакує цифру містер Фостер, коли вони заходять до зали.
— Включаючи всю відповідну інформацію, — додає Директор.
— Коригується кожного ранку.
— І координується кожного полудня.
— На основі цього проводяться відповідні розрахунки.
— Стільки-то індивідумів певної якості, — каже Фостер.
— Розподілених у певних кількостях.
— Оптимальні швидкості випуску в даний момент.
— Непередбачені втрати негайно компенсуються.
— Негайно, — повторив Фостер. — Якби ви знали, скільки понаднормових годин я потратив після останнього японського землетрусу. — Він приязно засміявся й похитав головою.
— Визначальники шлють свої заявки запліднювальникам.
— І вони дають ті ембріони, які в них просять.
— І ампули приходять сюди на детальне визначення.
— Після цього їх відсилають на склад ембріонів.
— Куди ми, власне, й ідемо.
Відчинивши двері, пан Фостер повів їх східцями вниз до підвалу. Температура все ще була тропічна. Вони опустилися в густі сутінки. Двоє дверей і коридор з двома поворотами убезпечували підвал від проникнення денного світла.
— Ембріони — як фотоплівка, — жартівливо говорив містер Фостер, відчиняючи другі двері. — Вони сприймають лише червоне світло.
У відповідь — задушлива темрява, в яку поринали студенти, зробилась рожевою й видимою, як темрява в раптово заплющених очах літнього дня. Випуклі боки бутлів у декілька ярусів один над одним поблискували незліченними рубінами, а між рубінами ворушилися неокреслені контури чоловіків і жінок, що мали пурпурові очі і мовби вражену вовчим лишаєм шкіру. Шум і гам машинерії злегка порушував тишу.
— Наведіть їм ще кілька цифр, містере Фостер, — сказав Директор, бажаючи перепочити.
Містер Фостер, здавалося, тільки цього й чекав.
— Двісті метрів ширини, — сказав він, двісті двадцять метрів довжини і десять метрів висоти. — І показав угору. Як курчата, що п'ють воду, студенти звели очі на далеку стелю.
Три яруси стелажів: на рівні підлоги перша галерея, потім друга. Стальне павутиння галерей у темряві. Біля них троє червоних привидів вивантажували бутлі з рухомих східців.
— Це ескалатор з Відділу суспільного призначення.
Кожну ампулу можна поставити на один з п'ятнадцяти стелажів, кожен стелаж, хоча цього й не видно, є конвеєром, що рухається з швидкістю тридцять три й одна третя сантиметра за годину. Двісті шістдесят сім днів, по вісім метрів за день. Дві тисячі сто тридцять шість метрів разом. Одне повне коло на рівні підлоги, одне — на першій галереї, півкола — на другій, і на двісті шістдесят сьомий ранок — вихід на денне світло у Відділ випорожнення. У так зване незалежне існування.
— Але за цей час, — підсумовував містер Фостер, — ми зуміли багато чого зробити для них. О, дуже багато. — Його сміх знавця звучав переможно.
— Люблю ентузіастів, — ще раз сказав Директор. — Ходімо далі. Ви розповідайте їм про все.
Містера Фостера не треба було просити двічі. Він розповідав про ріст ембріона у матриці з очеревини. Заохотив скуштувати насичений сурогат крові, яким живиться ембріон. Пояснив, чому його треба стимулювати плацентином і тироксином. Говорив про екстракт з жовтого тіла. Показував форсунки, з яких ці речовини автоматично впорскуються кожні дванадцять метрів — від нульової до дві тисячі сорокової позначки. Говорив про дедалі більші дози пітуітрину, що вводяться на останніх дев'яноста шести метрах. Описав систему штучного материнського кровообігу, якою оснащується кожна ампула на сто дванадцятому метрі; показав резервуар сурогату крові і відцентровий насос, що жене рідину крізь плаценту, синтетичні легені й фільтр зужитих речовин. Відзначив неприємну схильність ембріона до анемії і згадав про значні дози екстракту свинячого шлунка й печінки внутріутробного лошати, за допомогою яких тій анемії запобігають.
Показував їм простий механізм, що дає змогу на кожному другому метрі з останніх восьми одночасно струшувати всі ембріони, привчаючи їх до руху. Натякав на серйозність так званої "родової травми" — травми виходу з ампули — і перерахував заходи, які зводять її можливість до мінімуму через відповідне тренування ембріона перед тим небезпечним шоком. Говорив про встановлення статі десь на двохсотому метрі. Пояснив систему маркування: Т — для чоловіків, О — для жінок, а для тих, що приречені бути безплідними, — знак запитання, поставлений чорним на білому.
— Бо ясно, — говорив містер Фостер, — що у величезній більшості випадків плідність є просто тягарем. Один плідний яєчник з 1200 був би цілком достатнім для нашої мети, але ми хочемо мати хороший вибір. І, звичайно, треба завжди підстраховуватись. Тому ми дозволяємо аж 33-60% жіночих ембріонів нормально розвиватися. Решта дістає дозу чоловічих статевих гормонів на кожному з двадцяти чотирьох метрів до кінця курсу.
Результат: вони випускаються як безплідні, але структурно цілком нормальні, за винятком, він мусив зізнатися, того, що в них росте борода, хоча вони й безплідні. Це виводить нас нарешті, продовжував Фостер, з області рабського наслідування природи в багато цікавіший світ людської винахідливості.
Він задоволено потер руки: звичайно, вони не задовольнялися простим вилуплюванням ембріонів, адже всяка корова може це робити.
— Ми також визначаємо долю, випускаємо дітей як соціалізованих людських істот, як альф або епсилонів — майбутніх каналізаційних робітників або майбутніх... — він хотів сказати "майбутніх управителів світу", але замість цього, поправляючи себе, сказав: "майбутніх директорів Інкубаційно-Кондиціювальних Центрів".
Директор ІКЦ сприйняв комплімент з усмішкою.
Вони проминули двісті двадцятий метр одинадцятого стелажа. Молодий механік бета-мінус із викруткою й гайковим ключем встановлював насос сурогату крові на черговій ампулі. Коли він прикрутив гайки, гул електромотора погрубішав на чверть тону. Нижче, нижче... Останній поворот ключа, погляд на індикатор обертів — і справу зроблено.
Він ступив два кроки вперед і почав налагоджувати наступний насос.
— Зменшено число обертів, — пояснив містер Фостер. — Кровозамінник циркулює тепер повільніше, тобто проходить через легені з довшими інтервалами — дає зародку менше кисню. А ніщо так не гнітить ембріон, як нестача кисню. — Він знову потер руки.
— Але для чого вам потрібно морити ембріон? — запитав допитливий студент.
— Осел, — сказав Директор по довгій мовчанці. — Хіба тобі не приходить в голову, що епсилон-ембріон мусить мати також епсилонське середовище, а не тільки епсилонську спадковість?!
Студентові це, очевидно, й справді не спадало на думку. Він просто згорав від сорому.
— Чим нижча каста, — пояснював Фостер, — тим менше кисню. Нестача його в першу чергу діє на мозок, а вже потім на кістяк. При 70% кисневої норми виростають карлики. Менше 70% — безокі виродки, які вже ні на що не придатні.
— А ось якби, — голос його став таємничим і схвильованим, — ми могли скоротити час дозрівання, це було б тріумфом, незрівнянним благом для суспільства! Уявімо собі коня.
Слухачі уявили. Кінь дозріває у шість, слон — у десять років. А людина і в тринадцять ще недозріла статево, і лише в двадцять стає дорослою. Звідси й плід сповільненого розвитку — людський розум.
— Але в епсилонах, — упевнено доводив містер Фостер, — нам людський розум не потрібен.
А не потрібен — то й не формуємо. Мозок епсилона дозріває вже в десять років, проте тіло його нездатне працювати по-дорослому до вісімнадцяти. Довгі роки зайвої, змарнованої незрілості! Якби можна було прискорити фізичний розвиток до розвитку, скажімо, корови, яка б то була вигода для суспільства!
— Неймовірно, — прошепотіли студенти, наслідуючи ентузіазм містера Фостера.
А той заглибився у технічні деталі, заговорив про ненормальну ендокринну координацію, через що люди ростуть так повільно; заявив, що в усьому винна зародкова мутація. Чи не можна б уникнути дефектів зародкової мутації? Чи не можна епсилон-ембріон повернути якось до нормальної швидкості розвитку собак і корів? Ось у чому проблема. І вона все ще не розв'язана.
Пілкінгтон у Момбасі виростив екземпляри, статево дозрілі в чотири роки й цілком дорослі у шість з половиною. Науковий тріумф, але соціально безкорисний. Шестирічні чоловіки й жінки були настільки дурні, що не могли виконувати роботу навіть на рівні епсилонів. Отже маємо все або нічого. Середнього не дано. Проте у Момбасі все ще шукають ідеальної середини між дорослими двадцятирічними та шестирічними. Поки що безуспішно. Містер Фостер зітхнув і похитав головою.
Мандруючи в червоних сутінках, вони підійшли на сто сімдесятому метрі до дев'ятого стелажа. Далі стелаж був закритий і згори, і з боків, а ампули рухались, наче в тунелі, який подекуди мав відкриті дво-, триметрові проміжки.
— Формування потягу до тепла, — сказав містер Фостер. — Гарячі тунелі чергуються з холодними. Холод поєднується з дискомфортом інтенсивного рентгенівського опромінення. На час виходу з ампули ембріони вже панічно бояться холоду. Вони запрограмовані працювати в тропіках, бути шахтарями, прядильниками ацетиленового шовку чи робітниками ливарень. Тілесний жах підкріплюється вихованням розуму. Ми привчаємо їх ніжитися в теплі, — закінчував містер Фостер. — А наші колеги на верхніх поверхах вводять це у свідомість.
— І в цьому, — повчально додав Директор, — таємниця щастя й доброчинності: люби те, що тобі судилося.
