Ранні журавлі - Айтматов Чингіз

Чоботи тільки нові, хромові. Аджімурат перший добіг, кинувся батькові на шию й прилип, як учепився, так і не відпускав. А сам плаче/ аж захлинається, і все торочить:

— Ата, атаке, ата, атаке...1

Батько тулить його до себе, сльози на очах. Тут сусіди збіглися. Дивляться і теж плачуть. А мати, збентежена й щаслива, бігає навколо, хоче відірвати Аджімурата від батька: